Які висновки можна зробити з українського наступу на півдні Запорізької області, чи варто очікувати суттєвих змін на лінії фронту протягом найближчого часу та якими резервами можуть оперувати Україна та Росія – про це «Донбас Реалії» (проєкт Радіо Свобода) поговорили з військовим експертом, директором Rochan Consulting (Польща) Конрадом Музикою. Влітку цього року він у складі групи інших воєнних аналітиків, серед яких були Майкл Кофман, Роб Лі, Франц-Стефан Гаді, перебував на передовій в Україні, аналізуючи контрнаступ ЗСУ.
– Почнімо з ваших звітів, які активно обговорювали цього літа після вашого візиту в Україну. У них була певна критика на адресу української оборони: ви і ваші колеги писали, що існує певний брак координації між підрозділами. Чи бачите ви якісь зміни відтоді в діях української армії?
– Думаю, справедливо буде сказати, що Україна мала певні проблеми з координацією на тактичному рівні. Йдеться про координацію операцій у рамках об'єднаного командування між різними бригадами. Однак до певної міри ця проблема була зведена нанівець рішенням українського командування зосередитися на тактиці малих підрозділів. Якщо ви збираєтеся розгортати переважно невеликі підрозділи, такі як загони або взводи, можливо, роти, то рівень координації між операціями різних бригад не гратиме для вас першочергову роль.
Підсумовуючи, скажу, що частково ця проблема (координації між підрозділами – ред.) була вирішена завдяки зміні підходу до ведення українцями контрнаступу, і невеликі атаки стали менш важливими. Виявилося, що сили різних бригад дуже гарно взаємодіють.
Читайте також: Український наступ на півдні: швидкого прориву не буде?
– Так, я зрозумів. Але все ж таки на Заході лунають голоси, що ця проблема з тактикою є однією з причин того, що наступ триває так повільно. Чи можете ви зараз оцінити наступ, чи поки що зарано говорити про якийсь результат?
– Гадаю, українське політичне і військове керівництво вже заявляло, що очікування були вищими. Вони очікували, що наступ відбуватиметься швидше, а в деяких випадках – значно швидше. Справедливо буде сказати, що початковою, мінімальною метою було дійти до Токмака, але зараз українські війська перебувають на відставні до 20 кілометрів від міста.
Я припускав, що контрнаступ не обов'язково досягне своєї кульмінації, і що ми не побачимо значного зниження активності, яке фактично означало б взагалі відсутність українських атак. Схоже, українці продовжуватимуть рухатися на південь протягом осені та зими. І про це також заявляло політичне і військове керівництво України.
Схоже, українці продовжуватимуть рухатися на південь протягом осені та зими.Конрад Музика
Ми спершу очікували, що контрнаступ триватиме близько трьох-чотирьох місяців. Можливо, п’яти. Але зараз через те, що рівень активності української сторони, особливо, коли говоримо про наземні сили, є відносно обмеженим через використання тактики малих підрозділів, це може забрати більше часу.
З іншого боку, це дозволить українцям продовжити нинішній темп атак восени та взимку. Тобто очевидно, що ще зарано робити висновки, провалився контрнаступ чи ні. Подивимося, якою буде ситуація протягом найближчих кількох місяців, і подивимося, чи відбудеться істотне зниження активності українських сил за цей період.
Але поки що українські війська намагаються просунутися на південь, зокрема, в районі Вербового, щоб трохи вирівняти лінію фронту та послабити загрозу російських контратак. Тож, безумовно, це дуже складна, і водночас дуже повільна операція, але така її специфіка. Я впевнений, українське керівництво розуміє, що для досягнення необхідних результатів знадобиться час.
– Все виглядає дуже складно. Так, кілька місяців тому, ще до початку наступу, Марк Міллі говорив, що Україна готує 17 бригад. Я знаю, що це широко обговорювалося раніше, але як ви вважаєте, чи є в України ще резерви? Чи ці цифри не актуальні на зараз через те, що їх оголошували півроку тому?
– Наскільки я розумію, мобілізація з українського боку все ще проводиться, тому долучення новобранців до збройних сил все ще триває. Однак, думаю, що основна проблема зараз не в потужності, а у рівні тренувань і часі, який потрібен для підготовки боєздатних військ, щоб цих хлопців могли відправити на фронт підтримувати нинішній темп атак.
Ми чули багато повідомлень з України про те, що вітчизняна підготовка, м'яко кажучи, не найкраща. Ми також чули від української сторони, що підготовка солдат за кордоном надто коротка. Тобто одна з проблем полягає в тому, аби створити достатньо великий резерв і підготувати цих хлопців, не залучаючи їх одразу до бойових дій. Адже щойно ви відправите їх на передову – вони зазнають втрат, будуть виснажені і всі ваші тренувальні заходи зійдуть нанівець.
Тож ви опинилися у дуже складній ситуації, тому що, з одного боку, вам потрібно тренувати резерви, а з іншого, – продовжувати відправляти особовий склад на передову, щоб покрити втрати, яких вони зазнають. Пошук правильного балансу буде дуже важливим.
– А тепер щодо російської сторони. До початку цієї операції був досвід операції в Харківській області, потім історія з Херсоном, де Росія залишила місто. Чи очікувалося, що російські війська будуть стояти до смерті на своїх позиціях і протистояти на такій великій протяжності на всій лінії фронту? Чи очікувала російська сторона, що вона воюватиме таким чином?
– Послухайте, я думаю, що росіяни мали 6-9 місяців на підготовку оборони на Півдні. І, на жаль, вони використали цей час дуже вдало. Ми не повинні порівнювати те, що сталося в Харкові та Херсоні, з тим, що відбувається зараз. Тому що мобілізація, яку Росія провела в минулому році, і нинішня мобілізація, коли, згідно з даними української військової розвідки, призивають по 20 000 осіб щомісяця, означають, що Москва має постійний потік резервістів, які беруть участь у бойових діях.
Під час перебування в Херсоні росіяни дуже розраховували на мости через Дніпро. Та щойно ці мости були зруйновані, стало зрозуміло, що їхні позиції більше не є стійкими, і в якийсь момент у майбутньому їм доведеться відступити, що вони і зробили.
Ми не повинні порівнювати те, що сталося в Харкові та Херсоні, з тим, що відбувається заразКонрад Музика
Для українців географія Запоріжжя зовсім інша, і Україна просто не має можливості проводити регулярні інтенсивні атаки на російські позиції, мости, командно-штабні логістичні бази тощо. Таким чином, здатність України перекрити рух в тилу є обмеженою. Шанси на крах російських оборонних позицій наразі мінімальні.
Під час цього контрнаступу дійсно був час, коли росіяни мали проблеми з живою силою, але вони розгорнули елементи підрозділів у Вербовому і на південь від Роботиного, а також додаткові бригади і полки в тилу, щоб точно мати змогу продовжувати боротьбу протягом кількох тижнів або навіть місяців.
Враховуючи дислокацію російських військ, я б не очікував, що українська лінія фронту зараз зруйнується. Для обох сторін Запорізька область є центром тяжіння. І українці, і росіяни зосереджені тут, і я був би дуже здивований, якби побачив, що рівень російської живої сили на Запоріжжі зменшився настільки, що українці змогли прорвати російську оборону. Але ми бачили багато сюрпризів у цьому світі, тому не можна повністю виключати цей сценарій.
– Так, дякую. Зрозумiло. Отже, росіяни все ще мають результати. З українського боку, ми поки що майже не бачимо використання західної техніки, важкої техніки на кшталт Leopard та Bradley. Були певні втрати. Але чи вважаєте ви, що втрати західної техніки – це критично на даному етапі українського наступу, чи навпаки – це нормально?
– Звісно. Так. Отже, знову ж таки – це рішення використовувати чи не використовувати важке озброєння пов'язане з тим, що українці проводять атаки малими за чисельністю підрозділами. Якби було ухвалено рішення зосередитися на операціях на рівні батальйонної бригади, ми б, очевидно, побачили значно активніше залучення техніки західного виробництва.
Отже, рішення не використовувати важку західну техніку випливає з рішення використовувати тактику малих підрозділів. Українці неминуче зазнали певного виснаження під час контрнаступу, тому, ймовірно, їхня здатність використовувати цю техніку зараз буде досить проблематичною, просто тому, що особового складу, який вчився нею користуватися, більше немає.
Це погана сторона цієї ситуації. Але є і хороша. Оскільки Україна покладалася на тактику малих підрозділів з середини червня, їй вдалося зберегти багато техніки західного виробництва, яку можна використовувати, наприклад, наступного року, або коли ухвалять рішення про її застосування в бою. Зрештою, ми розглядаємо дві сторони медалі. Вони (командування ЗСУ – ред.) не використовували її (техніку – ред.), тому що їхній підхід був зовсім іншим, і вони вважали, що це було б занадто ризиковано.
Читайте також: Росія пішла у новий масштабний наступ на Сході. Пояснюємо, чим це загрожує
З іншого боку, я б очікував, що поставки обладнання в Україну наступного року не будуть такими великими, як цього року. Але водночас Україна все ще матиме досить багато техніки, яку вона отримала цього року, але до якої ще не дійшли руки.
– Ви сказали раніше, що, ймовірно, український наступ триватиме місяцями з огляду на тактику, яку ви описали вище. Але все ж таки, що ви думаєте про майбутню зимову кампанію? І якщо ми побачимо якісь серйозні зміни на фронті, наприклад, українські війська дійдуть до Токмака чи будь-якого іншого великого міста, чи відбудуться якісь серйозні зміни на полі бою? Чи ще зарано про це говорити?
– Я думаю, що якщо і будуть зміни з українського боку, то вони будуть поступовими. Я б не очікував раптового прориву з боку України, тому що специфіка цієї операції полягає в тому, що прогрес є дуже повільним. Він досі триває, і досягти прориву майже неможливо за нинішнього підходу. Тому з українського боку, якщо і буде прогрес, то дуже повільний. Але моє головне занепокоєння полягає в тому, що росіяни люблять проводити наступальні операції взимку, і у них є певні підрозділи, які ще не брали участь в бойових діях.
І проблема в тому, що ми не знаємо, де вони зараз перебувають. Тому я зовсім не здивуюся, якщо росіяни вирішать провести свій наступ десь взимку. Чи буде це в Куп'янську, чи деінде – я не знаю, але ми маємо враховувати це.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум