ЛЬВІВ – Родина Степаненків, яка постраждала внаслідок російського обстрілу ракетою із касетними боєприпасами вокзалу у Краматорську, повернулася зі США в Україну. Тоді, 8 квітня 2022 року, Наталія втратила ногу, її донька Яна – дві. А син Ярослав, на щастя, не постраждав. Наталію разом із дітьми забрали у Сан-Дієго на протезування. Тепер, на протезах і вірою у майбутнє, родина з Донеччини намагається у Львові розпочати нове життя.
За рік 12-річні Яна і Ярослав Степаненки змінились і підросли. А ще повеселішали. Яна не лише впевнено ходить на двох протезах, але й бігає, їздить на велосипеді.
Коли Наталія побачила, як її донька у США стала на ноги, не могла стримати сліз.
У мене, коли Яна перший раз встала на протези, то такий момент був!Наталія Степаненко
«У мене, коли Яна перший раз встала на протези, то такий момент був! Я плакала. Потім плакала, коли її боліло після операції. Але я все ж старалася не показувати сльози, навіть коли дуже хотіла плакати, тому що розуміла, якщо я здамся, то і вона здасться.
За рік Яна повеселішала, змінилась. Я дивилась постійно відео, як нас проводжали, як прилетіли. Діти мої змінились! Перші кроки, підтримка і стало веселіше мені і Яні, коли ми почали ходити. Бо розумієш, що підеш, куди хочеш, не сидиш, можеш повернутись, як хочеш. Це зовсім інші відчуття», – каже Наталія Степаненко.
Коли Наталія і Яна перебували на лікуванні у Львові, то Ярослав допомагав і мамі, і сестрі у всьому, був їхньою опорою. Як тільки Яна стала на протези і почали ходити самостійно, брат одразу ж їй сказав, що тепер вона повністю дасть собі раду.
«Я був найбільш щасливий, коли побачив, що моя сестра може ходити сама. У США я сумував за снігом, але грав у футбол, ходив у школу», – каже Ярослав.
Він старший від сестри на 1 хвилину, тому вважає себе старшим і відповідальним за неї.
Родину Степаненків привітали у реабілітаційному центрі «Незламні» медики, які рятували Наталію і Яну після поранення у Краматорську.
Цей трагічний день 8 квітня 2022 року родина старається не згадувати. Тоді Наталія з дітьми очікувала на евакуаційний потяг, щоб втекти від війни. І Росія випустила балістичну ракету з касетною боєголовкою.
Наталія втратила ногу, а донька – обидві. Син Ярослав вцілів, але пережив стрес, шок.
...спогади виринають у пам’яті і вони болять.
Тоді ж з ними на вокзалі була ще родичка, і вона загинула.
Яна, каже, що досі не забула про цей день, спогади виринають у пам’яті і вони болять.
Ярослав розповів, що у США йому допомагали забути про цей трагічний день.
Тоді у Краматорську на вокзалі на потяг очікували тисячі людей.
Унаслідок ракетного удару 61 людина загинула, серед них п'ятеро дітей, а 121 особа отримала поранення. Серед жертв були мирні жителі і працівники залізниці.
«Ми стараємося цю тему не чіпати. Бо при кожному спогаді – сльози. Краще посміхатися, думати, що буде, а повертатися назад, у минуле, не хочеться», – ділиться Наталія Степаненко.
Під час перебування у США вони розповідали американцям про пережите, показували відео, говорили про війну в Україну.
Я дуже рада, що повернулась додому і дуже сумувала за УкраїноюНаталія Степаненко
«Вони до цього ставляться дуже боляче і дивитись на ці кадри – боляче. Нас підтримували дуже добре всі у США. Спочатку було важко, а потім познайомилися і було дуже добре. Але я одразу говорила про те, що ми повернемось в Україну. І ми вже вдома. Я дуже рада, що повернулась додому і дуже сумувала за Україною», – розповідає Наталія.
А її донька додає:
«Я сумувала за домом. Дуже мріяла зустрітися з бабусею. Десь у кінці вересня вона приїде (бабуся живе у Торецьку, окупованому російськими військами-ред.)».
Наталія і Яна допомагають зібрати гроші для створення дитячого реабілітаційного центру у Львові.
І 12-річна дівчинка ділитиметься власним досвідом з такими ж дітьми, як вона, які постраждали у час війни, були поранені.
Яна розповідає, як їй спершу було дуже важко ходити, охоплював страх, що впаде, але зуміла, при підтримці рідних, українських та американських медиків, стати на протези і піти, повірила у себе.
Щоранку вона собі каже: «Не здаватися, все попереду, все зможу». І цей досвід передаватиме іншим дітям, бо знає, як це болить, як перейти через біль і повернутись до життя.
Яна просто буде доказувати діткам, що можна встати, ходити, танцювати, бути моделлюНаталія Степаненко
«Яна просто буде доводити діткам, що можна встати, ходити, танцювати, бути моделлю. Ми Сан-Дієго познайомились з моделлю, яка ходить на двох протезах. Вона її дуже сильно підтримувала. Завдяки цій підтримки і Яна тут підтримуватиме дітей», – наголосила Наталія Степаненко.
Родина Степаненко має обрати собі місце проживання у Львові. У цьому допомагає Львівська міськрада.
1 вересня Яна і Ярослав підуть у 7 клас однієї з львівських шкіл. А також Наталія і Яна продовжать реабілітацію. Оскільки дівчинка ще росте, то їй через певний час доведеться змінити протези.
