(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)
Колосальний успіх походу 1571 року, що закінчився повним спаленням Москви, не міг не підвести Девлета Герая до думки про необхідність повторити. Якщо зі звичайним військом хан зміг досягти таких успіхів, то з повністю мобілізованим перед ним відкривалися небачені перспективи. Але й Іван Грозний активно готувався до війни – друга поспіль поразка могла коштувати йому влади та життя. Сутичка двох правителів була неминуча.
Похід на Москву 1572 року планувався Девлет Гераєм у набагато більших масштабах і з набагато більш серйозними цілями. Не йшлося про володіння Казанню й Астраханню – на кін була поставлена доля Московії.
Опричник Генріх фон Штаден так описував ханський задум: «Міста і повіти Руської землі – всі вже були розписані й розділені між мурзами, що були при кримському цареві, який хто повинен держати. При кримському цареві було кілька знатних турків, які мали спостерігати за цим: вони були послані турецьким султаном за бажанням кримського царя. Кримський цар похвалявся перед турецьким султаном, що він візьме всю Руську землю протягом року, великого князя бранцем відведе до Криму і своїми мурзами займе Руську землю».
В іншому місці Штаден свідчить про конкретні заходи, вжиті Девлетом Гераєм ще до початку походу: «На другий рік хан знову прийшов з Криму, щоб захопити Руську землю. Він дав своїм купцям і багатьом іншим грамоту, щоб їздили вони зі своїми товарами в Казань і Астрахань і торгували там безмитно, бо він цар і володар всієї Русі. Але оскільки татарський цар помилився, всі ці купці були пограбовані в Казані й Астрахані». Ханський похід спровокував чергове повстання в Казанській землі, на придушення якого були кинуті загони купців Строганових.
Після перемоги під Москвою Девлет Герай мав намір повернути на Волгу, щоби остаточно звільнити колишні ординські улуси. «Піскарьовський літописець» коротко підсумував: «І прийшов цар [тобто хан] з великими похвалами і з багатьма силами на Руську землю і розписав всю Руську землю – кому ж що дати, як за Батия».
Грандіозність задумів Девлета Герая мало підтвердити його військо, яке під пером руських літописців та іноземних мандрівників розрослося до колосальних величин. «Московський літописець» налічив «по обрахунку і по мовах з царем і з царевичами, і з пашою турецьких і кримських, і ногайських, і черкеських людей 150000 і більше; і вогняного бою було 20000 яничарів» (хоча склад зазначений доволі точно). Навіть сьогодні можна зустріти оцінку ханських військ у 120 тисяч осіб, названу в Новгородському другому літописі й дуже популярну в XIX столітті.
Всі ці цифри видаються геть перебільшеними. Історик XVII століття Андрій Лизлов оцінював кількість ногайців («з мурзою їхнім Керембердеєм») у цьому поході в 20 тисяч, а яничар – у 7 тисяч, тобто втричі менше, ніж «Московський літописець». Якщо застосувати цю пропорцію до решти військ, то вийде 50 тисяч, а всіх разом – менше від 60 тисяч. Але з огляду на те, що Стамбул не міг дати Бахчисараю 7 тисяч «справжніх» яничарів (їх всього налічувалося 13,5 тисяч на імперію), до цієї цифри явно входять й інші солдати – можливо, черкеські піддані султана.
І в Московії не сиділи, склавши руки. Ще з кінця 1571 року відновлювалися укріплення навколо Москви
З іншого боку, у минулорічному поході брали участь 30 тисяч ногайців (порівну від Великої та Малої орд), а в цьому – лише від однієї орди 20 тисяч, хоча ми точно знаємо, що ходили на Москву обидві (столиця Великої була в помсту розорена астраханськими козаками). Відтак усіх ногайців було не більше від 40 тисяч (а то й менше). І навіть якщо хан мобілізував удвічі більше своїх підданих, ніж минулого року (20 проти 10 тисяч), і взяв із собою черкесів, то все одно більше ніж 65 тисяч ніяк не виходить. У цьому діапазоні я й оцінюватиму все військо Девлета Герая.
Зрозуміло, і в Московії не сиділи, склавши руки. Ще з кінця 1571 року відновлювалися укріплення навколо Москви (за Штаденом: «Ворота побудовані з колод у вигляді веж, зовні покриті дерном і землею; між воротами прокладено вал у три сажні шириною. Зовні перед валом рову немає»). Але головні фортифікаційні роботи розгорнулися у другій половині квітня 1572 року на Оці. Ось як це описував Штаден: «Ока була укріплена більш ніж на 50 миль уздовж берега: один проти одного були набиті два частоколи в 4 фути заввишки, один від одного на відстані 2 футів, і ця відстань між ними була заповнена землею, викопаною за заднім частоколом. Стрільці могли таким чином ховатися за обома частоколами чи шанцями і стріляти по татарах, коли ті перепливали річку».
Роботи проводилися руками місцевих жителів і розквартированих там ратників: «А робити по Оці та Угрі тутешніми людьми сохами, котрі сохи з обох боків річки прийшли, а в інших місцях і полковими людьми робити всіма». Сліди частоколів було видно під Серпуховом ще на початку ХІХ століття.
Звичайно, такі укріплення не розтягнулися уздовж всього 250-кілометрового берега – вони зводилися навпроти тих місць, де була можлива переправа. Біля старих відомих бродів споруджували справжні дерев'яні фортеці з ровами та артилерією. Зрештою, 900 вятчан мали контролювати річку на стругах.
До посухи та голоду, що полегшили кримський напад 1571 року, додалися морова пошесть і втрати у столичній пожежі
Серйозною проблемою було зібрати військо для захисту цих укріплень. До посухи та голоду, що полегшили кримський напад 1571 року, додалися морова пошесть і втрати у столичній пожежі. Більше того, якщо на «західному фронті» з Річчю Посполитою діяло перемир'я, то на півночі все ще тривала війна зі Швецією, тож Розрядний приказ не міг зосередити всі сили на півдні.
Мобілізація розпочалася 11 лютого 1572 року з Новгорода, а 22 березня командувач московських сил на Оці князь Михайло Воротинський отримав розпис виділених йому п'яти полків та наказ із планами ведення бойових дій.
У розпорядженні воєводи налічувалося рівно 12 тисяч боярських дітей – головної ударної сили війська. Кожен із них мав виступати у похід не лише «кінно» та «збройно», а й «людно». У найкращі роки діти боярські приводили по одному бойовому холопу на поле бою та одному озброєному слузі до табору. Тепер такі явно були в абсолютній меншості, а дехто, ймовірно, взагалі прийшов сам, тож у цьому випадку сумарна чисельність «дітей» і «послужильців» становила 24 тисячі. Втім, якщо ж норму було виконано, то загальний підсумок зріс до 36 тисяч. До служби також було залучено щонайменше по 2 тисячі стрільців і ратників північних міст, 3800 міських козаків та 300 німецьких найманців, а також невстановлену точно кількість донських козаків та рекрутів («даточних людей») – ще по парі тисяч. Таким чином, Воротинський міг командувати не менше ніж 35 і не більше ніж 50 тисячами людей.
Така очевидна слабкість на Оці була вимушеною – ще три полки (до 30 тисяч осіб) концентрувалися навколо Новгорода в очікуванні війни зі Швецією.
Нестача сил на півдні частково компенсувалася значною часткою вогнепальної піхоти – до третини всього війська. Якщо не виходити в поле, а відсиджуватися за укріпленнями («А вибрати місце таке, щоб наряд [тобто артилерія] і стрільці полкових людей вберегли») – цілком можна відбити удар ворога, переважаючого в чисельності, але не в озброєнні.
Не меншу увагу було приділено стратегії та тактиці майбутньої кампанії. П'ять полків були розташовані на 150-кілометровій прямій – на відстані приблизно одного денного переходу один від одного. У разі прориву кримців на будь-якому напрямку московити опинялися в меншості, тому накази особливу увагу приділяли розвідці та взаємодії воєвод – «де в яку фортецю стрільців поставити і козаків з пищалями, і де наряд поставити, і яку йому фортецю вчинити… – боярам та воєводам розписати заздалегідь».
У разі прориву кримців на будь-якому напрямку московити опинялися в меншості
Якби Девлет Герай прорвався через верхів'я Оки, всім полкам належало зупинити його на Жиздрі, а якщо це буде неможливо, то на Угрі. При цьому воєводам суворо заборонялося сходитися з ханом «без фортеці, наряду і стрільців не в укріпленому місці одноосібно», а вибирати позиції таким чином, щоб стрільці встигали окопатися. Якби Девлет Герай прорвався за Оку між Калугою та Коломною і пішов до Москви навпростець, то воєводи мали б діяти за власними, заздалегідь розробленими ними планами. Окремі накази стосувалися ситуацій нападу хана на Рязань чи Володимир і, нарешті, на випадок «малої війни».
Із 1 квітня 1572 року в поле були вислані вартові – стежити за появою кримців. У Коломні, Серпухові та Калузі збиралися запаси провіанту і фуражу для наземної раті, а з Нижнього Новгорода були перегнані на Оку струги для суднової.
У середині квітня Іван Грозний провів у Коломиї огляд військ, після чого вони зайняли позиції. Приблизно в цей же час Девлет Герай заявив своїм наближеним, що «краще не витрачати часу в листуванні брехливим, а вирішити справу про Астрахань і Казан з государем московським усно, віч-на-віч».
Шляху назад уже не було
9 липня, вже в розпал кампанії, хан отримав від султана Селіма II листа зі схваленням походу на Москву. «Ви, зібравши численне військо з переможних татар, сповнені рішучості йти до Казані та Хаджі-Тархану. [Також] хочете удостоїтися нашого найяснішого дозволу затримати московського посла до Вашого повернення з цього переможного походу у фортеці Мангуп або направити його через Азак… Оскільки [у Вас] є твердий намір здійснити згаданий великий переможний похід, відмова від цього наміру, який має вийти на добре, не буде доречною».
(Далі буде)
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
