Георгий Кобаладзе
Виповнюється 20 років «революції троянд» у Грузії. Із нагоди річниці прихильники ув'язненого нині колишнього президента Михеїла Саакашвілі із плакатами з його зображенням виходять на акції у Тбілісі. Російській службі Радіо Свобода вдалося зв'язатися із Саакашвілі і поставити йому декілька запитань.
«Революція троянд» у Грузії створила перший на пострадянському просторі прецедент безкровної зміни влади в результаті революційної активності сотень тисяч громадян, які домагалися політичних змін, свободи та справедливості. У цьому сенсі вона була схожа на антикомуністичні революції у країнах Східної Європи наприкінці 80-х років минулого століття.
З чого все почалося?
Революція розпочалася ввечері 2 листопада 2003 року, коли опозиційні сили на чолі з Михеїлом Саакашвілі звинуватили владу, зокрема багаторічного керівника Грузії Едуарда Шеварднадзе, у «тотальній фальсифікації» підсумків парламентських виборів, що відбулися того дня.
Протягом майже цілого листопада сотні тисяч прихильників опозиції протестували по всій країні, вимагаючи скасування результату виборів і відставки президента Шеварднадзе. Але колишній перший секретар ЦК компартії Грузії та екс-міністр закордонних справ СРСР спочатку не хотів йти на поступки.
22 листопада Михеїл Саакашвілі разом із двома іншими лідерами революції – Зурабом Жванія та Ніно Бурджанадзе, а також депутатами від опозиційних партій, за підтримки сотень опозиційних активістів увірвалися до зали пленарних засідань під час виступу президента Шеварднадзе, який відкрив перше засідання новообраного парламенту.
При цьому сам Саакашвілі та інші революціонери тримали в руках троянди. Звідси й походить назва «революція троянд».
Увечері 23 листопада Едуард Шеварднадзе подав у відставку під тиском багатотисячного мітингу біля парламенту.
У січні 2004 року громадяни Грузії величезною більшістю (близько 97%) обрали Михеїла Саакашвілі третім президентом Грузії.
У травні аналогічна безкровна революція сталася в Аджарській автономній республіці, якою багато років правив союзник Шеварднадзе, нащадок аджарських князів Аслан Абашидзе.
Потім була «Помаранчева революція» в Україні. Президент Грузії Саакашвілі під час подій у Києві наприкінці 2004-го – на початку 2005 року перебував в українській столиці.
Багато хто в Грузії переконаний: саме побоювання керівництва Росії щодо можливого «експорту» грузинського революційного досвіду на інші держави пострадянського простору, а може, й саму Росію багато в чому визначили негативне ставлення Кремля до Михеїла Саакашвілі та його команди. Згодом це неприйняття стало однією з причин кривавого розвитку подій навколо Південної Осетії та Абхазії, які завершилися п'ятиденною війною 2008 року.
Від президенства до ув'язнення
У жовтні 2012 року партія Михеїла Саакашвілі «Єдиний національний рух» (ЄНД) програла парламентські вибори. Незабаром Саакашвілі залишив Грузію, поїхавши спочатку до США, а потім до України, де активно підтримав Революцію гідності 2013–2014 років.
Саакашвілі усі ці роки залишався грузинським політиком, незважаючи на втрату громадянства Грузії після набуття українського громадянства.
Восени 2021 року він таємно повернувся до Грузії, незважаючи на заочні вердикти тбіліського суду, який засудив колишнього президента на шість років позбавлення волі за звинуваченням у перевищенні службових повноважень. Михеїла Саакашвілі заарештували та помістили у в'язницю для особливо важливих ув'язнених у місті Руставі.
Втім, з травня минулого року він перебуває в елітній клініці «Вівамеді», де проходить курс лікування від низки захворювань. Проте колишній глава держави, який, згідно з опитуваннями, підтримує приблизно третину грузинських виборців, продовжує брати активну участь у політиці, готуючись до парламентських виборів, намічених на жовтень 2024 року.
Позиції ЕНД посилюються зі зростанням напруженості у владних елітах Грузії. Правляча партія «Грузинська мрія» (ГМ), заснована у 2011 році мільярдером Бідзіною Іванішвілі, нещодавно безуспішно спробувала оголосити імпічмент президентці Саломе Зурабішвілі, яку сама ж номінувала на найвищу державну посаду у 2018 році.
Після цієї спроби президентка Зурабішвілі вже практично відкрито виступає на боці «Об'єднаної опозиції», сформованій кілька років тому з ініціативи ЕНД.
Сам лідер «революції троянд» Саакашвілі, як і раніше, вважає своїм головним противником не Іванішвілі, а Володимира Путіна.
Про це Михеїл Саакашвілі сказав в ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода, торкнувшись подій двадцятирічної давності та причин, через які, на його переконання, Кремль із самого початку ставився з підозрою та неприйняттям до нього самого та до ініційованих змін у Грузії.
– «Першим дзвінком» для Путіна став випадок з Аджарією у травні 2004 року. Практично ми забрали підконтрольну йому територію внаслідок повторення «революції троянд» – цього разу до Батумі.
Потім дуже погану роль відіграв Герхард Шредер (канцлер ФРН у 1998–2005 роках – ред.), який після мого візиту до Берліна розповів Путіну, що нібито я робив антиросійські ремарки у розмові з ним.
Тодішні керівники країн СНД також були дуже спантеличені тим, як ми змінили владу в Тбілісі, і проектували цю ситуацію на свої країни.
Після подій у Києві Путін вважає, що має справу з великою змовою Заходу проти РосіїСаакашвілі
Але все ж таки спочатку Путін не вважав «революцію троянд» великою загрозою для себе. Його ставлення докорінно змінилося після «помаранчевої революції» в Україні, лідери якої не приховували, що вони надихалися «революцією троянд».
Після подій у Києві Путін вважає, що має справу з великою змовою Заходу проти Росії. Тут треба додати: незважаючи на те, що я дуже хотів покращити відносини з Росією, водночас я відмовився залишити на посаді міністра державної безпеки ставленика Путіна (мається на увазі генерал Валерій Хабурзанія, який зараз живе в Москві – ред.).
Це теж його дратувало.
– Ініціюючи «революцію троянд», чи усвідомлювали ви, що вона стане прикладом, що надихає, для інших країн?
– Із самого початку ми розглядали наш протестний рух проти фальсифікації виборів як суто грузинське явище. Але присутність CNN та інших західних медіа масштабувала наш рух у всесвітньому плані.
Мене запросила до Києва українська опозиція – поділитися із ними досвідом
Назва «революція троянд», до речі, походить від CNN: коли вони побачили нас, що входять до будівлі парламенту з трояндами в руках, кореспондент CNN Райан Чілкот сказав: «Це виглядає як революція троянд». (З приводу походження назви революції є й інші версії, що приписуються виникнення не іноземним, а грузинським журналістам – ред.).
Одразу після революції мене запросила до Києва українська опозиція – поділитися із ними досвідом.
– Чи можна вважати кульмінацією негативного ставлення керівництва Росії до «революції троянд» війну 2008 року?
– Путін влаштував кілька провокацій з метою дестабілізації та зміни влади в Грузії: на початку 2006 року були вибухи на ЛЕП та газопроводі на всьому протязі російського Північного Кавказу. Тим самим Москва відключила Грузію від електрики та тепла у рекордно холодну погоду. Тоді нас урятував Азербайджан.
У 2006 році Росія ввела ембарго на грузинські сільгосппродукти, особливо вино, ввезення якого в Росію було повністю заборонено. Восени того року Росія стала демонстративно, масово депортувати грузинів.
У 2007 році за допомогою російського олігарха грузинського походження [Бадрі] Патаркацишвілі були влаштовані масові заворушення в Грузії, які призвели до моєї відставки (після масових виступів його противників президент Саакашвілі в листопаді 2007 року подав у відставку і оголосив дострокові вибори, на яких у 2008 році здобув перемогу – ред.).
А після того, як я був переобраний, Росія влаштувала повномасштабне вторгнення.
Не досягнувши у 2008 році своїх головних політичних цілей, зокрема, повалення мого уряду та зміни зовнішньополітичного курсу, Путін все ж таки домігся цього гібридними методами у 2012 році, привівши до влади за допомогою парламентських виборів російсько-грузинського олігарха Іванішвілі.
Путін досягнув мети гібридними методами
Йому дали 2 мільярди доларів на виборчу кампанію (мається на увазі продаж Бідзіною Іванішвілі всіх активів у РФ напередодні жовтневих парламентських виборів 2012 року – ред.).
Саме з того часу відбувається згортання демократичних свобод у Грузії та перехід країни на проросійський вектор. Це особливо виявилося у відмові підтримати Україну, а також у моєму висновку за абсолютно надуманими звинуваченнями.
Взагалі, всі дії Путіна, у тому числі й воєнні кампанії в Грузії, в Україні, у Сирії, а також заохочення війни між Азербайджаном та Вірменією, більшою мірою викликані його страхом перед можливістю «кольорової революції». Тому ж служить і знищення опозиції всередині Росії.
- Михеїл Саакашвілі був президентом Грузії з 2004 по 2013 рік. Під час його президенства Росія у 2008 році напала на Грузію.
- У 2018 році Саакашвілі був заочно засуджений
- Однак, у жовтні 2021 року Саакашвілі вирішив повернутися до Грузії, його арештували і з тих пір він перебуває в ув'язненні. Наразі він відбуває шестирічний термін за звинуваченням у зловживанні владою, яке він і його прихильники вважають політично мотивованим.
- Міхеїл Саакашвілі неодноразово оголошував голодування. Члени сім’ї й адвокати місяцями заявляють, що стан його здоров’я критично погіршився.
