Наглядачі у російських місцях утримування українських військовополонених і цивільних заручників – катують і ґвалтують людей. Жінок утримують у нелюдських умовах, систематично принижують, шантажують можливістю подзвонити рідним і дізнатися про долю дітей.
За даними від Координаційного штабу, понад 400 жінок перебувають у полоні, серед них військовослужбовиці та цивільні. Від 2022 року з полону повернулися 43 цивільні жінки. Серед 6260 репатрійованих в Україну тіл, немає жодного тіла жінки. Організація «Репортери без кордонів» оприлюднила звіт за підсумками розслідування про останні місяці життя утримуваної в Росії журналістки, фрілансерки Радіо Свобода Вікторії Рощиної. У фільмі-розслідуванні «Слідства.Інфо» є свідчення, що Рощину катували струмом, на її тілі були ножові рани, вона важила менше 30 кілограм. Тіло Рощиної досі не віддали батькам.
Усі, хто пройшов полон, втратили можливість відчувати позитивні емоції, переживати миті щастя, каже Людмила Гусейнова, правозахисниця, яка три роки провела у російському полоні.
У інтерв'ю Радіо Свобода Гусейнова розповіла про пережите і про свої зусилля визволити жінок, яких досі, в порушення Женевських конвенцій, РОсія незаконно утримує в полоні.
– Як ви потрапили в полон?
– Я була на окупованих територіях (російські військові почали окупацію українських територій у 2014 році – ред.,), в Новоазовську, це Донецька область.
...у цих дітей нікого не було, ніхто про них не піклувався
До 2019 року допомагала дітям, напівсиротам, котрі там залишилися, і опікувалася цими дітьми (від початку війни Росії проти України Людмила Гусейнова опікувалась дітьми з сиротинця у Приморську, котрий українська влада не евакуювала перед окупацією, а окупаційна влада розпустила. Друзі Людмили на вільних територія України збирали речі для цих дітей, а Людмила перевозила їх через російські КПП на окуповану територію та передавала дітям – ред.). Це мене там і тримало, бо потреби у дітей були.
І так вийшло, що окрім мене і окрім моїх друзів, котрі були на вільній території України і збирали для них речі, у цих дітей нікого не було, ніхто про них не піклувався.
9 жовтня 2019 року я була заарештована біля будинку (російські силовики затримали Людмилу Гусейнову та звинуватили її у шпигунстві і екстремізмі – ред.). І мене відвезли спочатку в катівню «Ізоляція», де тримали 50 днів. Потім перевели в Донецьке СІЗО, і там я вже перебувала до жовтня 2022 року.
– Як з вами поводилися в «Ізоляції», в Донецькому СІЗО, там, де ви перебували під час полону?
Експеримент вони ставлять: як можна людей «оскотинювати»
– Тепер є можливість оцінити це.
Я намагаюся це робити, пригадати все. Але це дуже непросто – навіть фізично це боляче.
Слідчого, котрий з'являвся там раз на три, на чотири місяці, дуже цікавило одне: коли ж я «оскотинюсь», втрачу людську подобу.
Таке враження, що це такий якийсь експеримент вони ставлять: як можна людей «оскотинювати».
– Ви кажете, що їхня головна мета була принизити вашу гідність, як людини і як жінки. Так?
– Так.
– Яким чином вони це робили?
Найстрашніше те, що ці жінки – полонені, вони навіть не вважали, що їх ґвалтували, бо їх просто ставили в такі умови
– Вони роздягали. Там, на «Ізоляції» лише чоловіки були охоронцями.
Відеоспостереження було в камері. Вони цілодобово наглядали за мною, за тими жінками, котрі були в камері. І не було можливості, навіть природні якісь потреби свої зробити без того, щоб на тебе не дивилися.
Вони просто роздягали. Виводили, вдягали мішок на голову і роздягали, і торкалися, і коментували.
І це була постійна розвага – торкатися. Вони погрожували і показували, яким чином можна задовільняти чоловіків. Вони серед ночі могли вивести жінку з камери і до ранку з нею розважатися, під ранок запускати знову в камеру.
Найстрашніше те, що ці жінки – полонені, вони навіть переставали розуміти, що їх ґвалтують, бо їх просто ставили в такі умови.
І я була, м’яко кажучи, здивована, коли одна жінка, її привезли під ранок вже, це було на «Ізоляції», вона була п’яна, і вона плакала.
Потім ми в неї запитали: «Що з тобою робили? Тебе ґвалтували? Що сталося?». Вона сказала, що «ні, я ж добровільно пішла», тобто вона вважала, що це не було ґвалтування, бо вона не чинила опору і погоджувалася на це. Бо їй за це дозволяли поспілкуватися телефоном з рідним або побачитися із дітьми...
Вони таким чином шантажували. І це також один із видів приниження і тортур.
Роблять з жінок добровільних повій. Вибачте...
Те, що Росія практикує усі види тортур і щодо українських жінок ще від 2014 року відомо через зібрані свідчення у спільному проєкті Радіо Свобода і Центру громадянських свобод: ЗАРУЧНИКИ ВІЙНИ
Вже понад два роки як нас звільнили, але проблеми зі сном, вони актуальні досі. Тому що серед ночі можна прокинутися, або взагалі дуже важко засинати
– А що було з вами?
– Мені погрожували. Коли заарештували, мені було вже 59 років. Мене принижували, розповідали, в якій частині тіла я «персик, а в якій вже ізюм», ну і тому подібне.
Потім вони сказали, що «ти стара таким чином можеш задовільняти чоловіків, а таким не можеш».
Туди приїжджали, (у в'язницю «Ізоляція» –ред.) бойовики «ДНР» після бойових завдань. І вони просто показували, що є різні способи це робити...
Я не буду це пояснювати...
– Як пережите моральне і фізичне приниження впливає на людей, н аїхнє життя після полону?
– Ну, звісно, це складні відносини в сім'ї, звісно, це бажання бути на самоті, нікого не бачити...
Ти не хочеш, щоб до тебе торкалися. Будь-який дотик, він просто напружує і немає можливості розслабитися. Ці проблеми є, хоч вже понад два роки як нас звільнили.
Ще проблеми зі сном... Серед ночі можеш прокинутися у жахові, або взагалі не можеш засгути.
– Що ви можете розповісти про тих жінок, які ще перебувають у неволі?
– Їх величезна кількість...
Це мій великий особистий біль. Бо в кожну мить, коли я про них думаю, я розумію, що з ними можуть робити, де вони знаходяться, як їх вивозять на допити або на суди...
Там є жінки, котрі в полоні з 2019-го року. І це жінки, котрих розлучили з їхніми дітьми, з маленькими дітьми.
Вона просто ночами вила за своїм сином. Як вона за ним страждала!
Як наприклад, Наталку Власову, котру заарештували коли її дитині було 4 роки. Як Світлану Головань, яку схопили, коли її молодшій дитині, донечці, було 4 роки, а старшій сім.
У камері з нами якийсь час була ще одна жінка, Ольга. Її заарештували, коли її сину було 4 роки, і її тримали там 3 роки в тій тюрмі. І для неї найстрашніше було не те, що її там катували, над нею знущалися. Вона просто ночами вила за своїм сином. Як вона за ним страждала!
Це були найстрашніше. Це й крик, ці сльози. Жахливо було це чути.
Я знаю, що для цих жінок – найбільше страждання бути розлученими з дітьми, а їхніх дітей – не бачити маму.
Знаєте, я нещодавно спілкувалася телефоном з донькою Наталки Власової, їй вже 9 років. А коли її маму заарештували, то дитині було чотири. І вона, ця дитина, питає усіх: «Коли я побачу свою маму?».
Каже: «Я за нею дуже скучила, я хочу її побачити!».
І найстрашніше, що немає відповіді. Немає, що сказати цій дитині.
– Що робить організація, в якій ви працюєте?
Наша організація об'єднує жінок, які пережили полон, але не тільки
– Організація «Нумо, сестри» офіційно зареєстрована була 6 грудня 2024 року. До цього я була членкинею організації «SEMA».
Але чому ми вирішили об'єднатися і зробити іншу організацію? Бо ми хочемо більше уваги привертати саме до тих жінок, хто в полоні.
Наша організація, вона і об'єднує жінок, що пережили полон, але не тільки. Об'єднує жінок, котрі були в окупації і змогли виїхати.
Кожна з нас усвідомлює, що відбувається під час окупації. І зараз ми заочно можна сказати, супроводжуємо жінку, яка там залишилася, яка не може виїхати з різних причин, але ми намагаємося її підтримати, намагаємося шукати можливості для неї, щоб вона виїхала, на будь-яких заходах.
Ми розповсюджуємо інформацію про цих жінок. Ми не даємо забути про них. Ми намагаємося підтримувати їхніх рідних.
Ми не можемо зробити якісь кроки для того, щоб цивільне населення не затримували, щоб не знущалися над ними, щоб їх там не ґвалтували в тому полоні, не били, не застосовували проти них тортури. Але ми можемо підтримуватитих, хто пережив полон, і відстежувати те, що там відбувається.
Це наш біль! Я ми розуміємо, в якому люди там знаходяться стані, що вони переживають.
І мені хотілося б, щоб про цих людей знали.
– Що ви хотіли б побажати собі та іншим жінкам у Міжнародний жіночий день?
– Ви знаєте, я довго думала над цим.
Знаєте, ми всі, хто проходить цю війну, всі, хто пройшов через тортури і приниження, ми все ж таки втратили відчуття можливості бути щасливими, відчувати це і розуміти, що є хоча б якась мить щастя. Ось уже два роки я бачу це по собі.
Мені хочеться, щоб всі жінки повернули собі це відчуття – відчуття щастя. Хоча б на мить, хоча б на декілька хвилин. Хочу, щоб зрозуміти, що можна бути щасливою, навіть переживши такий жах у своєму житті.
– Що для вас означає Міжнародний жіночий день? Про що це для вас зараз після всього пережитого?
– Що б не сталося, і попри те, що ми різні люди, але ми маємо подати руку допомоги і підтримати одн аодну. Ми маємо, не те, щоб дати відчуття сім'ї, бо сім'я – це все ж, щось дуже особисте, але дати надію. Ми має дати відчуття, що жінка, що б вона не пережила і якою б ситуація не була зараз, що вона не сама. І цей заклик «Нумо, сестри» – це про те що треба рухатися уперед, треба жити і треба розвиватися, незважаючи ні на що.
- Станом на вересень 2024 року Офіс генерального прокурора України підтвердили 316 фактів сексуального насильства, пов’язаного з війною. Зокрема серед потерпілих – 200 жінок, 114 чоловіків та 15 неповнолітніх (14 дівчат та 1 хлопець). Реальна кількість тих, хто був підданий насиллю на сексуальному ґрунті під час війни Росії проти України, невідома.
- Моніторингова місія ООН з прав людини з 1 грудня 2023 до 29 лютого 2024 року провела інтерв'ю із 60-тьма нещодавно звільненими українськими військовополоненими. За даними звіту, понад половина з них зазнала сексуального насильства у місцях, де їх утримувала Росія.
- Станом на початок 2025 року у російському полоні залишалося понад 400 українських жінок-військовополонених і цивільних громадянок України.
- Точних даних про кількість жінок, які перебували на військовій службі і цивільних українок, яких утримують у російському полоні, наразі немає.
Форум