Його проклинають і «порохоботи», і «зеленоботи», і «юлеботи», і «ватники». Але він каже, що не збирається ставати «партійним» сатириком і «мочити» на олігархічних телеканалах противників власника. Він веде Youtube-канал, де дістається всім – від «сивочолого гетьмана» до президента-«велосипедиста». Дістається не так, як від «95-го кварталу» Зеленському і Коломойському, переконує гість Радіо Свобода. Він розвінчує будь-які фейки – і про Україну від скабєєвих-соловйових і про «двічі несудимого» Януковича. При цьому намагається не розганяти зраду, а його гумор – не тільки чорний. Гість Суботнього інтерв’ю – сатирик, поет, блогер Юрко Космина.

Олександр Лащенко: Яка іпостась у вас все ж таки головна, якщо можна взагалі одну виділити: поет, сатирик, сценарист, влогер? Публіцист, до речі? Якщо можна так сказати.

– Можна і так сказати. Найширше – все-таки сатирик. Оскільки цей термін охоплює всі іпостасі, в яких інших я працюю. Оскільки і як сценарист, і як поет, і ще, може, досі десь як і публіцист. Я все рівно працюю насамперед із політичною сатирою.

«А як з них не сміятися?»

– Пане Космина, я не буду казати, скільки я років у журналістиці. Дуже давно. Мені моя робота дуже подобається. Але, з іншого боку, я ловлю себе на думці все частіше – ну просто я не можу дивитися на цих політиків. Я зараз обмежений рамками неупередженості й балансу, але вони майже всі у мене викликають... навіть кепкувати вже не дуже хочеться над ними…

– А мені ще хочеться.

– От де ви берете наснагу? Я розумію, що приводів з’являється все більше.

– А як з них не сміятися? По-перше, як можна все це серйозно сприймати? Ну можна, звичайно, старатися. Частково воно теж, звичайно, заходить серйозно якось на підкірку. Але так сприймати легше все-таки.

– Найбідніша держава Європи, розкрадена олігархами. Жертва війни – тут Путіна заслуга. Звісно, хіба що чорний гумор залишається. Так?

– Не обов’язково чорний. У гуморі якраз може бути і оптимізм, який дозволяє якось простіше на все це дивитися, з розумінням, що все одно все буде добре. Головне – посмішку все-таки з обличчя не прибирати, хай буде.

– І ваш ютуб-канал «Ньюспалм» – усім дістається.

Від «сивочолого гетьмана» Порошенка до «клоуна» Зеленського.

Ми ще ваші думи процитуємо, я сказав би, адресні. А все-таки є у вас «герой вашого роману», політичний лідер України, колишній, чинний?

– Авжеж є. Але я як сатирик волів би не називати цих людей. Якщо з моєї творчості ніхто не може зрозуміти, хто це, тому що мені дійсно постійно пишуть у коментах, проклинають і «порохоботи», і «зеленоботи». Про «ватників» я взагалі мовчу чи про Юлечкиних фанатів. І такий «зоопарк» досі існує... Якщо я назву, хто мені найбільше подобається, за кого я голосував і голосував би на наступних виборах, вся моя творчість вже буде сприйматися через призму цього.

«Наукивець Кива»

– То він найбільше вам подобається, як мішень вашої сатири?

– Як мішень сатири? Є такі прекрасні істоти, як Кива, наприклад. Про Киву писати взагалі кайф – він дуже фактурний.

– Процитуйте щось. Давайте зразу. На ваш погляд, що найкраще? Про «наукивця».

– От про «наукивця» тоді і зацитуємо.

«Дума про наукиву думку».

«Як щем солодкий – і пекельна мука,
мов Інь та Ян, неначе Джері й Том...
вони зустрілись. Кива та наука.
Вогонь і лід. Гомора і Содом.
Ну хто із нас подібну перспективу
в найближчі уявити міг роки?!
Наука – так, вивчати б мала Киву,
але ж, ядрьон батон, не навпаки!
Кінець наук проспали фукуями,
мовчав про нього досі й сам Ілля...
Та що впаде до жомової ями,
те хрін уже дістанеш звідтіля!
Тому – не повертати ж нам голобель?! –
Вперед, у світ безумних відкриттів!
Бо за Іллею явно плаче Нобель,
а Дарвін – обридався й поготів..»

– Кожен у вас випуск – «Постправда», «ПостПостПравда». В епоху навіть постпостправди як тут можна взагалі глядачеві, підписнику вашого ютуб-каналу не загубитися? Де тут фейк/не фейк, де стьоб, а де серйозно?

– Чому? Багато глядачів, які достатньо стежать за інформаційною картиною, вони вгадують все. Я, правда, стараюся, щоб навіть і таким глядачам було не завжди просто. Якщо, наприклад, береш новину, яка нібито схожа на ту, що насправді відбулася, але замінюєш кілька таких чи персонажа, чи якісь ще незначні деталі. І людина ніби згадує: так це ж було, це було, точно це воно! Але насправді ні.

І так, до речі, багато в чому працюють і справжні фейки. Не такі, які в моїй програмі просто висміюються і вигадуються, а ті, які дійсно нам «впарюють» у голови для того, щоб ми потім голосували не за тих, за кого наша логіка нас змусила б.

– Ви зараз говорите про фейки всередині України чи всіх цих скабєєвих, кисельових й «іже с німі»?

– Та всі завгодно, по всьому світі, і Скабєєву, і все, що йде. Навіть якщо й говорити про якісь теорії змови... Воно ж усе на цьому теж засвоюється.

– «5G–коронавірус» поширюється таким чином...

– Так. Просто береться якась ніби й справжня новина, якась підтверджена, але якісь детальки міняються – ця новина вже стає чудовим тлом для...

– Давайте наведемо приклад. На ваш погляд? От ви ж розвінчуєте у кожному випуску «Ньюспалм» оці фейки. І на ваш погляд – топ, можливо, трьох за ці роки і російських, і внутрішньоукраїнських? «Повішений хлопчик на дошці оголошень»?

Ну, це класика. «Снігурі» – школярів у Запоріжжі нібито вчили «вбивати снігурів»...

Янукович і шапка

– Це зрозумілі речі. Але є ще більш класичні речі. До речі, наприклад, такий прекрасний фейк, як Янукович і шапка. Це ж теж вигадки.

– Що він крав шапки?

– Так, він крав, але шапки не фігурували в цьому провадженні взагалі.

– Коли його саджали? «Двічі не судимий».

– До речі, хто це? Це, здається, чи Бродський, чи Турчинов у якомусь інтерв’ю розповідали, що якраз у них в розмові народилася ця фраза про шапку. Але воно настільки вже в масовій свідомості затвердилося. Тому що всі ж знають. Дійсно саджали? Саджали. За крадіжку? За розбій? За розбій. Значить, за що ж? Шапка, так шапка.

– І ще, вибачте, у сортирі зривав нібито. Є така версія.

– У сортирі. Знову ж таки у сортирі. І ще, до речі, про того ж Януковича є теж прекрасний фейк про те, що він нібито казав про «геноцид нації». Замість «генофонд» сказав «геноцид нашої нації». Цього теж не було.

– «Анна Ахметова» була.

– Була.

– «Гулак-Артьомовський» був.

– Був.

– «Поет Чехов» був.

– Був.

– Цього не було?

– Цього не було.

По-перше, в цю епоху, а це вже була доба відеороликів, тим паче зйомок будь-яких зустрічей кандидата з великою купою людей... А тут з’являється раптом повідомлення на дивному сайті «Рупор.інфо», який вже тоді був просто сміттяркою, яка зливала абсолютно незрозумілі речі, з’являється інформація про те, що це нібито було. Немає жодного відео, немає жодного підтвердження з іншого сайту, і немає жодного підтвердження, що Янукович в цей день взагалі їздив до Львова і на цей завод, де він це нібито сказав. Цього не існувало.

«Вбитий брат» Порошенка і «плівки Медведчука»

– Давайте фейки про Порошенка, наприклад. Це класика – «вбитий брат», телеканал «1+1».

– Так, «вбитий брат». Це просто «прекрасно»! Шикарно! Шикарно...

– А що ще, на ваш погляд? Що ви розвінчували б? Почнемо спочатку з Порошенка і перейдемо обов’язково і до Зеленського.

– Що я розвінчав би?

– Чи більш-менш вдалося Петрові Олексійовичу якось «між крапельками» у цьому плані пройти, особливо, крім ось цього «брата», цієї історії, не було більше нічого?

– Просто треба зараз згадувати все, що про нього писали, говорили. Звичайно, було багато всього. Але я зараз навряд чи згадаю. Звичайно, багато просто пересмикувань. За великим рахунком, навіть у тих же ж плівках...

– ...так званих «плівках Бігуса». До речі, тут є над цим посміятися? Чи не смішно?

– Якось не дуже смішно. По-перше, звичайно, тут явно тенденційність, тому що «злили» лише те, що стосується Порошенка, людям. Але я не хотів би цього обговорювати. Тому що не проста така тема, складна.

– Дивіться, щоб дійсно вас не запідозрили, а підстав немає, що ви – «порохобот»...

– Якщо про Петра, то можна було би про фабрику, наприклад. Я зацитую, до речі, навіть просто з книжки «Котлети з ведмедя». Якщо хтось зацікавиться віршем, то це ще можна придбати у видавництва «Люта справа» або у книгарнях вашого міста.

«Дума про нескорену кондитерську фабрику». Вона ж, звісно, присвячена саме тій кондитерській фабриці, бо якій же ж ще.

– Липецькій легендарній.

– Так, легендарній Липецькій фабриці, яку звинувачували в Росії в ухилянні від податків...

– Але не закривали остаточно, що цікаво – не закривали три роки під час війни, вже коли президентом Порошенко був. Не закривали.

– Та вона там не в зрозумілому доволі стані. Але якщо вже кажуть, що її ніяк не вдається закрити, а, з іншого боку... В нас її звинувачували у зраді, а в Росії звинувачували у несплаті ПДВ.

«В тілі ворожім злоякісним набряком,

дітям на радість, на лихо …лу,

діє відважна кондитерська фабрика

в темнім, холоднім російськім тилу!

Скільки цукерки з конвеєра сиплються,

Стільки й на Мордор навколишній клав

відділу хунти в далекому Липецьку

вільний та гордий вкраїнський анклав.

– Що є приводом взятися за певного фігуранта?

– Конкретно? Я навіть не так беруся за фігуранта, як за якусь подію, швидше. Фігурант – звичайно, якщо він не достатньо яскравий, то навіть в цьому вірші про цього фігуранта буде найменше згадано, просто сам по собі факт. Але найголовніше – щоб було цікаво попри все, щоб було образно. Якщо, наприклад, Зеленський заявляє про мільярд дерев, то тут є про що вигадати, є ж про що придумати.

А «плівки Медведчука» – це реально доволі трагічна така тема. Тому я не хотів би про такі речі жартувати.

«Певні табу є»

– Усе-таки певні табу є для вас – те, що ви обираєте для жартів, для гумору, для сатири?

– Так, звичайно, що є певні табу. Я про смерть можу жартувати лише в окремих випадках, лише якщо це...

– Кобзону дісталося. Хоча ви тоді, коли жартували, не знали, що він помре.

– Звичайно. Так усі помруть. Так що, ні про кого не жартувати? Ми ж не жартуємо вже після того.

– Отой літак російський, який впав, прямуючи в Сирію. «Доктор Ліза», вся ця історія. Залишаючи за дужками – «Ввічливі люди» (те, що дозволяв собі співати російський хор імені Александрова) – це – трагедія, загинули люди...

Ви могли написати щось з чорного гумору про цю авіакатастрофу чи це для вас табу?

– Та ні. Навряд чи. Я ж кажу, що якщо я пишу про смерть, про війну, то це хіба що буде жорсткий «втик» окупантам. Тому що, якщо торкатися теми смерті, то лише для того, щоб довести, що ми все одно переможемо і смерть відступить. Хіба що так. Тому що я не можу писати якісь речі, які викликатимуть тривогу, сльози, а не посмішку і не впевненість в тому, що ми все одно переможемо і смерть відступить.

– Путін як «герой вашого роману» знову ж таки. Часто йому дістається? Часто.

– Зараз вже не так часто. Тому що взагалі тема Росії вже не настільки цікава. Тоді, коли Росія тільки напала, звичайно, що це частіше згадувалося. Зараз воно теж спливає, але не хочеться взагалі зайвий раз притягувати цей порядок денний до нашого інфопростору.

– Не варте реклами, скажімо так?

– Так, так, так. Тому що у нас і так забагато Росії у нашому інфопросторі, у нашому культурному просторі, у нашій ноосфері. Тому що багато людей і досі дивляться російські серіали і слухає, тим паче, російську музику, російський реп. Тому ще й Путіна сюди притягувати? Лише якщо є можливість дуже огидно його висміяти, щоб він постав ще тупішим і ще огиднішим, противнішим, ніж ми його можемо побачити у новинах.

Україна – не Росія: сатириків не вбивають

– Ви, напевне, знаєте цю історію. Дмитро Биков, автор російського проєкту, сатиричного теж. Можна казати (не знаю, чи погодитеся ви, пане Космина), ваш колега у чомусь, «Гражданин поет». От його, виявляється, хотіли траванути, за даними розслідувачів Bellingcat, ті ж самі люди, які стежили перед цим за Навальним, якого теж траванули. І Биков два роки тому ледь не помер. Дуже схожа картина – як і з Навальним. Зараз залишаємо за дужками, який там політик – Навальний.

І за однією з версій, нібито Путін... Я не можу в етері навіть озвучити назву цього вірша. Я скажу так: Путін і Pussy Riot. Хто бажає, може погуглити ці Биковські вірші. Мовляв, Володимир Володимирович «посмотрел і обиделся». Як ви вважаєте, може політик настільки образитися, що сатирика потім замовити? Якщо це дійсно так – бо Кремль категорично спростовує свою причетність до замахів на Навального, Бикова й інших. Може таке бути?

– В Україні, я думаю, ні. Думаю, ні. Особливо на загальнонаціональному рівні це навряд чи може бути. Просто такі дикі речі можуть бути хіба що десь на регіональному рівні. Якщо хтось не про того щось напише, то там можуть бути ще такі феодальні...

– Україна все-таки у цьому плані пішла вперед?

– Звичайно. Тому саме за сміх, за сатиру ви пригадуєте, щоб у нас десь колись хоча би побили якогось сатирика? У нас, наприклад, можуть вбити журналіста, в якого є інформація, ще потаємна, яку він збирається оприлюднити, але не встиг цього зробити, навіть не встиг заявити про це. Ось за це можуть. Ще якісь там розборки щодо помсти, можливо, теж можуть бути. Але по сатирі...

– Не дзвонять вам, не пишуть у месенджері: «Що ти собі дозволяєш? Як ти насмілився?» Немає?

– Ні.

– З іншого боку, звертаються: пане Космина, у вас доволі розкручений влог – подивись ось на того політика, приверни до нього увагу, а ми тобі віддячимо? Немає такого теж?

– Ні. До мене абсолютно не звертаються.

«Ньюспалм» і «Телебачення Торонто»

– І, звісно, не можу цього не згадати. «Грати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль». Ви теж причетні до дуже розкрученого ютуб-проєкту «Телебачення Торонто» – ведучий Роман Вінтонів (Майкл Щур). Продовжуєте співпрацю зараз так чи інакше?

– Так, так. Ми продовжуємо. На гонорарах були, на фрілансері. Просто на якусь із запропонованих тем дописую певну кількість жартів, якщо є час. Якщо в мене є час. А якщо у них є натхнення, то вони (жарти) входять у програму. Іноді не входять, іноді входять. Це так, більше для душі, ніж для...

– Залишаєтеся автором все рівно досі?

– Так, залишаюся.

– «Ньюспалм» і «Телебачення Торонто». Не виходить, що на одному полі ви одне одному просто, грубо кажучи, під ногами? Ні?

– Ні. Не виходить. Ми зараз, я навіть сказав би, у різних жанрах працюємо. Тому що «Ньюспалм» чітко зараз йде по політичній ... навіть не політична, а інформаційна сатира. Оскільки це проєкт все-таки про медіаграмотність, його видає «Детектор медіа» і за гроші гранту.

І я не договорив про те, чим ми відрізняємося від «Телебачення Торонто»...

– Будь ласка. Звісно! 10 відмінностей.

– Та й однієї достатньо. Оскільки я більше працюю саме по політичній сатирі, а вони вирішили охоплювати більше сфер, ніж політика. Там політика зараз займає 1-2 сюжети на програму.

– А решта? Будь-що. Від Кіркорова до...

– Вони орієнтуються на молоду аудиторію. І їм це вдається.

– А ви?

– Я якось більше на поінформовану аудиторію. А вони пішли в молодь. Їм це чудово вдається. У них просто дикі перегляди, які мені і не снилися. І теми, які більше хвилюють молодь – музика, кіно, відео, тік-ток.

«Мати я запікую»

– Людина, яка намагається стати популярним ютуб-блогером і не матюкається... Хоча у вас доволі різкі бувають виступи, отак на межі. Принаймні, я передивився десятки ваших виступів...

– Але я запікую. Ми запікуємо.

– Деякі, знову ж таки не називаючи ці «помийки» ютубні, які доволі розкручені з багатьма підписниками, вони матюкаються і образи прямі. Ну, просто «ні у які ворота». Але для них це круто, це приваблює їхню специфічну аудиторію, доволі широку. Для вас це межа, яку не можете перейти. Як з такими блогерами змагатися? Чи з ними не треба змагатися в принципі?

– Та й я не знаю, як змагатися взагалі.

– Ну, вам було би приємно, якби у вас був мільйон підписників?

– Та авжеж! Кому не було би приємно? Але як з ними тут змагатися?

У мене, наприклад, не настільки взагалі велика аудиторія. Тому що я, мабуть, все-таки більше говорю для людей, які хочуть розбиратися у тому, що відбувається, трохи розуміються на політиці, відрізняють одного політика від іншого. Тому я не можу змагатися з такими аудиторіями. Напевне, це якось і можливо. Але я поки не...

– Може, мету таку і не ставити? Хай це буде менша аудиторія, але не така... Я теж обмежений – не можу зараз нецензурні слова вживати...

– Просто в нас дуже багато людей працює, створює якийсь контент, сатиру для широкого загалу. Подивитися на якийсь «Квартал» чи «Дизель». Люди жартують не над політикою. Вони жартують над тим, що реально відбувається. Вони жартують...

– «Дизель» жартує над вакцинацією. Наприклад.

– Вони жартують над якимись кліше, які частково прийшли ще з Росії 1990-х. Ще щось. Я не знаю, як це взагалі можна називати політичною сатирою.

Як «Квартал-95» жартує над Зеленським

– Над Коломойським «Квартал» жартував, але специфічно, де Ігор Валерійович постає таким… «Каву хочеш?»... Ну зовсім.

– Звичайно. Так само, як вони зараз жартують над Зеленським.

– До речі, оцініть.

– Як Зеленський відразу пішов у владу, що вони відразу оголосили? Так, звичайно, ми будемо над ним жартувати, тільки ми будемо жартувати це так, що от хороша людина приходить у світ всяких покидьків, і як їй непросто. Чуваки, це не жарти! Це просто вилизування «царственної дупи». Звичайно, вона їм близька. Своя «дупа» ближче до язика, звичайно. Але то все їхні фішечки, їхні жарти.

– Володимир Зеленський. Все ж таки, дивіться, президент України понад 2 роки.

– Авжеж! Авжеж.

– Може, це круто?

– Добре «лизали», значить.

– Ну, 73%. Чесні вибори. Щоб там Петро Порошенко не казав...

– Звичайно. Звичайна людина завдяки олігархічному телебаченню увійшла у мізки багатьох людей. При чому, ви ж зауважте, що знову ж таки не на розумінні політики він прийшов у політику, не за готовими якимись політичними рецептами. Він просто прийшов з набором тих кліше, які ж його програма десятками років вбивала у голову – те, що у нас тут йде насильницька українізація, те, що є «нормальные люди, которые говорят на русском» і якісь там вуйки, з яких треба сміятися.

– Президент Зеленський такого вже не говорить.

– Зараз вже не говорить. Так. Але ви згадайте всі приклади, коли в «Кварталі» звучала українська мова. Це були просто скетчі на тему «дурних вуйків», які «не понимают, как по-столичному говорить».

Дяка Зеленському

– Може, опинившись на Банковій, зрозумів, що це не жарти?

– Так. І реально за це йому великий респект. За що я можу похвалити Зеленського? По-перше, за те, що він доволі швидко і стисло вивчив українську на непоганому рівні. Це, правда, і мавпі доступно, і Януковичу. Але все рівно багато людей запевняють, що це неможливо. І велика дяка Зеленському, кумиру цих 73%, який їм показав, що це так. І за це йому можна подякувати. І за те, що, як ми бачимо за статистикою, зросла кількість людей, на 10%, які справді вважають Росію агресором...

– Що йде війна, а не «громадянський конфлікт».

– Абсолютно точно. Це лише завдяки тому сталося, що прийшла людина, яка досі у своїх скетчах натякала на те, що це все фігня, що там нічого такого немає, «надо просто перестать стрелять». І тут нарешті вона прийшла, і як така «своя людина» їм по секрету розповіла: «Чуваки, а тут дійсно війна. Прикиньте! А, виявляється, дійсно варто говорити українською». Ось це те, що він людям, широким масам приносить таке розуміння, йому велика подяка.

– Але поза вашою увагою сатиричною він не залишається.

– Та ну звичайно! А як президент взагалі може лишатися...?

– На Банкову, на відміну від серіалу «Слуга народу», на велосипеді Володимир Олександрович не їздить.

Ваша «Дума про Зе-велосипед».

– Лідерка Естонії Керсті Кальюлайд під час візиту Зеленського до Естонії подарувала йому велосипед.

«Люди людям дарунків дарують багато,

затято й завзято, на свято, а то й не на свято.

В офісі, в барі, вдома, в тюрмі чи в лазні,

куплене за державні й за власні.

Дарують людям, дарують люди завжди всі та всюди.

Навіть коли візит президента –

і то вручають презента.

Комусь – країна на поталу,

комусь – квитки на концерт «Кварталу»,

Комусь – обшук НАБУ,

комусь – анал без табу,

Комусь – бюлетень, телек, диван і газету з програмою.

І тільки тобі, Вово, грьобаний вєлік!

І знову ти, Вово, знову під рамою!

Та тільки у тебе, Вово, сонце тепер на спицях.

І місяць, Вово, на спицях, якщо і при ньому не спиться.

І вітер тобі по спинці, і щастя тобі на пиці.

І хочеться просто повітря напиться,

і забути нарешті про зайві деталі,

Про масово відсталі тенденції сталі,

бо є тільки ти і твій коник зі сталі.

І все, що ти мусиш, – крутити педалі,

крутити педалі, крутити педалі...

І бажано – якнайдалі».

– От ви вже відзначили, що є й позитиви саме у президента Зеленського...

– Авжеж. Авжеж.

– І, напевне, не тільки те, що більш-менш мовою добре оволодів.

– Ми бачимо, що це теж стала абсолютно патріотична людина. Зеленський просто зараз теж, як всі жахалися, що він просто відразу розверне Україну в інший бік. Але чувак потикався, помикався і все-таки все одно став вже на шлях того ж самого Порошенка.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ЮРКОМ КОСМИНОЮ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю