До 29-ї річниці здобуття Україною незалежності, Радіо Свобода опитало успішних і відомих людей із різних сфер діяльності – від науковців до спортсменів. І, звісно, учасників бойових дій. Усім ми поставили одне запитання: «На чому або на кому тримається незалежність України?». Відповідей вийшло так багато, що ми розбили їх на кілька публікацій. Крім того, ми склали рейтинг думок, які звучали найчастіше. Його ми опублікуємо увечері.
Філософи
Тарас Лютий, професор кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, письменник:
- Культурна ідентичність: усвідомлення власної відмінності та відкритості до світу в історичній перспективі; мова як маркер осмисленого висловлення власних позицій; література, або карбування смислу в слові.
- Соціальна мобільність: уміння гуртуватися, волонтерство, самоврядність.
- Свободолюбність: прагнення самостійно упоряджати свій світ і підтримувати прагнення до волі в інших.
Вахтанг Кебуладзе, есеїст, професор Київського національного університету:
- Наявність харизматичної меншості, яка не дає проросійським силам знищити незалежність України.
- Історичний досвід: Магдебурзьке право, козацтво.
- Інтегрованість згаданої харизматичної меншості в західну цивілізацію.
- Українська мова як принцип культурної ідентичності та політичної емансипації.
- Новостворена за часи минулої влади українська армія.
- Сучасне українське мистецтво (література, театр, кіно, музика, живопис, скульптура тощо), яке робить образ України дедалі привабливішим.
- Православна церква України як запобіжник впливу Української православної церкви (Московського патріархату).
Михайло Мінаков, керівник української дослідницької програми в Інституті Дж. Кеннана:
– Державний суверенітет і незалежність України спираються, передусім, на волю людей, які населяють її землі, до спільної долі.
2014 рік показав, що – попри військові та політичні кризи – переважна більшість громадян України прагнуть єдності. А 2019 рік показав, що ця єдність має бути передумовою для свободи і гідності усіх громадян попри їхні релігійні, культурні та мовні преференції.
Інші ж фактори утримання незалежності України можна поділити на два класи – внутрішні та зовнішні. До внутрішніх зарахуємо гуманітарний, політичний та соціально-економічний спадок пізньорадянських поколінь та політичну творчість першого пострадянського покоління українців, які цей спадок зуміли використати для спроби побудови нової політичної та економічної системи. Це понад два десятиліття дозволяло утримувати в мирі та відносній свободі розмаїте п’ятдесятимільйонне населення.
Серед зовнішньополітичних умов українського суверенітету – відносні геополітичні слабкість Росії і сила Заходу. Асиметричний баланс інтересів цих потуг досить вдало використовували українські керманичі до 2013 року. Із 2014-го вибір на стратегічне партнерство з Заходом та тяглий багатобічний конфлікт із Росією змінили якість і обсяг суверенітету України.
Учасники бойових дій
Василь Тарасюк, офіцер 72-ї ОМБр ЗСУ, Герой України, після поранення працює в концерні «Укроборонпром»:
– Незалежність України тримається на її народові, на тих людях, які за неї борються. У кожен період історії України були, є і будуть люди, які цінують і захищають незалежність своєї землі.
Після нападу Росії у 2014 році таких людей виявилося достатньо, щоб втримати країну. Насправді таких людей дуже багато і про багатьох ми навіть не знаємо!
Кирило Недря, у складі 93-ї ОМБр «Холодний Яр» захищав Донецький аеропорт, тренер Національної поліції України й завідувач кафедри гуманітарних дисциплін і психології поліцейської діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ:
– Найголовніше це люди! Лише усвідомлення власної свободи, керування власною волею, цілепокладання та їхнє досягнення є характеристиками незалежної людини! При цьому, чомусь вважають, що такі люди в основному є космополітами... Я думаю інакше. Саме незалежна людина відчуває найтонші і найміцніші в’язки з землею, яка, власне, і зробила людину такою, якою вона є. І навіть, яко ця людина іде жити в іншу країну чи на інший континент – вона завжди відчуватиме цей зв'язок.
Незалежна людина своїми діями, щоденними рішеннями і працею – стверджує не лише власну незалежність, а незалежність держави. Бо такі люди і є держава.
Не лінива.., не безталанна.., не плаксива і печальна держава... Це держава з гордо піднятою головою і впевненістю у своєму розумі, у своїй силі в руках, і своєму вогні у серці.
Леонід Остальцев, у 2014 році боєць 30-ї бригади ЗСУ, учасник боїв на українсько-російському кордоні, за Піски і Дебальцеве, засновник бренду Pizza Veterano:
– Думаю, незалежність тримається на тих людях, які готові не тільки словом, а ділом її захищати.
Дмитро Крикун, кулеметник 95-ї ОДШБр, під час активних боїв за Донецький аеропорт, возив туди все необхідне і забирав поранених, засновник бренду «Кіборг-масаж»:
– Незалежність тримається на бажанні достатньої кількості людей – не бути рабами.
Максим Музика, доброволець, учасник боїв за Савур-Могилу і Донецький аеропорт:
– Лише дві сили: військові та активісти. Військові утримують зовнішню лінію фронту у боротьбі з Російською Федерацією. Активісти тримають внутрішню лінію фронту – у боротьбі з корупцією. Саме корупція та імперська російська загроза становлять небезпеку незалежності України.
Володимир Небір, військовослужбовець ЗСУ, учасник Революції Гідності, учасник оборони Донецького аеропорту:
– Усвідомлення людей, що вони вільні, що вони живуть у вільній країні.
Волонтери:
Родіон Шовкошитний, волонтер «Народного тилу» у 2014 році, доброволець, учасник оборони Савур-Могили, координатор зведених мобільних груп пл боротьбі з незаконним перетином людей і товарів через лінію зіткнення (07.2015-05.2016):
– Ми чудово вміємо об'єднуватися «проти» і цієї національної риси вистачає, щоб не розчинитись в історії поміж різних зайд. Але маємо атрофовану здатність об'єднуватися «за» або «для» чогось.
Коли навчимося бачити головне – ідею, зможемо зробити якісний стрибок подалі від загроз для нашої Незалежності.
Галина Алмазова, волонтер, водій-парамедик Медичної команди швидкого реагування «Вітерець»:
- незламний дух;
- прагнення українців самостійно господарювати на своїй землі.
Віталій Дейнега, засновник і керівник Фонду «Повернися живим»:
– Це наша спадкова нелюбов до тоталітаризму.
Ми ще не навчилися розуміти, чого хочемо і домовлятися про це. Але ми вже здатні досягати консенсусу у питанні про те – чого ми не хочемо. Це не робить нас успішними чи щасливими, але це дозволяє утримувати незалежність нашої країни і створювати ситуативні союзи.
Ірина Довгань, допомагала у 2014 році українській армії у Ясиноватій Донецької області. За що була захоплена бойовиками і зазнала тортур:
– Все тримається на бажанні активної частки народу України зберегти незалежність своєї держави, на бажанні об'єднуватися навколо досягнення мети. А армія, мова і віра – все це скріплюють.
Ніна Брановицька, матір Героя України Ігоря Брановицького:
– Незалежність України тримається на українцях, яким не всерівно, як жити самим і як житимуть їхні діти й онуки. На людях, які хочуть вирішувати свою долю самостійно.
Арт-менеджери
Олеся Островська, генеральний директор «Мистецького Арсеналу»:
– На мою думку, фактори, які утримують незалежність України, такі:
- Історичний досвід перемог. Найчастіше українську історію 20-го століття описують як досвід страшних катастроф, і це справедливо. Але був і досвід видатних перемог: заснування УНР і ЗУНР, культурний підйом 1920-х, шістдесятництво, незалежність 1991-го, вже далі Помаранчева революція і Євромайдан. Все це перемоги, які зобов'язують і підтримують.
- Кілька поколінь, для яких українська незалежність – природній факт, який не потребує жодних доведень. Навпаки, шалений опір викликає заперечення цього факту.
- Попри всі нарікання, досить сильна культурна сцена. Література, музика, візуальне мистецтво. Вони формують ядро самосвідомості: що це за країна, суспільство, що тут людей болить, як вони уявляють світ.
- Саме культура допомагає розповідати історію про себе – самим собі і світові. А люди, як відомо, живуть у відповідності з розказаними собі історіями.
Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту:
- Культура і культурна спадщина
- Демократичні цінності
- Здатність суспільства до мобілізації і самоорганізації в критичних ситуаціях
- Союзники і партнери на міжнародній арені
- Революція гідності
Юлія Сінькевич, директор Одеського міжнародного кінофестивалю:
- В першу чергу це, звісно, український народ, який має відчуття гідності та прагнення до свободи та незалежності. Відчувши бодай один раз – це неможливо втратити
- Сила українських інтелектуалів, які тримають зв'язок із реальністю та висвітлюють історичний контекст.
- Українська культура, яка вже відірвалася від пострадянської парадигми і все менше має фантомні болі, й переосмислює незалежне сьогодення і дивиться у майбутнє.
Марина Гримич, директор видавництва «Дуліби», менеджерка культурних проектів, письменниця, етнолог, антрополог:
– Часом, перебуваючи в сентиментальному настрої, я дивлюся на історію України, порівнюю її з долею інших народів, що також, як і ми, довгі століття задихалися у лещатах Російський імперії, а згодом – Радянського Союзу, і приходжу до романтичного висновку, що ми вижили як народ і як нація не «дякуючи тому, що», а «всупереч» і «на зло».
І це перше, що спадає на думку мені як письменниці стосовно запитання «На кому і на чому тримається наша незалежність?». Але це, звичайно, суто письменницьке пояснення, намагання представити нашу історію як літературний сюжет.
А якщо без зайвого пафосу, а лише на основі фактів, то наша незалежність утрималася протягом цих майже 30 років, дякуючи трьом речам:
- світові політичні тренди;
- наша політична інерція;
- наша політична зрілість.
У 90-і роки, в епоху розпаду тоталітарних режимів, ми (навіть ті, хто все своє попереднє життя щиро вірив, що Радянський Союз вічний), стежачи за тим, що відбувається на східноєвропейській політичній сцені, де один за одним виникали нові державні утворення, надихнулися прикладом сусідів. Ми свідомо і несвідомо рухалися за трендом. І тому проголосували за незалежну Україну майже одностайно. І наші політичні кроки як держави протягом 30 років не раз були зумовлені світовими політичними трендами.
На другому етапі нашої незалежності, – після того, як розвіялася ейфорія, коли з’явилося перше, а потім друге, а потім третє розчарування, коли нас охопило незадоволення тим, що в нас не все так, як, наприклад, у країнах Балтії чи Польщі (а у декого – чого гріха таїти – як у Росії), ми як держава не розвалилися лише за рахунок політичної інерції, яка на етапі великого ризику «відкату назад», щоправда, в новій формі, зіграла позитивну роль.
А потім з’явилася політична зрілість незалежної держави. І не тому, що ми – ті, хто проголосували у грудні 91-го за незалежність, чудово справилися зі справою побудови нової країни, а тому, що нам стало дихати у потилицю нове покоління, яке народилося в цій, далеко не ідеальній, але самодостатній державі і яке не має на ногах гирь радянського минулого. Воно мислить іншими категоріями і поділяє інші цінності, – це так. Питання: «чи є якась альтернатива незалежній Україні» перед ним навіть не стоїть. Це ми, народжені в СРСР, рефлексуємо на цю тему. Але насправді оце покоління і є сьогодні де-факто гарантом незалежності. І це вже політична зрілість.
Відповіді інших відомих людей читайте тут:
На чому тримається незалежність України: відповідають науковці, письменники, підприємці, спортсмени
Підсумки опитування із рейтингом факторів та сил, які зберігають незалежність України – читайте тут:
Україна здобула незалежність у 1991 році внаслідок волевиявлення українського народу через наступні юридичні кроки:
- Декларацію про державний суверенітет;
- проголошення Акту незалежності 24 серпня 1991 року;
- підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням президента України;
- пов'язане із розпадом СРСР денонсування союзних угод про утворення Радянського Союзу, співзасновником якого формально була УРСР.
Незалежність України визнав весь світ.
Україна добровільно – під гарантії безпеки для свого суверенітету і територіальної цілісності, отримані від Росії, США, Великої Британії, а пізніше і Франції та Китаю – відмовилася від свого ядерного потенціалу.
Наприкінці лютого 2014 року Росія порушила усі міжнародні договори і окупувала Крим. На сході та півдні України розпочалася спецоперація «русская весна», яка спровокувала збройний конфлікт, що вже сьомий рік триває на Донбасі.
Україна, окрім Криму, втратила контроль над містами Донецьк та Луганськ, а також частиною прилеглих до них територій.
Захід та Україна звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків на Донбасі. За анексію Криму на Росію накладені міжнародні санкції.
Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці», а Крим «приєднався» до Росії внаслідок «референдуму».
Від моменту порушення Росією територіальної цілісності України і початку бойових дій на Донбасі, понад мільйон людей стали вимушеними переселенцями, а понад 13 тисяч – загинули.
