Відкладені норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», які стали чинними 16 липня 2021 року, продовжують торпедувати з різних сторін. Це так само, як і зі статтею 10 Конституції України про обов’язок держави забезпечити функціонування української мови в усіх сферах життя на всій території України: тут виконуємо, тут не виконуємо, тут наполовину.

Це відбувається тому, що тенденції, закладені президентом і парламентською більшістю в попередній період, збереглися і в новому політичному сезоні. В цьому сенсі перехід з літа в осінь відбувся непомітно. Як і тоді, на порушення влада реагує недостатньо, а іноді дивиться на це «крізь пальці». Мовний закон потребує захисту від маніпуляцій і порушення його норм, але окремі представники «коаліції Зеленського» вишукують можливості, як згладити ті норми або їх обійти.

Однією з таких норм стала частина 6 статті 23 про мову поширення й демонстрування фільмів. Майже відразу окремі мовники почали порушувати закон, хто мовчки, а хто – вдаючись до сумнівної аргументації і маніпулятивних трактувань, замінюючи вислів «російська мова» словами «вигляд» і «колорит»:

«Надалі такі продукти транслюватимуться мовою оригіналу в межах чинного законодавства. Це рішення не в останню чергу зумовлено негативною реакцією на дубльований продукт з боку великої частини наших глядачів, які історично звикли до перегляду улюблених фільмів та серіалів саме у тому вигляді та з тим колоритом, з яким продукт було створено від початку… Наразі ж ми спостерігаємо певний розкол суспільства за мовним принципом, що вважаємо категорично неприпустимим».

Регулятор, на якого покладені функції моніторингу дотримання законодавства електронними ЗМІ, випустив заяву, в якій, по-перше, звернув увагу на недосконалість законодавства, по-друге, звинуватив «тих, хто призначив себе головними патріотами», «у брудній політичній грі» і, по-третє, пожурив телеіндустрію, яка «виявилася непослідовною у питанні захисту мови».

На захист такої позиції окремих телеканалів став міністр Олександр Ткаченко. Він спробував виправдати дії порушників розбіжностями у двох законах – мовному і про ТБ та радіомовлення. І це допомагає телеканалам, які не палають бажанням виконувати закон, вибудовувати свою тактику захисту/нападу. Наприклад, гендиректор «1+1 media» Ярослав Пахольчук вважає, що 100% української – це дискримінація телебачення, а не популяризація мови, хоча каже, що дублювати українською недорого.

Нещодавно керівник парламентської більшості, ще один представник партії «Слуга народу» Давид Арахамія публічно поскаржився на опір громадськості, яка перешкодила внесенню правок до закону про мову: «У нас реально переслідували навіть націоналістичні організації тих людей, які хотіли послабити ці норми. Ми матимемо цю дискусію все одно».

«Питання національної безпеки та оборони України»

Лише один представник влади, Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, висловився чітко про те, що трансляція російськомовних фільмів і серіалів на окремих телеканалах – це системні порушення мовного законодавства. «Якщо виходити з позиції Конституційного суду України, то недотримання мовного законодавства ставить під загрозу питання національної безпеки та оборони України», – наголосив він.

Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови провів також моніторинги виконання норм мовного закону державними театрами. Тарас Кремінь відзначив низку порушень у театрах навіть зі статусом національних. А що тоді казати про приватні театральні колективи, які показують свої вистави у державних і комунальних закладах? Нещодавно я побачив афіші театральної трупи «Мастєрская Лєни Лазовіч» у столичному кінотеатрі «Братислава». Там зазначено, що спектаклі йдуть або російською мовою, або «мовою оригіналу», тобто російською – як і «Свати» на телеканалі «1+1». Інформація ж про те, чи супроводжуються вистави, як це передбачено законом, перекладом державною мовою за допомогою субтитрів, звукового перекладу чи в інший спосіб, відсутня.

Подвійно прикро, коли до подібного причетні не маловідомі трупи, а актори, відомі своєю патріотичною позицією і підтримкою мовного закону. Так, вистава за участі Ади Роговцевої та Ахтема Сеіаблаєва в обласній філармонії Кропивницького відбулася з порушенням закону про мову.

А як неостанні люди з орбіти Володимира Зеленського ставляться до букви і духу закону, навіть основного, показує приклад радника Андрія Єрмака, речника ТКГ Олексія Арестовича, який не лише висловлюється проти мовного закону, але й придумує нові маніпуляції в стилі Авакова й «слобожанської мови»: «Я вважаю, що ми маємо розрізнити на законодавчому рівні поняття «російський» і «руський», сказати, що «руська культура», «руська мова» кодифікована в Україні. До речі, вона виникла в Україні, це наша історична мова – так само, як і українська».

Не знаю, чи Арестович ознайомлений з Рішенням КСУ від 14 липня 2021 року. Якщо ні, то варто було б це зробити, бо там є абзац для нього і таких, як він: «…пропаганда або інша практична діяльність, спрямована на юридичне запровадження в Україні другої державної мови, фактичне насаджування українсько-російської двомовності в будь-якій ділянці публічного спілкування, а також проголошення діалектів української мови окремими мовами є несумісними з конституційно визначеним статусом української мови як державної».

До речі, на цю ж тему після низки публічних осіб першого ряду вирішив висловитися ще один народний депутат, львів’янин Святослав Юраш. В інтерв’ю радіо «Ехо Москви» «слуга народу» повторив тезу Зеленського, що російська мова не є власністю Росії, що, використовуючи російську мову, він хоче показати росіянам, які тікають з Росії, перспективу в Україні. Саме в цьому він бачить великі можливості для України, а таке «релігійне» ставлення до мовного питання не веде до кращого життя.

На провокативне запитання ведучого, чи можна сподіватися, що НА (саме так він вжив) Україні пройде реабілітація російської мови, народний депутат відреагував блискавично: «Навіть від львівських депутатів». Після цього Михайло Свєтлов поставив логічне запитання про федералізацію.

Така позиція низки представників президентської партії, а також відсутність реальних покарань за недотримання закону впливають на деякі місцеві органи влади, які дозволяють собі в той чи інший спосіб ігнорувати імперативні норми закону, а також на суспільну атмосферу і правову культуру громадян України. Але це – тема для наступної статті.

Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору «, передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ: