(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)
У деспотичному Московському царстві воля правителя не підлягала сумніву. А в Кримському ханстві піддані могли скасувати вже ухвалене рішення, навіть якщо це означало відновлення війни.
Хоча Девлет Герай і не присягнув вдруге на «виправленому» тексті договору з Іваном IV, кримсько-московський мир фактично набув чинності. Втім, оскільки в очах Бахчисарая чинним був саме ханський варіант, про жодні спільні дії з царем проти Литви не йшлося. Проте завершення бойових дій проти Московії влаштовувало багатьох у Криму.
Багатьох, у тому числі самого хана, але не всіх.
Укладання з Московією миру, з одного боку, обіцяло безпеку ханству, але з іншого – припиняло приплив військових трофеїв звідти. Компенсувати цю втрату могло б збільшення московських поминок до рівня часів Мехмеда Герая, але цього так і не сталося, що викликало глухе ремствування у середовищі кримської знаті. Авторитету хана вистачило на кілька місяців, але наприкінці весни 1564 року настав перелом.
У цей час прибув гонець від польського короля і великого князя литовського Сигізмунда II з повідомленням, що той згоден виконати ханську вимогу про збільшення виплат Криму вдвічі, якщо тільки Девлет Герай розірве угоду з Москвою. Ця новина розбурхала кримську опозицію – литовська пропозиція здавалася вигіднішою. Хан наказав запитати посла Афанасія Нагого, який уже збирався їхати, чи може той гарантувати отримання від царя «Магмет-Кіреєвих» поминок. Нагой, звісно, відповів, що ні. Це підірвало позиції Девлета і посилило його супротивників – 14 червня німецький чиновник Антоніус Альбіці писав, що польські дипломати спонукали «татар» здійснити похід на Московію. Тут він поспішив видати бажане за дійсне, але тенденцію вловив вірну.
До опозиції долучилася навіть мати хана. Девлет залишився у меншості
Головними опонентами Девлета Герая були ширинський бей Хаджі та мангитський (з 1563 року) Дівей, сваритися з якими хану було аж ніяк не можна – їхні ополчення становили кістяк кримської армії. Наприкінці липня глуха боротьба навколо договору з Москвою перейшла у відкриту фазу – до незадоволених приєдналися казанські та черкеські аристократи, які постраждали від дій Івана IV. Зрештою, до опозиції долучилася навіть мати хана. Девлет залишився у меншості.
Єдиним способом вирішити конфлікт було винесення договору з Московією на обговорення «Великого Дивана» (у московському оригіналі – «великої Думи»). Звичайно, збори знаті Криму ще не були парламентом у тодішньому британському чи польському значенні цього слова, але все одно разюче відрізняли ханство від царства, де заперечити цареві означало втратити статус і майно, а із введенням опричнини – ще й життя.
Бурхливі обговорення тривали, мабуть, кілька тижнів, і, нарешті, «партія війни» взяла гору. Аристократія відмовилася присягати на затвердженій раніше грамоті, зажадавши від Девлета Герая домагатися не лише «Магмет-Кіреєвої данини», а й повернення контролю над Казанню та Астраханню! І хан здався.
5 серпня 1564 року Нагому було оголошено, що Крим шукатиме миру з Московією лише на умовах Великого Дивана, після чого посольство було посаджено під домашній арешт. Декілька разів Нагой намагався сповістити свій уряд про майбутню війну, але цього разу всі його гінці були перехоплені на шляху. З іншого боку, 16 серпня до Криму з Москви вирушило чергове посольство, але дорогою на нього напали канівські козаки, які «коней у них відігнали, і кримських гінців, і турчан, і вірмен торгових людей погромили, і полон їхній весь покупний половили». Було поранено і самого гінця Андрія М'яснова, який віз лист царя хану «про мир і про любов» та про бажання скоріше розмінятися послами й завершити благополучно розпочате «замирення».
А останнім поштовхом до відновлення війни стало прибуття нового королівського посла Александра Владики (відправленого до Криму 21 серпня), який привіз обіцяні багаті поминки. З їхньою допомогою, а також завдяки своєму красномовству посол зумів переконати хана виступити проти Московії. Владика критикував мирні пропозиції Івана IV, який «дружить» із Девлетом Гераєм «не всією правдою», а хоче лише використати того у війні проти Литви. Коли ж цієї мети буде досягнуто, цар відмовиться від своїх зобов'язань за договором: «вперед на тому не встоїть».
Отже, похід розпочався.
Московія виявилася абсолютно неготовою
Московія виявилася абсолютно неготовою. Звичайні п'ять полків були розгорнуті не вздовж Оки, а зосереджувалися під Калугою на випадок литовського наступу. У південних містах залишилися тільки невеликі гарнізони. Причина була проста – понадіявшись на договір із Девлетом Гераєм, Іван IV «воєвод великих із людьми в окраїнних містах від Кримської сторони не тримав» і більше того, «воєвод своїх і людей, які стояли того літа по окраїнних містах, по домівках коли час відпускати, відпустити тоді велів». Те, що Диван може змусити хана повністю змінити вектор зовнішньої політики, очевидно, нікому навіть не спало на думку.
Сигізмунд схиляв Девлета Герая до нападу безпосередньо на Москву – мовляв, головні царські сили зосереджені у Лівонії. Недостатню ефективність минулих кримських атак, збитки від яких були меншими, ніж очікував король і його союзники, можна було виправити ударом по столиці. Але хан виявив розумну обережність, надіславши у Дике Полі сильну розвідку. Були схоплені кілька козаків та місцевих жителів, які показали, що «цар і великий князь сам на литовського не пішов, а поїхав із Москви молитися не в далекі місця».
Рязанщина давно не бачила ворога, і поява тут головних ханських сил викликала паніку
Не випробовуючи долі, Девлет Герай не форсував Оку, а повернув до Рязані, біля стін якої опинився 1 жовтня 1564 року. Рязанщина давно не бачила ворога, і поява тут головних ханських сил викликала паніку. Кримці почали спустошувати край, хапаючи на переправі через Оку тих, хто не встиг сховатися за міськими мурами. Укріплення Рязані занепали, а місцями обвалилися, але найголовніше – у місті не було жодного ратника! Долю міста, здавалося, було вирішено, але втрутився випадок. Неподалік колись ніс варту старий і досвідчений воєвода Олексій Плещеєв-Басманов, видатний учасник битви під Судьбищами 1555 року. Почувши про наближення кримців, він зі свого маєтку із сином Федором і служилими людьми вирушив до Рязані, розбив перший зустрінутий ворожий загін і захопив полонених. Від них Басманов дізнався, що до міста підступив сам хан із калгою і ледь не 60-тисячним військом.
Тоді воєвода відправив язиків до Москви – і став першим, хто попередив царя про небезпеку, а сам поспішив до Рязані, жителі якої вже геть занепали духом. Буквально за добу Басманов зміцнив міські мури та підготував населення до облоги. Чотири дні провів Девлет Герай під Рязанню, кілька разів намагався взяти її штурмом, але безуспішно – перевага в артилерії була на боці захисників, а в проміжках з міста здійснював вилазки сам воєвода. Йому треба було виграти час, і він виграв.
Не домігшись бажаного силою, Девлет Герай змінив підхід – вступив у переговори з Басмановим і передав йому грамоту для Івана IV. У документі хан звинувачував царя у зриві переговорів відмовою платити «Магмет-Кіреєву» данину і відпустити кримського посла. Проте цікаво, що про передачу Казані та Астрахані у грамоті не йшлося. Чи був це тактичний маневр, чи Девлет дійсно шукав можливість замиритися з Іваном на основі компромісу, незрозуміло. У будь-якому разі, на перебіг військових дій це не вплинуло.
2 жовтня Іван IV у Суздалі отримав звістку про кримський напад і негайно поспішив до Москви. Звідти до Рязані виступили нечисленні ратники, які ще не встигли роз'їхатися по домівках, а також загони прикордонних міст. Оскільки ефект раптовості був вичерпаний, а вступати в бій з головними московськими силами він не збирався, то 5 жовтня Девлет Герай наказав повертатися, забираючи з собою награбоване. Ширинський мурза Мамай із 4 тисячами людей на свій страх і ризик вирішив залишитися – і жорстоко поплатився. Сполученими силами Басманова та загону із сусіднього Михайлова кримці були розбиті, а 500 людей із самим мурзою потрапили в полон. 6 жовтня цар зібрався виступити з Москви до Коломиї «для своєї справи і земського проти кримського царя», але дізнавшись про відступ хана, залишився в столиці. На Оці були розгорнуті додаткові сили, а до Рязані відправлені ще троє воєвод, але ці зусилля були зайвими – напад того року не повторився. Басманов за свої дії був нагороджений золотими монетами (незабаром він стане видним опричником).
«Партія війни» вимагала продовження бойових дій. Наступний рік обіцяв знову виявитися неспокійним
Повернувшись додому, Девлет Герай наказав звільнити Нагого з-під домашнього арешту. І хоча хан не говорив із послом особисто, він не перешкоджав його спілкуванню зі своїм сином Джан-Мехмедом і діяльності посольства взагалі. Однак навіть якщо Девлет і прагнув відновлення мирних переговорів, то натхненна відносно успішним походом «партія війни» вимагала продовження бойових дій.
Наступний рік обіцяв знову виявитися неспокійним.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
