Не лише Україна, але й увесь світ відзначає цьогоріч знакову дату, ювілейний 150-й день народження видатної мисткині Лесі Українки. Вона своєю творчістю показувала українцям розмаїття світу, а світові потенціал України. Досі вона будує своїми творами й текстами містки між різними країнами та провокує на міжкультурний діалог. Тож недарма Лесю Українку знають, люблять й популяризують на Близькому Сході.
До ювілейної дати у Бейруті, у ліванському видавництві «Аль-Мусаввер Аль-Арабі» за підтримки Міністерства закордонних справ України та за сприяння Громади українців Лівану вийшов перший том перекладів прозових творів Лесі Українки, які здійснив відомий ліванський перекладач, українознавець Імадеддін Раеф. Ініціатором видання став надзвичайний і повноважний посол України у Лівані Ігор Осташ, який є автором передмови. До книги увійшло 19 перекладів оповідань та казок Лесі Українки.
Презентація першого тому відбулася 25 лютого, у день ювілею письменниці. Родзинкою презентації стала декламація перекладених текстів дітьми з української громади у Лівані. Другий том посольство України в Лівані у співпраці з Громадою українців Лівану планують видати до кінця ювілейного року.
Стародавня історія східних народів
Історія зв’язку Лесі Українки із Близьким Сходом має витоки у далекому минулому. І свідченням цього є те, що ще в зовсім юному 19-річному віці Леся Українка написала для своєї молодшої сестри «Стародавню історію східних народів». Це був перший українськомовний підручник зі стародавнього сходознавства.
Книга була надрукована лише після смерті авторки у Дніпрі (тоді – Катеринослав) у 1918 році сестрою Ольгою Косач-Кривинюк. Та з епістолярної спадщини Лесі Українки відомо, що 1910 року письменниця замислила готувати рукопис до друку і протягом 1911 року старанно доопрацьовувала його, глибинно цікавилась тодішнім життям Сходу, вивчала новітні сходознавчі дослідження.
Історію стародавніх народів Леся Українка виклала у своєму підручнику, зокрема, через критичний аналіз Біблії. У книзі подано не лише основні історичні віхи життя стародавніх народів Близького і Середнього Сходу, але й описано їхній побут, звичаї, культуру, торгівлю, державний устрій, письмо, колонії, найбільші міста. Такого докладного підручника, призначеного для середньої ланки освіти і самоосвіти, тоді, в Російській імперії, не знали ні українська історіографія, де взагалі не було чогось подібного, ані російська, яка на той час вважалась передовою та розвинутою. Шкільні підручники зі стародавньої історії в основному були зорієнтовані на античну історію європейських країн – Греції та Риму, а Стародавньому Сходу в них відводилося вельми скромне місце.
Підручник Лесі Українки містить такі розділи, як «Історія єгиптян», «Історія ассірійців та вавілонців», «Історія фінікійців» та інші. У розділі, присвяченому фінікійцям, авторка викладає різні версії походження цього народу, те, як вони опинилися на території, яку сьогодні ми називаємо Близьким Сходом.
Леся Українка детально описує історію Тіра, Сідона, Біблоса, сучасних ліванських міст, та сирійського міста Арвада (Арада). Тір та Арад вона називає «багатими та сильними містами», докладно подає географічне положення Фінікійської держави, описує природні багатства, особливо «гори Лібанські», що давали фінікійцям «дерево кедрове, соснове та кіпарісне».
Вказує Леся і на особливість політичного устрою, існування у Фінікії окремих незалежних міст-держав, і на першість фінікійців у мореплавстві, торгівлі, винайдення ними пурпуру й успіх у текстильній промисловості.
Окремий розділ підручника присвячений фінікійському письму. Авторка пояснює, що слов’янська абетка також має витоки на Близькому Сході: «Фінікійське письмо росширилось по різних народах, де його кожний на свій лад переробив. Купці фінікійські занесли своє письмо в Грецію та Палестину, отже самарітанський, гебрейський та грецький альфабети всі пішли від фінікійського. Від грецького пішов латинський та слав’янський».
Виклад Лесі Українки охоплює й історію давнього Єгипту, «Історію Ізраелітів», тобто єврейського народу. Вона досліджує «країну Палестинську», часи Мойсея, Саула, Давида та Соломона.
Неможливо не помітити, наскільки глибоко і прискіпливо Леся вивчала і викладала знання про Близький Схід, її орієнталістика, до того ж, є не просто розповіддю, а критичною аналітикою.
Поетичне слово зі східними мотивами
Тему Близького Сходу Леся Українка продовжує і в своїх поетичних творах, використовуючи образи, назви, героїв та діячів тамтешніх культур. Згадати хоча б її «Сфінкс», «Ра-Менеїс», що пізніше з’являться під назвою «Єгипетські фантазії», або ж поетичний цикл «Весна в Єгипті».
Виразно близькосхідні впливи простежуються особливо в драматичних творах та етюдах. Наприклад, у своїй драматичній поемі «У пущі» Леся Українка згадує фінікійські міста (сучасні ліванські) Сідон і Тір. Дії поеми «У полоні» розгортаються біля вавилонських мурів, річок Тигр і Євфрат, а в поемі «На руїнах» – відбуваються на Йорданській рівнині, на руїнах Єрусалиму.
Текст «В дому роботи» переносить читача на околиці столиці Стародавнього Єгипту Мемфіса, а в драматичній поемі «Айша і Мохаммед» мова іде про пророка Мохаммеда та його дружин Хадіджу й Айшу.
Драматичний етюд з яскравим східним колоритом «Йоганна, жінка Хусова» розповідає про зцілену Ісусом Йоганну, жінку-мироносицю. Події, описані у драмі, відбуваються в історичній Галілеї, зокрема у Сідоні (сучасна ліванська Сайда).
Звісно, що єгипетські впливи були навіяні обставинами тяжкої хвороби. Леся Українка тричі приїжджала до Єгипту, провела там зими 1909–1910, 1910–1911, 1912–1913 років.
Натхненна Близьким Сходом, Леся взялася й перекладати. У 1910 році у «Літературно-науковому віснику» вийшли переклади 12 «Ліричних пісень давнього Єгипту». Це переклади творів давньої єгипетської поезії, де більшість із текстів має понад 3000 років. У листі до Бориса Грінченка від 15 лютого 1910 року вона пише: «... між іншим перекладаю давньоєгипетські ліричні пісні (не з ієрогліфів, а з німецького перекладу), що заінтересували мене подібністю до… українських!»
Навіть перед смертю, у липні 1913 року, Леся Українка надиктовувала своїй матері задуми щодо так і ненаписаної поеми зі східними мотивами «На передмісті Александрії...»
Творчість Лесі в арабських перекладах
Перше видання перекладів вибраних поезій Лесі Українки арабською мовою побачило світ у Каїрі у видавництві «Дар аль Ейн» лише у 2017 році. Цю перекладацьку місію поширення слова Лесі Українки на Близький Схід здійснили викладачка Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, директорка Єгипетського центру арабської мови та культури Олена Хоміцька та єгипетський перекладач, літературний критик, доктор філософії, автор перекладу арабською мовою брошури про Голодомор 1932–1933 років Самір Мунді.
«Та цього року, – як влучно зазначив надзвичайний і повноважний посол України в Лівані Ігор Осташ, – важливу естафету від Каїру прийняв Бейрут». До 150-річчя письменниці посольство України в Лівані за підтримки Громади українців Лівану видало перший том перекладів прозових творів Лесі Українки арабською мовою.
Переклади здійснив відомий ліванський перекладач, письменник, українознавець, славіст і журналіст Імадеддін Раеф. Перед цим йому вдалося перекласти «Зів’яле листя» Івана Франка, «Бейрутські оповідання» та «Пальмове гілля» Агатангела Кримського, поезії Тараса Шевченка та Василя Стуса, «Короткий курс історії України» Олександра Палія та «Український Ліван» Ігоря Осташа.
Ігор Осташ, який є ініціатором видання перекладів та автором передмови книги, відзначає: «Переклади Імадеддіна Раефа мають не лише прикладне й естетичне значення (тобто дають зрозуміти іншомовному читачеві, що саме написав автор і які особливості його художнього стилю), а й інформативне: перекладач завжди подає до них блок приміток, коментарів, які допомагають зрозуміти арабському читачеві контекст твору і зануритися в історичні та культурні реалії України».
До виданого першого тому перекладів Лесі Українки увійшли такі прозові твори: «Така її доля», «Святий вечір!», «Весняні співи», «Чашка», «Волинські образки». А також «Школа», «Щастя», «Місто смутку», «Голосні струни», «Пізно», Ein Brief ins Weite, «Мить», «Вороги», «Сліпець», «Примара», «Розмова», «Метелик», «Біда навчить» та «Лелія».
«Ці тексти займають важливе місце серед багатожанрової спадщини Лесі Українки, – додає Ігор Осташ. – Але на жаль, багато прозових творів, як і її листів, не дійшли до нас. При цьому ще за її життя вони сприймалися досить «прохолодно», і в одному з останніх листів до Ольги Кобилянської Леся Українка зазначає: «Критики не славлять моєї прози». З огляду на це, ми вважаємо що надзвичайно важливою справою є переклад прозових творів письменниці іншими мовами, і зокрема арабською».
Перекладач текстів Імадеддін Раеф розповів, що зацікавився творчістю Лесі Українки після відвідин Києва у 2017 році. Тоді письменник працював над перекладами «Бейрутських оповідань» Агатангела Кримського.
«У 2017 році я побував у Національному музеї літератури України в Києві, вивчаючи спадщину академіка Кримського. Найсильніші тоді враження на мене справили двоє великих поетів – Леся Українка та Іван Франко. У 2018 році вийшов мій поетичний переклад арабською ліричної драми Івана Франка «Зів’яле листя». А потім з’явилася мрія перекласти Лесю Українку. Найскладніше було вибрати, які саме тексти. Я зосередився на періоді з 1888 по 1908 роки і розділив розповіді за обсягом. Короткі вийшли в першому томі, а довгі вийдуть у другому. Такий розподіл пов’язаний із арабською перекладацькою традицією, – пояснює письменник. – У нас так прийнято, якщо ми перекладаємо всі розповіді одного письменника. Так робили наші вчителі».
Джерелом перекладів оповідань є «Зібрання творів у 12 томах» (К.: Наукова думка, 1976 р.) Лесі Українки. Треба зазначити, що проєкт щодо поширення творів видатної українки на Близькому Сході для арабськомовного читача став можливим завдяки МЗС України, сприяння Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, академіка НАН України Миколи Жулинського та вченої хранительки фондів відділу рукописних фондів і текстології Наталії Лисенко.
Андріана Біла – журналістка, філолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
