Історія Олега Сенцова: тиск суспільства впливає на зміну політики й поглядів держави – Amnesty International

Матеріал створено в межах партнерства Amnesty International і фільму Олега Сенцова «Номери», який виходить в прокат 19 листопада.

У багатьох країнах світу й досі існують величезні обмеження щодо реалізації прав людини, стверджують правозахисники. Людей піддають тортурам, є обмеження свободи слова і мирних зібрань, жінки і чоловіки не можуть вільно розпоряджатися своїм тілом, ще не викорінене рабство, порушуються права на життя, на шлюб та розлучення, а також багато інших прав і свобод людини. На цьому наголошують фахівці Amnesty International, які збирають і досліджують факти порушення прав людини у всьому світі. Радіо Свобода спільно з «Міжнародною амністією» проаналізувало випадки ув’язнення людей за політичними мотивами. Саме вони залишаються поширеним явищем у державах із тоталітарною чи авторитарною формою правління.

1. Україна. Справа Олега Сенцова

Український режисер Олег Сенцов був затриманий у травні 2014 року співробітниками ФСБ Росії. Йому висунули звинувачення у «підготовці терактів». Від початку справи Сенцов був позбавлений належного правового захисту: він зміг побачитися зі своїм адвокатом лише через 17 днів після арешту, коли його перевели з Сімферополя до Москви. Режисера засудили до 20 років позбавлення волі. Адвокат Олега Сенцова заявляв про катування свого підзахисного. Режисер свою провину не визнавав, оголошував безстрокове голодування, вимагаючи звільнити всіх українців, які були заарештовані або засуджені в Росії за політичними мотивами. Українська сторона і правозахисники неодноразово вимагали від Росії звільнити режисера.

У вересні 2019 року Олег Сенцов був звільнений з в’язниці. Росія передала його Україні разом з іншими в’язнями, обмінявши їх на таку ж кількість засуджених за злочини перед Україною. Олег Сенцов був героєм всесвітнього Марафону з написання петицій та листів «Write for Rights», а також кампанії #FreeSentsov, які організувала Amnesty International.

2. ​М’янма. Справа Фуо Фуо Аунг

Активістка студентського руху М’янми Фуо Фуо Аунг була затримана у березні 2015 року. Вона була одним з організаторів акцій протесту проти нового закону, який, на думку молоді, істотно обмежував академічні свободи, що включають в себе, зокрема, свободу навчання, свободу викладання і свободу проведення наукових досліджень. Під час мирної демонстрації, коли протестувальники підходили до Янгону, найбільшого міста країни, їх заблокувала поліція. Демонстрантів побили кийками і заарештували. Фуо Фуо Аунг та ще понад сотні студентським активістам були пред'явлені звинувачення у низці сумнівних кримінальних правопорушень. Деяким з них, зокрема і Фуо Фуо Аунг, загрожувало понад 9 років ув’язнення.

В рамках глобального Марафону написання листів «Write for Rights» прихильники Amnesty International у всьому світі надіслали понад 394 000 паперових та електронних листів, повідомлень у твітері та інших матеріалів на підтримку лідерки студентського руху.

Перебуваючи за ґратами, активістка писала: «Я дуже дякую усім за підтримку мене та нашого руху. Ці листи дають мені справжнє натхнення для того, що ми робимо. Я почала помічати, що світ спостерігає за нами, підбадьорює нас – ми не самі».

У вересні 2015 року Державний департамент США розпочав кампанію «Free the 20 Campaign». До списку входили 20 жінок, ув’язнених за політичними або іншими мотивами. Фуо Фуо Аунг також потрапила до цього переліку поруч із полоненою в Росії українською льотчицею Надією Савченко.

Через рік у квітні 2016 року після приходу до влади нового уряду М’янми Фуо Фуо Аунг вийшла на волю.

3. Сальвадор. Справа Теодори дель Кармен Васкес

У 2008 році Теодора дель Кармен Васкес була засуджена до 30 років в’язниці за «вбивство за тяжких обставин». Під час роботи вагітна жінка відчула сильний біль у животі, вона попросила викликати «швидку» та, не дочекавшись медиків, знепритомніла. Коли ж прийшла до тями, побачила себе в калюжі крові, а поруч свою мертвонароджену дитину. Поліція арештувала породіллю, а згодом її засудили до 10 років ув’язнення.

Сальвадор – одна з небагатьох країн у світі, де повністю заборонені аборти. Закони цієї латиноамериканської країни зобов’язують лікарів повідомляти владу про випадки, коли, на їхню думку, жінки намагаються перервати вагітність. Якщо ж самі медичні працівники замовчують такі ситуації, то їм загрожують тривалі терміни ув’язнення. Жінок, які страждають від ускладнень під час вагітності, що призводять до викиднів або мертвонародження, зазвичай підозрюють в аборті. Прокуратура висуває їм звинувачення у «вбивстві» або навіть у «вбивстві за тяжких обставин». За цей злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 50 років.

Теодора дель Кармен Васкес вийшла з в’язниці у 2018 році. А за три роки до цього вона також стала героїнею всесвітньої кампанії «Write for Rights» і одержала на свою підтримку понад 230 000 листів із вимогою звільнення.

4. Південний Судан. Справа Маґаї Матіопу Нгонгу

Жителю Південного Судану Маґаї Матіопу Нгонгу було лише 15 років, коли його засудили до повішення за вбивство. Під час судового процесу підліток намагався пояснити, що злочин, у якому його звинувачували, був нещасним випадком. Маґаї Матіопу Нгонгу був позбавлений адвокатського захисту ще під час першого судового процесу. Під час глобального марафону «Write for Rights» понад 765 000 людей у всьому світі висловили свою підтримку Маґаї і написали листи та петиції з вимогою захистити його життя. У липні 2020 року суд скасував смертний вирок і скерував справу Маґаї на повторний розгляд.

Південний Судан – одна з чотирьох африканських країн, де протягом 2018 і 2019 років відбувалися страти, причому щонайменше двоє осіб, які були страчені за цей період, не досягли повноліття.

Кого вважати політв’язнями?

У 2012 році ПАРЄ визначила п’ять ознак ув’язнення особи за політичними мотивами:

• Якщо порушені фундаментальні права та свободи, прописані в Європейській конвенції прав людини;
• Якщо з політичних причин тривалість ув’язнення чи його умови перебільшують злочин, у якому обвинувачують чи підозрюють особу;
• Якщо людину позбавили волі виключно з політичних причин;
• Якщо за політичними мотивами відбувається утримання людини в дискримінаційних (порівняно з іншими особами) умовах;
• Якщо особу ув’язнюють в результаті нечесного судового процесу і якщо доведено, що це пов’язане з політичними мотивами влади.

​Різні історії цих людей, обставини затримання, походження, умови проживання, стать, культурні цінності… Що об’єднує всі ці випадки? До якого спільного знаменника їх можна підвести? Про це Радіо Свобода запитало у директорки Amnesty International в Україні Оксани Покальчук.

– Герої й героїні цих історій проживають у різних частинах світу, в країнах із різними культурними, релігійними й політичними ситуаціями. Проте їх об’єднує одна прикра ознака – усі вони були несправедливо ув’язнені урядами, які нехтують правами людини й порушують міжнародне право. Ці уряди дозволяють карати людей ув'язненням або навіть смертю виключно за політичні погляди, активістську діяльність чи навіть природні біологічні процеси у жінок (як це бачимо на прикладі жінки з Сальвадору). А у випадку хлопця з Південного Судану влада засуджує до страти людей, які на момент скоєння злочину були ще дітьми.

Коли ми беремо на Марафон написання листів чиюсь історію, починаємо міжнародну роботу по встановленню справедливості для героїні чи героя, а світова спільнота тисне на уряд, то наша надзадача полягає в тому, щоб через зміну ситуації у житті цієї людини змінити загальну картину в державі.

– Яким чином ці історії впливають на політику держав, на суспільно-політичні процеси? Чому вони вчать?

– Ці історії вчать, що справедливість не можна просто розтоптати, а правами людини не можна нехтувати. Там, де є несправедливість, приходять мільйони людей, які кажуть несправедливості «ні» і борються за права людини.

Історія Олега Сенцова – яскравий приклад того, коли спершу кінорежисерська спільнота, а згодом і весь світ дізналися про ув’язнення Олега і вимагали його звільнення. Новини про режисера лунали з національних й іноземних каналів постійно, що, зрештою, призвело до його повернення в Україну.

Не менш важливо і те, що тисячі листів, які Олег одержав у колонії, застерігали наглядачів, начальство: жоден синець на тілі Олега не залишиться непоміченим! Тобто, листи чи петиції на захист в’язнів – це реальний спосіб уникнути, або, принаймні, зменшити масштаби тортур. Наш досвід показує, що ані начальники колоній, ані наглядачі не люблять такої «уваги», і ми справді помічаємо, що кількість насильства щодо засудженого чи засудженої зменшується.

Без міжнародної солідарності, боротьби за покращення ситуації з правами людини в різних країнах ми ніколи не досягнемо миру та злагоди у світі. Ми всі взаємопов'язані і якщо, скажімо, вчора ми боролися за зміну ситуації з правами жінок в Сальвадорі, то сьогодні активістки цієї латиноамериканської країни борються за право на аборт у Польщі.

– Що роблять правозахисники, зокрема, ваша організація для висвітлення цих фактів?

– Насамперед, наша організація щороку проводить Марафон написання листів або «Write for rights» – найбільшу глобальну правозахисну кампанію, що відбувається одночасно в майже 200 країнах. Під час цієї кампанії наші прихильники з усього світу пишуть листи героям і героїням Марафону, аби підтримати їх. Також учасники підписують петиції до чиновників з вимогою звільнити незаконно засуджених або зменшити покарання. Скажімо, наша торішня кампанія налічувала понад 7 мільйонів активностей: це і листи, і петиції, і пости в соцмережах. Ці цифри говорять про шалену підтримку громадськості й небайдужість звичайних людей до жахливої несправедливості.

І справа Олега Сенцова з України, і студентки Фуо Фуо Аунг з М’янми, і Теодори дель Кармен Васкес із Сальвадору та Маґаї з Південного Судану підтверджують, що ці листи мають сенс, вони рятують життя, вони тиснуть на уряди й змушують їх визнавати свої помилки. Окрім Марафону, ми активно використовуємо Акції термінової допомоги у випадках, коли ситуація навколо постраждалої особи істотно загострюється. Під час таких акцій ми теж закликаємо підписувати петиції до влади й писати листи підтримки героям.

Amnesty International як міжнародна правозахисна організація нерідко використовує потужний інструмент – людину, яку несправедливо і незаконно засудили, ми визнаємо в’язнем сумління. Це дієвий важіль впливу, щоб привернути увагу до цієї справи з боку міжнародної спільноти і ЗМІ. Наприклад, нині цей статус мають засуджені судом РФ кримські татари Сервер Мустафаєв та Емір Усеїн Куку.

До того ж ми активно висвітлюємо ситуацію щодо грубих порушень прав людини на міжнародних майданчиках. Як український офіс Amnesty International ми активно спілкуємося з ЮНЕСКО. Підготовлені нашими фахівцями доповіді про ситуацію в Криму увійшли до звітів ЮНЕСКО за 2019 і 2020 роки та були офіційно надіслані всім державам-членам Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури.

ДОВІДКА:

Amnesty International – неурядова організація, заснована у Великій Британії у 1961 році англійським юристом Пітером Бененсоном, мета якої попереджати і повідомляти про порушення прав людини у всьому світі.

Активісти виступають за звільнення політичних в’язнів і в’язнів сумління, борються з тортурами і проводять кампанії проти смертної кари.

В полі зору правозахисників, зокрема, біженці, представники ЛГБТ-спільноти, люди, що зазнали утисків через свої релігійні переконання, расову чи етнічну приналежність.

За свою діяльність організація отримала Нобелевську премію миру. ​