Москва – У передостанній день тижневого голосування щодо одного з найбільших проєктів путінського 20-річного правління – ревізії Конституції, що передбачає, серед іншого, можливість іще двох термінів у Кремлі, президент Росії Володимир Путін вийшов на екрани російського телебачення з прямим закликом до глядачів.
«Ми голосуємо не тільки за поправки, – сказав він біля нещодавно побудованого пам’ятника радянським воїнам, загиблим під час Другої світової війни. – Ми голосуємо за країну, в якій хочемо жити».
У трихвилинній промові Володимир Путін двічі наголосив, що зміни будуть дійсні тільки в тому разі, якщо за них проголосує більшість учасників голосування. Він не згадав, що зміни дозволять йому уникнути обмеження на кількість президентських термінів і потенційно залишитись у Кремлі до 2036 року.
Промова 30 червня була першою з численних телевізійних виступів Путіна останнього часу, яка повністю зосередилась на конституційних змінах, і, можливо, його останнім шансом підвищити явку виборців напередодні останнього дня голосування – 1 липня. Опозиція назвала голосування безсоромним захопленням влади і переважно бойкотує голосування, а конституційні експерти стверджують, що зміни – суперечливі.
«Поправки до Конституції допомагають короткостроковим політичним цілям Путіна, дозволяючи йому уникнути статусу «кульгавої качки» (термін американської політології на позначення президента наприкінці останнього терміну при владі, коли його можливості значно обмежені – ред.), – сказав Радіо Свобода Вільям Померанц, експерт із російського права і заступник директора Інституту Кеннана Міжнародного центру Вудро Вілсона. – Збереження влади, а не далекої історичної спадщини, схоже, є головною ціллю Путіна».
Просуваючи свою власну версію конституції, Путін, який перебуває при владі в Росії як президенти чи прем’єр-міністр із 1999 року, йде слідом за давньою традицією. Росія, а перед нею СРСР протягом 20-го століття мали сім конституцій. Змінювали конституції радянські керівники Володимир Ленін, Йосип Сталін, Леонід Брежнев, а потім Борис Єльцин – перший президент Росії після краху Радянського Союзу 1991 року.
«Створення, по суті, нової конституції зробить його таким собі батьком-засновником», – каже московський політолог Катерина Шульман про Путіна, який ще 2018 року з гордістю наголошував, що ніколи не змінював Конституції.
Але ідеї, закладені в путінську ревізію Конституції, є консервативним розворотом від першої пострадянської Конституції, ухваленої 1993 року. З початку його третього президентського терміну 2012 року Путін подає себе як непохитний захисник того, що він називає російськими «традиційними цінностями», включаючи протидію гей-шлюбам, відстоювання російських православних переконань і заперечення західного лібералізму і як політичної моделі, і як візії для суспільства.
«Збереження невизначеності»
Ці позиції відображені в пакеті поправок, у якому понад 200 змін – від положень, які по суті унеможливлюють легалізацію одностатевих шлюбів, до пункту, що зобов’язує Росію протистояти всім спробам «сфальсифікувати» її історію. Зміни закріплюють віру в Бога як основну цінність, передану росіянам їхніми предками, і підносять росіян за національністю, визначаючи російську мову, державну в усій Росії, як «мову державотворчого народу».
Ці й інші запропоновані зміни були представлені в невтомній кампанії на державному телебаченні і прокремлівських каналах у соцмережах для пропаганди плебісциту – від відерто гомофобного відеоролика до вуличних рекламних щитів із зображенням усміхнених подружжів слов’янської зовнішності з дітьми і гасел про захист «сімейних цінностей».
«Досить багато ідей, які здавалися маргінальними і навіть екстремістськими наприкінці 90-х і на початку 2000-х років, зараз офіційно поширюються в суспільстві», – сказала Шульман.
Поправки не тільки сигналізують про консервативний курс для Росії, вони також дають Путіну можливість змусити людей гадати про його політичні плани і дають йому дуже простий шлях до розширення влади, який був заблокований за чинною Конституцією. Зміни дають йому можливість балотуватися ще на два терміни, але обмежують повноваження для майбутнього наступника.
Вони роблять Путіна недосяжним для судового переслідування, коли він залишить посаду, і залишають відкритими додаткові шляхи для подальшого утримування влади, включаючи потенційну роль у перебудованій Державній раді – органі, який зараз є значною мірою церемонійним, але отримає додаткову владу від поправок і зможе бути ще посилений майбутніми законами.
«Ідея полягала не в тому, щоб створити визначеність, а в тому, щоб зберегти невизначеність», – стверджує Шульман.
«Як усе починалось»
Кремль розпочав підготовчий процес рано. 15 січня Путін зробив оголошення про конституційні зміни під час свого виступу перед парламентом. 10 березня, коли поправки легко проходили в парламенті, законодавиця Валентина Терешкова, перша жінка в космосі, запропонувала «обнулення» каденцій Путіна, щоб не враховувати його дотеперішні чотири терміни і тим самим дозволити йому балотуватись іще на два.
Конституційний суд швидко підтримав законність цієї поправки, як і всіх інших, не залишивши можливостей для дебатів щодо їхньої законності.
Також існує багато доказів, що голосування – лише формальність. Принаймні за два тижні до того, як голосування взагалі почалося, книгарні по всій Москві продавали примірники російської Конституції вже з новими поправками. А відтоді, як голосування почалося 25 червня, російські соцмережі наповнилися фотографіями й відеозаписами, на яких імпровізовані дільниці для голосування з’явилися в багажниках автомобілів і припаркованих автобусах, на пеньках і на лавках у парках, на футбольних майданчиках і в наметах. Щоденні лотереї пропонували призи всім, хто взяв участь у голосуванні.
Розповіді про некомпетентність і хаос, які виникли в процесі голосування, викрили велику кількість доказів того, що критики називають кричущими лазівками в процесі голосування.
Кремль, назвавши це «загальнонаціональним голосуванням», зміг уникнути суворих вимог, якими російське законодавство обмежує референдуми, зокрема вимоги щодо мінімальної явки й інших умов, спрямованих на захист від шахрайства і маніпуляцій. Не маючи юридичного прецеденту, уряд уник обмежень і організував голосування так, як собі вважав за доцільне.
«Варіант загальнонаціонального голосування був обраний спеціально, – сказав Бен Ноубл, викладач російської політики в Університетському коледжі Лондона. – Цей тип голосування не згадується в Конституції 1993 року, а також не має підґрунтя в російському законодавстві».
«Похмуре майбутнє?»
Але відсутність чітких правил хоч і дозволяє Кремлю формувати процес і, можливо, контролювати результати, та може ускладнити для Путіна представлення результатів голосування як вираження волі народу.
Рейтинги схвалення Путіна неухильно знижувалися з моменту його обрання на четвертий термін у березні 2018 року, що було викликано вкрай непопулярною пенсійною реформою і падінням реальної заробітної плати. На відміну від лідерів інших країн, які значно постраждали від коронавірусу, Путін не відчув ефекту згуртування після того, як пандемія почала поширюватися по всій країні в березні.
Натомість громадськість значною мірою підтримала регіональних лідерів, яким Путін доручив роботу протидіяти поширенню епідемії, тоді як президент Росії зазнав шквалу критики за те, що стверджував, що Росія уникне серйозних наслідків від COVID-19, а потім і за те, що невдовзі він втік із Кремля до своєї офіційної резиденції за межами Москви, надовго зникаючи з поля зору громадськості.
Шульман наголошує, що перемога Путіна в голосуванні може врешті виявитися пірровою, прогнозуючи, що конституційні зміни можуть прискорити падіння його популярності – попри те, що багато хто з самого початку вважав результат голосування визначеним наперед.
Під ранок 28 червня, після чотирьох днів голосування і ще до виступу Путіна і власне головного дня голосування, Центральна виборча комісія Росії повідомила, що явка виборців склала 37,2 відсотка. Росіянка, яка живе в Ізраїлі, повідомила, що їй вдалося проголосувати тричі: в Тель-Авіві, в Хайфі і онлайн. А на одній із московських виборчих дільниць одному чоловікові сказали, що він і вся його сім’я вже проголосували, незважаючи на те, що ніхто з них не голосував. Потім керівник схопив виборчі документи, зім’яв їх і сказав чоловікові: «Доведи, що ні!»
«Люди думають, що все де-факто вже закінчилось, що все вирішено, – сказала Шульман. – І це один з найефективніших інструментів управління – змусити людей повірити, що вони нічого не вирішують».
