Наталя (ім'я змінене з міркувань безпеки) пів року тому повернулася до рідного Донецька після життя у великому обласному центрі піконтрольної Україні території. Радіо Донбас.Реалії попросило її проаналізувати медійне середовище окупованих українців та розпитало донеччанку, чи справді людина, потрапивши з вільного інформаційного середовища в епіцентр російської пропаганди, змінює свої погляди?
– Коли я поверталася, кожен вважав своїм обов'язком сказати мені: щойно ти потрапиш туди, тобі пропаганда так промиє мізки, що ти будеш уже інакше дивитися на світ. Сто відсотків, навіть на сумнівайся.
– А ви як вважали?
– Я думала – так і буде. Тому що періодично приїжджаючи і дивлячись російський медіаконтент, я з подивом розуміла, що він якісний. Він якісніший за український. Саме російський, не донецький, тому що місцеві донецькі телеканали мало хто дивиться.
– Який це контент, що популярне зараз у Донецьку, і в чому його успіх?
– Одна моя знайома дуже любила Норкіна (програма «Место встречи», НТВ – ред.). Вона аргументувала – чому, і усі сусіди та знайомі, які приходили, вже не з ввічливості, а з інтересу сідали і дивились Норкіна. Тому що там пропонують різні точки зору на проблему – ненав'язливо виходить так, що глядач залучений у процес та сам доходить до висновків. Я дивлюсь Скабєєву «60 хвилин», але це так – «чаю попити», і це відверта брехня. І дивлюсь російські новини – здебільшого, «Россия 24», у них якісний міжнародний контент. Решта людей кажуть мені, що взагалі не дивляться. І я вірю. І не дивляться, і не читають. Це студенти, лікарі, вчителі, пенсіонери. Пенсіонери ще трохи дивляться новини. Молодь – в інтернеті.
– Що тоді для донеччан зараз цікаво, на який контент їх можна привабити – якщо не про політику?
– Коли я запитую, який контент вам буде цікавий – то чую: коли відкриють блокпости, і що буде з банківськими картками. Це казав кожен. Для нас (а я себе асоціюю з людиною з України) – здається, що є якісь «жителі ДНР», моноліт. Насправді, це не моноліт, це різні групи, це багата соціальна тканина, в якої лишилися сильні лінійні зв'язки з Україною, і люди тут зайняті виживанням: вони думають, де заробити гроші або як отримати свою пенсію, й де знайти якісні продукти чи товари, та як подешевше їх купити. Люди якщо й чують новини, то як фоновий шум – у мене таке враження. Саме тому українські радіоканали можна спіймати по місту – але люди не слухають ані українські, ані російські новини, вони слухають музику. Можливо, це психологічний захист, але люди кажуть – ні, ми просто не хочемо їх слухати. Ми хочемо спокійно жити.
– Тобто ділова інформація, цікава донеччанам, обмежується банківськими картками та блокпостами, а геополітика заходить фоновим шумом – така загальна картина?
– Так, а геополітику слухають, щоб зрозуміти, як це відобразиться на блокпостах. Тепер щодо газет: місцеві так звані «республіканські» газети лишаються в кіосках. Вони їх потім або здаються пачками, або за копійки віддають торговцям на ринках. Їх майже ніхто не купує.
Про роботу і соціальні виплати. Перемкнула я на «Оплот ТВ» (місцевий телеканал – ред.), і там йдуть оголошення про роботу, і раптом – соцвиплати: звертайтеся до нас, ми вам розповімо, як отримати материнський капітал у Росії. Мені потім знайомі пояснили, що вже багато разів зверталися, і це марна справа: цей російський паспорт – лише звітність для російської Держдуми. За цим паспортом, не маючи прописки у Росії і постійно там не проживаючи, ти не можеш отримати соцвиплату. А виїхати на постійне місце проживання можуть одиниці.
Люди кинулися оформлювати паспорти через соцвиплати, але отримати російські соцвиплати вкрай складно. Хлопці інколи виїжджають на роботу в Абхазію, Росію, але потім повертаються, бо гроші не такі великі, а на проживанні і харчуванні ти більше втратиш. Тому роботу намагаються більше шукати тут.
– Як ви вважаєте, якщо люди побачать вирішення ось цієї основної для себе проблеми блокпостів, або ж блокпости просто зникнуть і територія стане підконтрольна Україні – отже, повернуться українські соцвиплати, і людей помістять в українське інформаційне поле – вони легко його сприймуть?
– Точно не легко. Точно так же, як жителі решти України не зможуть легко сприйняти те, що окупований Донбас реінтегрувався, бо тут загинули їхні рідні. Але, тим не менше, лінійні, соціальні зв'язки жителів непідконтрольної території з Україною сильніші, ніж з Росією.
Такий приклад. Деякі сім'ї підписувались тут на такий проєкт «Піжамна бібліотечка»: ти реєструєшся, і дитині щомісяця висилають книжку, такий же проект є і в Росії. Щоб отримати цю книжку, потрібна людина на підконтрольній території, яка щомісяця отримує її, і потім батьки домовляються, щоб з Києва переправити цю книжку до Донецька. Тобто люди зацікавлені в тому, щоб зв'язок їхніх дітей з Україною залишився. Мені здається, це показник.
Також є випадки, коли купують українські речі – одяг, наплічники дітям – хоча простіше з'їздити до Ростова. Але люди хочуть зроблене в Україні – воно дешевше і якісніше. Товари з України точно користуютсья більшим попитом, ніж з Росії.
– Як ви для себе вирішуєте проблему здорового інформаційного оточення, розуміючи, що ви потрапили у небезпечне середовище? Можливо, навіть назвете, які медіа читаєте – і це буде підказкою для людей, які мотивовані, живучи в ОРДЛО, стежити за реальною картиною світу.
– Я читаю з донецьких новин «Остров» і «Новости Донбасса», тому що їхня стрічка новин відстежує як загальну проблематику по Донбасу, так і побутові питання. Ми неодноразово стикалися з тим, що у нас мають воду відключити, а ми дізнаємось про це не з «ДНРівських» каналів – бо хто їх дивиться – а з цих видань. Намагаюсь читати стрічку УНІАН, «Лігу», «Кореспондент». З репортажів – Радіо Свобода.
Не так давно в «60 минут» (російське ток-шоу – ред.) або у новинах на російському телебаченні розповіли, що Київ відмовився від Мінського переговорного процесу – от просто дали такий посил, без сумнівів, як факт. І далі починаються обговорення, крики і «далеко идущие выводы». Я пишу знайомим в Україні – вони кажуть: та ні, ніби нічого такого. Відкриваю українські новини – нічого немає. І тут я скажу річ, яка не сподобається українським патріотам – тоді я відкриваю «Страна.юа», тому що для мене це місток, щоб зрозуміти російські новини. Тому що в ОРДЛО медійний потік подає зовсім інакше події в Україні, і часто просто незрозуміло, про що власне мова, звідки це взялось? І «Страна.юа» дає мені зрозуміти, що вони так повідомили, тому що...
– Цікава нотатка для нас, адже часто в українському медіаполі дискутують про те, чи варто взагалі реагувати на неправдиві чи маніпулятивні повідомлення з російських медіа. Виходячи з ваших слів – треба реагувати, адже у багатьох людей виникає запит, вони хочуть перевірити це, заходять в українські медіа – а тут немає навіть слідів цього.
– Так, і це буває часто, наприклад, якісь пенсійні питання – «Все, Україна відмовилась виплачувати пенсії жителям Донецька і Луганська». Теж отак категорично. А наші пенсіонери вже розумні – вони йдуть в інтернет і дивляться на сайті Пенсійного фонду України.
Перші три роки війни хорошим джерелом інформації був «Донбас СОС», можна було спитати – так-так, ні-ні, або порадять звернуться туди-то. Вони користувалися безпрецедентною довірою. Зараз немає жодної організації, яка готова підтвердити або спростувати будь-які факти, які видають російські новинні канали. Зараз ці організації інформують лише переселенців.
Їдеш в атобусі, навіть бойовики сидять... але якщо хтось казав: на сайті «Донбас СОС» пишуть так (наприклад, що працює мобільне відділення Ощадбанку на такому-то КПВВ), то вірять всі.
– Це про громадські організації – а є якийсь державний номер телефону чи чат, у який житель Донецька або Луганська може написати запитання?
– Ми не знаємо таких. Я не знаю. По банківських картах ясно, що до банку треба дзвонити і смикати їх до останнього. У Пенсійному кожен вже знає телефон свого інспектора. А так, щоб єдиний канал зв'язку...
Ось зараз є ця проблема, що стягують штраф на кордоні. Ну добре, ви не можете скасувати цей штраф – але зробіть на кордоні гарячу лінію для жителів ОРДЛО! З боку держави немає системної роботи.
Була така програма у перші роки війни, від Кабінету міністрів – «Державна цільова програма відновлення та розбудови миру у східних регіонах України», вона була розрахована до 2020 року і мала багато напрямків. І якщо нас цікавило питання дітей або літніх людей з рідкісними захворюваннями, то там було зрозуміло, хто за неї відповідальний, і до кого звертатися. Треба було зайти на сайт, подивитися програму, потім видзвонювати того, хто призначений керівником напрямку... Але принаймні була схема, хто з боку держави курує питання! Зараз щодо освіти добре працює Міністерство освіти: що школярі, що вчителі, що батьки чудово знають алгоритм, як можна дистанційно закінчити українську школу і вступити до українського вишу. Інше питання, що виїхати зараз складно. З іншими питаннями ти не знаєш, куди звертатися.
– Чого, як вам здається, не знають жителі підконтрольних Україні міст про жителів Донецька?
– Що тут – люди, і ці люди різні.
Я запитувала місцевих, як вони себе ідентифікуть: «я хто»? Є дві відповіді: ми – це жителі Донецька, і ми це – я і моє близьке оточення, моя сім'я. А як же Росія? «Я себе не ідентифікую з Росією». А як же Україна? І тут така образа, біль і претензія: «А вони нас покинули!». Виходить, через цю претензію можна зрозуміти, що зв'язок ще зберігається.
– Як реагують донеччани на популяризацію російської народної культури тут – російського народного костюму, пісень, танців? Ми можемо часто побачити це на офіційних заходах.
– Ну є так є – а що, кажуть, коли ти приїжджаєш у Львів, а там Масляна? Так це ж російські кокошники, зауважую. Ну то й що, це народна культура, поспівали-потанцювали: воно є – ти стоїш підспівуєш – такі відповіді.
Вчителям у школах програму «Міністерство освіти ДНР» скидає, і там червоною лінією йде, що має бути пункт народної творчості, і мають бути так номери, які вони мають підготувати. Це більше програма, яка нав'язана згори, ніж особистий інтерес людей.
І ще щодо того, в чому успіх російських медіа: вони завжди фокусуються на конкретній людині: «хлопчик», «чоловік», «бабуся», називають вік, населений пункт. Вони залучені в життя цих людей, і симпатії вже підсвідомо на боці російського новинного продукту. Друге – вони дають посил і взагалі не обговорюють – правда це, неправда, звідки ця інформація – і далі тебе затягують в обговорення наслідків. Ти вже сам починаєш будувати здогадки, версії. Це так вірусно, що потім тобі вже неважливо, «а был ли мальчик», чи був факт того, що Київ відмовився від Мінська.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ ТУТ.
Спеціальний репортаж «На краю України». Клікніть, щоб відкрити:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
