70 років тому, 16 серпня 1954 року, з Мюнхена вийшла в етер перша передача Української служби Радіо Свобода, на той час радіостанція мала назву Радіо Визволення. Тоді редакція в Мюнхені вперше звернулась до української авдиторії по всьому світу, і зокрема – всередині СРСР, який від решти планети відділяла залізна завіса, цензура і «глушилки». З нагоди 70-річного ювілею Радіо Свобода друкує спогади про історію редакції.
Про те, як вивчали авдиторію Радіо Свобода у часи Радянського Союзу розповів колишній американський дослідник, автор двотомних мемуарів Monte Rosa i Paris to Pamirs («Від Парижу до Паміру: Євразійська Одіссея») Ярослав Мартинюк.
Родина аналітика походить із Львівщини та емігрувала з України у 1945 році – спочатку до Німеччини, потім у США. Після багаторічної праці у сфері соціології Ярослав Мартинюк вийшов на пенсію, нині живе у Чикаго та пише мемуари.
Дослідження у Західній Європі
Із 1975 року в Парижі працювала організація з дослідження радянської авдиторії і громадської думки (Soviet Area Audience and Opinion Research). (Це був дослідницький відділ в рамках Радіо Свобода – ред.) Я до них долучився у 1985 році як дослідник-аналітик для Радіо Свобода. До того я працював як економіст-дипломат для Міжнародної агенції з енергетики в Парижі.
Коли контракт в агенції закінчився, я мав повернутися до Америки. Але в Парижі я познайомився зі співробітниками з дослідження радянської авдиторії і вони саме шукали людину, яка володіє кількома мовами. На той час я розмовляв українською, але вони думали, що я також вільно розмовляю російською. Та це було не так і я мусив ще вивчати російську мову у спеціальних школах додатково.
Опитування проводили у 10 пунктах
Наші дослідження авдиторії почалися ще в роках 60-70-х, у той час вони були обмежені специфічними групами, як, наприклад, моряки, дипломати, члени груп танцюристів і хорів, що виступали на західних сценах. Але впродовж 80-х років до нашої вибірки додались туристи і новоприбулі емігранти. Приблизно тоді вони почали приїздити все частіше і становили близько 80% респондентів наших опитувань. Більшість із них – члени круїзних кораблів із Петербурга та Одеси.
До розпаду Радянського Союзу дослідження проводилися виключно у Західній Європі нашою групою. Бюро складалось з 10-12 аналітиків під керівництвом Юджіна Парти (Eugene Parta).
Опитування проводили у 10 пунктах, переважно в столицях Західної Європи, як, наприклад, Копенгаген, Лондон, Париж, Берлін, Гамбург, Відень, Рим і Афіни.
Моїм завданням було координувати працю 50 російськомовних інтерв'юерів у цих пунктах.
Таємні опитування
Методологія була не проста. Наш підхід був таємний. Це означало, що респондент не підозрював, що він брав участь в опитуванні. Саме тому інтерв'ю проводився без опитувальної анкети.
«Випадково» починали розмову десь в ресторані або просто на вулиці
Наші інтерв'юери були треновані, як найкраще підійти до респондентів і як почати розмову. Вони ніколи не питали ім'я, але нотували приблизний вік, стать, професію і національність.
Наші люди знали, коли туристичні кораблі прибували до порту в Копенгагені або в Афінах і вже чекали людей по дорозі до таких важливих місць як Акрополь чи інших. «Випадково» починали розмову десь в ресторані з кавою чи склянкою вина. Або просто на вулиці, де наші інтерв'юери могли порадити людям, які сходили з лайнера, що можна відвідати в цьому місці або щось дешево купити.
Наглядачі їх остерігали: «Вважайте, бо до вас будуть підходити люди – це шпигуни
Ми тренували інтерв’юерів запам'ятовувати найважливіші речі. Вони мусили вивчити анкету опитувальника напам'ять і одразу після інтерв'ю записати інформацію.
Зазвичай, вони себе представили як колишні громадяни Радянського Союзу. І як тільки респонденти чули російську мову, то вже вільно себе почували. Між іншим, коли вони виходили з тих кораблів, наглядачі їх остерігали: «Вважайте, бо до вас будуть підходити люди і це шпигуни». Але як тільки вони віддалялися від корабля, то заводили розмови.
Головна ціль була – отримати від респондента інформацію про західні радіостанції: на яких частотах, коротких хвилях вони слухали, час слухання, тип програми, яка їм подобалася. Також запитували, як можна поліпшити передачі.
Окрім такої інформації, ми ставили запитання про сучасні події, наприклад, як респондент ставився до війни в Афганістані, що думав про аварію в Чорнобилі або про збиття корейського літака.
Серед новоприбулих емігрантів, яких ми опитували, переважали євреї, які опинилися в Римі, Нью-Йорку або в Ізраїлі. Ці опитування відрізнялися тим, що були відкриті, тобто з анкетою. Вони надавали цікаву інформацію про життя в Радянському Союзі, а найважливіше, були як контроль, який підтверджував дані, зібрані від радянських туристів таємно.
На початку ще 80-х років ми бачили трохи острах людей, щоб розмовляти з нашими інтерв'юерами. Але з часом, після перебудови, той страх значно зменшився. Також було багато людей, які відмовлялися говорити. Це приблизно одна четверта контактів. Ті, люди, що погоджувалися, між ними було багато партійних. Вони також давали дуже цікаву інформацію.
Якою була авдиторія Радіо Свобода
Найважливішим показником авдиторії був відсоток тижневих слухачів між міським дорослим населенням із закінченою середньою або вищою освітою. Найбільшими радіостанціями за кордоном тоді були «Голос Америки», Радіо Свобода і BBC.
Радіо Свобода найбільше глушили
До 1988 року «Голос Америки» слухало близько 30% дорослого населення. Показники Радіо Свободи та BBC в цей час були приблизно по 15%. Це тому, що Радіо Свобода найбільше глушили.
У 1988 році, коли перешкоди припинилися, показники авдиторії Радіо Свобода підскочили до 30%, а «Голосу Америки» впали до 20%.
Інформація, яку ми збирали, доходила не лише до керівництва Радіо Свобода, але й до державних організацій, таких як Пентагон, ЦРУ і Держдепартамент
Багато експертів, так званих «совєтологів», говорили, що опитування з «совєтчиками» є неможливе. Але це не так.
Інформація, яку ми збирали, доходила не лише до керівництва Радіо Свобода в Мюнхені, але й до різних державних організацій, таких як Пентагон, ЦРУ і американський Державний департамент. Зрештою, це вже давно визнано, що Радіо Свобода відіграла дуже важливу роль у розпаді Радянського Союзу.
Як сказав радянський дисидент Володимир Буковський:«Роль, яку вільна інформація відіграла у розвалі Радянського Союзу, була надзвичайно важлива».
Робота після Незалежності
Після 1991 року я далі продовжував робити опитування – для Радіо Свобода та багатьох інших міжнародних радіостанцій. Ми вже працювали відкрито в країнах колишнього Радянського Союзу.
Вперше в Україну я приїхав восени 1991-го. Для мене це була мрія: відвідати мою родину, село мого батька
Я відповідав за всі країни колишнього Радянського Союзу, 15 республік, включно з Україною. У Києві ми співпрацювали з КМІС – Київським міжнародним інститутом соціології під керівництвом Валерія Хмелька і Володимира Паніотто, які працювали при Києво-Могилянській академії.
Вперше в Україну я приїхав восени 1991-го. Для мене це була мрія: відвідати мою родину, село мого батька. Враження дуже сильне.
Я дістав дані, які показали, що 88% буде голосувати за Незалежність
У той час ми запустили перше опитування в Україні. Мав відбутися референдум 1 грудня і ми поставили питання: «Як ви будете голосувати на референдумі?». У жовтні я дістав дані, які показали, що 88% буде голосувати за Незалежність. Коли я презентував цю інформацію в Мюнхені, то ніхто не хотів повірити. Казали, що це неможливо, якась помилка. Тоді 1 грудня результати показали, що «за» проголосувало 90,32%. Це лише доводило, що наші опитування були вірні.
Протягом 20 років після розпаду Радянського Союзу я дуже часто відвідував Україну.
Також багато їздив до Росії, держав Балтії, на Кавказ і в Центральну Азію.
Зрештою пішов на пенсію у 2011 році і почав писати свої мемуари.
Інші публікації про історію Української редакції і Радіо Свобода загалом читайте тут: ІСТОРІЯ РАДІО СВОБОДА
Форум