(Рубрика «Точка зору»)
«Переходжу Вашу дорогу з повними відрами. Прихиляю неба». Такі зворушливі слова-побажання були написані рукою автора на моєму примірнику «Словника синонімів української мови». Його уклав дніпровський письменник, журналіст та мовознавець Олекса Вусик. З ним я мала радість і честь познайомитись і попрацювати, коли тільки починала свій шлях в журналістиці. Він не просто уклав цей словник, а поклав на нього 40 років свого життя. В ошатному коричневому томику з золотим тисненням – скарби мови, ретельно зібрані самим Вусиком по селах і містечках краю.
Олекса Вусик пішов із життя 2017 року. 12 грудня йому б виповнилося 85.
Днями в Дніпрі, на засідання розмовного клубу «Паляниця», який працює в Канадсько-українському центрі обласної універсальної наукової бібліотеки, ми згадували цю людину. Гортали його художні книжки, сміялися, читаючи гуморески, а ще захоплювалися працею його життя – словником.
«Особливо загострене відчуття мови»
Олексій Сергійович Вусик (1937–2017) народився в селі Говтва Козельщинського району Полтавської області. Після школи закінчив філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Дніпровський краєзнавець Микола Чабан, який знав Вусика, каже: у того завжди було особливо загострене відчуття мови.
«Людина, народжена на Полтавщині, має якесь особливо загострене відчуття мови. Варто нагадати: полтавсько-київський діалект ліг в основу нашої літературної української мови. Майже половина української літератури походить з Полтавщини, включно з Іваном Котляревським.
Олекса Вусик – ще один момент – закінчив польсько-українське відділення філологічного факультету Київського державного університету, тому це теж не дивно: якщо людина вчить чужу мову, у неї загострене відчуття й рідної мови», – вважає Чабан.
1960 року, коли йому було 23, Вусик приїхав до Дніпропетровська. Довгий час працював на державному радіо, спершу – кореспондентом, потім – шеф-редактором, пізніше – відповідальним секретарем у регіональному відділенні Спілки письменників.
Словником проти «по-русскі какось удобнєє»…
Краєзнавець Микола Чабан розповідає: у 60-70-і роки, коли Вусик їздив містами й селами Дніпропетровщини, записуючи радіорепортажі, у нього й виникла ідея створити словник. Розказував: мовляв, іноді під запис його респонденти відмовлялися говорити з ним українською, і казали, що «по-русскі какось удобнєє» і «русскій язик богаче украинского».
Це неабияк зачіпало журналіста, який одразу ж, на прикладах, починав доводити протилежне.
«У таких своїх мандрах областю він зрозумів, що йому треба мати в кишені словничок, яким би він посвідчував багатство рідної мови», – каже Микола Чабан.
На створення «Словника синонімів української мови» Вусик витратив не один десяток років.
Синоніми, а також прислів’я, приказки, жартівливі примовки він збирав від безпосередніх носіїв мови – у селах та містечках Дніпропетровщини та рідної Полтавщини. У словнику – понад 2500 синонімічних «гнізд».
Мамине слово
Чимало цікавих слів та словосполучень записав Вусик і від своєї матері, зауважує краєзнавець Микола Чабан. Зокрема, це такі слова та вислови, як «не рунтай мені шитва» (тобто не чіпай, не займай), «прогайвинка» (тобто прогалина в чомусь суцільному), «ой, я така надвірня» (тобто люблю бути надворі), «оце у мене ніж найпохватніший» (тобто найзручніший) тощо.
Від матері він почув і такий вислів – «перепелиний вітер»
«Це те, що не дуже фіксують словники. «Напелешкали повне відро яблук». «Як підеш у магазин, одне угайство» (тобто згаяний час у чергах). «У мене хліб бознаколишній» (черствий). «Він змалку був юлавий» (нездоровий). Від матері він почув і такий вислів – «перепелиний вітер», тобто що ледь-ледь коливає колоски, як від помаху крил перепілки, і порівняння – «ячмінь, хоч намисто нижи», і таке – «надворі так завітрюжило», – говорить Микола Чабан.
У додатках до свого словника Вусик помістив народні доброзичливі побажання й примовки, божбу, запевнення, заприсягання, нахваляння, попередження, погрози, відповіді на погрози, народні пританцівки, побажання ворогам й навіть прокльони. Серед них чимало таких, які не знайдеш у жодному іншому друкованому джерелі.
«Словник синонімів української мови» Вусика вперше вийшов друком 2000 року й витримав кілька перевидань. Існує і скорочена його «версія» – для школярів.
Гуморески, повісті
У творчому доробку Олекси Вусика були й художні й художньо-документальні повісті, і невеликі гумористичні твори, розповіла завідувачка Канадсько-українського центру обласної універсальної наукової бібліотеки Наталія Біловицька.
У краєзнавчому відділі бібліотеки наразі зберігають раритетні книжки авторства Вусика. Зокрема, є маловідома колективна збірка сатири 1966 року «Молоді вишнівці», де Вусик дебютував.
Є й перша власна книжка гуморесок «На вус намотане», а також інші твори.
«Наприклад, мініатюра «Мізинець». Мізинець каже: «Дайте мені владу і я одразу стану вказівним пальцем»… Отакі дуже дотепні мініатюрки, актуальні й зараз, писав Олекса Вусик», – зауважує Наталія Біловицька.
Вусик і Махно
Ще один маловідомий факт про Олексу Вусика: він був редактором українського перекладу книжки про Нестора Махна «Первый среди равных» Олексія Ніколаєва, яка вийшла друком 2000 року.
Як це сталося, розповів краєзнавець Микола Чабан.
«Спонсор зажадав перекласти книжку українською мовою. Видавництво це зробило за допомогою автоперекладача. Це зараз автоперекладачі вдосконалилися, і це – хоч якось. А тоді, це був 2000 рік, це був жах. Для прикладу, Тарас Бульба ставав Тарасом «Клубнем» і так далі. І треба було рятувати ситуацію. І я звернувся до Олекси Вусика. Коли він подивився на автопереклад, він схопився за голову. Але все виправив», – пригадав Микола Чабан.
«Хоч лампочок накупіть»
Згадує Чабан про Вусика і як про людину: делікатну, непрактичну, по-хорошому – ідеалістичну.
«Олексій Сергійович був людиною, я б сказав, ідеалістичною по-хорошому, непрактичною. Один з керівників Спілки письменників 1991 року казав: «Хлопці, гряде знецінення карбованця, купуйте що можете, знімайте з ощадкнижок збереження – і хоч лампочок накупіть». Вони не вірили. І потім Вусик скаржився: «А я ж не послухався мудрого керівника, всі заощадження погоріли». Був він людиною слова, повторюся, зовсім непрактичною, людиною, які цілком належала літературі», – розповів Микола Чабан.
Олекса Вусик помер від тяжкої хвороби у березні 2017 року.
Його дружина, вчителька української мови Ніна Іванівна мешкає у Дніпрі й опікується його книгами та архівом. Якось мені довелося з нею зустрітися. Тоді вона мріяла подати в друк ще одну працю свого чоловіка – словник тавтологій української мови, який він не встиг видати сам.
Юлія Рацибарська – кореспондента Радіо Свобода з Дніпра
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
