Після сумнозвісної події із примусом до посадки літака компанії Ryanair міжнародного рейсу Афіни-Вільнюс в аеропорту Білорусі і з незаконним викраденням журналіста Романа Протасевича, Олександра Лукашенка все частіше називають «повітряним піратом», лунають й обвинувачення у «міжнародному тероризмі».
Але на тлі цієї події варто згадати і ту, що сталася 26 років тому, коли Лукашенко тільки-но прийшов до влади. Тоді внаслідок інциденту, що нагадує про найжорстокіші сторінки Холодної війни, білоруські бойові літаки збили спортивну повітряну кулю, яка пролетіла над кордоном Білорусі з Польщею під час міжнародних змагань. Двоє американських членів екіпажу тоді загинули, коли через кулеметний вогонь із військового гелікоптера ВПС Білорусі куля, наповнена воднем, підірвалася у повітрі, не залишивши пілотам шансів на життя. Дві інші повітряні кулі з американськими екіпажами, які змагались тоді у щорічній гонці імені Ґордона Беннета, також були змушені приземлитися неподалік.
Імена двох американських повітроплавців, яких 26 років тому, в небі над містечком Береза розстріляла білоруська авіація – Алан Френкель і Джон Стюарт-Джервіс. Військове командування Білорусі виправдовувалося, що «переплутало» спортивний об'єкт із метеорологічним зондом, які іноді залітають на територію Білорусі. У свою чергу, міжнародне співтовариство поставило тоді під сумнів професіоналізм білоруських військ протиповітряної оборони, які не здатні були відрізнити, чи літальний об'єкт був пілотований, чи ж він пересувався в автономному режимі.
Що саме тоді сталося?
12 вересня 1995 року у Швейцарії стартували міжнародні змагання повітроплавців. Вишикувавшись у повітрі, «караван» рушив на Схід. Як стверджували організатори чемпіонату на дальність польотів, про міжнародний захід були попереджені диспетчерські служби всіх країн, через чий повітряний коридор транзитом прямували екіпажі.
Без пригод пролетівши над Німеччиною, Чехією, Словаччиною та Польщею, в Білорусі гондола досвідчених мандрівників, американців Алана Френкеля – пілота пасажирського літака за фахом, і його помічника Джона Стюарта-Джервіса, була збита білоруським бойовим вертольотом Мі-24.
Система ВПС Білорусі понад дві години відстежувала політ цієї кулі, заповненої приблизно 900 кубометрами високозаймистого водню, а потім її розстріляли з бортового кулемета бойового гелікоптера. Рештки кулі впали в лісі на заході Білорусі і звалилися на околиці дачного кооперативу мотороремонтного заводу поблизу містечка Береза на Берестейщині. Обидва повітровплавці загинули.
Влада Білорусі заявила, що повітряна куля з німецькою реєстрацією D-Caribbean залетіла надто близько до військово-повітряної і ракетної бази і не відповідала на виклики по радіо й не реагувала на попереджувальні постріли.
Білорусь тоді висловила жаль із приводу трагедії, але офіційних вибачень давати не стала.
Вашингтон тоді вилаяв Мінськ за те, що там так довго зволікали з повідомленням про інцидент. Також США розлютило й те, що іншим повітроплавцям, яких змусили приземлитися, присудили штрафи на суму в 30 доларів за «відсутність візи».
Ніколас Бернз, тодішній речник Державного департаменту, назвав цю подію «обурливою».
«Це фарс, – заявив тоді Бернз. – Ми очікували вибачень від білоруського уряду, а отримали натомість рахунок».
«Якими б не були обставини та чи зміг аеростат відповісти на радіовиклики білоруських військових, обстріл був абсолютно невиправданий, – сказав він тоді. – Ба більше, уряду Білорусі знадобилося 24 години, щоб навіть повідомити нам про інцидент. Ми рішуче протестуємо і вимагаємо повного розслідування з боку уряду Білорусі».
За минулі 26 років ніхто з посадових осіб не взяв на себе відповідальності за цей трагічний інцидент.
Міждержавний авіаційний комітет СНД, створений у цьому міждержавному об’єднанні для спільного розслідування авіаційних інцидентів, розслідував той випадок спільно з представниками Національного агентства безпеки на транспорті США і з участю також представників німецьких органів розслідування авіаінцидентів.
У фінальному звіті МАК заявлялося, що причинами збиття були, зокрема, недозволений політ кулі в повітряному просторі Білорусі, відсутність радіозв’язку наземних служб із кулею, але також і помилки системи ППО Білорусі в ідентифікації і класифікації повітряного судна, яке порушило повітряний простір.
Свідки
Свідком розстрілу кулі була пенсіонерка Валентина Соловей, чия дача розташована буквально в десяти метрах від місця падіння кулі. Вона розповіла тоді білоруським ЗМІ, що пілот бойового гелікоптера ще довго літав над дачами, щоб переконатися, що завдання виконане.
«На самих американцях слідів розстрілу не було. Очевидно, вони померли від сильного удару об землю – все ж двохкілометрова висота була, коли вони над нами летіли. Удар був дуже сильний, оскільки гондола була пошкоджена капітально. У своєму «кошику» вони сиділи на своєрідних «носилках» – це приблизно як у машинах «швидкої допомоги» є бічні сидіння, прикріплені до стіни. І ось вони, мабуть, до останнього сиділи в своїй кулі на цих носилках, або сидіннях, як там правильно сказати. Потім американців відвезли в госпіталь, у морг, а потім тіла переправили до Мінська. А саму «корзину» (адже з вигляду це був дійсно плетений кошик 1,5 метра завширшки на 1,52 метра довжини, майже квадратний) разом з іншими речами за описом повантажили на КамАЗ і також в Мінськ відправили», – розповіла пенсіонерка.
Поки американці летіли небом над заходом Білорусі, Василь Зданюк, головний редактор білоруської газети «Свободные новости», а в той час іще журналіст цієї газети, а також кореспондент московського видання «Военный журнал», брав у Мінську інтерв’ю в командувача військ протиповітряної оборони Білорусі Валерія Костенка.
«Хвилин через 20 після того, як ми почали розмову, йому зателефонував оперативний черговий військ ППО і каже: «Така ситуація: з’явився незрозумілий об’єкт недалеко від наших позицій, недалеко від аеродрому». Там військовий аеродром поруч», – розповів Зданюк про події під час того інтерв’ю телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Як пригадує Зданюк, саме в той час Костенко розповідав йому, як часто військовим доводиться відволікатися на метеорологічні зонди.
«Костенко якраз розповідав, як недавно одна така куля пролетіла просто над Мінськом і ледь не паніку викликала в усіх, хоча небезпеки ніякої не було. І каже: «Бачите, як вам пощастило. Ми з вами розмовляємо, а там літає повітряна куля», – розповів журналіст.
Костенко наказав підняти в повітря бойовий вертоліт Мі-24, щоб перевірити невідомий об’єкт.
А коли вертоліт наблизився до повітряної кулі з американцями, Костенко ввімкнув на телефоні гучномовець, так що Зданюк чув усю розмову командувача з пілотом.
«Іще хвилин через п’ять, коли вертоліт облетів [кулю], оперативник запитує: «Що з ним робити?» – «Що робити – давай його збивай!» І ще кілька міцних чоловічих слів сказав. А я сиджу, беру інтерв’ю, і все це пишеться на диктофон», – згадує журналіст.
Як каже Зданюк, він навіть чув звук кулеметної черги, і Костенко, пишаючись, сказав йому: «Бачите, ось так ми працюємо, ось так ми служимо!»
На думку Василя Зданюка, якби Костенко кілька хвилин почекав, трагедії можна було б уникнути.
Капітан військово-повітряних сил у відставці Олександр Пащенко в середині 1990-х на посаді бортового техніка вертольота Мі-24 служив у військовій частині, розквартированій поблизу села Засімовичі. Саме звідти з наказу знищити небезпечний об'єкт вирушили бойові вертольоти. Пащенко каже, що для екіпажу, який брав безпосередню участь у ліквідації повітряної кулі, було не меншим шоком дізнатися потім, що це вони стали причиною смерті американських спортсменів. До того ж, стало зрозуміло, що існувала можливість уникнути такої розв'язки – через якийсь час під Малоритою була посаджена аналогічна повітряна куля.
«Наскільки я знаю, наприкінці 1990-х бортовий технік того вертольоту поїхав у Росію і, як кажуть, став буддистом. А потім нібито за дивних обставин на Далекому Сході і загинув (він, до речі, звідти й родом). Ну, а так хто куди розлетілися: хто звільнився, хто якомога далі від цього місця від'їхав. Про те, що в гондолі – люди, ніхто не знав – це можу гарантувати. А потім, звичайно, льотчики дуже переживали, до церкви в Пружанах ходили, поминальну там робили...
Добре ще, що далі не зайшло, бо ж слідом летіли й наступні кулі. Одну з них, точно знаю, посадили поблизу Малорити. Або передали їм якісь відомості по рації, чи ж вони самі в повітрі побачили, що сталося, але подавали сигнали, руками махали – мовляв, «не стріляйте. Принаймні в цьому випадку було чітко видно, що куля з людьми. А з американської гондоли ніяких знаків ніхто не подавав. Тому ніхто такої розв'язки не очікував, для людей усе це було дуже неприємно, звісно», – розповів через 15 років після трагедії Олександр Пащенко білоруському виданню Belhist.
Фахівці-повітроплавці
Рут Людвіг із Федерації повітряних куль Америки розповіла тоді в інтерв’ю телекомпанії CNN, що білоруські військові офіцери не дозволили наземним екіпажам команд аеростатів рятувати своїх збитих колег. За деякими даними, повітряні кулі з Австрії та Німеччини, у кожному по два члени екіпажу, також були збиті, а їхні екіпажі затримані.
Ерін Портер, яка координувала обмін інформацією про повітряні кулі між командами чемпіонатів по всьому світу, заявила тоді, що інцидент був «руйнівним».
«Ніхто з аеростатичних спільнот не може зрозуміти, як хтось може вчинити таке з мирними аеростатистами, які мусять літати туди, куди їх заносить вітер», – сказала вона.
Пер Ліндстранд, тодішній президент англійської компанії Lindstrand Balloons Ltd. і один із провідних світових аеростатистів, сказав тоді, що «організатори надіслали телекс-повідомлення урядам усіх країн, над якими можуть літати аеростати, а також інформацію про швидкість і напрямок вітру та наміри екіпажів. Я гадаю, що мінський уряд ніколи не надсилав повідомлення місцевим військовим чиновникам, де стався інцидент».
Чи пам'ятають?
У 2009 році вдова загиблого американського повітроплавця Джона Стюарта-Джервіс дала Радіо Свобода своє перше інтерв'ю про те, що сталося. Керолайн Стюарт-Джервіс не приховувала засмучення, що після втрати найближчої людини вона так і не дочекалася вибачень від білоруської влади. Також вона поцікавилася, чи зберігається пам'ять про Джона Стюарта-Джервеса і Алана Френкеля в Білорусі?
Вдову Джона Стюарта можна втішити хіба тим, що вже в перші роковини трагедії демократичні активісти з Берези встановили на місці падіння американських повітроплавців пам'ятний знак – камінь із написом «Пробачте». Ініціатори вшанування, серед яких і вже згадана Валентина Соловей, кажуть, що біля імпровізованого міні-обеліска майже завжди стоять живі квіти.
Кубок
Змагання, в якому брали участь американські повітроплавці, несе ім’я Ґордона Беннетта, спортсмена, мільйонера і власника газети New York Herald, і воно вважається найважливішим серед повітроплавців на повітряних кулях.
Правила прості: перемагає той, чия куля долетить найдалі від місця старту, не приземлившись по дорозі.
Того 1995 року, коли сталася трагедія в Білорусі, німецькі повітроплавці Вільгельм Ельмерс і Бернд Ландсманн поставили рекорд змагань, протримавшись у повітрі понад 92 години і приземлившись у Латвії 13 вересня, наступного дня після тієї сумної події.
