Дан Гольдман
У ніч на 16 червня внаслідок удару іранської балістичної ракети по ізраїльському місту Бат-Ям, що в передмісті Тель-Авіва, загинула сім’я з Одеси. Серед жертв – семирічна Анастасія Бурик, яка проходила лікування від лейкемії, її 30-річна мати Марія Пашкурова, 54-річна бабуся Олена та двоюрідні брати Костя (10 років) та Ілля (14 років).
Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розповідає історію родини.
«Шукали по всьому світу для неї монстриків»
Вона мені сказала: «А я бачила, як ракети літають»Артем Бурик
«Сьогодні у нас весела ніч була, дуже багато сирен. Вибухи. Було шумно, ми не виспалися. Тільки Настюша начебто виспалася, так?» – каже Марія в сторіз 14 червня, наступного дня після початку ірансько-ізраїльської війни.
Семирічна Анастасія каже, що почувається добре.
За словами батька, вона «не боялася навіть ракет».
«14 числа, коли я з нею розмовляв, в обід, із донькою, по голосовому, вона мені сказала: «А я бачила, як ракети літають. А потім, каже, як їх збивають». Вона не сказала, що страшно доньці або ще щось», – згадує Артем Бурик.
Половину свого життя Анастасія прожила в умовах великої війни.
Коли їй було три, Росія пішла на Україну великою війною.
Підтвердили лейкеміюАртем Бурик
Через пів року, у серпні 2022 року, у дівчинки виявили рак – лімфобластний лейкоз. Україна оборонялася від повномасштабного нападу Росії, і місцеві лікарі не могли гарантувати, що зможуть зробити все можливе для порятунку дитини в умовах війни.
Її батько Артем тоді воював у лавах ЗСУ, у десантно-штурмовій бригаді – він став добровольцем через місяць після повномасштабного російського вторгнення.
«Зателефонувала дружина і каже: «Донька погано почала їсти, худенька така». Повела її в клініку на аналізи – по крові було не гаразд. Відправили на Київ – там підтвердили лейкемію, – розповідає Артем. – В Одесі відразу поклали в лікарню, я взяв відпустку і приїхав».
Анастасія пролежала в одеській лікарні близько п’яти місяців, їй була потрібна пересадка кісткового мозку. Перед родиною постало завдання знайти клініку за кордоном. Гроші на лікування – 50 тисяч доларів – збирали кілька місяців. Допомагав Всеукраїнський благодійний фонд «Країна добрих справ».
Наприкінці 2022 року Анастасія та її мама переїхали в Ізраїль. Пізніше на допомогу приїхала бабуся Олена – мама Марії.
Настя була у важкому стані: дуже слабка, не ходилаІнна Бахарєва
«Настя була у важкому стані: дуже слабка, не ходила. Вони дуже довго лікувалися в лікарні «Іхілов», лежали в закритому боксі – це передбачає, що життя дитини закінчується у розмірі ліжка, ти не можеш нікуди виходити, усі ігри, уся соціалізація відбувається в межах ліжка», – каже Інна Бахарєва, співзасновниця фонду «Шанс на життя», який допомагав Анастасії.
Марія активно займалася соціалізацією доньки і шукала кошти на лікування. Під цю мету вона переробила свій інстаграм.
Поки вона вела кампанію, бабуся проводила час з онукою.
Анастасія дуже любила готувати: «супчик», «макарошки» – прохання у неї були абсолютно прості, домашні та дитячі, розповідають волонтери.
«Перший раз, коли ми прийшли до Насті, ми принесли їй спеціальні ляльки Барбі з лисими головами – тому що ми займаємося дітьми з онкологією, щоб можна було сказати: «Це нормально, це не страшно, є лялька точно така сама, схожа на тебе». І Настя тоді ляльку не взяла. Ми пішли, ця лялька залишилася у нас, вона її відмовилася брати, що нас шокувало трошки. Вона сказала: «Ні-ні, я граю тільки в страшилок». Якісь такі страшні були в неї монстрики, і на перший день народження, який ми з нею святкували, ми шукали по всьому світу цих монстриків», – згадує Бахарєва.
За два роки Настя пережила два рецидиви. Додому їй не можна було – занадто слабка.
З батьком вона бачилася тільки по відеозв’язку.
«Просто кричала: «Бурик! Бурик! Бурик!»
У 2024 році в Ізраїль переїхали племінники Марії – 10-річний Костя і 14-річний Ілля. З ними Насті стало трохи веселіше.
«Це люди, які просто хотіли жити, які рятувалися спочатку від війни і від хвороби, і потім загалом уже не від однієї війни», – каже волонтерка Олена Кам’яна, яка працювала із сім’єю.
Сім’я жила в невеликому містечку поблизу Тель-Авіва Бат-Ямі. На третю ніч протистояння Ірану та Ізраїлю іранська ракета влучила в будинок, де вони жили, – дев’ять загиблих, десятки поранених.
Далеко не одразу стало відомо, що йдеться про загибель цілої української родини, яка жила на сьомому поверсі.
Будинок був старий – і укриття тільки одне, на першому поверсі. Діти й дорослі не встигли спуститися. Настя ледве пересувалася.
Першими про те, що трапилося, дізналися у фонді «Шанс на життя», який допомагав сім’ї Бурик. Співзасновниця організації Інна Бахарєва перевірила списки й одразу виїхала на місце.
Я думала, що вони зараз вийдуть із натовпу людей і відгукнуться на своє прізвищеІнна Бахарєва
«Паніка, дуже багато машин... У мене в голові була картина, що я ось зараз приїду, вони стоятимуть у піжамах, я їх посаджу в машину і привезу до себе додому. Перші, не знаю скільки хвилин, я бігала вулицею просто кричала: «Бурик! Бурик! Бурик!». Я думала, що вони зараз вийдуть із натовпу людей і відгукнуться на своє прізвище», – згадує вона.
Рятувальники сказали Інні, що мешканців будинку евакуювали до школи неподалік.
Уже там, у тимчасовому таборі, сусіди припустили, що найімовірніше сім’я не вижила.
«Настя погано ходила, Насті було дуже важко пересуватися, їй дуже боліло... Вони почувалися в безпеці – у безпеці з боку лікування, у безпеці з боку держави Ізраїль, усвідомлення, що є «Залізний купол», служба тилу», – каже Інна.
«Прилетіла в Ізраїлі ракета в будинок, загинули всі»
Артем Бурик служить на Сумському напрямку на північному сході України.
Про загибель дружини та доньки він дізнався тільки наступного дня: «Мені товариш, колега подзвонив, каже: «Чув, що в Ізраїлі сталося? Там українці загинули». Я йому кажу: «Дядьку, зараз часу немає, ну реально», – я працював. І тут мені о пів на четверту зателефонувала кума з Одеси. Тітка Насті. І сказала: «Що ти робиш?». «Я стою тут, машину ремонтую». Вона каже: «Присядь». І вона сказала: «Прилетіла в Ізраїлі ракета в будинок, загинули всі».
Рятувальники знайшли тіло Марії під завалами тільки на п’ятий день пошуків.
Артем досі відмовляється прийняти те, що сталося.
«Я це не можу пояснити. Намагаюся, щоб не поплисти... Підтримку, звісно, [отримую]... Але що ти тут підтримаєш... Єдине, що можна сказати: «Кріпися, тримайся, кріпися».
Війна з Іраном застала в Ізраїлі понад 23 тисячі українських біженців. Серед них, кажуть волонтери, є постраждалі, а дехто втратив домівку внаслідок ракетних обстрілів. Але до трагедії сім’ї Бурик ніхто не вірив, що таке можливо.
«Було відчуття, що тут велика захищеність, незважаючи на те, що 7 жовтня сталося в Ізраїлі. Але, напевно, не тільки в Україні чи в Ізраїлі так думали, що Ізраїль – це країна, яка може захистити, що в нас є «Залізний купол», який захищає, і на сьогодні уже 77 років, як ця держава існує, і постійно якісь військові операції», – каже Олена.
Кілька місяців тому лікарі запропонували Насті нову методику лікування, і вже в травні дівчинку перевели додому.
У своєму останньому повідомленні волонтерам Марія планувала свято для Насті. Рівно через місяць їй мало виповнитися 8 років.
