«У підвалі 65 нас було, а вижили 17, всі інші загинули»
«По вулиці вже були прильоти, від будинків залишалися просто воронки»
«Я падаю, в нозі дірка, кості стирчать, я розумію, що ногу мені майже відірвало».
Близько 100 тисяч жителів Маріуполя зараз проживають за кордоном. Такі дані ще наприкінці 2023 року озвучувала Маріупольська міська рада. Більш актуальної інформації наразі немає.
Умови, в які потрапляють українські біженці, відрізняються у кожній з держав. Якщо в країнах ЄС українці отримують фінансову допомогу, то в державах Центральної Азії влада не визнає навіть їхнього офіційного статусу та лише продовжує тимчасову реєстрацію.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповідає історії маріупольця та маріупольки, які після російської окупації їхнього міста опинилися за кордоном – у Німеччині та в Узбекистані.
Олександр Бабенко – біженець з окупованого Маріуполя. Блогер, за ТікТок-акаунтом якого стежать 67 тисяч підписників.
Інша героїня такої публічності собі дозволити не може, оскільки у захопленому Росією місті живуть її рідні, а сама вона перебуває в Узбекистані – країні, яка намагається не сваритися з РФ.
З міркувань безпеки жінка просить не називати її справжнього імʼя та прізвища (редакція перевірила особу цієї людини). Початок повномасштабного вторгнення вона, як і блогер Олександр, зустріли у Маріуполі. Кожен з них був змушений спочатку переїхати в підвал.
От готуємо – мінометний обстріл, хто встиг заховатися, той встиг, кого поранило, того поранило. Лікарні немаОлександр Бабенко
«У підвалі 65 нас було, а вижило 17, всі інші загинули. Загинули як? По воду пішли або коли готували їжу у дворі. От готуємо – мінометний обстріл, хто встиг заховатися, той встиг, кого поранило, того поранило. Лікарні нема, ти нікуди не можеш їх доставити, люди просто гинули від тяжких поранень, втрати крові – і ти нічого не можеш зробити. У нас лікарня була її авіація російська накрила. Прийшли звідти люди, кажуть, що лікарні немає. Всіх, хто був поранений, вони всі в тій лікарні були – їх зрівняли з землею, немає нікого. Тому пораненим нікуди було дістатися. На «Азовсталь» вже було нереально вирушати, туди летіло все, просто дійти було навіть неможливо», – переказує пережиті події початку вторгнення РФ в Маріуполі Бабенко.
Маріуполька, яка зараз проживає в Узбекистані впевнена, що вона та її сімʼя вижили завдяки сусіду, якому вже доводилося тікати від війни.
«Ми вже боялися залишатися в будівлі. Ми жили у приватному будинку неподалік від «Азовсталі». По вулиці вже були прильоти, від будинків залишалися просто воронки. У нас були сусіди, вони з Абхазії, грузини. Вони це вже пережили один раз. Завдяки їм багато людей з нашої вулиці вижили. Вони облаштували підвал у багатоповерхівці. Це була покинута чотирьохповерхівка. Коли вони шукали місце, вони вибрали її, тому що там кілька виходів, там одна стеля підвалу наполовину під землею і частково виходить на поверхню над землею. Якщо навіть і засипле, то можна було пробити її. І там дуже багато людей було», – згадала вона.
Постріл у ногу за те, що «не сподобався»
Маріупольці також згадують, як під час облоги їм довелося контактувати з російськими військовими. Олександр Бабенко каже: коли їхній підвал кілька разів засипало і доводилося відкопуватися, кинули жереб – хтось залишиться з лежачими людьми у підвалі, а інші спробують втекти.
Олександр каже, що він та кілька інших мешканців дочекалися затишшя та вийшли на вулицю. Але неподалік у дворі зустріли російських військових.
«Ми заходимо у двір, і він, росіянин, бере і стріляє в ногу. Я падаю, в нозі дірка, кості стирчать, я розумію, що ногу майже відірвало мені. Поранення високе – в стегно, ближче до паху. Сусід мене дотягнув до під'їзду, він (окупант) стріляв у мене метрів з 50-70, можливо. Я його візуально бачив. Я кажу: «За що?». Відповідь: «Ти мені не сподобався». І пішов далі. От так от я отримав поранення. Воно важке, нога майже відірвана. Я не можу нічого. Сусід попросив у росіян, які вже були поряд, допомогти, дати знеболювальне щось. Але вони сказали, що нічого немає, і дали тільки джгут гумовий, як у радянських авто був. Сусід мій намагався мотати його по нозі, а він просто рветься. Дякувати богу, я знайшов мотузку і замотав ногу», – поділився чоловік.
Олександр Бабенко з пораненою ногою три місяці лікувався в Донецьку, переніс чотири операції. Зрештою знайшов перевізника, який погодився вивезти його до Німеччини.
«Тоді було багато перевізників, які вивозили з Донецька. Куди завгодно можна було виїхати – 500 євро, і тебе вивозять куди завгодно – через Європу, в будь-яку точку, хоч в Україну, хоч у Європу. Я тоді прорахував, що до Європи було доїхати швидше, ніж до вільної України. Так і опинився в Німеччині», – розповів він.
«Залпи «Градів» по місту неможливо забути»
За свідченнями маріупольців, при виїзді з міста російські військові довго перевіряли чоловіків, змушували роздягатися – дивилися, чи немає на тілі татуювань. У памʼяті викарбувалось, як окупанти щільно обстрілювали місто «Градами».
«Вздовж дороги з Маріуполя на Мелекіне стояла батарея «Градів» (реактивна система залпового вогню – ред.). Я не пам'ятаю, скільки їх було, але мені здається, близько 10 штук, саме машин. І вони били безперервно. Залп, залп, залп! Одна відстрілюється, її тут же заправляють – і вона починає стріляти знову. Ось цього я не можу забути – ці постійні залпи «Градів» по місту», – згадує маріуполька, яка виїхала в Узбекистан.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Жінка, її чоловік і діти виїхали з Маріуполя 16 березня. Каже, що перед тим, як залишити місто, проїжджали Маріупольський драмтеатр за кілька годин до того, як російський літак скинув на нього бомбу.
Росія намагається зняти з себе відповідальність за бомбардування маріупольського драмтеатру і звинувачує в цьому українських військових. Експерти міжнародної правозахисної організації Amnesty International розглянули кілька версій про те, хто відповідальний за напад на драмтеатр. У підсумку дослідники спростували заяви російської влади щодо причетності українських військових. За висновками експертів, це був цілеспрямований авіаудар російських військових по цивільному об'єкту.
Жінка з родиною спочатку виїхала в окупований Бердянськ, звідти – до Криму. Чоловіку маріупольки запропонували роботу в Ташкенті. Так вона разом з чоловіком і двома дітьми опинилася в Узбекистані.
«У нас завжди вдома був такий вираз, що краще маленький Ташкент, ніж великий Сибір», – каже вона.
«Просто іноземні громадяни»
ВВП Німеччини у 50 разів більший за ВВП Узбекистану. Українці, які перебувають у Німеччині, можуть оформити статус біженця та отримувати виплати від держави. Є і інші бонуси, розповідає Олександр Бабенко.
«Німеччина дуже багато допомагає українським біженцям – надає грошову підтримку, житло, навчання, медичну страховку. Багато моїх колег приїхали в Німеччину з Рубіжного, Сіверськодонецька, Лисичанська, Краматорська, Слов'янська, дехто з них теж був поранений, у когось були загострення по онкології. У Німеччині лікували їх безплатно. Ти можеш вільно жити й нормально себе почувати», – ділиться чоловік.
Родина співрозмовниці з Маріуполя, яка зараз перебуває в Узбекистані, каже, що не отримує від держави нічого. Але справа тут не тільки в грошах. Узбекистан ніяк офіційно не оформлює українців, які рятуються від війни. Міжнародна юридична компанія Intereses Legitimos, яка дослідила становище українців в різних країнах, радить навіть не звертатися до влади по офіційний статус біженця.
«Ми в Ташкенті просто іноземні громадяни. Кожні пів року подовжуємо реєстрацію. Тут не можна ні біженство оформити, нічого. Оформити принаймні посвідку на проживання доволі складно. Тут треба мати вагомі аргументи для цього – такі як шлюб, наявність майна або народитися в Ташкенті, тому ми просто тут іноземні громадяни», – поділилась жінка.
Медицина в Узбекистані є офіційно безкоштовною. Якщо потрібна інша допомога, українці мусять розраховувати на себе або на активістів і бізнесменів. Зокрема, маркетолог Сергій Кім заснував у Ташкенті волонтерський рух Help Ukraine From Uzbekistan.
Здебільшого місцеві жителі співчувають українцям. Але трапляються різні випадки. Так, маріуполька розповіла «Новинам Приазовʼя» про інцидент, який стався з нею через жовто-блакитну стрічку на сумці. Це не заборонено, але проросійськи налаштований громадянин вважав інакше.
«Він прийшов з дільничим (представником МВС – ред.) до мене додому. Я пояснила дільничому про Маріуполь, показала фото свого будинку, фото будинку батьків. І я запитала у нього: «У мене нічого не залишилось. Це єдина згадка про дім. Невже я не маю права це носити?» Він сказав, що можу. Потім я кажу: «А якщо я одягну синю сорочку і жовті штани, мене змусять роздягнутися, тому що це символіка України?» Дільничний сказав: «Ви можете робити, що хочете», – поділилась жінка.
Конфлікти з проросійськи налаштованими громадянами трапляються і в ЄС. Зокрема, блогер Олександр розповів «Новинам Приазовʼя» про один з таких у лікарні Німеччини, де йому продовжили лікувати ногу після поранення.
У мене квартиру знищили, мої сусіди майже всі загинули, мої друзі загинули в МаріуполіОлександр Бабенко
«Медсестри у лікарні до мене ходять, я розумію, що вони дізнаються, що я з України, з Маріуполя, і починають зі мною говорити російською. У ході розмови, я розумію, що вони – це російські німці. Що ви думаєте, вони мені сказали на перших порах? «Ой, теперь у тебя все будет хорошо, тебя же освободили, тебя же спасли». Я їм кажу: «Хто мене врятував? Мене від чого звільнили? У мене була своя квартира, робота, де я знання отримував, по кар'єрних сходах рухався, думав собі гарну роботу якусь там зробити в банку». Я кажу їм: «Ви розумієте, у мене квартиру знищили, мої сусіди майже всі загинули, мої друзі загинули в Маріуполі. Тож від чого мене звільнили?» – розповів маріуполець.
Попри все, обидва наші співрозмовники кажуть, що планують повертатися на підконтрольну владі України територію, поки рідне місто перебуває в окупації.
Німеччина, Польща, Чехія, Греція
З міста після російської окупації виїхали 297 тисяч маріупольців, повідомив «Новинам Приазовʼя» заступник міського голови Маріуполя Денис Кочубей. Як і біженці з інших регіонів України, багато хто прагнув оселитися у Німеччині, каже він.
«Це пояснюється дуже легко. Це географічно відносно недалеко від України. Німеччина має найбільш системні програми підтримки для мігрантів з України. Це найбільша допомога, це хороші програми інтеграції. Ми знаємо, що люди вчать в обов'язковому порядку мову, діти мають навчатися в німецьких школах і вивчати німецьку мову. В принципі, дуже великий відсоток людей, які знаходять роботу після таких інтеграційних програм та отримують суттєву матеріальну допомогу», – пояснив посадовець.
За його словами, як і інші українці, маріупольці також розселяються у Польщі, Чехії, Ірландії, Іспанії та Італії.
«Можливо, єдине, що може вибиватися – Греція, тому що традиційно у Маріуполя сильні зв'язки були з грецькою діаспорою, з грецькою спільнотою, з самою Грецію, Кіпром. Тому отут трохи є дисбаланс від картинки в цілому по українцях, але загалом це дзеркальна ситуація», – сказав Кочубей.
За інформацією міської ради, близько 100 тисяч маріупольців зараз живуть на підконтрольній владі України території. Також частина людей повернулася до окупованого Маріуполя, але сказати точно, скільки їх, посадовці не можуть.
Маріуполь був окупований російськими військами навесні 2022 року після тривалої облоги та вуличних боїв. Місто було сильно зруйноване. Нині воно розташоване на значній відстані від лінії фронту, проте українські сили періодично завдають ракетних ударів по військових обʼєктах у Маріуполі.
Форум