Рік тому медична маска стала невід’ємним атрибутом нашого життя. І з огляду на епідемічну ситуацію, з огляду на третю хвилю коронавірусу, маска залишатиметься із нами ще більш-менш тривалий час. Між тим, мало хто знає про історію цього, здавалося б, дуже простого засобу захисту. А історія тут доволі цікава.
Більше про те, як люди навчилися затуляти носа і рота, щоб не підхопити інфекцію, у «Історичній Свободі» розмовляли з дослідником історії медицини Едуардом Каналошем.
– Коли люди вперше додумалися затуляти носа і рота не через сморід, а щоб не підхопити якусь заразу?
– Все буття людства пов’язане з тим, що люди намагалися уберегтися. І сморід, як ви сказали, не тільки поганий на відчуття.
Упродовж 2,5 тисяч років в медицині була теорія про те, що сморід пов'язаний із передачею інфекції. Це називалося «теорією міазмів». Тому люди затуляли собі рота і носа не тільки, щоб вберегтися від поганого запаху, але й для того, щоб якось запобігти тим хворобам, які чомусь передаються від однієї людини до іншої.
А щоб вберегти себе, власне, від бактерій, а потім і вірусів, коли люди зрозуміли, як саме передається інфекція, то ми знаємо точну дату: 1 березня 1897 року.
– Давайте ми до цієї дати трошки пізніше дійдемо, а зараз пройдемо, так би мовити, етапи великого шляху. Коли була епідемія Великої чуми, то бачимо чумних лікарів у таких страшнуватих дзьобатих масках. Ці маски наскільки добре захищали?
– Як завжди в медицині, простої відповіді немає. Не захищали. Чому?
Тому що чума передається через укуси вошей. Тому аж ніяк маска не може захистити просто через дихання.
Але, до певної міри, все ж таки захищали. Чому? Бо людина, яка одягала таку маску, а до неї ще був довгий плащ із цупкої тканини – вона береглася.
І ось цей факт, що людина бережеться – це допомагало.
Звісно, лікарі також мерли, і це була дуже небезпечна ситуація, коли лікар приходив до чумного хворого. Але при цьому всьому хвороба не перекидалася так часто на лікарів, як на звичайних людей.
– Ви назвали конкретну дату – 1 березня 1897 року. А між цією чумною маскою і тією медичною маскою, яку ми, на жаль, всі дуже добре знаємо, нічого не було?
– Теорія міазмів – це єдине пояснення інфекціям, яке існувало від давніх греків до кінця ХІХ століття. Ця теорія говорила таке: коли щось гниє або розкладається, воно продукує невідому речовину, яка і спричиняє хворобу. Але гноїння супроводжується й поганим запахом. І коли відчуваєш поганий запах, то затуляєш рота і носа, щоб вберегтися від запаху, але одночасно вберігаєшся від того невідомого «міазму», який спричиняє хворобу. Тому, коли люди інстинктивно прикривали обличчя хустками – це був один із тих рефлекторних рухів, який дійсно міг допомогти в певних ситуаціях.
– І що ж такого сталося у березні 1897 року, що уявлення людей змінилися з приводу носіння маски?
– Ой, дуже цікава річ! Вранці 1 березня 1897 року в клініці міста Бреслау (тепер це Вроцлав) люди прийшли на роботу, відкрили лабораторію і побачили, що вся лабораторія залита кров’ю. Це та межа, від якої ми відраховуємо життя маски і взагалі розуміння того, як берегтися від повітряних інфекцій.
Що сталося? В лютому, тобто за кілька тижнів до цього, в цій клініці після операції померла людина. Клініку тоді очолював хірург родом із Чернівців Ян Андрійович Микулич-Радецький.
На той момент це просто ім’я з імен, це «король хірургії», просто голова всієї професії. І він намагався створити кращу в світі клініку. Відповідно він не тільки розробляв і переймав від інших нові методики операцій, а й запроваджував асептику, антисептику, дезінфекцію – все те, що розроблялося Земмельвейсом і Лістером за кілька років до цього.
– Уточніть, будь ласка, хто це такі?
– Земмельвейс – це угорський вчений, який перший в історії людства придумав, що руки хірурга треба дезінфікувати. Не просто мити, а обробляти спеціальними хімічними речовинами. Це була інтуїтивна здогадка, але вона була блискуча.
Лістер казав, що треба обробляти все, що може торкнутися рани хворого
А Лістер був англійським хірургом, який вже свідомо, розуміючи, що йдеться саме про бактерії, впроваджував дезінфекцію не лише рук, а й хірургічних інструментів. Він казав, що треба обробляти все, що може торкнутися рани хворого.
І всі ці методики Ян Микулич-Радецький впроваджував у себе в клініці. Ба більше, за рік до того американці винайшли хірургічні рукавички – хірург, який йде на операцію, не лише обробляє руки, а ще й натягає стерилізовані тканинні рукавички.
Відповідно коли Ян Андрійович все це впровадив, то був впевнений, що жодних післяопераційних інфекцій в його клініці не буде. Аж от, за два тижні до того ранку, який ми з вами оговорюємо, людина померла саме через інфекційне ускладнення.
І тут дався взнаки перфекціонізм. Якби це не був Ян Микулич-Радецький, то сказав би: слухайте, на тисячу операцій тільки одне хірургічне ускладнення – просто радійте цьому. Хтось сказав би: слухайте, все на світі проконтролювати неможливо.
Хтось десь ніс інструменти хірургічні стерилізовані і випадково торкнувся одягу, або не дотримав інструмент у дезінфікуючому розчині... Як ти це все проконтролюєш? Завжди є місце для випадковості. Тому не треба переживати, давайте жити далі.
Він дуже хотів зробити кращу клініку в світі
Але Ян Микулич-Радецький був зовсім іншою людиною. Це був перфекціоніст із перфекціоністів. Він дуже хотів зробити кращу клініку в світі й не хотів жодного післяопераційного ускладнення. Жодного!
Він розуміє, що щось йде не так і хоче уникати подібних випадків надалі. Він залучає якомога більше спеціалістів різних спеціальностей для розслідування цього випадку. Одним із людей, яких він залучив, був німець Карл Флюгге.
Давайте не забувати, що місто Бреслау на той момент було частиною Німеччини. І цей Карл Флюгге вже 7 років на той момент носився з ідеєю, що людина, коли розмовляє чи кашляє, вибризкує з рота велику кількість краплин. Нам це видається очевидним. Ми всі це знаємо.
Але спитайте: звідки ми це знаємо? Від Флюгге!
Більше того, він казав, що ці краплинки містять в собі бактерії, які в той момент, коли їх виприскують, знаходяться в роті. Ось ми розмовляємо – і з повітрям виходять ці краплинки і виносять бактерії. І так, мовляв, може передаватися інфекція. Знову ж таки, річ для нас цілком очевидна. Ми всі знаємо, що є повітряно-краплинний шлях передачі інфекцій.
– А на кінець ХІХ століття – це все суто теорія?
– Ніхто навіть не підозрював нічого подібного! Уявіть собі, хірург, в якого нежить, який кашляє і пчихає, приходив і оперував людей! І ніхто йому нічого не казав, бо вважалося, що так інфекція не передається. Хірург кашляє – ну, то й що? Уявіть собі, воно так все й було!
А тут одна-єдина людина, ось цей Карл Флюгге розказує: ні, мабуть, не так. І коли до нього прийшов Ян Микулич-Радецький, Флюгге йому попервах сказав, що навряд чи йдеться про ці повітряні краплини. Бо сам Флюгге вважав, що так передається тільки туберкульоз. Але він гігієніст, він професор і відмовити колезі не міг. Він пішов подивитися, як робляться операції в конкретній клініці.
По-перше, там він побачив, що на кожну операцію запрошується з пів десятка, а інколи з десяток глядачів. Це могли бути колеги, студенти або хтось із перевіряючих, які контролюють лікарню – приходили і дивилися, як йде операція.
– В операційній?
– Так, прямо в операційній. Флюгге був розлючений! Він наговорив дуже багато поганих слів Микуличу-Радецькому. В результаті, глядачів виставили. Як ви знаєте, тепер глядачі мають вибір: або сидіти в спеціальних скляних акваріумах і через скло дивитися на операційну зверху вниз (мабуть, бачили таке у фільмах), або митися і одягатися так само, як і хірург, і тільки за цих умов заходити в операційну. Без глядачів, на жаль, неможливо, тому що студенти мають вчитися, їм треба дивитися. Але вони мають готуватися до операції так само, як і хірурги.
А до 1 березня 1897 року це було не очевидно.
Флюгге придумав, що бороди на операцію треба закривати пов’язками
По-друге, Флюгге побачив, що хірурги кашляють і чхають. Звісно, зима, лютий місяць – усі хворі, й хірурги прямо в рану кашляють. І тоді вирішили, що хворий хірург не має права підходити до операційної.
По-третє, зауважили, що усі хірурги з бородами (знову ж таки, це ХІХ століття), а з бороди падають волосини. І тут Флюгге придумав, що бороди на операцію треба закривати пов’язками. Але вони закривали не ніс і не рот, а саме бороду.
Нарешті, ось тут долучається ще одна людина – стажер, приват-доцент з Харкова Павло Лащенков. Щоправда, літеру «в» наприкінці прізвища приписали йому вже в ХХ столітті, а тоді він ще називався Лащенко.
І от цей Павло Миколайович, який приїхав в цю клініку стажуватися, сказав: слухайте, вся ця ідея з краплинами, які вилітають з рота, можливо, теж має місце, давайте я вам це просто і очевидно доведу.
Відтак він взяв розчин, який містив в собі «бактерію чудес». Це Bacterium prodigiosum – бактерія відкрита за 80 років до того моменту, досить дивна. Коли вона розмножується, то утворює краплини, які мають насичений червоний колір. Це виглядає як краплини крові.
Вважається, що церковні чудеса Середньовіччя, коли проступала кров на іконах – все це Bacterium prodigiosum.
Лащенко прополоскав рота розчином із цією бактерією, розставив на столах у лабораторії чашки зі стерильним агаром, а потім став на порозі і став розмовляти. Він говорив стільки, скільки триває нормальна хірургічна операція. Потім лабораторію закрили на замок і всі пішли спати.
І от, вранці прийшли, відкрили лабораторію й побачили, що вона «вся в крові». Тобто за ніч та «бактерія чудес», яка була в роті Лащенкова рознеслася при розмові по лабораторії, за ніч вона розмножилася і утворила всі ці класичні «крапельки крові», які можна в такій ситуації очікувати.
Було однозначно доведено, що бактерії дійсно розносяться з рота людини
Таким чином було однозначно доведено, що бактерії дійсно розносяться з рота нормальної, здорової людини просто при розмові, просто при диханні. Всі були приголомшені, включаючи самого Микулича-Радецького.
Постало питання: що робити? І тут хтось із присутніх, ймовірно, Карл Флюгге зробив дуже простий рух – маску, яка закривала бороду хірурга, підняв на ніс. Все! Хірургічна маска народилася!
– Тепер зрозумів, чому раніше здебільшого казали не медична, а хірургічна маска.
– Вона й є хірургічна маска.
– Даруйте, тепер вона не хірургічна, тепер у кожного така маска.
– Так. І, знаєте, це не менш дивна історія. Все начебто було доведено, все було зрозуміло. Ба більше, через пів року після цього француз Поль Бержер довів, що закривання рота і носа хірурга маскою зменшує кількість ускладнень у 6 разів.
Було доведено, що закривання рота і носа хірурга маскою зменшує кількість ускладнень у 6 разів
Після цього, здавалося б, всі хірурги мають носити маски. Але впродовж наступних 20 років менше половини хірургів носили маски на операцію!
Між тим, сама ідея про захист людини маскою пішла в маси. Масовими користувачами маски наприкінці ХІХ століття стали прості люди, які тоді береглися від коклюшу і скарлатини. Це набуло розповсюдження передусім у Німеччині.
І потім, в роки Першої світової війни та пандемії «іспанки», це вже підхопили уряди. І тоді не просто рекомендували, а в деяких країнах зобов’язали не виходити на вулицю без маски. Знову ж таки, не хірурги це робили, а прості люди, захищаючись від грипу.
Уроки карантину зі США: Філадельфія і Сент-Луїс у розпал «іспанки» в 1918-му – фоторепортаж
– Отже, вперше масове масконосіння з’явилося в 1918-1919 роках, так?
– Масовим воно стало ще наприкінці ХІХ століття, під час локальних епідемій скарлатини і коклюшу. А мільйони людей надягли маски в 1918-1919, під час «іспанки».
У цей час, наприкінці Першої світової війни, лише дві третини хірургів надягали маски на операції. Але впродовж наступних десяти років було зібрано матеріал про те, що хірург, просто дихаючи, розповсюджує навкруги себе не просто якісь бактерії, а такі, що спричиняють хірургічні ускладнення.
Відтак ніхто не змушував хірургів, але наявність таких даних призвела до того, що на 1 січня 1934 року 100% хірургів вдягали маски, виходячи на операції. Як бачите, люди носили маски за 30 років до того, як їх почали носити всі хірурги.
– За ці 120 з невеличким років наскільки сильно маска змінилася, вдосконалилася?
– Вона стала простішою. Багато даних було накопичено, ми зрозуміли, що просто закрити рота і носа тканиною не досить.
Маска захищає і того, хто її носить, і людей навколо
Треба робити фільтри, якісь шари в цій масці. Зараз маска тришарова. Вона стала більш довершеною, легшою, простішою у виготовленні і набагато приємнішою для носіння.
Але якщо дивитися ззовні, то не надто багато змінилося. Маска така, як і була, власне. Її призначення – закривати рота і носа. При цьому ми маємо розуміти: маска захищає людей навкруги від того, хто її носить, і вона захищає людину, яка носить маску, від людей навкруги. Тобто маска працює на два боки. Про це забувати не варто. Це дуже важливо.
