Невдовзі минає місяць відтоді, як російські загарбники зруйнували греблю Каховської ГЕС. Унаслідок цього перестало існувати одне з найбільших дніпровських водосховищ – Каховське – і відкрилися території, які понад пів століття були затоплені. Це територія, яка колись називалася Великим Лугом, вписана в українську історію. Як колись казали козаки-запорожці, «Січ – мати, а Великий Луг – батько».

А біля острова Хортиця, де вода також відступила, нещодавно знайшли стародавній човен-довбанку довжиною майже 7 метрів. За станом збереженості деревини експерти припускають, що вік човна може сягати 500 років. Про те, чим території, які знову стали суходолом, цікаві для дослідників, «Історична Свобода» говорила зі співробітником Національного заповідника «Хортиця» Олегом Власовим.

– Коли будували Каховське водосховище, створювали ложе водосховища, наскільки ці території були досліджені археологами?

– Вони були досліджені дуже слабо. Тут не треба забувати, в який час будувалася гребля і створювалося водосховище.

Свого часу дніпровським порогам, так би мовити, пощастило набагато більше, ніж плавням. Тому що ДніпроГЕС починали будувати, коли відбувалася українізація, був ренесанс української культури і науки.

Нічого подібного не було у пізньосталінські часи, на початку 1950-х років. У цей час навіть занадто велика цікавість до минувшини, висловлювання жалю з приводу знищення природи під час великих будівництв могли стати приводом для репресій. І тому в часи будівництва Каховської греблі, дослідженню археологічних пам’яток приділялося набагато менше часу і засобів.

– А все-таки, археологи працювали у цьому районі чи ні?

– Так, археологи працювали. В 1951 році була організована Новобудовна археологічна експедиція на чолі з Михайлом Рудинським, який проводив розкопки ще під час будівництва ДніпроГЕСу.

– В археологів сезон – весна-осінь. Влітку вони здебільшого працюють. Скільки їм сезонів вдалося пропрацювати?

– 1951–1953 роки. Це якщо казати про наші місця: Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Людей було дуже мало. Наприклад, якщо казати про дослідження пам’яток козацької доби, то там був загін, до якого входило всього двоє, а потім троє наукових співробітників. Звісно, з ними були і чорнороби, але наукових співробітників було лише троє. А Великий Луг запорозький – це як утроба, з якої виникло саме запорозьке козацтво.

– Тобто на три сезони два, а згодом три наукові співробітники досліджували величезну територію. А на цій території скільки знаходилося Запорозьких Січей?

– Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький попервах вважав, що Січей було вісім. Але потім він відхрестився від Хортицької Січі. Отже, за Яворницьким, Січей залишилося сім, із яких шість частково або повністю підпадпли під затоплення. Частково підпадала під затоплення Кам’янська Січ. Це село Республіканець, правий берег Дніпра.

– Ці місця локалізовані більш-менш. Наскільки ці місця Січей були досліджені до створення водосховища? Хто їх, крім Яворницького, досліджував?

– Археологічно вони майже не досліджувалися. Робили плани, робили поверхневі огляди. До Другої світової війни робили розкопки. У 1913 році археолог Грушкевич з херсонського музею щось копав, у 1930-і, ба навіть у 1941 році копали. Але дуже мало.

Можна сказати, що запорозькі Січі археологічно були майже не вивчені, за винятком Кам’янської і Олешківської Січей, яка не затоплена. Це місто Олешки, лівий берег Дніпра.

– Окупована зараз територія.

– Так. Січі, які були затоплені, залишилися майже не дослідженими.

– Як я розумію, в районі Хортиці вода теж спала внаслідок руйнування Каховської греблі.

– Так, вода спала в районі Хортиці. Справа в тому, що Хортиця знаходилася у хвостовій частині Каховського водосховища.

А Каховське водосховище впиралося, так би мовити, в ДніпроГЕС, у наступну греблю. Так що між Каховським і Запорізькими водосховищами немає жодної ділянки не пошкодженого ландшафту Дніпра.

– Там, де тривають бойові дії, не доводиться говорити про якісь дослідження. А ваш район трохи далі від бойових дій. Очевидно, у вас певні можливості є. Вам щось вдалося знайти після того, як вода спала?

– В районі Хортиці вода спала більше як на два метри, майже на три метри. Зараз щодня відбуваються обходи берегів Хортиці. І ми знаходимо різні артефакти абсолютно різних часів – від кам’яної доби до ХХ століття.

Останніми днями було знайдене ядро ХVІІІ століття. Дуже багато кераміки, тобто уламків посуду: від Середньостогівської культури(V–ІV століття до нової ери) і до ХVІІІ–ХІХ століть.

Я сам днями знайшов кований костиль, мабуть, ХVІІІ століття – з часів російсько-турецьких воєн. Тоді на Хортиці багато кораблів і човнів стояло, які діяли проти турків. Днями був знайдений човен-довбанка, зроблений з одного шматка дерева, середньовічний.

Раніше на Хортиці вже декілька човнів було знайдено і збережено завдяки роботі наших спеціалістів. Ми часу не втрачаємо і маємо надію, що, можливо, знайдемо ще човни.

А знайти в Дніпрі дерев’яний човен, якому 300 років або тисячу років – це дуже рідкісна справа. Хто його знає, що на нас далі чекає?

– Під час Другої світової війни на території Нижнього Подніпров’я німці проводили великі археологічні розкопки. У 1942–1943 роках, попри активні бойові дії, вони у них фронт, вони достатньо велику кількість людей залучили до археологічних пошуків у Пониззі Дніпра. Тоді німці шукали сліди готів. У них був пієтет до цього германського племені. Власне, чим для нас, крім козацької історії, ще може бути цікава ця територія?

– О! Ця територія – це, можна сказати, земля святинь, яка була затоплена в другій половині 1950-х років. Ще давньогрецький історик Геродот згадував так звану Гілею. Це слово з грецької перекладається, як «Лісиста». Ось це якраз майбутній Великий Луг запорозький. І він писав, що в околицях Гілеї, у тих місцях, до яких Борисфен, тобто Дніпро, судноплавний, тобто до порогів, скіфи ховали своїх царів.

Ці місця, де знаходиться острів Хортиця, були священними для них.

На берегах колишнього Каховського моря були знайдені десятки чи навіть сотні скіфських пам’яток. Це не тільки поховання, кургани, а й невеличкі поселення і навіть городища. Наприклад, Кам’янське городище – це Кам’янка-Дніпровська на лівому березі Дніпра. Це скіфське городище ІV–V століття до нової ери, площею 12 тисяч гектарів! Це найбільше городище на півдні України. Воно неодноразово досліджувалося, але частина його свого часу пішла під воду.

На Лисій Горі – це прифронтове місто Василівка на лівому березі Дніпра, яке також зараз окуповане – теж була невелика скіфська фортеця. Тут також невеликі поселення, де жили ті скіфи, які відходили від скотарства і починали займатися землеробством.

Далі треба обов’язково згадати германців-готів. І не дарма, нацисти тут їх шукали. Тому що про готів на Дніпрі йшлося навіть у сагах, які були записані (уявіть собі!) в Ісландії. Де Ісландія, а де Україна!

І там, в Ісландії, збереглися книги, в яких записані саги про події ІV століття нової ери, коли готи воювали з гунами. Це були дуже криваві події – гунське нашестя на самому початку Середніх Віків. Готський історик Іордан Великий Луг називав Ойум – «країна, щедра водою». Звісно, тут було дуже багато річок.

– Плавні!

– Так, плавні. Є така скандинавська сага «Про Хервер і Хендріка», записана в Ісландії в ХІV столітті. Вона розповідає про війну готів з гунами. І там згадується «славна діброва, що Мюквідом зветься». Мюрквід – це «похмурий ліс». Це ніщо інше, як Великий Луг.

– Ніби в цих місцях Золота Орда закінчила своє існування?

– Закінчувала вона своє існування не тут, але тут були дуже важливі для Золотої Орди місця. На Великому Лузі знаходився центр володінь відомого еміра Мамая, який жив у середині-другій половині ХІV століття.

Хто вчився у радянській школі, той про нього знає, бо всіх тоді пічкали московською історією. Московський князь Дмитро Іванович, якого назвали Донський, воював із цим Мамаєм.

– Так, Куликовська битва.

– А столиця цього еміра Мамая знаходилася якраз на території Великого Лугу, який тоді називався Мамаєв Луг. І ще декілька різних топонімів у цих місцях пов’язані з Мамаєм, наприклад, річка Мамай-Сурка, Мамаєве городище.

У 1953 році археолог Василь Довженок розкопував татарське городище, яке пов’язують зі згадуваним в історичних джерелах містом Мамай-Сарай, тобто палац Мамая. Тут знайшли мечеть, лазні, будинки простолюду, а навкруги міста – сліди понад півтора десятки осель часів Золотої Орди. Це були якби заміські дачі чи то вілли, де жили представники знаті. Одну таку пам’ятку також розкопали, а решту досліджували вже після створення водосховища.

– А як можна досліджувати, якщо воно під водою? Пірнали чи що?

– І пірнали також. Урочище Кучугури залишилося у вигляді островів на водосховищі. І ось туди по льоду взимку ходив запорізький краєзнавець Володимир Шовкун у 1964–1965 роках і зібрав там близько 3700 золотоординських монет ХІV–ХV століть.

А в 1977–1981 роках була експедиція Запорізького краєзнавчого музею під керівництвом Георгія Шаповалова в урочище Малі Кучугури. Там також було знайдено багато цікавий артефактів, які можна побачити зараз в краєзнавчому музеї.

Тож, якщо будете в Запоріжжі, то заходьте і в краєзнавчий музей, і в наш ангар на Хортиці, де стоять кораблі і човни.

– Зараз, коли пішла вода з Каховського водосховища, знову з’явилася інформація про знайдені золотоординські монети. Але проблема в тому, що вони знайдені «чорними копачами». Попри те, що тривають бойові дії, вони доволі активні. Чи вживаються заходи, аби вберегти на перспективу археологічні пам’ятки від «чорних археологів»?

– На Хортиці заходи точно вживаються: проводяться рейди, залучена поліція, є телефони, куди можна повідомляти. І декількох таких порушників вже схопили. Наші працівники постійно проводять обходи острова і стежать за цим.

– На території Великого Лугу вже помічають людей з металошукачами, які шукають і щось таки знаходять.

– Так, це Дніпропетровська область, місце колишньої останньої Січі, село Покровське, Нікопольський район. Зараз ця Січ оголилася. І там вже повним ходом гуляють ці копачі і шукають.

Не скажу, як з ними там борються, бо це далеко від нас. Тим більше, Нікополь увесь час під російськими обстрілами. Але для цих людей, як то кажуть, охота гірша за неволю. Ризикуючи життям, вони ходять і шукають те, що їм треба.

– Звитяжні люди, але звитяга їхня йде не на користь археології.