Тривають запеклі баталії навколо рішення Конституційного Трибуналу Польщі, який виніс рішення про те, що деякі статті договорів Європейського Союзу є неконституційними в країні. Це викликало різко негативну реакцію керівництва Євросоюзу.
Президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн висловила занепокоєння, розмістивши відповідну заяву на сайті Єврокомісії.
«Наші Угоди є дуже чіткими. Всі рішення Європейського суду є зобов’язуючими для влади в усіх країнах-членах, зокрема й для національних судів. Законодавство ЄС має пріоритет над національним законом, включаючи конституційні положення. Це те, під чим підписалися всі країни – члени Європейського Союзу. Ми будемо використовувати всі повноваження, які маємо відповідно до Угод ЄС, аби забезпечити це», – наголосила вона.
А віце-президент Єврокомісії Віра Юрова додала, що Польща своїм рішенням про пріоритет національного законодавства над європейським може «почати руйнувати» блок.
Ситуація стала предметом розгляду на сесії Європарламенту, який відбувся 19 жовтня у Страсбурзі. У своєму виступі Урсула фон дер Ляєн попередила, що Єврокомісія діятиме, щоб примусити Польщу скасувати рішення Конституційного Трибуналу.
«Ми не можемо й не дозволимо поставити під загрозу наші спільні цінності», - акцентувала вона, додавши, що Єврокомісія може застосувати проти Польщі правові, фінансові та політичні важелі впливу.
Що може бути?
Серед варіантів називаються юридичне оскарження Єврокомісією рішення КТ Польщі, що може мати наслідком фінансові штрафи, зупинення виділення коштів з фондів на відновлення економіки після пандемії та блокування доступу до інших грантів СЄ, аж до погроз позбавити Варшави права голосу за порушення основних цінностей Євросоюзу.
При оцінках цієї ситуації коментатори дедалі частіше вживають термін «Polexit» у різноманітних варіаціях.
Треба зазначити, що правовий спір між Польщею та Єврокомісією тягнеться вже з 2017 року, розпочавшись після ухвалення в країні закону про устрій судів загальної юрисдикції. І, якщо пригадати усі емоційні висловлювання польських опозиційних політиків, політологів, соціологів та журналістів, Polexit розпочинався вже у серпні 2017, березні та грудні 2019 року, тобто нинішній вже щонайменше четвертий за рахунком.
Маючи таку тривалу історію, питання залишається складним та багатовимірним. І схоже, що вирішення проблеми лежить не у юридичній, а в політичній площині, яка стосується засад подальшого розвитку євроінтеграції та волі говорити про них.
Polexit заперечують
Слід зазначити, що польська влада категорично заперечує будь-яку можливість Polexit, про що однозначно заявив прем’єр-міністр Матеуш Моравецький у своєму виступі в Європарламенті.
Щодо так званого «юридичного Polexit», польська сторона наполягає, що Договір про Європейський Союз не передбачав передачі ЄС повноважень у сфері формування судової влади. Отже, Суд ЄС не має права ставити під сумнів конституційне право Республіки Польщі у цій сфері, оскільки система організацій судочинства у Польщі (як і в інших країнах ЄС) не відноситься до законодавства Євросоюзу та є виключною компетенцією окремих держав, не будучи з юридичної точки зору частиною європейського права.
Проте, за оцінками тих політологів, які схвалюють політику польської влади, після Лісабонського договору 2007 року (покликаного замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося) мейнстрімом політики ЄС стала відмова від продовження євроінтеграції методом укладання нових договорів, який поступово замінюється на політичне «проштовхування» посилення повноважень інституцій ЄС.
Це передбачає використання методу доконаних фактів, щоб поступово узурпувати повноваження, не надані у договорах Європейській комісії, Європейському парламенту та Суду ЄС і зламати опір держав, котрі з таким підходом не погоджуються.
Тож сьогоднішнє зіткнення розглядається як лише черговий епізод набагато ширшого зіткнення. Воно точиться між табором прихильників безперервного поглиблення інтеграції та централізації ЄС під керівництвом провідних держав, насамперед Німеччини та Франції, що ґрунтується на порушенні прав менших або слабших держав і передачі їх суверенітету до центру в Брюсселі.
Які компроміси можливі?
Інший табір – змін, тобто реформ, до якого належать країни, котрі протидіють побудові формалізованої системи гегемонії великих держав. Перекіс у бік першої моделі призводить до реакції націй, суверенітету яких це загрожує і спричиняє загрозу внутрішнього розколу в Євросоюзі.
У більш широкому контексті, що стосується й України, рішення Німеччини про добудову «Північного потоку 2», на жаль, суттєво підірвало європейську солідарність та поставило під загрозу безпеку не лише нашу, а й членів ЄС – Польщі та країн Балтії, не кажучи вже про безпрецедентний стрибок цін на газ, що уможливило фактичний шантаж ЄС з боку Росії з метою прискорення сертифікації газопроводу.
Тому продовження в цій ситуації політики тиску на Польщу шляхом санкцій замість діалогу щодо «аудиту проблем» та перегляду системи взаємовідносин в Євросоюзі може (навіть якщо це принесе тимчасовий успіх) лише поглибити наявні суперечності.
Тим більше, що Матеуш Моравецький запропонував шлях до компромісу шляхом створення правової палати, яка б контролювала, чи Європейський суд справедливості діє у межах своєї компетенції.
Однак, судячи з різкої реакції Урсули фон дер Ляєн, складається враження, що проблеми системи правосуддя в Польщі хвилюють її більше, ніж безпека країн на схід від Німеччини (тоді як, скажімо, Велика Британія веде переговори з Україною про продаж ракет на фоні побоювань, що Росія може використати газову кризу для вторгнення), отже конфлікт може ще більше загостритися.
А Україні варто уважно стежити та вивчати досвід і обставини нинішніх подій, щоб навіть на цьому конкретному прикладі розуміти, якими можуть бути ціна та умови нашої майбутньої євроінтеграції і оминати несподівані, проте прогнозовані «граблі».
Анатолій Курносов – експерт Центру політичних студій «Доктрина»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода