80 років тому, 4-11 лютого 1945 року, в Ялті зібралися лідери СРСР, США та Великої Британії, відповідно Йосиф Сталін, Франклін Рузвельт і Вінстон Черчилль, аби обговорити питання завершення Другої світової війни та повоєнної світобудови.

Біполярну модель міжнародного устрою, яка існувала в 1946–1989 роках, коли було два провідні центри впливу – Вашингтон і Москва, – часто називають саме «ялтинським світом» або «ялтинсько-потсдамським» (за наступним місцем зустрічі очільників цих держав). Тому це була справді вікопомна і дуже значуща подія.

Про те, як це все відбувалося, «Історична Свобода» говорила зі співробітником Інституту історії України, дослідником Другої світової війни Володимиром Литвином.

– У нас була передача про Тегеранську конференцію, коли ці самі діячі, яких ще називали «велика трійка», зібралися вперше. Місце таких зустрічей не просто так обирають. З огляду на це питання: чому саме Ялта? Мабуть, не тільки тому, що на Південному узбережжі Криму прекрасні краєвиди?

– Навряд чи тих людей, які зібралися в Ялті, сильно хвилювали краєвиди. Місце зустрічі довірили обирати очільнику СРСР – Сталіну. Щоб дістатися до Тегерану, Сталін скористався літаком, які він дуже не любив.

– Дуже любив авіацію, але сам літати не любив.

– Справді. Натомість Ялта дозволяла йому дістатися до місця зустрічі потягом і автомобілем. Якщо у Сталіна і в Черчилля великих проблем зі здоров’ям не було, то здоров’я президента Рузвельта не дозволяло йому здійснювати довгі мандри. Але йому довелося спочатку на кораблі дістатися Мальти.

Звідти літаком на засніжений аеродром Саки, а потім п’ятигодинна поїздка гірським серпантином до Ялти. Для Рузвельта, якому, забігаючи наперед, залишалося жити два місяці, це було вкрай важко. Лікарі тоді казали йому: ви будете жити, якщо у вашому житті не буде стресів.

– Рузвельт розмістився в Лівадійському палаці, де відбувалися основні переговори, Сталін – в Юсуповському, а Черчилль – у Воронцовському. Але все-таки Крим був доволі зруйнований. Через нього двічі фронт пройшов. Підготовка усіх цих палаців теж вимагала затрат.

– І не тільки палаців. Йшлося про прийом великої кількості людей, які входили до делегацій Великобританії і США. Великий штат перекладачів, охорони, радників. До речі, для Сталіна Крим був зручний ще й з позиції безпеки.

Якщо подивимося на Тегеранську конференцію, то Червона армія веде бойові дії ще на території СРСР. Тепер подивимося на Ялту – СРСР вийшов за кордони 1941 року.

– Вже радянські війська на Одері.

– В Тегерані Сталін дуже хотів почути дату відкриття другого фронту! Він ще у ролі прохача, а в Ялті фактично диктує умови.

– Хто з яким порядком денним, з якою програмою приїхав у Ялту?

– Почнемо з господаря дому. Сталіну дуже кортіло дізнатися, на які країни йому дозволять союзники поширити вплив у повоєнному світі. Де-факто його війська вже контролюють більшу частину Східної Європи.

У цей момент геополітичні апетити Сталіна були великі, як ніколи. І він дуже хотів не просто їх задовольнити, а щоби Рузвельт і Черчилль де-юре дали згоду, що претензії майбутнього генералісимуса Сталіна є цілком законними.

Рузвельт у цей час дуже переймався впорядкуванням повоєнної системи управління світом. Він дуже сильно опікався ООН, як своїм дітищем. Йому дуже хотілося, щоби СРСР в повоєнному світі знову не став ізгоєм, а його членство в ООН гарантувало, що дійсно буде концепція «чотирьох поліцейських». До трійки великих держав він хотів залучити ще й Китай, і щоби вони разом, маючи найбільші збройні сили, могли підтримувати світовий порядок. Але Сталін і Черчилль не поділяли такого бачення.

Для Черчилля наріжним питанням була доля повоєнної Польщі. Врешті-решт Великобританія якраз і оголосила війну Німеччині, виступаючи гарантом польської незалежності. На той час фактично існувало два польських уряди. Досить легітимний, з точки зору політики і юриспруденції, уряд у вигнанні у Лондоні, так звані «лондонські поляки», і так званий «люблінський комітет», який фактично був маріонеткою Сталіна.

Дуже цікаво простежити, як змінювалася позиція Сталіна щодо польського питання. В 1941 році, коли Червона армія розгромлена і відступає, Сталін запевняє союзників: для мене головне повернутися до кордонів 1941 року, і обіцяє не втручатися в польські справи. В 1942 році він розуміє, що німецька армія таки не постукає у ворота Москви і не здобуде перемогу – і висуває претензії щодо складу польського уряду у вигнанні у Лондоні. В 1943 році Сталін розриває всі контакти з польським урядом у Лондоні і створює з прокомуністично налаштованих поляків нову структуру. В 1944 році вона переїздить до Польщі і перетворюється на «Люблінський комітет», на основі якого створюють тимчасовий польський уряд. А враховуючи те, що на території Польщі стоять радянські війська, то лондонський уряд у вигнанні не може впливати на цей процес. Тому Черчилль намагався домовитися, щоби до нового польського уряду включили представників польського уряду у вигнанні. Але навіть це доволі скромне бажання Черчилля не задовольнили.

В результаті Черчилль ще й зіпсував відносини з Рузвельтом. Бо Рузвельт намагався налагодити особисті контакти зі Сталіним, в якому він вбачав не кривавого диктатора, а доброзичливого, як він сказав, «дядечка Джо».

– А чому була така поблажливість з боку Рузвельта до Сталіна? Бо в 1930-ті роки Рузвельт отримував доволі об’єктивну інформацію про процеси, які відбувалися в СРСР.

– Концепція ООН і післявоєнного світу Рузвельта, за якою він хотів бачити Сталіна другом і не хотів нової конфронтації. Більше того, якщо Рузвельт і мав щось проти Сталіна, то це не значить, що він повністю підтримував позицію Черчилля. Адже Черчилль – це представник Британської імперії, а Рузвельт – все-таки противник колоніалізму. І ось ця нелюбов до колоніальних імперій, мабуть, стала, серед іншого, підґрунтям для порозуміння Сталіна і Рузвельта та врешті-решт сприяла тому, що деякі об’єктивні факти Рузвельт ігнорував, на жаль.

– Щось він здобув в результаті переговорів?

– Передусім запевнення Сталіна, що після перемоги над Німеччиною радянські війська візьмуть участь у війні проти Японії. Це було доволі важливо. Крім того, роль СРСР у післявоєнній ООН. Україна і Білорусь таки увійшли в Раду ООН.

– Це, радше, здобуток Сталіна, ніж здобуток Рузвельта. Попервах Сталін хотів, щоб кожна союзна республіка була в ООН, але на це йому сказали, що він забагато хоче.

– Авжеж. Рузвельт думав, що якщо він підіграє Сталіну, то Сталін потім йому буде вдячний. Однак Сталін – прагматик, який робить те, що йому вигідно. Сталін хотів, крім України і Білорусі, ввести в ООН ще Литву, коли йому відмовили ввести туди всі союзні республіки. Але союзники визнавали незалежність країн Балтії і були проти того, що СРСР приєднав ці країни, тому відмовилися.

Рузвельт тим, що включає союзні республіки в ООН, не лише робив послугу Сталіну, а й намагався нівелювати вплив Черчилля, адже в Раді ООН були і британські домініони, які, очевидно, будуть голосувати так, як голосує метрополія.

– Канада, Австралія, Нова Зеландія...

– Так. Черчилля не можна вважати переможцем Ялтинської конференції. Польща була уярмлена. В Ялті Черчилль зажадав, щоби до нового польського уряду увійшли «лондонські поляки». Сталін спочатку погодився кооптувати з польського уряду у вигнанні тих, хто ставився до СРСР бодай нейтрально і не виказував відкритої ворожості, але невдовзі зажадав бачити лише дружньо налаштованих до СРСР людей.

– У польському еміграційному уряді в Лондоні таких навряд чи багато було.

– Так. Згадаймо Катинський розстріл. Німці зробили дуже багато, щоб показати це масове поховання, це масове вбивство. Причини для ворожості до СРСР, який 17 вересня 1939 року напав на Польщу і захопив частину території, в поляків були вагомі. Тому дружньо налаштованих людей не знайшлося.

Ще одна вимога Черчилля, про яку варто згадати, стосувалася Львова. Він зазначив, що дружній жестом щодо повоєнної Польщі було би передати їй Львів. Тут його підтримав Рузвельт, який зазначив, що в США живе багато поляків. І якби віддати Львів, то ці поляки підтримають його позиції. Сталін, який був досить гострим на язик, відповів: хоч би як багато поляків в Америці, проте в СРСР набагато більше українців, які не зрозуміють, якщо я Львів віддам Польщі.

– То кого можна назвати головним вигодонабувачем Ялтинської конференції?

– Очевидно, це був Сталін. Територіями він не поступився, а в Східній і в Центральній Європі забезпечив активний вплив СРСР. За умови присутності там радянських військ по-іншому і бути не могло. Саме тому в західній історіографії Ялтинську конференцію інколи називають «другим Мюнхеном». Тому що Рузвельт і Черчилль фактично зробили певні поступки для задобрення Сталіна, а Сталін не зробив жодних поступок.

– А ця фактична згода Черчилля і Рузвельта на те, що вплив СРСР тепер поширюється на Центральну і Східну Європу, була якось оформлена?

– Якщо говорити про оформлення, то під час особистої зустрічі Сталіна і Черчилля восени 1944 року вони ніби як виписали відсоткове співвідношення впливів у країнах повоєнної Європи.

Черчилль тоді зберіг за собою Грецію, намагався зберегти вплив на Балканах і навіть в Угорщині. Та коли Червона армія увійшла в Європу, то стало зрозуміло, що забезпечити у відсотковому співвідношенні вплив у тій чи іншій країні надзвичайно важко. Таким чином навіть Черчилль і Рузвельт пішли на здачу своїх позицій. Вони ще намагалися, з огляду на небажання Сталіна кооптувати представників еміграційного уряду до нової польської влади, забезпечити контроль за першими повоєнними виборами в Польщі.

Але пізніше Рузвельт цю свою вимогу відкликав.

– В Ялті ухвалили і підписали Декларацію про звільнену Європу. З того, що ви розказуєте, логічніше було підписати декларацію про розділену Європу.

– Абсолютно! Ви правильно зазначили, що Ялтинська конференція багато в чому визначала повоєнний устрій світу. Попри будь-які декларації, фактично Сталін контролював ті країни, до яких дійшли його війська.

– На такі поступки Сталіну пішли, щоб він допоміг розгромити Японію? Чи ще якась була причина?

– У тому числі і задля розгрому Японії. Але було і розуміння того, що коли не стане нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, то із СРСР треба якось жити і краще не воювати. І хоча тоді велася секретна розробка операції «Нечуване» про можливість війни з СРСР, все-таки Черчилль і більшою мірою Рузвельт хотіли бачити СРСР як органічного учасника повоєнного міжнародного життя.

Читайте також: Сталін грав «українською картою» у Ялті 75 років, щоб розширити свою імперію – Плохій

Зрештою, Рузвельт тоді казав, що Європа може розраховувати на американські окупаційні війська тільки упродовж двох років після завершення війни, а якщо вони очікують, що США візьмуть на себе зобов’язання щодо повоєнного відновлення країн, то помиляються. Повоєнне відновлення європейських країн – це справа Великої Британії, економіка якої була виснажена війною. Тобто ми бачимо: якби Рузвельт невдовзі не помер і не прийшов би Гаррі Трумен, не був би ухвалений «план Маршала» – цілком можливо, що повоєнний устрій Європи був би інший.

Як я казав, Рузвельт думав, що гарні людські стосунки зможуть забезпечити гарні відносини між країнами. Як ви розумієте, для Сталіна гарні стосунки були лише способом задоволення своїх геополітичних апетитів.

– Трохи більше, ніж через рік після Ялти, Черчилль, вже не будучи главою британського уряду, проголосив знамениту Фултонську промову про те, що «залізна завіса» опускається від Балтики до Адріатики. Але тоді, в Ялті, він розумів, що закладає фундамент для створення цієї завіси чи не розумів?

– Після війни в українській еміграції була видана книжка «Тернистий шлях Другої дивізії Української національної армії». Там є досить влучна цитата: «Під час війни ніхто не міг подумати, що альянти (західні союзники – ред.) віддадуть на поталу Сталіну всю Східну Європу».

Очевидно, здача на поталу Сталіну Східної Європи не входила в плани ні Рузвельта, ні Черчилля. Але надто пізно вони зрозуміли, що жодне відсоткове співвідношення, жодні джентльменські угоди і прекрасні особисті відносини не гарантують виконання договорів. Коли в тій же Польщі не було американських чи англійських військових контингентів, навіть обмежених, то зрозуміло, що впливу жодного не буде.

Мені здається, що Черчилль після Ялти був дуже розлючений. Він вже зрозумів, що протистояння – якщо не збройне, то політичне – неминуче. Надто великі були протиріччя, надто сильно Рузвельт підіграв Сталіну. Можливо, Черчилль навіть зрозумів, що фактично програв. Не в воєнному плані. Тут не було жодних сумнівів, що Великобританія увійде до числа переможців. Але в плані повоєнного устрою світу.

Певні складні речі можна було дискутувати, коли СРСР був у ролі прохача. Наприклад, 1941–1942 роки – ідеальний хронологічний проміжок! Але цього вчасно не зробили, бо, на жаль, дару провидця не було ні в Черчилля, ні в Рузвельта.

– Тобто в Ялті Холодна війна ще не була очевидною?

– Думаю, що невідворотність Холодної війни тоді зрозумів лише Черчилль. Сталін гадав, що поки є доволі поступливий Рузвельт, то інтереси СРСР будуть враховані. До речі, цікавий факт: коли Рузвельт через два місяці помер, то Сталін був впевнений, що його вбили. Він навіть написав до НКДБ, який займався зовнішньою розвідкою: чому ви мене не інформували, що президента Рузвельта готуються вбити? Він був впевнений, що західні союзники побачили поступливу політику і вбили Рузвельта. Ми з вами розуміємо, що це, мабуть, один з проявів політичної параної, але Сталін надзвичайно засмутився, що американська політика буде менш поступливою.

А Черчилль, хоч і все розумів, але Великобританія, її економіка і збройні сили вже були дуже залежні від позиції США. Фактично як Франція у міжвоєнний період слідувала у фарватері політики Великобританії, так і Черчилль був змушений слідувати у фарватері політики США, бо залежав від поставок по ленд-лізу, бо була задіяна американська армія. Вплив війни на економіку Великобританії був дуже руйнівним. Скажімо, талони на м’ясну продукцію у Великобританії були скасовані аж у 1954 році! Ось який вплив.

Погоджуюся з думкою, що підвалини Холодної війни були закладені в Ялті. Але дуже небагато людей це розуміли на той час і дуже небагато людей могли оцінити наслідки, які це матиме, в тому числі світове протистояння, хай і холодне, без великих воєнних дій, яке врешті-решт закінчилося поразкою СРСР.