Як зростуть пенсії і виплати у 2021 році: інтерв’ю з міністром Мариною Лазебною

Міністр соціальної політики України Марина Лазебна працює в цій сфері практично все життя, а тому точно знає, коли все ж може прийти «кінець епохи бідності». Якими будуть пенсії в нинішньому році, хто і коли може розраховувати на перерахунок, а хто – на індексацію? Чому потрібно переходити до накопичувального рівня пенсійної системи і хто цей процес гальмує? Відповіді на ці запитання, а ще про лікарняні на самоізоляції та спрощення процедури виплати допомоги родичам медиків, померлих від COVID-19, та те, чим можуть прислужитися так звані «соціальні громади», – в інтерв’ю Марини Лазебної для Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Новий рік, нові побажання, нові ідеї, нові мрії. Яка найбільша мрія? І що ви хотіли би побажати собі і людям?

– Я, звичайно, у новому році хотіла би всім побажати перш за все здоров’я, щоб всі знали, що держава буде дбати про них, робити програми підтримки. І, якби я могла заспокоїти своїми словами людей, що не потрібно хвилюватися, ми будемо робити все можливе для того, щоб люди були соціально захищені і мали підтримку та надію на завтрашній день.

– Багато, на жаль, людей, які живуть і за межею бідності. Це все – ваше поле діяльності. Яку ви ставите собі мету на цей рік, хай одну, але щоб це було зроблено?

– Перше, що я хотіла би, щоб нам вдалося – підвищити соціальні виплати. Не можна робити статичними виплати, тому що вони і знецінюються, і сьогодні такі люди втрачають доходи, і людям треба давати матеріальну підтримку. Я дуже хотіла би, щоб економіка нам у цьому допомагала, тобто, щоб були надходження, щоб бюджет наповнювався.

Крім того, я вважаю, що треба також наводити порядок в соціальній сфері. Треба спрощувати, надавати якісні послуги людям, вчити громади, які опікуються людьми, щоб вони робили свою роботу ефективно.

Третій такий великий пункт (це я його для себе ставлю), то це ніщо – ні коронокриза, ні економічна рецесія – нас не звільняє від реформ. Поліпшувати програми, робити їх більш адресними, робити реформи у соціальній сфері, нові ініціативи, змінювати те, що вже не працює, кращими інструментами, це теж треба робити. Тому що без реформ виходить, що ми просто живемо одним днем. Це дуже погано.

– До речі, якраз буквально перед новим роком Національна соціальна сервісна служба розпочала виконання своїх повноважень і функцій. Як ви вважаєте, яка інформація про її діяльність потрібна людям?

– Сьогодні йде реформа децентралізації, коли вже при районних державних адміністраціях не буде структурних підрозділів з питань соціального захисту, це буде робитися в громадах.

Тому служба – це соціальна вертикаль влади, яка має побудуватися саме у 2021 році. Ця служба має «стати на ноги», створити свої територіальні відділення, створити відділення на районному локальному рівні.

Це більше адміністративна функція – якісно управляти, вчасно оформлювати документи, призначати виплати, знати, кому найважче і найпотрібніше, щоб ми могли аналізувати і таргетували ці цільові групи.

– Але, зважаючи на те, що це буде на місці, людині з селища чи з села не потрібно їхати до району...

– Це вже зроблено, громади мають приймати людей. Ми їм надали інструмент. Називається він «соціальна громада». Кожна громада має у себе створити соціальний відділ, мати ось цю соціальну громаду і приймати людей на оформлення 67 видів соціальної підтримки. Це і пільги, і виплати, і субсидії. Людина приходить в громаду і заповнюється цей документ. Документ передається вже на районний рівень, де йде призначення і контроль за правильністю такої виплати.

– А контроль буде йти на рівні району... Я про те, чи не буде куми– сусіди?

– Так. Це для того і робиться. Ми даємо стандарт, критерії. Приходить людина в громаду. Оформлює заяву. Заяву передають, наприклад, на рівень району, там, де буде Національна соціальна сервісна служба. Вона перевіряє, чи дійсно ця людина має право на такий вид соціальної допомоги.

А обласний рівень буде перевіряти правильність. Тому що ви ж знаєте, що є людський фактор, можна помилитися, можна людині недонарахувати або відмовити. І це треба перевіряти. Людина має отримати все, що їй призначено і де вона має право, на яку допомогу – і щоб все це було відповідно до закону.

– Субота, 2 січня – ще не робочий день, а от в понеділок, 4-го, народ піде отримувати пенсії.

– Так, це перший виплатний день.

– І що і кого чекає, вже починаючи з 4 січня, хтось отримає сюрприз приємний, а хтось може, його очікування не виправдаються?

– Взагалі у нас є (я її так називаю) п’ятиетапна програма підвищення пенсій на 2021 рік. І, звичайно, ми починаємо з січня. У нас в січні підвищується найменша пенсійна виплата для людей, яким виповнилося 65 років, але які мають повний стаж. Повний стаж для жінки визначено 30 років, а для чоловіка – 35. От для цих людей мінімальна пенсійна виплата підвищується. Наприклад, є людина з такими параметрами, у неї 2 000 гривень, то вона буде підвищена на 400 гривень. Це буде 2 400. У кого 2 100, то, значить, на 300.

Ми вже порахували, вже підготовлені всі розрахунки, всі відомості. Це 2,2 мільйона людей. Середній розмір підвищення, для кожного з них він буде різний, буде 350-360 гривень.

– Не менше скількох гривень буде?

– Найменша буде 2 400. У всіх, в кого немає до цього порогу, всі отримають підвищення. Тому січень вже буде приємним сюрпризом для цієї категорії людей.

Потім в наших планах є індексація пенсій, яка має проводитися і раніше проводилася завжди 1 березня, але в 2017 році була прибрана ця дата. Я вважаю, що це було дуже погане рішення. Тому що у людей забрали чітку дату, коли вони чекають своїх проіндексованих пенсій. Але ми будемо намагатися і зробимо все необхідне, важливе, щоб 1 січня відбулася індексація.

Ми зараз думаємо над варіантами індексації. Тому що, по-перше, ми ще не знаємо індексу, на який буде відсоток підвищено. Але ми точно почнемо її (індексацію – ред.) 1 березня. І будемо наполягати на тому, щоб вона відбулася.

– Тобто в січні ви починаєте планувати на березень, щоб з березня почалася індексація?

– Так. У січні буде затверджено бюджет Пенсійного фонду. У нас є, звичайно, кошти, закладені на програму в липні, нова програма, президентська ініціатива. Там, де у нас 75 років люди будуть отримувати. Вона у липні почне стартувати. Ми визначимо всі-всі параметри, критерії і підготуємо постанову про індексацію пенсій у 2021 році. Бо, до речі, найголовніше, чого чекають люди, – індексація пенсій.

– Але індексація пенсій була, власне, і в грудні, невеличка.

– Не індексація пенсій. Це перерахунок пенсій у зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму. Це трошки інше.

– А люди розуміють це так. Кілька днів тому я бачила пост в мережі «Фейсбук». Руслан Крамаренко писав про те, що його мамі додали пенсію. У неї була пенсія менше 2 тисяч, а додали 35 гривень. Людям потрібно пояснювати, очевидно, що це. Це перерахунок?

– Двічі на рік передбачено (і так робиться вже дуже багато років), що переглядається прожитковий мінімум. Звичайно, є такий стандарт, як прожитковий мінімум для пенсіонерів, для осіб, які втратили працездатність. От перше підвищення в році 1 липня, а наступне – 1 грудня. Це теж мінімальна пенсія. В законі так написано, що мінімальна пенсія повинна бути не нижче цього прожиткового мінімуму.

Що відбувається? Там, де мінімальна пенсія, тому що у нас є люди, які не мають стажу, це пенсії по інвалідності, у разі втрати годувальника. Якщо вона саме на цьому рівні, то вона підвищується. Наприклад, у грудні це відбулося на трошечки більше ніж 50 гривень. Це один варіант.

Але друге, що дуже важливо, що від цього прожиткового збільшеного мінімуму підвищуються надбавки за стаж, для учасників бойових дій, підвищуються надбавки за заслуги. От всі ці надбавки, які індивідуально має людина, перераховуються автоматично – в залежності від прожиткового мінімуму. Це перерахунок у зв’язку зі зміною прожиткового мінімуму. У нього закладений індекс інфляції.

– Зрозуміло. І тоді, наприклад, якщо брати цю пані, яка отримала 35 гривень додатково лише, то виглядає так, що в січні вона отримає 2 400?

– Якщо їй 65 років, якщо в цієї пані є 30 років стажу і якщо розмір її пенсії менший 2 тисяч. Тоді вона теж підпадає під це.

– Запитання з мережі «Твітер» від людини з ніком «Роттор»: «Чому жодного разу з 2014 року не індексували пенсії вчених і держслужбовців, незважаючи на девальвацію, падіння рівня життя і зростання цін? Хто піде в науку і на державну службу чесно працювати, якщо державі наплювати?».

– Я у всіх своїх виступах кажу, що з 2014 року не індексуються пенсії державним службовцям, не індексуються пенсії науковцям, журналістам, певні пенсії військових не підпадали, тому що у них там були перерахунки, але в принципі є певні теорії людей, яким не індексуються пенсії. І ми зараз вже на уряді, у нас знаходиться законопроєкт, яким ми відновлюємо індексацію пенсій для всіх без винятку категорій пенсіонерів. Неважливо, за яким законом тобі призначена пенсія (про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування чи про науку і науково-технічну діяльність), твоя пенсія має індексуватися.

Бо що таке індексація пенсії? Це осучаснення твого заробітку у твоїй пенсії до сьогоднішніх реалій. Якщо ми цього не зробимо, то у нас буде розрив – пенсії новопризначені з тих же посад науковців будуть більші, ніж в тих, хто пішов колись. Це вирівнювання, підтягування розмірів пенсій. До речі, всі країни по цьому шляху йдуть. Але чому ці категорії були виключені – це питання до тієї влади, коли вони їх прибрали з законодавства, і ці люди позбавлені такого права.

– Ви вже майже рік при владі. То коли зробите?

– Ми вже підготували законопроєкт. Тепер ми його проведемо через уряд і внесемо у парламент. Єдине – що? Як, звичайно, парламент, буває, не дуже швидко ухвалює такі речі, і до них треба готуватися та закладати кошти. Якщо ми ухвалимо цей законопроєкт про відновлення індексацій пенсій у 2021 році, у 2022 році почнеться індексація пенсій для всіх пенсіонерів. Це буде правильно, справедливо. І це те, чого чекають люди.

До речі, з 2014-го до 2016 року взагалі ніякі пенсії не індексувалися. Потім з 2017-го почали індексуватися, але не для всіх. Тому, мені здається, такі несправедливості треба викорінювати з законодавства.

– Багато людей, які писали нам запитання до вас, по-перше, запитують, чи планується збільшення пенсій людям з інвалідністю третьої групи. Дописувач з ніком «Паша». А Христина Юрлова питає про підвищення для людей з інвалідністю першої групи.

– У нас пенсія – це індивідуальна історія. І, звичайно, якщо ми будемо говорити про пенсію по інвалідності, то треба знати, який стаж у людини, який зараз її розмір і як він буде підвищуватися. Якщо це не страхова пенсія, яка в людини по інвалідності, значить, вона буде підпадати тільки під перегляд, коли буде підвищуватися прожитковий мінімум.

Але для людей з інвалідністю, особливо там, де є люди з інвалідністю з дитинства, у нас вже в 2021 році суттєво підвищуються надбавки на догляд – у двічі. Якщо, наприклад, сьогодні надбавка на догляд категорії А, а це дуже складні люди з інвалідністю, 1 300, то буде 2 600. Ми вдвічі підвищуємо надбавки за догляд. Ці люди будуть підтримані іншими соціальними програмами підтримки. Коментувати кожного я не можу, але точно, що буде переглядатися, вона не залишиться в абсолютних цифрах.

– Знову ж таки, запитання з соцмереж від Максима Олійника. І я думаю, що ми так перейдемо до болючої теми – накопичувальна система пенсій. Бо він запитує, «затягування введення накопичувальної системи пенсій, існування соціальних виплат субсидій та решти пільг, які, чесно кажучи, реалізовані, не так і добре – це пережитки економічно лівого «совка» і гарна точка наживи для бюрократії чи невдале копіювання шведської моделі?».

Я пам’ятаю років 17 тому говорили про чилійську модель. Вона давно віджила своє, багато інших моделей обговорювалось, але руху немає.

– Накопичувальна система визначена ще в 2004 році, взагалі визначено, що в Україні має діяти трирівнева система. Солідарний рівень, який ми знаємо, є. Так, він залежний від демографії, від економіки. Чим більше вкладають, тим більше є ресурсів для підвищення пенсій. І чим більша зарплата попереднього року, тим більша індексація, тому що більше надійшло коштів. Все справедливо і логічно, але при умові, що працює економіка, є більше людей, яким платять офіційні, «білі» зарплати, тоді солідарна система працює правильно. Є другий рівень – накопичувальний обов’язковий. І є третій – добровільний.

От у нас працює солідарний рівень і добровільний. На добровільному рівні з 2004 року по сьогодні є 60 недержавних пенсійних фондів. Близько мільйона людей – учасники цих фондів. І вже йдуть виплати і виплати немаленькі. Все це залежить від якості, від ефективності фонду, як фонд працює, куди він вкладає кошти, яка дохідність, як він звітує перед своїми людьми.

– Але про це мало говорять, і люди мало знають про це. Можливо, більше людей хотіли б.

– Приймаю. Приймаю, що потрібно більше показувати реальні результати роботи недержавних пенсійних фондів. Тим паче, за ці 16 років було дві економічні кризи. Можна проаналізувати, як вони пережили кризу. Бо недержавний пенсійний фонд винаймає компанію по управлінню активами, яка має забезпечити дохідність більше, ніж інфляція, і цей дохід розділити між вкладниками своїми. Ми покажемо таку аналітику для того, щоб люди бачили, що це працює.

Звичайно, ці недержавні пенсійні фонди очікують на якісного регулятора. Вони хочуть, щоб з ними Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку працювала. Вони навіть готові на посилення вимог. Тому що, коли я з ними зустрічалася, я у них запитала: а ви готові бути суб’єктом другого рівня, забирати кошти людей вже з обов’язкового рівня і ними оперувати? Вони кажуть: так. Я кажу: ви розумієте, що ми для вас посилимо вимоги? Тому що це обов’язково держава гарантує захист цих активів. А вони кажуть: так. Тобто вони хочуть, щоб був введений другий рівень, щоб вони були суб’єктами цієї системи.

Що стосується накопичувального рівня. Так, 16 років в Україні жодна влада не змогла впровадити другий рівень. Я вважаю, що це погано, тому що у нас коефіцієнт заміщення пенсією зарплати зменшується. Коли, я пам’ятаю, у 2010 році це було 60%. Це, до речі, дуже хороший показник – 60% заміщення пенсії зарплати твоєї. То сьогодні – 29%. Є вже експертні, аналітичні викладки, що це буде зменшуватися.

Другий рівень потрібен державі, щоб збалансувати солідарну систему для того, щоб коли людина піде на пенсію, вона отримувала дві пенсії із солідарної системи, тобто те, що ти вклав, і те, що ти накопичував. А накопичення залежні від зарплати. І це буде детінізувати людей. Єдиний спосіб (я вже вивчала дуже багато країн), що виводить «тіньову»...

– Ви по чилійському, здається, дисертацію писали, так?

– Моя дисертація була присвячена добровільному пенсійному забезпеченню. Я у 2004 році захищалася, єдиний приклад був – це чилійська модель, ще Болівія, де були виключно накопичувальні системи. Це вже було давно. І вони показали неефективність.

Але дуже багато країн ОЕСР, а ми дивимося на їхні звіти, де є серйозні суб’єкти економічної політики, їхні активи у відношенні до ВВП зростають. Якщо ми навіть візьмемо активи недержавних пенсійних фондів, які є в Україні, то це 0,01% ВВП. Це мізер! Це ні про що. А в інших країнах це суттєва підмога держави, маючи такий інвестиційний ресурс.

Накопичувальний (рівень – ред.) для чого нам потрібен? Підвищити рівень пенсій для людей в майбутньому через додаткову пенсію. Друге – це детінізація зарплат. Тому що людина буде зацікавлена показати більшу зарплату, сплатити більше внесків. Це солідарність роботодавців, тому що працівник платить, і роботодавець на його рахунок платить. А головне для людини – це власність моя. Я цим рахунком буду розпоряджатися, а як, не дай Боже, щось станеться з людиною, воно перейде у спадок. Треба зробити систему захисту. Це питання для держави №1.

– Держава повинна робити систему захисту. І, очевидно, держава повинна роз’яснювати і гарантувати. Так?

– Обов’язково. Держава повинна це гарантувати. Бо повірять державі. Розумієте? Державі мають повірити, що це працює, це не втрата і не треба переживати. Але треба цю систему зробити прозорою і ефективною.

– Законопроєкт у Верховній Раді вже є...

– Так.

– Які шанси його ухвалити, скажімо, у першому кварталі цього року?

– Є шанси його ухвалити. Точно. Ми сьогодні готуємо у співпраці з комітетом такі компромісні положення, варіанти для того, щоб вони посилювали положення цього законопроєкту. Я вважаю, що є шанси ухвалити законопроєкт у першому кварталі 2021 року.

Це така синергія і відповідальність усіх. Тут не можна сказати, що Мінсоцполітики має це зробити, а Верховна Рада ухвалити закон. Потрібна позиція Мінфіну, що вони гарантують це. Тому що, по-перше, буде трошки менше внесків йти у солідарну систему. Потрібно, щоб ми прірву не створили. Мінфін буде вкладати кошти. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку гарантує учасникам авторизацію і посилення правил, умов, що цей ринок буде прозорий.

– Тобто в цьому випадку хто, скажемо так, пригальмовує це? Мінфін? Роботодавці?

– Я не сказала би, що хтось пригальмовує. Просто ще не видно, знаєте, коли всі сіли за один круглий стіл, домовилися, взяли на себе політичну відповідальність і сказали людям, що ми гарантуємо ефективну накопичувальну систему. От коли всі сядуть, і коли населення побачить прем’єр-міністра, міністра фінансів, міністра економіки, міністра соцполітики за одним круглим столом, і вони відповідально заявлять своєму народові, що система буде працювати, цього об’єднання не вистачає.

– Якщо я не помиляюся, то президент обіцяв ухвалення цього закону.

– Це є у програмі президента. І президент...

– І? Він може посадити всіх за круглий стіл.

– І президент – так, може виступити локомотивом. Я говорила з президентом. Було у мене декілька дискусій. І президент за систему. Президент бачить, що ми дискутуємо стосовно моделі, чи будуть якісь нові інституції, чи на кого покласти обов’язок адмініструвати, а хто буде куди вкладати кошти. Є дискусії. Є.

– Чи може саме цей законопроєкт, коли стане законом, стати локомотивом для того, аби таки довести, що лозунг, який пан президент висловлював, як гасло своєї виборчої кампанії – «кінець епохи бідності» – був втілений?

– Безумовно, і завдяки цьому закону. Тобто це хороша ідея, хороша програма. Її треба реалізувати. Ухвалити закон, зробити систему захисту, показати правила, донести до людей, зняти хвилювання, посилити довіру до влади, що люди нічого не втратять і економіка виграє.

Ви знаєте, сьогодні дуже багато є економічних реформ: концесія, приватизація, будівництво. І коли приходять іноземні інвестори, то у кожного іноземного інвестора є в портфелі кошти недержавних пенсійних фондів пенсіонерів з різних країн. І я завжди кажу. У мене, знаєте, трошечки такий навіть економічний егоїзм: чому компанія, яка прийде і вкладе кошти, буде інвестувати в економіку України, чому це не можуть зробити українські майбутні пенсіонери, вкласти в економіку України, чому вони не можуть заробити на інвестиційних проєктах? Розумієте? Тут і соціальна місія, і економічна.

– Так. Це було би добре. Але люди повинні це знати. Знову ж таки, потрібна роз’яснювальна робота від вас.

Якщо пофантазуємо, що в першому кварталі ухвалили, то коли це може бути втілено?

– Якщо у першому кварталі буде ухвалено (ви, правда, сказали, перше читання) у другому читанні, то я кажу так: треба ухвалити закон і сказати, коли буде старт внесків. Завжди, моя така думка, треба брати рік від моменту ухвалення. Ухвалили закон, умовно кажучи, 1 липня, значить, ми можемо 1 липня через рік робити старт внесків. Тому що треба підготувати інфраструктуру і роз’яснити людям.

– І одну особливість цієї системи так, щоб ті, хто не знає, розуміли, про що мова.

– Від початку трудової діяльності до 50 років всі будуть сплачувати обов’язковий внесок зі своєї зарплати і роботодавець у рівній пропорції на накопичувальний пенсійний рахунок. Потім людина обирає недержавний пенсійний фонд з тих, які гарантовані, що там буде забезпечений захист і інвестування правильне активів. І ці кошти (кому 20 років, кому 15 років) мають працювати в економіці і на них нараховуватися дохід.

Людина має бачити, скільки в неї коштів на рахунку, має мати можливість перевести ці кошти в інший недержавний пенсійний фонд, якщо її щось не влаштовує. У неї з’являється її власний накопичувальний пенсійний рахунок. А це впевненість, що на пенсію буде певне джерело доходу, і що це джерело буде примножуватися, а не знецінюватися.

– У вас на сайті за кілька днів перед новим роком з’явилася інформація про те, що, за даними єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб, взято на облік 1 459 317 переселенців. Можливо, за кілька днів ще щось додалося. Це з окупованих територій Донецької та Луганської областей і Республіки Крим. Скільки з них пенсіонерів, які проживають тут? Чи є така цифра? Чи це не виділяли окремо?

– Ми не виділяли окремо. Ми знаємо, що до 2014 року у цих двох областях на окупованих територіях було 1,2 мільйона. Коли почалася війна, до нас для оформлення пенсій було звернень трошки більше мільйона, тобто десь 120-200 тисяч до нас людей не звернулося. Ми не знаємо, що з цими людьми. І з того мільйона, хто звернувся, постійно нараховуємо і виплачуємо пенсії ми 660 тисячам пенсіонерів.

Я за те, що люди, які заробили свою пенсію в Україні, мають її отримати. А для цього нам треба для них спростити або надати умови і можливості. Тому сьогодні, наприклад, на двох КПВВ у «Щасті» та «Золотому» будуть відкриті такі центри обслуговування, ми вже знаємо, що там будуть обов’язково присутні працівники Пенсійного фонду. Якщо навіть ця людина сьогодні не входить в число цих 660 тисяч пенсіонерів, яким ми нараховуємо пенсії, значить вона зможе прийти і оформити. От це треба спрощувати і надавати такі можливості людям отримати зароблене.

– А є, наприклад, ризик того, що люди втратять свої пенсії? Не може людина приїхати. Тим паче, що зараз все це дуже складно.

– Ми знаємо, що, все ж таки, 1 мільйон прийшов на підконтрольну Україні територію і звертався за пенсіями чи за іншими допомогами для внутрішньо переміщених осіб. Але була ще така система, що кожні 60 днів треба було підтверджувати, з’являтися. Зараз на карантин все це знято, ніяких довідок ми не вимагаємо.

– Якщо людині виповнилося 60 років місяць чи 3 місяці тому, вона працювала і живе там. Чи має вона можливість оформити пенсію тут? І як вона може це зробити?

– Їй потрібно приїхати, зайти в Пенсійний фонд і оформити пенсію. Це все залишається чинним, воно діє. Головне – щоб не були закриті пункти пропуску.

– В електронному вигляді це зробити неможливо?

– Неможливо.

– Зловживання. Тобто ми розуміємо, що не можна перевірити, даруйте, людина ще жива чи вже померла, якщо вона живе там...

– Чому? Буває таке, що навіть той пенсіонер, який в нас отримує пенсію як внутрішньо переміщена особа, помирає на окупованих територіях, і звертаються його родичі, приїжджають і оформлюють допомогу на поховання. І ми виплачуємо. Просто це така детальна статистика. Я не можу зараз сказати, як це. Але родичі приїжджають.

– Тобто якщо, наприклад, завершився термін дії картки, то його продовжують і так далі?

– Картки автоматично продовжує «Ощадбанк». Ви знаєте, що виплачує тільки «Ощадбанк».

– Останнім часом ви займалися врегулюванням питань допомоги родинам загиблих медиків. Там багато проблем. Оскільки, незважаючи на понад 300 загиблих медиків, допомогу змогли отримати спочатку 14 родин, потім 53.

– Зараз 53. Це одне з найболючіших і, мабуть, з найпріоритетніших для мене питань. Тому що ми бачимо критичну статистику, коли гинуть медики від COVID-19, факт є. Але є законодавство України, яке говорить, що для того, щоб підтвердити, що це професійне захворювання, тобто нещасний випадок на робочому місці..., треба пройти відповідну процедуру. Це Держпраці робить, створюється комісія. В комісію входять медичні працівники. Потім акти. Це по два, по три місяці все відбувається. І, звичайно, якщо навіть сьогодні ми візьмемо, що більше 170 вже такі розслідування пройшли, то тільки 30% підтверджує факт, що захворів медик на робочому місці. Всі інші не підтверджуються. Тобто така ще є ситуація.

І сьогодні, я думаю, це питання буде вирішене. Ми чітко знаємо заклади, де лікують хворих на COVID-19, знаємо, що медики надають екстрену медичну допомогу при COVID-19. Їх треба вивести з усієї бюрократичної процедури цих довгих розслідувань. Якщо ми знаємо, що ці люди працюють з COVID-19, якщо стався трагічний випадок загибелі медика, то буде спрощена процедура, просто заклад охорони здоров’я робитиме акт щодо захворювання або смерті на робочому місці – і будуть такі акти відразу надходити у фонд. Прибираємо велику комісію Держпраці, профпатологи і так далі, і будемо надавати за спрощеним порядком.

– Коли це може бути вирішено?

–Я думаю, що січень піде по новому порядку. Ми самі незадоволені тим.

– Я не знаю, наскільки це питання до вас. Процедура лікарняних за самоізоляцію. Тобто коли людина змушена йти на самоізоляцію, їй невідомо, хвора вона чи не хвора. Чи може вона отримувати лікарняний?

– Так, це була наша ініціатива. Тому що, коли ми почали розглядати, як розірвати ланцюжок захворюваності, ми зрозуміли, що може бути в родині людина, яка хвора, і щоб далі не йшло, щоб ця людина ізолювалася. Є ж безсимптомні, а є, що люди не хворіють, і тому була запроваджена програма лікарняних по самоізоляції. Вона працює. Там 70 тисяч виплачених лікарняних. Вони йдуть 50% від середнього доходу людини. І люди можуть їх оформлювати на 14 днів як лікарняний, тільки у нього інша назва – «лікарняний по самоізоляції».

Програма працює. Кошти держбюджету на це фінансуються. Ми постійно комунікуємо. І на сайті Фонду соціального страхування є порядок, як це отримати. Звертатися треба до сімейного лікаря, казати, що у мене хвора в родині людина, ми в одному приміщенні живемо. І буде оформлюватися лікарняний по самоізоляції.

– Євген Лук’янчук запитує: «Чому безробітним відмовляють в будь-якій матеріальній допомозі, якщо за 2 роки до звернення вони вже зверталися по неї в Центр зайнятості? На час карантину ця норма мала би бути призупинена. Хоча би для тих безробітних, на чиєму утриманні батьки похилого віку чи інваліди».

– Не готова прокоментувати конкретну ситуацію по Центру зайнятості. Центр зайнятості в політиці Мінекономіки. Колись був у Мінсоцполітики. Але я вважаю, що програми по безробіттю повинні оперативно модернізуватися під потребу людини. Якщо у нас сьогодні карантин, локдаун, куди йдуть люди, коли втрачають роботу і доходи, звичайно, у Центр зайнятості. А ми вже потім готові їх підтримувати в допомозі малозабезпеченим людям, субсидіями. Тобто соціальна сфера теж підтримує таких людей.

– Наскільки, ви вважаєте, було доцільним переводити Центр зайнятості під Мінекономіки? Бо раніше це було прерогативою Мінсоцполітики.

– Я вважаю, що це було неправильне рішення. Я відверто кажу. Державний центр зайнятості – у нього є більш соціальна функція, коли треба неконкурентних людей на ринку праці працевлаштовувати, а це люди нашого контингенту, соціальної підтримки. І тому повинна бути синергія між соціальною сферою і зайнятістю для того, щоб знати цих людей, їм допомагати.

В усьому світі зайнятість йде паралельно з соціальними виплатами. Ми допомагаємо тимчасово і паралельно шукаємо роботу, даємо можливість людині вийти з бідності. Розумієте? І це тільки через зайнятість, через роботу.

І взагалі стрижнем соціальної політики є робота у людини. Є робота – вона себе страхує, платить внески і отримує захист у разі, коли втрачає роботу. Це нерозривний зв'язок.

– До речі, стосовно безбар’єрності. Це так само ваша програма. І там один із кроків – це робота для людей з інвалідністю. Наприклад, незрячі фактично позбавлені можливості працювати, окрім як плести якісь «авоськи» або робити найпростішу роботу, за яку платять дуже мало. А дехто з них міг би і більш кваліфіковану роботу виконувати. Що буде зроблено у цьому сенсі?

– Коли сьогодні система зайнятості не в сфері політики соціальної, не під нами, нам дуже важко розробляти спільні програми. Але що ми робимо? По-перше, ми хочемо, щоб сьогодні, коли вже МСЕК визначає ступінь втрати працездатності або встановлює людині інвалідність, щоб відразу цю людину під опіку брала держава. Ми беремо з точки зору допомог соціальних для цієї людини, а зайнятість має забрати на професійну реабілітацію. Є медична реабілітація, є допомоги, які теж Мінсоцполітики надає, а є допомога в отриманні роботи, професійній реабілітації, пройти, можливо, якесь навчання спрощене і так далі.

І головне, але тут питання вже до зайнятості – робота з роботодавцями. Вони повинні бути зацікавлені брати цих людей на роботу.

– Як ви можете їх зацікавити?

– Їх можна зацікавити або репресивно, або стимулювати. Репресивно – це коли виконати квоту по працевлаштуванню людей з інвалідністю. І вона не працює. Вона багато років була. І ви ж знаєте, що були маніпуляції, коли просто беруть трудові книжки людей і кажуть: ми виконали квоту. Мені здається, що це така ментальна свідомість роботодавців, щоб було престижно допомогти, створити робоче місце для молодої людини з інвалідністю, допомогти їй соціалізуватися. Знаєте, це ж тест на нашу цивілізованість. Коли ми пліч-о-пліч з такими людьми і їх ізолюємо...

– Хто це буде робити? Як допомогти роботодавцеві до цього дійти?

– Треба говорити з роботодавцям і розробляти певні програми.

До речі, ми зараз напрацювали великий план дій на виконання Конвенції ООН з прав людини з інвалідністю. І там буде великий блок присвячено працевлаштуванню людей з інвалідністю. Модернізуємо фонд соціального захисту інвалідів. Ми хочемо, щоб ті штрафи, які платять роботодавці за непрацевлаштування людей, йшли виключно на створення робочих місць для людей з інвалідністю. Тобто плани в нас є, але, звичайно, тут теж дуже велика солідарна відповідальність.

– У 2020 році завершився один план дій, а з 2021-го починається новий план.

– Ми зараз проаналізували, зробили аудит, що зроблено, а що не зроблено. Якщо чесно, 50% не зроблено і 50% зроблено. І ми проаналізували, чому не зроблено. Чи це просто бюрократична складова, просто не зробили порядки, накази, постанови, закони, чи це дійсно є нерозуміння людей, що це сьогодні треба робити інклюзію, соціальну виключність цих людей в суспільство в усі абсолютно процеси. Буде представлено план. І, мабуть, треба дуже серйозна програма відповідальності за виконання цього плану.

– Процедура спрощення отримання інвалідності. Не секрет, що зараз це принизлива процедура, довготривала, і для здорової людини складна. Що буде зроблено для цього?

– Ми зараз ведемо перемовини з МОЗ, щоб для певних захворювань це взагалі було автоматично. Якщо вже в людини, за всіма медичними показаннями, захворювання нікуди не дінеться, не потрібно це робити на строк. Тут більше робота МОЗ. Вони сьогодні завантаженні, звичайно, COVID-19, але це не звільняє нас від відповідальності, щоб спростити цю процедуру і, можливо, електронними послугами наситити для того, щоб не треба було приходити, подавати кіпу довідок, а щоб це було в одному реєстрі.

– В нинішньому році збільшується на 600 мільйонів гривень забезпечення технічними засобами реабілітації людей з інвалідністю. На що будуть спрямовані ці кошти?

– Ці кошти будуть спрямовані на те, щоб більша кількість людей, які потребують технічних засобів реабілітації, змогли їх отримати. По червню у нас грошей в програмі вже не було, а заявок було набагато більше. Ми знайшли кошти. Уряд ухвалив відповідну постанову. І ми повністю закрили потребу у технічних засобах реабілітації.

– Мова йде про протези, візочки...?

– Протези, візочки, милиці і так далі.

Але ми розуміємо, що треба модернізувати і чітко дивитися, щоб програма забезпечення технічними засобами реабілітації була теж модернізована. Міністерство розробило відповідний проєкт порядку 2021 року. Він буде ухвалений на уряді. Там створюється і електронний кабінет людини з інвалідністю, де буде увесь асортимент, щоб людина обирала те, що їй потрібно для її функціонування, а не те, що є в наявності. Крім того, серійні номери на всіх цих засобах, якщо такий засіб не є якісним, щоб вже ми його не купляли. Бо держава оплачує це все для людини з інвалідністю.

Дуже багато є спрощень і стосовно якості виробів, і як отримати ці вироби, ми його погоджуємо з усіма громадськими організаціями людей з інвалідністю.

– Запитання, яке стосується молодого покоління. «Пакунок малюка». З вересня вже частково батьки могли забрати грішми вартість цього пакунка, до якого було багато претензій. Але, наскільки я розумію, сама опція монетизації повністю запрацює аж з червня чи з липня?

– Коли ми впроваджували у вересні 2020 року монетизацію, був великий скепсис. По-перше, нам сказали, що ви її ніколи не виконаєте. Бо ми ж сказали, що можна цю карточку забезпечити товарами тільки в тих закладах, які не продадуть тютюн, алкогольні напої і так далі. У нас велика мережа закладів, яка приєдналася до цього пілотного проєкту. Ми її не призупиняли. Так, був ухвалений закон, що хтось має бажання отримати «бебі-бокс» у натуральній формі, а хтось користується компенсацією. І дивилася останні дані за листопад-грудень. Там, по-моєму, було, наприклад, 13 тисяч новонароджених дітей, і батьки 11 тисяч скористалися саме програмою компенсації.

Але ми зараз ведемо переговори з компанією «ЮНОПС», яка буде забезпечувати закупівлю і розвезення до пологових будинків «Пакунка малюка». Тому у людини буде право, що ось ти береш у пологовому будинку або «Пакунок малюка», або ти візьмеш картку. Все-таки людині треба давати право вибору.

– Ще запитання з мережі «Фейсбук». Мирослава Опанасик запитує: «Коли держава скасує держмито за подання заяви до суду про усиновлення дитини? Нині воно становить майже 400 гривень. І коли держава допомагатиме усиновлювачам зі складанням заяв до суду, приміром, надасть безкоштовного юриста чи адвоката? Нині, щоб скласти заяву про усиновлення, адвокат з усиновлювача у Рівному просить тисячу гривень».

– Дякую. Цікаве питання. І хочу в ньому розібратися. І я візьму це звернення на контроль. І подивимося, де там є перепони. Можливо, це взагалі щось таке, що придумано на місцях. Я зараз просто не готова відповісти.

– Я не думаю, що придумано, бо...

– Так. Але хороший сигнал. Тим паче в тій політиці усиновлення, де у нас сьогодні є близько 17 тисяч дітей, які можуть бути усиновлені, діти-сироти, діти, батьки яких позбавлені батьківських прав. І для нас програма теж є... Ми її хотіли би зробити заради дитини, щоб у дитини була сім’я. І тому там, звичайно, якщо є якісь перепони, то треба їх викорінювати.