Валерія Константинова
Світлана Нікітіна – жителька села Громівка Генічеського району. Вона працювала сімейним лікарем у місцевій лікарні. Жінка 11 місяців перебувала в окупації та наприкінці січня вирішилась виїхати. Проїхавши чотири країни, українка повернулася на українську землю і розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя», як живе лівобережна Херсонщина в окупації, до чого примушують місцеве населення та що змусило її тікати з рідного краю.
«Колона техніки тягнулася майже три доби»
Світлана згадує початок повномасштабне вторгнення Росії вибухами та гулом військової техніки.
Виглянула у вікно, побачила з боку Чаплинки до Генічеська палаюче небо
– Війну зустріли рано-вранці. Прокинулася від сильного гулу. Коли виглянула у вікно, побачила з боку Чаплинки до Генічеська палаюче небо, все навколо торохкотіло. Зрозуміла – почалася війна. Спочатку була невизначеність: йти на роботу чи ні, що взагалі робити… По телевізору ще ніякої інформації не повідомляли.
За словами жінки, в перший день масштабної війни через населений пункт проїхала перша російська військова техніка.
– Ми живемо недалеко від дороги, тому бачили, як їде техніка з триколорами (російські прапори – ред.) та червоними прапорами. Вона тягнулася майже три доби. У будинку неможливо було перебувати, навіть через закриті вікна чули цей гул.
Як розповідає жителька Громівки, на початку окупації російська техніка у селі не розташовувалася, вона просто проїжджала повз. До травня на будівлях навіть майоріли українські прапори.
Люди в паніці розкупили все у магазинах. Якщо щось і завозили, то черги були неймовірні
– Ми приймали пацієнтів, робили щеплення – робота медичного закладу продовжувалася у звичному режимі. Наприкінці лютого-початку березня люди в паніці розкупили все у магазинах. Якщо щось і завозили, то черги були неймовірні. Також все вигрібали з аптек, готівку у банкоматах. Деякі люди міняли готівку приватно. Доводилося зводити свої потреби до мінімуму і так жити.
Світлана каже, що попри те, що в перші місяці російських військових у Громівці не було, але періодично вони все ж приїжджали – ходили по домівках, перевіряли документи та телефони.
– В одного жителя була фотографія дитини з дитсадка у камуфляжі. Звичайно, це фотошоп, оскільки часто фотографи робили такі світлини. Навіть таке фото викликало незадоволення російських військових і вони змусили його видалити.
Вже наприкінці травня почав пропадати український зв’язок, згадує вона.
– Зв’язок потім відновили, а у середині червня взагалі пропали українські оператори. Був інтернет, але через бойові дії у Херсоні та Каховці він постійно пропадав.
У нас працював і дитячий садок. Там постійно були присутні 2-3 озброєних військових, батькив це лякало
У перші дні окупації люди вірили, що найближчим часом населений пункт звільнять, проукраїнських настроїв тоді було більше, каже Світлана.
– Восени окупанти почали відкривати школи, зокрема у сусідніх населених пунктах, і батьки записували дітей на навчання за російською програмою. Хтось відправляв вчитися добровільно, а хтось під примусом. У нас працював і дитячий садок. Там постійно були присутні 2-3 озброєних військових, тому деякі батьки перестали водити дітей, бо дуже боялися.
«Окупанти почали тиснути»
Російські окупанти тиснули на медичних працівників і схиляли їх до співпраці, стверджує жінка.
Якщо ми не перейдемо на російські закони, то в закладі можемо не з’являтися
– Військові почали частіше приїжджати до лікарні. У жовтні нам повідомили, якщо ми не перейдемо на російські закони, то в закладі можемо не з’являтися. Частина колективу погодилися на співпрацю, частина – ні. Особисто я відмовилася. Останній мій робочий день був 28 жовтня (2022 року – ред.), і вже з листопада я не працювала.
Світлана зазначила, що продовжувала працювати дистанційно та консультувала пацієнтів онлайн.
– Мені довелося купити російську картку (телефонну сім-картку – ред), щоб люди могли зі мною зв’язуватися. Дуже рідко оглядала пацієнтів, тому що не дозволялося. Консультувала місцевих в основному телефоном або через месенджери.
Перший час запасів гуманітарних ліків вистачало, тому пацієнти отримували необхідні медикаменти, зауважила лікарка.
– За перший тиждень окупації люди розкупили всі ліки в аптеках, зокрема в районних. Щомісяця у нашу лікарню доставляли гуманітарну допомогу, тому деякий час мали гуманітарні ліки. Ми виписували електронні рецепти, наприклад, людям з цукровим діабетом, гіпертонією. Були випадки, коли місцеві зверталися до волонтерів, аби замовити необхідні ліки та доставити їх з підконтрольної Україні території.
Привозили ящики з українськими ліками
– Деякі їздили до Криму купувати ліки та торгували ними на ринку. Це дуже погано, бо не витримувалися температурні режими, коробки брудні, але люди купували, бо не мали іншого виходу. Коли росіяни тікали з Херсону, скоріше за все розграбовували лікарні, тому що очевидці розповідали, що привозили ящики з українськими ліками.
«Прийшли військові з автоматами робити обшук»
Жінка пригадує, що у вересні жителі Громівки почали розуміти, що ЗСУ скоро звільнять Херсон, оскільки у селах на лівому березі почали масово заселятися російські військові.
Окупанти у сусідніх селах займали дитячі садочки, школи, порожні будинки
– До серпня ми жили більш-менш спокійно, у селі російських військових практично не було, а ось у вересні почали заселятися. Вони оселилися у місцевій школі, у деяких ангарах на підприємствах розташували техніку. Люди говорили, що окупанти у сусідніх селах займали дитячі садочки, школи, порожні будинки. Місцеві зрадники допомагали їм у цьому.
У грудні до Світлани додому прийшли озброєні військові та почали обшуки.
– Сім військових з автоматами зайшли в будинок. Хоч вони й поводилися ввічливо, але, коли одна жінка та купа військових починають дивитися всі речі, телефон, ноутбук – це не зовсім приємно. Вони питали: Чому не працюю? Як планую жити? Але в принципі агресивних дій не було.
– Подібні обшуки окупанти проводили не в усіх. Найімовірніше, це був один з методів «фільтрації»: вони приходили до тих, хто відмовився працювати. Мене запитували теж. Відповіла, що у мене і вік, і здоров’я не те, і російські закони невідомі, бо звикла до української медицини. Їх влаштували мої слова, проте декілька разів повторювали, що я відмовляюсь лікувати людей, які прихильні до російської влади. Насправді це не так.
– Думаю, хтось навів російських військових на мене. І це був перший дзвіночок, що потрібно виїжджати.
Жінка каже, що з такими обшуками приходили й до родин з маленькими дітьми, які відмовлялися відвідувати дитсадочки або школи.
Вони любили «віджимати» автівки у цивільних, знімали номери, писали «Z», «V» і на таких машинах роз’їжджали
– Наприкінці грудня напроти мене заселилися військові, тому з хати практично не виходила, боялася. Мала запаси їжі, городину, консервацію. Перед тим, як вийти на двір погодувати собаку або наносити дрова, виглядала у вікно, щоб нічого не стояло коло двору. Оскільки у нас вулиця вузенька, то постійно видно рух військових. Вони любили «віджимати» автівки у цивільних, знімали номери, писали «Z», «V» і на таких машинах роз’їжджали. Постійно коло двору стояв «їхній» транспорт, і я не розуміла, чи до мене приїхали, чи повз… Це був другий дзвіночок, що треба виїжджати.
– Потім у місцевих телеграм-каналах почали розповсюджувати усілякі божевілля, мої фотографії, неприємні речі, і я зрозуміла, що потрібно точно виїжджати.
За її словами, окупанти затримували місцевих жителів, але через добу відпускали.
«Антену відрізала, щоб не дивитися російське ТБ»
У Генічеському районі люди мали можливість дивитися українські новини, але через супутник.
Українське телебачення було на супутникових антенах. Особисто у мене телевізор працював майже цілодобово
– Російське Т-2 у нас почало мовити ще на початку літа, тому антену одразу відрізала, бо неможливо його дивитися. Українське телебачення було на супутникових антенах. Особисто у мене телевізор працював майже цілодобово. Хоча раніше я його так багато не дивилась. Одного разу вийшла набрати дрова в сарай, повертаюсь до хати, а в мене коло двору стоїть «зетка» (російська військова техніка – ред.), а в цей час на екрані телевізора показували Володимира Зеленського. Дякувати богові, приїхали не до мене, але з того часу я вимикала телевізор, як виходила з хати, навіть на кілька хвилин.
За словами місцевої жительки, хоч люди й мали російський інтернет, але доступ до YouTube заблокований, доводилося встановлювати VPN.
– Люди похилого віку, яких у нас більшість, не мали можливості отримувати українські новини, бо у них кнопкові телефони. Єдине, у телефоні працювало українське радіо без VPN.
Поступово змінювалася і валюта. Окупанти впроваджували рублі.
– З’явилося оголошення, що з 1 січня 2023 року все переходить на оплату рублями. З 25 січня місцеві магазини відмовилися приймати гривню. Певний час розрахуватися українською валютою можна було на ринку. Також міняли безготівкову гривню на готівкову.
Жінка стверджує, що ціни в окупації вищі ніж на підконтрольній владі України території.
В магазинах були величезні черги й все розбирали вмить
– В перші ж дні (окупації – ред.) цукор сягав 100 грн/кг, олія – 100--120 грн/л. Рис, гречка, макарони, сіль, сірники – все подорожчало в рази. Але все одно в магазинах були величезні черги й все розбирали вмить.
– З літа (2022 року – ред.) українських товарів вже не було, почали завозити російське, білоруське. І з кожним днем ціни повзли вгору. Місцеві овочі фермери та селяни продавали дешево, бо їх нікуди було дівати, а ось те, що завозили, продавалось за космічними цінами. Великий попит мали мобільні телефони. Їхня ціна підскочила вдвічі. У мене зламався електрочайник, то його я купила втричі дорожче, ніж він коштував до війни.
Жінка підтверджує, що в окупованих населених пунктах людей активно закликали до зміни громадянства, тобто отримання нового паспорту.
– На жаль, є багато людей, які добровільно брали російські паспорти. У серпні я виїжджала у Новотроїцьке і бачила ці неймовірні черги за ними. Мені теж казали, що обов’язково потрібно взяти його до 1 квітня. Я виїхала, але знаю, що деяких людей зобов’язали це зробити.
Виїзд та фільтрація
Наприкінці січня Світлана вирішила виїжджати. Вона каже, що потрібно було шукати перевізника, який міг би безпечно відвезти на підконтрольну українській владі територію.
– Хотілося їхати з перевіреним перевізником, щоб не було ніяких неприємних моментів. Мені порадили такого, і я чекала поїздку до 5 днів. Перевізник гарантував, що не буде пересадок, обговорювався маршрут через Крим, Росію, Балтику і до Польщі.
Довелося їхати через Маріуполь. Звичайно, лячно. На шляху було дуже багато блокпостів
– Я виїжджала 25 січня. У цей день на добу закрили Кримський міст, тому довелося їхати через Маріуполь. Звичайно, лячно. На шляху було дуже багато блокпостів, але перевіряли лише документи. Хоча нас попереджали, що можуть відкрити сумку та перевірити речі. Ми довго стояли на митниці в Новоазовську, але пройшли її без якихось ексцесів. Не знаю чому, але перевізник поїхав через Білорусь, а не через Прибалтику, як повинно було бути. «Фільтрацію» проходили на кордоні Росії з Білоруссю.
Світлана зізнається, що на всіх митницях були організовані контрольно-пропускні пункти, а на кордоні Росії з Білоруссю стояли звичайні пересувні вагони.
– В одному з вагончиків сиділа людина з ФСБ, яка і проводила цю фільтрацію. Нас їхало 2 машини, всього 8 осіб. Ми заходили всередину по черзі, у нас чомусь брали внутрішній український паспорт, а не закордонний. Питали про родичів, зв’язок зі Збройними силами України, запитували: «Як ставишся до Росії, України, війни? Чому виїжджаєш?». Іноді доводилося говорити не зовсім правду, тому що могли не випустити. Також вони підключали телефони до ноутбука чи комп’ютера, передивлялися всі фотографії, соціальні мережі. У мене в телефоні нічого не було, тому все обійшлося.
Після такої «співбесіди» людей відправляли в інший вагончик. Там брали відбитки пальців, долонь, ДНК. Лише після всього цього людей пропускали, згадує лікарка.
Таку фільтрацію проходили лише українці
– Митницю перетинали і машини з російськими та білоруськими номерами, але таку фільтрацію проходили лише українці.
З Білорусі жінка їхала до Польщі, а потім в Україну жінка
– У Білорусі на пункті пропуску була електронна черга, все відбувалося на загальних правах. Через спеціальний апарат просвічували та дивилися вміст сумки, собаки обнюхували речі, і все. Коли ми все це пройшли, аж легше почали дихати. По приїзду в Україну готові були цілувати землю, що ми повернулися додому. Вся дорога зайняла п’ять діб. Зараз майже щодня сниться дім, російські військові…. Не знаю чому…
Лікарка каже, що нещодавно дізналася, що 26 лютого в її будинок заселилися російські військові.
- Більша частина Херсонської області, включно з обласним центром, була окупована російськими військовими упродовж першого тижня повномасштабного вторгнення Росії.
- Деякі підрозділи Збройних сил України, що обороняли регіон, були розбиті, деякі змушені були відступати перед чисельними колонами противника, який йшов з території окупованого Криму.
- Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей, враховуючи Запорізьку.
- Україна і Захід засудили цю спробу анексії. Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ.
- Українська влада заявляє, що збройним шляхом боротиметься за повернення окупованих територій під свій контроль.
- 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
