Лев Ґец – художник під прицілом комуністичних спецслужб. 125 років від народження митця

Львів – 13 квітня минає 125 років від дня народження художника зі Львова Лева Ґеца (1896 - 1971 рр.), 16 грудня – 50 років від часу смерті. Митець вважав себе українцем, жив і творив у довоєнному Львові, а більшу частину життя провів у Польщі.

Лев Ґец видав мистецький альбом, присвячений українським січовим стрільцям, створив музей «Лемківщина». У комуністичній Україні та Польщі про нього воліли не говорити, він був під контролем Служби безпеки Польщі. У його біографії до сьогодні є чимало недосліджених сторінок.

Життя Лева Ґеца – немов віддзеркалення всіх тих складних історичних подій, які переживав Львів у різні окупаційні періоди, як і Польща у роки Другої світової війни та повоєнний комуністичний час. А ще інтриг, пліток, заздрості, яких не бракувало довкола його імені.

Майбутній графік, живописець виховувався в українсько-польській родині. Таких сімей у довоєнній Галичині було багато. Він навчався мистецькій майстерності у Львові і Краківській академії мистецтв. Був учнем Олекси Новаківського та архітектора Івана Левинського.

У довоєнному Львові він потрапив у ситуацію, яка потім мала вплив на його життя. Наприкінці літа 1914 року, до приходу у Львів російських солдатів, митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький вирішив сховати важливі церковні документи. Серед них був меморіал щодо майбутнього устрою України. Владика попросив професора Івана Левинського, якому довіряв, зробити у митрополичих палатах потаємний сховок. Невелике місце змурували, і там митрополит поклав документи, які не мали потрапити до рук більшовиків. Іван Левинський до цих робіт на Святоюрській горі залучив Лева Ґеца. Молодий чоловік у цей час працював на його будівельній фірмі, і Левинський довіряв юнакові.

До сьогодні так і невідомо, хто назвав ім’я Ґеца російським жандармам. Але Ґец був арештований і кинутий до в’язниці, документи знайдені і вивезені в Росію. Частину з них митрополитові Шептицькому віддали у 1929 році, решта – в російських архівах. Однак так і невідомо, чи саме Лев Ґец назвав місце сховку.

Однак коли молодий митець вийшов на волю, в українському середовищі він уже сприймався як зрадник. Лев Ґец звільнився з фірми Левинського, у відчаї вступив у ряди українських січових стрільців, багато малював у перерві між боями, і його графічні роботи увійшли в альбом «Антологія січової творчості». Вояк був важкопоранений на фронті у ноги, після лікування потрапив у концентраційний табір «Домб’є». Тут, поблизу Кракова, польська влада з 1918-го до 1923 року утримувала полонених та інтернованих українців.

«Ґец мав хист до графіки. Це проявилось ще у школі. Він вчився в українській і польській школах. Мав чудову каліграфію, що зіграло феноменальну річ, коли робив антологію творчості січових стрільців. Він так багато пережив до вступу у січове стрілецтво через ситуацію зі сховком. Атмосфера «усусів», моральна ситуація, яка відбувалася, війна – він не міг не зробити книжки про січових стрільців. Він мав хист до швидкого рисунку, вловлював риси і характери, атмосферу. Створив розкішні шаржі, портрети, пейзажі – все це мінімальними засобами. Ґец – яскравий представник митців міжвоєнного періоду», – розповідає дослідниця життя і творчості Лева Ґеца мистецтвознавиця Ірина Гах.

Після служби у війську Лев Ґец до 1924 року навчався у Краківській академії мистецтв. У місті, де жило багато українців, йому не забули історії з митрополичим сховком. У 1920 році студент Ґец прийшов до директора Національного музею Іларіона Свенціцького. Але порозуміння не знайшов. Тоді ж написав лист митрополитові, бо не хотів бути ним зневаженим. За припущенням Ірини Гах, зустріч з главою церкви, мабуть, відбулася, і митрополит церкви вислухав пояснення молодого митця. Бо вже невдовзі Ґец отримав запрошення до участі у виставці у Національному музеї, меценатом якого був митрополит Шептицький.

Після навчання у Кракові Левові Ґецу запропонували роботу у гімназії у місті Сянок, де з 1925-го до 1944 року він викладав малювання і його учнем був майбутній український поет Богдан-Ігор Антонич. Лев Ґец популяризував лемківську культуру, організував і очолив музей «Лемківщина». У міжвоєнний період митець багато творив, брав участь у виставках у Львові, Варшаві, Кракові, Празі, Римі. Його роботи добре продавалися.

Під контролем спецслужби

Коли у Сянок зайшли радянські війська, Лев Ґец переїхав у Краків. Комуністична влада Польщі у 1945 році затримала митця, але підстав для його ув’язнення не знайшла і відпустила. Втім, у 1946 році він знову був арештований польською Службою безпеки і опинився у в’язниці.

У 1950 році Лев Ґец почав працювати в Академії мистецтв, брав активну участь у роботі Українського суспільно-культурного товариства у Кракові, малював, почувався щасливим з дружиною-українкою. Але невдовзі зауважив, що до нього змінилося ставлення адміністрації академії.

У 1952 році Служба безпеки Польщі знову затримала Ґеца, але цього разу його допитували і катували протягом трьох днів, розповідають дослідники. Що саме хотіли почути, у чому звинувачували, яких зізнань вимагали? Невідомо. За словами Ірини Гах, черговий арешт суттєво вплинув на художника, підірвав його здоров’я, психологічний стан особливо. Митця змушували підписувати документи, хотіли завербувати. Це вилилось у спробу самогубства.

«Служба безпеки практично довела його до того, що він був вимушений наважитися на суїцид. Дружина Марія Ґец була з Галичини, вона сказала, що не житиме без нього. Її теж опрацьовували органи. Подружжя спробувало отруїтися газом. Ґеца лікарі врятували, а Марію – ні. Цю жінку він дуже любив. Аби повернутись до більш-менш повноцінного життя, йому знадобилися роки. Вся історія життя Ґеца – суцільна боротьба з тими владами, при яких йому довелося жити, і це, мабуть, дало відбиток на його здоров’я і визнання як талановитого і високопрофесійного художника.

Ґец був принциповою людиною, з твердими переконаннями і позицією. Мав «гріхи» з тим, що пройшов січове стрілецтво від 1914-го до 1918 року, табір інтернованих, був у різних ситуаціях зі Службою безпеки Польщі після Другої світової війни. Мабуть, КДБ теж намагався завербувати. Це той перелік, який говорить про те, чому його старались обходити і замовчувати у комінустичній Польщі та Україні», – говорить Ірина Гах.

Зберігся документ ІІІ відділу Служби безпеки Кракова за 1959 рік. У ньому доповідається: «Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений, і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за Самостійну Україну, тепер його називають українським послом у Кракові і кажуть, що в Кракові він має свою Україну». Це пояснює, чому художник опинився у полі зору радянських і польських спецслужб. Шукали його контакти з Заходом, під час таємного обшуку у квартирі забрали його щоденники, які він писав роками. Ніхто ще не досліджував архіви СБУ, де могли б бути документи радянського періоду, які стосуються художника. Можливо, це дало б відповіді на невідомі сторінки з життя митця.

Українець чи поляк?

Ким більше себе почував Лев Ґец: поляком чи українцем? На це запитання Радіо Свобода Ірина Гах відповіла:

«Теж шукаю відповідь на це запитання. Він себе позиціонував виключно українцем. Якщо говорити про спадщину, яку залишив, то є українцем і поляком, навіть більше поляком, тому що він більшу частину творчої спадщини присвячував Польщі. 460 творів – виключно Краків, польська архітектура, культура.

У Львові збереглись ранні твори у Національному музеї. Є гарна збірка живописних робіт у Сяноцькому історичному музеї, у Краківському історичному музеї. Отці-василіяни УГКЦ у Римі мають його шедевральні книжки, про які всі пишуть, але мало хто їх бачив – «Антологія стрілецької творчості» і «Домб’є 1918-1919 роки». Це неймовірно, що антологія дожила і не пропала. Це альбом з життя «усусів», який зробили професійні і непрофесійні художники, там багато авторів, музична, літературна, поетична, художня творчість «усусів», чоловіків, які мали високі ідеї та цілі. До ювілею митця ми плануємо цього року перевидати антологію у Львові за кошти обласної ради», – зауважила Ірина Гах.

Лев Ґец об’єднує своєю творчістю два народи – український і польський. У радянській Україні його не визнавали, у комуністичній Польщі – теж. В Україні його не вельми знають і пам'ятають сьогодні, наголошують дослідники.

«Хотів би я, аби наша Ненька Україна була як найкраща, як наймудріша, як найбагатша у всі добра і дари землі. І тільки та любов дозволила мені знести стільки наруг, блудів і ненависти до нас. Великий огонь, що кипить у мені, відроджував мої сили і не дозволив за скоро зійти у гріб, а був час, що наставили мене і на таке діло», – писав Лев Ґец у 1962 році у Кракові.