Освітній омбудсмен: в основі спротиву дистанційній освіті – невміння батьків навчати дітей, а це й непотрібно

У березні-травні цього року Україна, як і інші держави, пережила досвід вимушеного дистанційного навчання в умовах пандемії. За результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи», майже кожний четвертий респондент зауважив, що найгострішою проблемою навчання в умовах карантину, було зниження рівня успішності дітей. А 22% опитаних відчули брак уваги з боку вчителів до учнів під час онлайн-навчання. Що заважає вчителям і учням ефективно працювати на дистанційному навчанні? Які його переваги і недоліки, а також які уроки винесла українська влада, і які вона розробила рекомендації на випадок ймовірного повернення дистанційного навчання?

Киянка Веліна Вайткунайте – мама двох доньок. Старша, Милослава, у вересні 2019 пішла в перший клас. Сім місяців дівчинка провчилась, за словами її мами, в «нормальних умовах», а з березня, як і всі інші українські школярі, опинилась на дистанційному навчанні. На думку Веліни, вимушена «дистанційка» була справжнім випробуванням і для неї, і для дитини. Навчити першокласників основам читання, письма, наприклад, як правильно тримати олівець чи ручку, без візуальної підтримки і контролю з боку вчителя надважка задача, бідкається молода жінка. До того ж онлайн-навчання в їхньому класі не було організоване належним чином.

«Вчителька просто скидала завдання у Viber і все. Вона тоді сказала, щоб діти і батьки були готові до того, що, перейшовши в другий клас, вони будуть надолужувати програму першого. Ті два місяці навчання фактично не було. Немає його і зараз. Вже другий тиждень наша школа знову перейшла на «дистанційку». І все те саме повторюється: онлайн-уроків вчителька не проводить, дітям нічого не пояснюють. Моя дочка як може, так і робить домашнє завдання. Добре, що я працюю дома, а як бути батькам, які ходять на роботу? Адже під час навчання дитини онлайн, особливо якщо це початкова школа, хтось з дорослих має бути вдома, щоб технічно підключити її до уроків. Я бачила, як це відбувається в інших родинах, в інших школах, де були справжні 40 хвилинні уроки по Zoom. Моя тітка, наприклад, працює вчителем математики в школі. Вона записувала відео, перевіряла домашнє завдання у Google Classroom. Це велика робота для педагогів, я думаю, багато хто не готовий до такої праці. В школах з дистанційною освітою зовсім інший підхід до навчання, інший ступінь відповідальності і контролю з боку вчителів. В нашому випадку це провал».

«Освіта – це професійна галузь, яка потребує вміння, кваліфікації і досвіду» – Горбачов

Як зауважив у коментарі Радіо Свобода освітній омбудсмен Сергій Горбачов, чи не найбільші труднощі, з якими зустрілися батьки під час навчання в умовах карантину, полягають в усвідомленні того, що освіта – це професійна галузь, яка вимагає необхідних навичок, кваліфікації і досвіду. Батьки зрозуміли, що вони не можуть навчити своїх дітей. Зрештою, це не їхня робота, наголошує Сергій Горбачов, адже фахово навчати здатні педагоги, батьки можуть лише створити умови для фізичного і психологічного розвитку своєї дитини. Цим, на його думку, можна пояснити спротив дистанційному навчанню з боку батьків. Після завершення онлайн-навчання у травні цього року на офіційному сайті президента України була зареєстрована петиція про заборону дистанційного навчання, яка вже набрала більше 28 тисяч голосів.

Опитування серед більш ніж 8 тисяч батьків про навчання їхніх дітей під час карантину, яке провела у квітні цього року служба освітнього омбудсмена, показало, що основними проблемами виявилися організаційні (відсутність єдиного ресурсу для проведення онлайн-уроків, неузгодженість розкладу занять), психологічні (відсутність мотивації до навчання, невміння працювати самостійно), а також технічні проблеми (погана якість інтернету або ж його відсутність, застарілість комп’ютерного обладнання і програмного забезпечення). 5,6% респондентів відповіли, що їхні діти взагалі не навчалися в період карантину.

Головні питання, які постали перед українською освітньою галуззю в умовах пандемії, це брак фінансування і прогалини у нормативній базі, вважає освітній омбудсмен.

«Освіта не одержала грошей, щоб долати негативні наслідки епідемії. З 60 млрд. гривень «ковідного фонду» на потреби освіти не було виділено ані копійки, за винятком компенсацій за скасування пробного ЗНО. 52 мільйони гривень дали з цього фонду, а ці кошти могли б спрямувати на інші речі. Пробне тестування треба було проводити. Як показав досвід, воно аж ніяк не вплинуло на рівень захворюваності. З боку міністерства освіти і науки були спроби налаштуватися (це організація онлайн-уроків), проте сам формат показав їхню неефективність, діти не відчули атмосфери спільної роботи».

Найбільше, що викликало роздратування і неприйняття серед освітян, це відсутність чітких роз’яснень і рекомендацій з боку міністерства, яке, за словами Сергія Горбачова, фактично переклало всю відповідальність на директорів шкіл:

«Виникало багато питань з обліком робочого часу вчителя під час онлайн-навчання. Якщо у звичному форматі вчитель знає, як проводити урок, він має конспект, напрацювання, то розробка онлайн-курсу вимагає набагато більшої кількості часу і ресурсів. Вчителів відправляють на самоізоляцію, платять 50 % зарплати, в той самий час їх зобов’язують працювати у звичайному режимі. Це неправильно. В умовах карантину навантаженість на вчителів зростає. Міністерство не створило потрібну нормативну базу для роботи в нових умовах. Проблема загострюється ще й тим, що нове керівництво займається не розробкою нормативів, які б дозволили працювати у правовому полі, а, навпаки, ліквідує структури, фахівці яких могли б ці документи створити».

Про бездіяльність міністерства говорить і співзасновниця ГО «Смарт Освіта» Іванна Коберник. Як зауважила вона у коментарі Радіо Свобода, якщо навесні онлайн-освіта застала чиновників зненацька, то через півроку вони мали б підготувати єдину платформу для дистанційного навчання. За словами Іванни Коберник, її і досі не створили, як не виробили чітких рекомендацій і методичної підтримки, не виділили освітньої субвенції для дистанційного навчання.

«Наша організація ще навесні зробила посібник з дистанційного навчання, згодом цей посібник став частиною онлайн-курсу, який зробили фінансові донори для міністерства освіти і науки, але саме відомство не здійснює своїх управлінських функцій, не виконує координаційної ролі. Не були створені умови для нормальної роботи педагога. Держава не може забезпечити гаджетами усіх дітей, але вона може забезпечити ними вчителів. Весною, за офіційними даними, в школах було 200 тисяч ноутбуків і планшетів. Чому не роздати їх вчителям? Деякі вмотивовані активні директори так і зробили. Але вони ризикували, тому що це матеріальна цінність, яка перебуває на обліку в школі. Якби було відповідне рішення центрального органу виконавчої влади, яке захистило директорів в цьому питанні, було б значно простіше, і люди почувалися захищеними, вони б розуміли, що держава про них подбала».

Як відповіли Радіо Свобода у міністерстві освіти і науки, на допомогу вчителям в організації дистанційного навчання відомство розробило «рекомендації щодо використання електронних освітніх ресурсів з різних навчальних предметів для учнів та вчителів з посиланням на ці ресурси».

Крім цього, у серпні цього року під час щорічної конференції «було презентовано онлайн-курс про дистанційне і змішане навчання для педагогів і керівників шкіл та профтехучилищ, який уже успішно пройшли понад 34 тис. освітян», – мовиться у відповіді на інформаційний запит.

Онлайн-освіта з старими комп’ютерами і кнопковими телефонами

За інформацією МОН, станом на 10 вересня 2020 року 59 освітніх закладів поки що не мають підключення до мережі інтернет. Як зауважують у ГО «Рух Освіта», яка займається підвищенням кваліфікації вчителів, нині більше 5% педагогів досі мають кнопкові телефони, не кажучи про планшети і ноутбуки. Забезпечення шкіл комп’ютерною технікою – це болюче питання, каже Вадим Богатир, вчитель інформатики та математики Криничанської середньої загальноосвітньої школи Дніпропетровської області. За його словами, проблему цю переклали на педагогічний колектив. За свої кошти вчителі купляли ноутбуки, вебкамери та мікрофони.

«Коли в березні ми всі перейшли на дистанційну освіту, до мене звернулась адміністрація школи з проханням допомогти організувати онлайн-навчання. Я знайшов такий ресурс як «Атомс», до нього підключилися і вчителі, і учні, і батьки. Завдяки цьому ми могли спілкуватися. Хтось використовував Google Classroom, я працював з сервісом Padlet. Для оцінювання використовував платформу Classtime. Я маю стаціонарний комп’ютер, ноутбук, мої колеги і того не мають. Коли ми порушили питання фінансів перед представником відділу освіти ОТГ та адміністрацією школи, як нам технічно організувати процес, то відповідь чекаємо і досі».

За словами Вадима Богатиря, якщо українські школи знову повернуться до «дистанційки», вчителі можуть не впоратися.

«Існує широкий спектр онлайн-платформ, які дозволяють ефективно проводити дистанційні уроки. Для того, щоб організувати їх, в школі повинен бути виділений спеціальний кабінет, обладнаний камерою, мікрофоном, інтерактивною дошкою, де кожен вчитель міг би записувати відео уроки. Яким чином можна це зробити, якщо останні комп’ютери були куплені 20 років тому? Має бути єдина онлайн-платформа. Необхідно запустити курси інформаційної грамотності для вчителів. Більшість нашого педколективу – люди старої радянської системи освіти. Коли я їм пояснював наші перспективи, то половина моїх колег встала і пішла, бо не розуміє про що я розповідаю».

Мотивація – важливий чинник під час дистанційного навчання

Свого часу під поняттям дистанційна освіта розглядали модель, коли учень чи студент навчається самостійно, а його «веде» вчитель, куратор, якому він надсилає виконані роботи і з яким він підтримує постійний зв’язок, розповідає у розмові з Радіо Свобода доктор технічних наук, доцент кафедри управління проєктами Київського національного університету будівництва та архітектури Олена Веренич. На початку 2000-х вона працювала у Міжнародному науково-навчальному центрі інформаційних технологій та систем, який входив до Інституту кібернетики ім.В.Глушкова НАН України. Зараз обовֹ’язковим елементом онлайн-освіти є відеотрансляції уроків. За словами Олени Веренич, такі уроки повинні містити елементи гри, бути інтерактивними для того, щоб заохотити, «включити» учнів у навчання. Монолог вчителя тут це не годиться.

«Коли вчитель спілкується з класом візуально, і комусь щось не зрозуміло, то один поставив питання, решта класу почула. Інколи соромляться при всіх ставити питання, в цьому плані «дистанційка» порятунок, знімаються певні психологічні бар’єри. Мотивація – важливий чинник під час дистанційного навчання. Коли в класі працює вчитель, він проходить, дивиться, має зоровий контакт з учнем. Під час онлайн-навчання учень повинен мати високий ступінь самоорганізованості: сісти, опрацювати матеріал і виконати завдання. Але, водночас, дистанційне навчання дає більше можливостей, більше інформації. Комунікаційні платформи Zoom, Teams, Skype, які застосовують у школах, дозволяють записувати уроки. Якщо дитина з якихось причин пропустила його, це дозволяє прослухати запис і краще засвоїти матеріал. Плюсом також є додаткові можливості контролю, перелік тестів для перевірки знань».

Дистанційна освіта:

Переваги:

• Навчання в комфортних для дітей умовах;
• Гнучкий графік навчання, адаптований до розпорядку дня учнів;
• Можливість повного батьківського контролю над навчальним процесом дітей;
• Можливість доступу до навчання дітей з віддалених регіонів;
• Залучення до навчання дітей з особливими освітніми потребами;
• Можливість засвоєння більших обсягів навчального матеріалу;

Недоліки:

• Брак технічного забезпечення;
• Тривале перебування дітей перед комп’ютером;

• Відсутність соціальної активності і живого спілкування з однокласниками;
• Брак практичних навичок засвоєного матеріалу;
• Низька якість інтернет-зв’язку або його відсутність;
• Досить висока оплата за навчання.