До Збройних сил України з березня почали набирати ще й за новим алгоритмом – через рекрутинг. Цей механізм, на відміну від мобілізації, дозволяє кандидатам потрапити – після співбесіди і тестів – до обраного підрозділу. Звичайна мобілізація через ТЦК не дає такої можливості, і часто майбутній підрозділ проходження служби, як і спеціальність, залишаються невідомими для рекрута.
Залучати цивільних людей до війська зараз допомагають фактично усі найбільші майданчики з пошуку роботи в Україні. Платформа Lobby X у цей процес включилася ще влітку 2022 року, а торік восени, спільно із Міноборони України, розпочали проєкт рекрутингу до лав ЗСУ.
Які результати цього проєкту, чи може рекрутинг замінити мобілізацію та що стримує людей від приєднання до армії –розповів Радіо Свобода (проєкт Донбас Реалії) голова рекрутингової агенції Lobby X Владислав Грезєв.
_________________________________
– Зараз, коли партнерство з рекрутингу до Сил оборони стало офіційним завдяки партнерству з Міноборони, як змінилися масштаби набору? Це сотні людей, тисячі?
– Насправді до підписання угоди з Міністерством вже [були] доволі великі масштаби [співпраці]: понад 250 підрозділів, понад 50 тисяч відгуків від добровольців. Це вже достатньо масштабно. Були сотні відгуків щодня від добровольців. Станом на сьогодні це понад 550 підрозділів.
Звичайно, суттєво зросла кількість підрозділів, тому що одразу після підписання угоди з Міністерством [оборони України] Генштаб дав комунікацію на всі військові частини про можливість скористатися нашими послугами. Ми провели кілька тренінгів по тому, як це все працює – аномальна кількість нових військових частин, бригад, підрозділів приєдналася до того, щоб працювати з рекрутингу з нами.
Стосовно кількості вакансій, відповідно, так само аномальне зростання. Станом на сьогодні понад 85 тисяч відгуків ми маємо (інтерв’ю записане на початку квітня – ред.). Тобто на відгуки це теж вплинуло – ми вийшли на новий рівень.
І зараз він тримається щомісяця, але треба працювати далі, щоб нарощувати кількість охочих через рекрутинг потрапити до Сил оборони. Для цього в першу чергу необхідно, щоб всі громадяни про це знали – ми над цим і працюємо: поширюємо географію, розуміння, що цей інструмент існує.
Читайте також: Брак людей і боєприпасів – що говорять бійці і як це впливає на фронт?
– Хотів би уточнити значення «відгуків» – це стосується тих людей, хто так чи інакше був залучений до процесу рекрутингу?
– Це люди, які добровільно відгукнулись на вакансію. Їхня подальша доля нам не завжди відома. Переважно ми не знаємо кінцевий результат – чи люди потрапили на службу, чи ні.
Є приблизні підрахунки, які ми проводили по конкретних бригадах – в більш поглибленому режимі відслідковували шлях кожного, хто відгукнувся, і чи в підсумку дійшов на службу той чи інший громадянин, чи пройшов він відбір тощо.
У нас є змодельовані показники того, яка кількість людей почала служити. Але нам не звітують військові і вимагати від них цю інформацію ми не можемо. Навіть чисто операційно, я знаю, як це всередині відбувається: їм теж важко відслідковувати і вести якусь звітність для нас.
– Наскільки вдалося рекрутинг пристосувати до армійської бюрократії? Як ми всі знаємо, в армії є проблеми і з потраплянням туди, куди хочеш, і з переведенням потім з підрозділу в підрозділ. Наскільки вдалося інтегруватися?
– В кінці лютого цього року [офіційно] запрацював новий механізм долучення до Сил оборони. Якщо говорити про те, що було до цих змін, то справді, всі підрозділи в той чи інший власний спосіб придумували, яким чином залучати людей до себе на конкретну посаду. І там спектр інструментів і підходів був величезний, різний.
Ми найкращі практики систематизовували, вивчали і ділилися цим з іншими бригадами для того, щоб всі бригади працювали і могли забезпечити гарантоване потрапляння [людини] до себе. Де це було проблематично – ми включались. Допомагали, залучали командування різних родів і видів [військ], залучали допомогу Генштабу.
Що нам вдалося зробити в цьому підході? Люди самостійно, свідомо обирають собі посаду, на якій вони хочуть служити, і проходять кваліфікований відбір
В підсумку – воно різнобарвно, але працювало. Випадків, коли люди потрапляли не туди, було вкрай мало. І всі ці проблеми вирішувались або на рівні командирів цих бригад, або на рівні командувань. Дуже рідко ми зверталися за допомогою до Генерального штабу, щоб все ж таки людина, яка обрала конкретну посаду і не потрапила на неї, в підсумку, її таки обійняла.
Після нововведень, з кінця лютого, все це уніфікували. Є один простий зрозумілий механізм, яким чином гарантовано призвати людину до себе. І він зараз почав працювати. Вже є деякі сигнали, що не до кінця ідеально він працює, але до цього всі були готові.
Ми теж працюємо над тим, щоб виправляти [проблеми] – багато в чому є просто людський фактор, який створює певні помилки, але на це є адекватна реакція. Спільно з Генеральним штабом працюємо, щоб все було рівно так, як декларується, і люди потрапляли на службу туди, де вони хотіли, на вакансію, на яку відгукнулися і яку обрали.
– Процес рекрутингу, після певної інституалізації з боку Міноборони, може бути рівнозначним мобілізації, чи все ж таки це спосіб точкового приходу людей до армії?
– Що нам вдалося зробити в цьому підході? Люди самостійно, свідомо обирають собі посаду, на якій вони хочуть служити, і проходять кваліфікований відбір, співбесіди. Тобто їхній досвід, їхні навички чітко відповідають вимогам.
Це дало можливість укомплектувати дуже багато різноманітних і специфічних підрозділів, зокрема тилової роботи, висококваліфікованими людьми, які є найбільш ефективними на своїх місцях.
Але це стосується і бойових підрозділів, бойових частин. З точки зору самої філософії підходу до рекрутингу і особового складу це дуже правильно, – має бути фокус на те, щоб саме в такий спосіб комплектувались Сили оборони.
Проте, у активній фазі війни є величезна потреба у кількості людей. І сьогодні, на жаль, такий підхід до рекрутингу не задовольняє саме кількісну складову. Ми хочемо наростити це, щоб задовольняти [потребу], але реалії такі, що все-таки мають сьогодні працювати обидва підходи і відбалансовувати одне одного.
У майбутньому, в мирний час, однозначно тільки рекрутинг має бути єдиним інструментом. Примусовий призов немає сенсу в мирний час, як на мене. Але треба, звичайно, змінювати ще загалом армійську систему для того, щоб навіть під час активної фази війни добровольці становили чи не весь масштаб поповнення Сил оборони. Для цього треба дуже багато працювати і покращувати різні аспекти.
– Чи вважаєте ви, що ухвалення законопроєкту про посилення мобілізації стане для вашої ініціативи стрибком? Ви раніше згадали про аномальну популярність, а з іншого боку, якщо почнеться більш інтенсивна діяльність ТЦК, то, напевно, це викличе більший запит до рекрутингу.
– Ми спостерігали сплеск інтересу до рекрутингу, до можливості обрати собі посаду і підрозділ, як тільки почалось обговорення цього нового законопроєкту, ще в грудні. Коли почали обговорювати в суспільстві санкції примусові і обмеження, які планувалися. Тоді, дійсно, ажіотаж був відчутний на фоні цього обговорення.
Будь-які дії примусового призову, які не даватимуть можливості обрати посаду і підрозділ, будуть, звичайно, тригерити людей. І вони, як і будь хто, хто цінує своє життя і здоров'я, хто хоче максимально контролювати своє майбутнє, обиратимуть шлях, коли ти контролюєш, наскільки це можливо, свою майбутню службу і обираєш підрозділ, який тобі найбільше підходить і подобається. Обираєш посаду, на якій буде відчуття найбільшої ефективності, чи, принаймні, посаду, яка задовольнить людину у відповідності до її бачення своєї служби.
Люди хочуть бути впевненими, що командири, які будуть ними керувати, будуть дбати про їх життя і здоров'я
Ще питання, чи ця людина пройде відбір на цю посаду, чи виявиться вона найкращою, найбільш мотивованою. Зрозуміло, що є вакансії, за якими є не одна посада – це в основному бойові, а є посади і вакансії тилові, наприклад, за якими посад або одна, або кілька. І тут, звичайно, конкурси величезні, обирають найкращих.
– Чи залишилася вам, як організації, можливість розвиватися в напрямку рекрутингу? Чи цей процес в свої руки має перебирати держава в особі Міноборони?
– Є багато куди ще розвиватися. Зокрема, не всі громадяни України знають, що існує можливість обрати собі посаду і підрозділ і гарантовано потрапити на службу, куди хочуть. Тут є ще потенціал до того, щоб проінформувати усіх громадян України. І це також дасть приріст кількості добровольців.
Є багато роботи роз’яснювальної, просвітницької стосовно військових спеціальностей, стосовно специфіки тих чи інших родів і видів військ, тих чи інших бригад. Загалом просвітницької діяльності стосовно армії, як організму, як організації, її різних властивостей. Бо є дуже багато упереджень, страхів, які не відповідають дійсності.
Це виключно те, що лежить в рамках нашої реальності, яку ми вже можемо впроваджувати. Інші точки росту кількості добровольців полягають в подоланні блоків, які зупиняють людей від того, щоб призватися до Сил оборони.
Ми нещодавно закінчили велике опитування, там понад 46 тисяч респондентів – ми щороку робимо подібні опитування, – і вчергове ідентифікували, ще ширше, речі, що зупиняють людей від власного призову, від долучення до лав Сил оборони.
– А ці умови – це що? Що зупиняє людей?
– Цілий перелік різних. На першому місці – це відсутність механізму розжалування або звільнення командирів, які не відповідають своїм компетенціям, необхідному рівню для того, щоб командувати особовим складом.
Умовно кажучи, громадяни, люди хочуть призватися і бути впевненими, що командири, які будуть ними керувати, дбатимуть про їхнє життя і здоров'я. Будуть під час виконання бойових завдань мати пріоритетом №1 – збереження життя і здоров'я особового складу.
Сьогодні у всіх громадян України є близькі, друзі або знайомі, які служать в лавах Збройних сил. Приховати, що не завжди існує відповідність якості і компетенції тих чи інших офіцерів тим стандартам, які очікуються – неможливо.
Механізму звільнення таких офіцерів, таких командирів на сьогодні немає. І хотілося б, щоб це з'явилося, щоб громадяни побачили, що санкції є і погані командири не продовжують керувати особовим складом.
Водночас один із топових пріоритетів, які теж зазначають люди, це підготовка цих офіцерів і сержантів на найвищому рівні, щоб командування особовим складом було фахове і з точки зору стратегії, тактики ведення бою, з точки зору управління людьми.
Крім того, підготовка рядового особового складу (базова загальновійськова) – є в багатьох людей сумніви, що вона скрізь відбувається на найвищому рівні. І це справді відповідає дійсності. У нас є дуже класні навчальні центри, але є і куди зростати, бо далеко не всі навчальні центри готують фахово, на найвищому рівні. Це ключові речі. Ми будемо мати презентацію результатів відкриту, обов’язково покличемо журналістів, зокрема, Радіо Свобода. Можна буде все це обговорити більш детально.
Ці речі багато в чому вже лежать в площині роботи Генерального штабу і Міністерства оборони. Ми напрацьовуємо наші рекомендації, бачення того, яким чином треба змінювати систему для того, аби весь цей потенціал мобілізаційний, добровольчий, можна було би використати. Тому що доволі велика кількість людей відповідає, що вони готові піти на службу – за певних обставин, за певних умов. І ось ці умови армія і держава мають виконати. Ми теж в цьому беремо участь, і це має бути спільна робота всіх в Україні на перемогу.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум