Будучи депутатом Верховної Ради АРК, Рефат Чубаров брав активну участь у подіях лютого та березня 2014 року в Криму, був однією з головних осіб кримського спротиву, що розгорнувся 9 років тому. Заслуга проукраїнського руху в Криму тоді полягала в тому, що його учасники утверджували у Криму ідеї Революції гідності. Ми попросили голову Меджлісу кримськотатарського народу Чубарова згадати події тих днів та оцінити їх значення для Криму сьогоднішнього і повоєнного.
– Рефате-ага, без сумніву, ви неодноразово поверталися в пам’яті до подій кримського спротиву окупації. Які характерні тенденції можна виділити?
– З того, що мало значення для майбутнього, я б відзначив той факт, що 26 лютого 2014 року понад 12 000 тисяч учасників мітингу на підтримку територіальної цілісності України, які зібралися на заклик Меджлісу кримськотатарського народу на площі біля Верховної Ради Криму, виконали свій громадянський обов'язок. У протистоянні з проросійськими силами вони припинили спробу спецслужб Росії та їхніх агентів у Криму зімітувати від імені Верховної Ради АРК звернення до Москви з проханням «про сприяння забезпеченню миру та спокою на території АРК».
Забігаючи на два дні вперед, зауважу, що подібне звернення з Криму до Москви все ж таки було скероване, але сталося це вже після того, як Путін, не дочекавшись бажаної картинки нібито добровільного «повернення Криму в рідну гавань», санкціонував варіант силового захоплення українського півострова, старт якому був даний 27 лютого 2014 року озброєним зайняттям спецслужбами Росії будівель Верховної Ради та Ради міністрів АРК. Цього ж дня по всьому Криму були приведені в дію військові підрозділи Чорноморського флоту Росії, що дислокувалися на кримських базах. З наступного дня, 28 лютого, розпочалося відкрите переміщення російських військ до Криму з території Росії.
Якщо і можна було попередити збройне захоплення Криму, то це було можливо лише протягом 27-28 лютого
Як можна зазначити, вже перші дії російської сторони свідчили про наявність тоді у Москви розгорнутого сценарію із захоплення Криму, що дозволяло Кремлю оперативно реагувати на внутрішні та зовнішні чинники, спричинені його вторгненням на українську територію.
У мене і сьогодні, через 9 років від моменту окупації Криму Росією, зберігається тверде переконання, що якщо і можна було попередити збройне захоплення Криму, то це було можливо лише протягом 27-28 лютого, коли Москва ретельно вивіряла кожен свій наступний крок, уважно стежачи за реакцією Києва та світових столиць.
– Як розвивалися події у захопленій будівлі Верховної Ради Криму?
Щоб змусити депутатів «прийти на сесію та зайняти правильну позицію», був задіяний Стрєлков
– Десь ближче до опівдня стало відомо, що у захопленій озброєними людьми, насправді спецслужбою Росії, будівлі Верховної Ради Криму з’явилися голова Володимир Константинов і члени президії. Пізніше розійшлася інформація, що на 14:00 призначено сесію, для участі в якій активно обдзвонюють депутатів. Зрозуміло, що депутатам фракції «Курултай-Рух», що складалася з 4 осіб, ніхто не зателефонував і не запросив на сесію.
Для того, щоб змусити депутатів «прийти на сесію та зайняти правильну позицію», був задіяний Стрєлков (Ігор Гіркін – ред.) зі своєю озброєною бандою, про що він зізнався трохи пізніше в одному зі своїх публічних інтерв’ю.
Засідання сесії розпочалося із запізненням на одну годину. Кожен депутат перед входом до сесійної зали зазнав ретельного особистого обшуку, під час якого вилучалися телефони та інші електронні пристрої, за допомогою яких можна було б здійснити фото- та відеофіксацію або запис того, що відбувається навколо. Обшук депутатів проводився озброєними людьми у масках на обличчі.
Я зі своїми колегами намагався відстежувати на відстані кількість депутатів, які з'явилися у сесійній залі. Однак одні вже не відповідали, оскільки у них були вилучені телефони, інші взагалі вимкнули телефони, щоб їх не змогли знайти.
Під час численних опитувань того дня вдалося встановити, що в «засіданні» взяли участь не більш як 34-37 депутатів зі 100
Журналістів також не допустили в будівлю Верховної Ради Криму, оскільки могли стати свідками примусу депутатів озброєними людьми у масках.
Проте під час численних опитувань того дня вдалося встановити, що в «засіданні» взяли участь не більш як 34-37 депутатів зі 100. Деякі з опитаних називали цифру 43. Вже ввечері кілька депутатів заявили, що їхньою карткою голосували в залі, коли їх самих не було на сесії. Серед таких депутатів був Микола Сумуліді, який зробив заяву в ефірі телеканалу ATR.
Результатами цього засідання, що відбулося під дулами автоматів співробітників спецслужб Росії, стало «обрання» Сергія Аксьонова (за документами – Аксенов) головою Ради міністрів Криму. Крім того, було визначено, що так званий референдум з питань удосконалення статусу та повноважень Автономної Республіки Крим відбудеться 25 травня – одночасно з виборами президента України.
Захоплення Криму. Як це було. 3.03.2014 (фотогалерея)
– Як відбувалося призначення та підготовка «референдуму», адже його провели набагато раніше?
Результати майбутнього «референдуму» були визначені вже в день його призначення – 6 березня
– Я вже зазначав, що Москва дуже уважно відстежувала реакцію Києва та міжнародної спільноти на свої дії у Криму. Переконавшись, що можна не боятися рішучої відсічі, протягом одного тижня було двічі відкориговано термін проведення «референдуму» – спершу на 30 березня, потім на 16 березня. При цьому «референдум», призначений на 16 березня, був запланований для проведення в межах усього Кримського півострова, враховуючи Севастополь.
Власне, результати майбутнього «референдуму» були визначені вже в день його призначення – 6 березня, коли в ухваленій Верховною Радою Криму постанові прямо вказувалося «увійти до складу Російської Федерації як суб’єкт Російської Федерації». Москва відкрито стала на шлях відторгнення Криму від України.
– Які ваші особисті враження від «референдуму» 16 березня?
– Думаю, що не тільки я, а й усі розсудливі люди в Криму наприкінці лютого та наступні місяці 2014 року відчували безсилля упереміж із приниженням, бо всі дії Росії в Криму мали характер відкритого військового вторгнення на тлі абсолютної безпорадності Української держави та нездатності міжнародних організацій припинити російську агресію.
– Як ви вважаєте, чи створював референдум 1991 року якісь передумови для анексії 2014 року?
– Референдум 20 січня 1991 року про державний і правовий статус Криму відбувся в умовах СРСР, хоча й наприкінці його існування. На той час кримські татари, прорвавши всі заборони та перешкоди, за допомогою яких їх силоміць утримували в місцях вигнання, почали масово повертатися додому, в Крим.
Кремль вирішив не допустити визначення статусу Криму як національно-територіальної автономії
І суть цього референдуму полягала в тому, щоб нівелювати вимогу про відновлення Кримської автономії, ліквідованої Москвою в 1945 році, поряд із правом на повернення та колишньою метою Кримськотатарського національного руху за повернення на свою Батьківщину. Кремль, не маючи з кінця 80-х років можливості перешкодити поверненню кримськотатарського народу на свою землю, вирішив не допустити визначення статусу Криму як національно-територіальної автономії.
Іншим фактором, чому Москва поспішала з проведенням референдуму про статус Криму, стало зростання прагнення українського народу до здобуття незалежності. З подання аналітиків від КДБ кремлівські правителі розраховували, що особливий територіальний статус Криму у складі УРСР стане своєрідним якорем, за допомогою якого їм вдасться й надалі утримувати Україну в орбіті політики Москви.
Без перебільшення, референдумом 20 січня 1991 року та наступним законом України від 12 лютого 1991 року «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки» СРСР і поки що УРСР не лише перекреслили право кримськотатарського народу на самовизначення, але й, перекрутивши ідею автономії, забезпечили російській етнічній більшості нероздільне панування в управлінні Кримом, чим і заклали передумови подальшого розвитку ситуації.
– Чи могли Україна та світова спільнота змінити перебіг подій у Криму в 2014 році і чому цього не сталося?
Москва обрала для захоплення Криму найдраматичніший для Української держави момент
– Треба визнати, що Москва обрала для захоплення Криму найдраматичніший для Української держави момент, коли українське суспільство з болем і сотнями жертв виходило з тривалого протистояння з власною владою. Державні інститути, покликані захищати суверенітет і територіальну цілісність України, були дезорієнтовані, а їхні керівники виявилися нездатними організувати відсіч ворогові.
Щодо відповідальності міжнародної спільноти, то, як на мене, чесна та відверта розмова на цю тему ще попереду. Тут головне – не помилитися в точці відліку, коли міжнародні інституції своєю безпорадністю сприяли становленню Росії як терористичної держави: перша та друга чеченські війни, російсько-грузинська війна чи воєнні злочини російської армії в Сирії.
– Як би ви підбили підсумки окупаційного періоду в історії Криму?
Кремль має на меті перетворити Крим на військовий форпост, звідки він міг би розширювати свою експансію
– Кримські «гауляйтери» (колаборанти – ред.) не є самостійними фігурами в окупованому Криму. Їм уготована роль маріонетки, яка покірно виконує команди ляльковода, яким виступає Кремль. Кремль же, у свою чергу, має на меті вирішення лише одного завдання – перетворення Криму на військовий форпост, звідки він міг би розширювати свою експансію в чорноморсько-середземноморському регіоні світу. Однак перебіг російсько-української війни в період після 24 лютого 2022 року показував, що і це завдання виявилося Москві не під силу.
Смішно було б думати, як це люблять робити кремлівські сидільці, що, мовляв, Крим у 2014 році зробив «свій історичний вибір на користь Росії». Незважаючи на те, що в Криму завжди були помітні проросійські настрої (ну як без них, оскільки після вигнання в 1944 році корінного кримськотатарського народу Москва заселила півострів переселенцями з внутрішніх областей Росії), кількість прихильників російського статусу Криму наприкінці 2013-го серед жителів не перевищувала 30-34%. Відповідно Крим і не міг прийняти окупацію. Інша річ, кримське суспільство, розчавлене репресіями та переслідуваннями з боку каральних органів.
Окупація та спротив Криму, 2014 рік: мітинг до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка (фотогалерея)
– Ви зазначили, що метою Кримськотатарського руху було відновлення кримськотатарської національно-територіальної автономії. А як ви оцінюєте роль так званої «національно-культурної автономії кримських татар»?
– Жоден розсудливий кримський татарин ніколи не відмовиться від права свого народу на самовизначення у формі національно-територіальної автономії. Тому плани російських спецслужб розчинити Кримськотатарський національний рух шляхом створення «національно-культурних автономій» у Криму зазнали абсолютного провалу. Досить зауважити, що в усьому нашому народі знайшовся лише один (!) з колаборантів, який погодився очолити цю «автономію» та витанцьовувати під російську гармошку.
– На Курултаї в березні 2014 року у Бахчисараї ви сказали, що Меджліс кримськотатарського народу бере курс на формування національно-територіальної республіки. Наскільки вдалося просунутися в цьому напрямі?
З 2014 року кардинально змінилося сприйняття українським суспільством прагнень кримськотатарського народу
– Зрозуміло, ми намагаємося йти тим алгоритмом, який був заданий на багатьох сесіях Курултаю кримськотатарського народу останніх скликань. Тут слід зауважити, що з 2014 року кардинально змінилося сприйняття українським суспільством прагнень кримськотатарського народу. Звичайно, це той випадок, коли біда об'єднує людей, робить їх уважнішими один до одного, усуває недовіру та посилює братерство. Звідси й успішне ухвалення закону України «Про корінні народи України», особлива увага уряду України до питань розвитку кримськотатарської мови, реалізація низки дуже важливих культурних проєктів.
Однак головні рішення щодо Криму ще попереду. Необхідно ухвалити закон «Про статус кримськотатарського народу», а також – але вже після перемоги над Росією – внести зміни до Конституції України в частині Автономної Республіки Крим. І тут я залишаюся оптимістом, оскільки трансформація нинішнього статусу автономії у статус національно-територіальної автономії стане не лише відновленням прав корінного кримськотатарського народу, а й зміцнить Крим як невід'ємну частину Української держави.
– Чи має Меджліс кримськотатарського народу, який ви очолюєте, стратегію деокупації Криму та яку участь представницького органу ви бачите в реінтеграції Криму після неї?
– Меджліс кримськотатарського народу брав активну участь у розробці «Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», затвердженої президентом України 24 березня 2021 року. Тепер вноситимуть зміни до цього документа. Сподіваємося, що деякі наші пропозиції, у тому числі щодо трансформації нинішнього статусу АРК, які не увійшли до початкового варіанта Стратегії, відобразяться у новій редакції.
Головна цінність Криму полягає в тому, що він має народ, який не уявляє собі іншої долі поза межами своєї рідної землі
В ідеалі Крим має стати одним із найбільш розвинених і привабливих регіонів України. Для цього Крим має всі передумови – багатовікову історію, унікальну природу, рекреаційні ресурси. Проте головна цінність Криму полягає в тому, що він має народ, який не уявляє собі іншої долі поза межами своєї рідної землі. Цей народ за останні 240 років, з часу його завоювання Російською імперією, неодноразово намагалися знищити, відірвати від рідної землі, але він постійно повертався до своєї колиски. Очевидно, що без участі корінного кримськотатарського народу в управлінні Кримом важко буде розраховувати на успішний розвиток післявоєнного Криму.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
– Як ви вважаєте, що з досвіду життя до 2014 року Україна не повинна повторити у процесі реінтеграції та що можна використовувати у процесі реінтеграції?
– Потрібно керуватися тим, що не може бути фактичної монополії однієї етнічної спільноти в управлінні Кримом, як це було до окупації 2014 року. Отже, створення комплексу правових механізмів для забезпечення реального співуправління Кримом як кримськотатарським народом, так і іншими етнічними спільнотами, що мешкають на півострові, є одним із першочергових завдань Києва.
