Запоріжжя – Підтримувати не лише військових, а й їхні родини – про важливість цього кажуть волонтери із Запоріжжя. Нині в місті діє кілька ініціатив, спрямованих на роботу саме з рідними українських бійців. Що це за проєкти та як можна допомогти родинам військових, дізнавалось Радіо Свобода.
«Коханий, я живу!»
Ми не можемо опустити руки і нічого не робити. Тоді ця втрата буде марноюАльона Прокопенко
Проєкт психологічної підтримки дружин та коханих загиблих бійців діє у Запоріжжі від весни цього року. Ініціаторкою його появи стала дружина загиблого військового Альона Прокопенко. Згадує, як у лютому 2023 року потрапила до чатів, в яких спілкувались дружини загиблих:
«У багатьох втрата була, може, рік тому, у когось вже трошечки більше, а вони досі – в цьому стані гострому, в стані горя і ніяк не можуть з цього вийти. Мені захотілось якось допомогти тим, хто не може так швидко вийти з цього стану, бо я вважаю, що у нас немає права ось так просто занурюватися в своє горе і тонути в ньому. Наші чоловіки загинули за нас, за наше право жити далі. І мені хотілось якось допомогти зрозуміти, що як би боляче не було, але життя продовжується, його треба продовжувати, бо у нас нема іншого вибору. Ми не можемо опустити руки і нічого не робити. Тоді ця втрата буде марною. Якщо чоловік мій загинув, я перестану жити, ще, не дай Боже, накладу на себе руки, то тоді який сенс був у його жертві?»
Альона звернулася по допомогу в реалізації свого задуму допомогти іншим до запорізької активістки і подруги свого загиблого чоловіка Ярини Геращенко. Так і народився волонтерський проєкт «Коханий, я живу!». Розрахований він виключно на дружин та коханих загиблих українських бійців.
«Одна з найголовніших умов участі в проєкті – термін втрати має бути від 4 місяців, тобто від моменту втрати і ритуалу поховання має відбутися 4 місяці. Адже до 4 місяців – це суто тільки індивідуальне супроводження. І в групову терапію жінкам таким не можна», – розповідає координаторка проєкту Ярина Геращенко.
Розрахований проєкт на групові зустрічі упродовж 8 тижнів, під час яких учасниці працюють з психологинею.
«Всього у нас дві групи відбули свою активну фазу. Зараз, наприклад, відбувається зустріч першої групи. Щомісячна, тобто після 8-тижневої програми відбувається досі супроводження – ніхто жінок не кидає. 8 тижнів пропрацювали і потім все – ні, супроводження відбувається і надалі. На цей момент пройшли повністю 8-крокову програму перша група – 6 учасниць, друга група – 8 учасниць», – ділиться координаторка проєкту.
Пояснює: «Наші зустрічі складаються з двох частин. Перша частина зустрічей – закрита групова сесія з психологом. А друга частина зустрічей – це повністю авторська розробка нашої психологині. Це якась активність. Може бути арт-активність, може бути якась фізична активність, може бути виїзд кудись. Що придумає наша психологиня. Адже кожна група різна. Для однієї групи ці 8 тижнів одні, для другої – трішки інші, тобто наша психологиня йде за учасницями, йде за жінками, дружинами загиблих воїнів. Вона в процесі роботи розуміє, цим дівчатам потрібна йога, а цим вона не підходить, їм потрібне щось інше».
Для нас найбільше досягнення – коли вони планують своє майбутнєЯрина Геращенко
В кінці листопада представники проєкту почали працювати з третьою групою учасниць, які втратили своїх коханих на війні.
«Коли жінки дізнаються таку новину, то це всепоглинаюче горе починає руйнувати. І саме на проєкті ми допомагаємо жінкам зібратись і закцентуватись на собі, на своїй новій реальності, і жити в ній, тобто не існувати, а саме починати жити, починати планувати майбутнє. І для нас найважливіше – відгук, що дівчата відгукуються про наш проєкт, кажуть, що він допоміг. Вони – як амбасадори нашого проєкту. Наприклад, в другій групі декілька дівчата приходило, бо наші дівчата розповідали знайомим. Адже вони є в усіх цих ком’юніті дружин загиблих і розповідають, що їм допомогли, їм тут комфортно. Для нас найбільше досягнення – коли вони планують своє майбутнє», – каже Ярина Геращенко.
Програми Центру психологічної здоров’я та психосоціального супроводу
Від 2014 року в Запоріжжі при одному з місцевих університетів працює Центр психологічної здоров’я та психосоціального супроводу. Його створення первинно було пов’язано з необхідностю надання психологічної підтримки вимушеним переселенцям, які почали прибувати до міста з Криму та Донбасу, ділиться кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри психології Запорізького національного університету та керівниця центру Олена Малина.
«Центр було створено у 2014 році саме з початком війни російсько-української. Коли у нас відбулись перші ситуації з масовим переселенням ВПО і з’явився запит психологічної підтримки, психологічної допомоги вимушеним переселенцям, стало зрозуміло, що ми увійшли у нову реальність і такий запит буде тільки посилюватися».
Зараз центр співпрацює з психологічним службами частин Національної гвардії – надає консультації та психологічну підтримку українським бійцям та їхнім родинами.
«Наразі сім’ї не готові до перетворень і змін, які відбуваються з учасниками бойових дій. Звісно, що у них повністю міняється життєвий стереотип. Це абсолютно логічно. Він міняється з мирного на військовий, і потім їм дуже складно реадаптуватись до мирного часу, тому що навіть на рівні, умовно, рефлекторної діяльності у них змінюються реакції усі», – розповідає керівниця центру.
Зазвичай сім’ї військовослужбовців, особливо ті, які опинились в складних обставинах – або військовослужбовець зник безвісти, або ж він перебуває у полоні, самоізолюються і контактують лише між собоюОлена Малина
Втім, не лише консультують бійців та їхніх близьких, а й навчають – діляться своїми практичними і теоретичними наробками. Так, у співпраці з Міністерством у справах ветеранів та за сприяння департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради та Запорізької ОВА проводять заняття за двома програми «Психологічний супровід військовослужбовців в умовах бойових дій» та «Основи психологічної допомоги військовослужбовцям та членам їхніх сімей». Якщо за першою програмою навчають саме психологів, що працюють з бійцями на передовій, то за другою – рідних військовослужбовців. Олена Малина пояснює, як цей курс діє за принципом «свої для своїх».
«Зазвичай сім’ї військовослужбовців, особливо ті, які опинились в складних обставинах – або військовослужбовець зник безвісти, або ж він перебуває у полоні, самоізолюються і контактують лише між собою. І тому у нас, коли ми організували ці курси сумісно з Міністерством ветеранів, вони добирали групи своїх підопічних. Перша складалась із дружин загиблих, які дуже гостро переживають горе. Зазвичай в нормі горе переживається близько року, максимум – 1,5 року. Перша група була дружини загиблих і декілька дружин зниклих безвісти. А друга група були члени сімей, не тільки дружини, а й батьки військовослужбовців зниклих безвісти».
Додає: «Ми з ними працювали теоретично, щоб вони розуміли, що відбувається, наприклад, з військовослужбовцем, який пройшов полон, тортури, до чого треба бути готовими, як розуміти їхній стан, як надавати їм психологічну підтримку. І другий аспект, який опрацьовували – це практичні опрацювання емоційної саморегуляції, елементів надання психоемоційної підтримки, щоб вони могли розуміти і допомагати своїм близьким і собі безпосередньо. І через те, що вони спілкуються своїм колом обмеженим, то вони проходили курс з перспективою надання психологічної підтримки й іншим сім’ям».
«Чарівники»
Упродовж 5 років у Запоріжжі діє проєкт, в рамках якого волонтери та небайдужі містяни збирають до Дня святого Миколая подарунки і вітають зі святом не лише дітей загиблих, починаючи з 2014 року, на фронті бійців, а й тих, хто пішов із життя вже після повернення із фронту.
«Ми стартували і не знали, в принципі, чи підтримують нас люди, чи зможемо зібрати на той момент 250 подарунків по Запорізькій області. Нам здавалось, що це шалені цифри. При цьому ми намагались зібрати гарні подарунки, щоб кожна дитина не просто отримала коробочку цукерок, а щоб це подарунок, дійсно, був як від батька. Тому тоді ми взяли лише ось ці категорії, а на сьогодні ми розуміємо, що наші друзі зникли безвісти, наші друзі були в полоні – ми не могли забути по ці категорії, тому розширили проєкт», – розповідає ініціаторка проєкту, волонтерка Олена Ярошенко.
Ділиться: «Так, наша дівчина запорізька Олеся Мельниченко, як відкрився проєкт, взяла хлопчика Давида, якому на той момент було 8 місяців, і щороку збирала для нього подарунок. Минулого року Олеся в цей час була в полоні після «Азовсталі», і ми розуміли, що не тільки Давид залишився без подарунка, а й синочок самої Олесі, якому було 3 рочки. Тому і Давиду ми зібрали від Олесі подарунок, і Олесиному синочку ми теж зібрали подарунок. Але не всі наші друзі повернулись».
Незважаючи на те, що важке становище і Запоріжжя – під обстрілами, люди думають про тих, кому важчеОлена Ярошенко
Перед самим повномасштабним вторгненням ініціаторка проєкту Олена Ярошенко переїхала жити з Запоріжжя до Хмельницького. Відповідно, як волонтерка намагається і там поширити запорізьку практику «чарівників». Тому другий рік поспіль проєкт діє не лише у Запоріжжі, а й у Хмельницькому.
«Головне досягнення – це те, що люди відгукуються. Ще не запустився запорізький в цьому році проєкт, а люди вже почали писати: «Ми ж думаємо. Ми пам’ятаємо. Ми вже збираємо… А чого ви ще не запускаєтесь?». Незважаючи на те, що важке становище і Запоріжжя – під обстрілами, люди думають про тих, кому важче. І якщо ми зачепили в душі якусь струночку, то це означає, що ми досягли мети, ми поєднали ці родини, і у них є вже такий зв'язок, коли пишуть: «Це – моя родина. Це – моя дитина. Чого ви берете мою дитину?». В Хмельницькому ще такого нема – люди ще знайомляться з проєктом, і в більшості допомагають або знайомі військовослужбовці, або мої друзі з-за кордону», – каже Олена Ярошенко.
«Кохання перемагає»
Ще один проєкт з підтримки родин військових, якими опікується Олена Ярошенко – «Кохання перемагає», в рамках якого волонтери організовують весілля українським військовим. Діє ця волонтерська ініціатива від 2016 року і охоплює майже всі регіони України.
Родина – це якір, це та сила, яка дає можливість йти даліОлена Ярошенко
«Якщо порахувати ті пари, яким я просто надсилаю сукні, то до сотні ми, мабуть, дійшли. Я ці весілля не рахую, бо я їх не організовую. Якщо це весілля, яке ми робимо, велике, з візажистами, перукарями, флористами, декораторами, виїзними реєстраціями, тобто, коли ми бачимо пару наживо або з нею працює наша запорізька команда, то ми її рахуємо як велике весілля. Якщо нам пише дівчина, що виходжу заміж, у будь-якій точці України, ми просто збираємо 3-4, іноді 5 суконь за її параметрами, рушничок, іноді бокали, якщо вінчання – то серветочки для свічок, хустинку, і відправляємо. Я не рахую, що ми щось велике зробили, просто десь ще одна наречена буде щаслива», – ділиться волонтерка.
На прикладі проєкту «Кохання перемагає» пояснює, чому так важливо підтримувати не лише самих бійців, а й їхні родини.
«Родина – це якір, це та сила, яка дає можливість йти далі. Якщо в нього все погано в родині, в особистому житті, то в нього нема ані сил, ані натхнення щось робити і повертатись. Пам’ятаю перші роки, коли ми одружували хлопців, які повертались, перша, третя, п’ята хвилі мобілізації, то це були ті якорі, які тримали, які давали сили. І якщо народжувалась дитина, то ніякий психолог майже на 90% не був потрібний, бо в нього була рушійна сила, яка б давала б йому сили йти далі».
І додає: «Мені дуже страшно, що мої проєкти починають між собою пов’язуватись – спочатку їх одружуємо, потім вони гинуть і потім допомагаємо дітям. Ось це мені страшно, бо я бачу в проєкті «Чарівники» дітей тих, кого одружували. Це дуже важко. Звісно, війна не закінчилася, не можемо сказати, що всі повернуться, але я дуже буду рада, якщо хлопці будуть повертатися живими і буду бачити ці родини усміхненими, буду бачити їх сімейні фотографії у себе в соцмережах».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум