Не минуло і дня після відставки Наталі Поклонської з посади заступника голови «Россотрудничества», як її вже призначили на нову посаду – радника генерального прокурора Російської Федерації.
Як і у випадку з попередніми своїми «відхиленнями» від генеральної лінії влади, Наталя Поклонська відбулась легким переляком: її чиновницька кар'єра не припинилася, вона залишилася в «обоймі». Втім, цього разу – ціною відмови від публічності та мовчання.
Поклонська фактично відмовилася публічно визнати, що війна – це мир
Але й привід для нової посадової рокіровки виявився більш ніж серйозним: Поклонська фактично відмовилася публічно визнати, що війна – це мир і посміла висловити співчуття жертвам російської агресії – тим, кого вона у 2014 році зрадила, своїм колишнім співвітчизникам.
Думаю, будь-яка інша російська чиновниця, яка наважилася б таким чином висловити свою думку, втратила б не лише посаду, а й монарше благовоління. А, можливо, й опинилася б під слідством за якісь справжні чи уявні корупційні гріхи – як відомо, такого борця з корупцією, як Володимир Путін, ще пошукати треба.
Але Поклонська отримала чергову синекуру – цікаво чому?
У Генеральній прокуратурі Росії Поклонська, схоже, буде тільки «числитися». Я навіть сказав би – «чиститися», від слова «чистилище»
Можливо, у свідомості російських чиновників вона залишається надто яскравим пропагандистським чином «кримської весни», щоб публічно жертвувати самою фігурою Поклонської та перетворювати її на зрадницю ідеї знищення України. Адже й попередні призначення Поклонської, певен, були синекурою.
Що вирішує прокурор окупованого Криму? Тільки те, що накаже керівник із Москви. Що вирішує депутат Державної Думи? Тільки те, що скаже куратор з адміністрації президента.
Що могла б вирішувати Поклонська у «Россотрудничество»? А нічого. Ця організація – просто «дах» для СЗР та ФСБ, для бойовиків, «дестабілізаторів» інших країн і навіть терористів.
А в Генеральній прокуратурі Росії Поклонська, схоже, буде тільки «числитися». Я навіть сказав би – «чиститися», від слова «чистилище». Думаю, керівництво Росії просто подивиться, наскільки правильно вона зрозуміла наказ мовчати – щоб вирішити, чи можна призначити колишню керівницю окупаційної прокуратури Криму на більш серйозну посаду.
Втім, офіційно про причину нового призначення Поклонської ніде не повідомляється.
Проблема Наталі Поклонської – як і деяких інших колаборантів зразка 2014 року – в тому, що вона звикла до традицій української політики, де існував простір для висловлювання власної думки навіть за часів Віктора Януковича. Депутат Верховної Ради від Партії Регіонів міг пограти у наявність власної думки – якщо, зрозуміло, у нього ця власна думка була. Зрозуміло, так, щоб не образити владу.
Ось і Поклонська, мабуть, вважала, що якщо вже в Москві вона пограє в шанувальницю останнього російського імператора, це не повинно нікого образити. І якщо вона висловить скорботу у зв'язку з людськими жертвами, це теж нікого не повинно зачепити. Зрештою, вона ж родом з України, чому б і не поспівчувати нещасним людям.
Російська політика – це не балаган, а казарма
Але російська політика – це не балаган, а казарма. І якщо сказали, що фільм схвалений – значить схвалений. І якщо сказали, що війна – це мир, то ніхто не має нікому співчувати. Тим більше, чиновник із горезвісного «Россострудничества».
Ну, а наскільки Поклонська насправді проти війни, наскільки вона насправді комусь співчуває, думаю, можна зрозуміти хоча б по тому, що вона погодилася мовчати.
Схоже, обміняла емпатію на чергову посаду, яка нічого не значить, погодилася, що прислуговувати Кремлю куди важливіше, ніж засуджувати війну та насильство.
Що, власне, і потрібно було довести.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
