Атаки на журналістів у «неофеодальній системі»: як це змінити

Тиск на журналістів в Україні, насильство щодо них, погрози та перешкоджання їхній діяльності дуже часто залишаються непокараними, стверджують профільні експерти, опитані Радіо Свобода. Така безкарність, на їхню думку, створює чи не найбільшу загрозу для вільної преси. В групах ризику – журналісти, які працюють в зоні бойових дій та на окупованих територіях, спеціалізуються на антикорупційних розслідуваннях або працюють в регіонах і зачіпають інтереси місцевих еліт, визнають фахівці. Співробітники Радіо Свобода в Україні так само зазнають погроз, перешкод в роботі та знищення їхнього майна, а дехто з них виявляє ознаки стеження за собою.

За перше півріччя 2020 року в Україні мали місце щонайменше 112 випадків порушень свободи слова, з них 86 стосувалися фізичної агресії проти журналістів. Такі дані показує щомісячний моніторинг «Барометр свободи слова», який проводить Інститут масової інформації (ІМІ).

Це майже стільки ж, скільки разів порушували свободу слова в Україні протягом аналогічного періоду минулого року (116 випадків, з яких 88 – фізична агресія проти представників ЗМІ).

Як саме атакували журналістів (за даними ІМІ):

• перешкоджання законній журналістській діяльності – 61 випадок;
• побиття – 13 випадків, або на чотири випадки більше, ніж за перше півріччя 2019 року;
• юридичний тиск – 11;
• погрози – дев'ять;
• обмеження доступу до публічної інформації – сім випадків;
• пошкодження майна журналіста – три;
• непрямий тиск – три;
• цензура – щонайменше один випадок.

Втім, у ці розрахунки наразі не увійшли кілька резонансних подій, які сталися пізніше, у липні та серпні: а саме – погрози журналісткам Катерині Сергацковій та Любові Величко, ознаки встановлення системи стеження в помешканні журналіста програми журналістських розслідувань «Схеми» (спільний проєкт Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») Михайла Ткача та підпал автомобіля знімальної групи програми «Схеми» (який належить водієві програми Борису Мазуру) на початку доби 17 серпня.

За минулий рік ситуація не покращилася; вона залишається загрозливою ще й тому, що розслідування більшості з цих випадків не показало істотного прогресу, говорить Радіо Свобода виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк.

«Останній випадок з підпалом машини дуже тривожний. Бо виглядає так, що він закріплює практику щодо тиску, погроз, залякувань незалежних журналістів-розслідувачів в Україні. Ми реєстрували декілька таких кейсів: вони стосувалися і програми «Схеми», і проєкту «Слідство.Інфо», й ще низки незалежних журналістів. І я не бачу суттєвого прогресу щодо цих розслідувань або щоб українські суди виносили вироки агресорам та нападникам. І я маю величезне запитання до українського гаранта Конституції, який має чітко висловити свою позицію щодо втручання в роботу журналістів. Оскільки їхній захист гарантується Конституцією та українським законодавством, і міжнародним правом», – наголошує експертка.

Загальна тенденція тиску на журналістів збереглася і після зміни влади у 2019 році, а за деякими напрямками, такими, як фізичні напади на представників ЗМІ, вона навіть погіршилася, так оцінює результати моніторингу Оксана Романюк.

«Ми очікували певного післявиборчого покращення (оскільки 2019-й був роком виборів), але цього не відбулося. Так, ми бачили погрози журналісткам Катерині Сергацковій, Любові Величко та Ірині Федорів. Також є велике питання щодо того, що підпал автомобіля «Схем» стався після погроз (експосадовця адміністрації Віктора Януковича) Андрія Портнова, який написав про «виховні заходи», – згадує Оксана Романюк. – Правоохоронні органи однозначно мають перевірити цей дуже дивний збіг. Окрім того, чинна влада від початку декларувала, що вона не звертає увагу на журналістів, оскільки їхній пріоритет – комунікація через соцмережі. І ми не знаємо, чи зміниться позиція влади, чи зрештою запрацюють механізми захисту журналістів від безкарності та почнуть розслідуватися всі ці напади».

Андрій Портнов, який восени 2019 року оприлюднив дані про автомобілі, якими користуються розслідувачі, і адреси деяких співробітників, 17 серпня заперечив причетність до підпалу.

Тиск і агресія проти журналістів: хто реагує?

Президент України Володимир Зеленський обурився через погрози і тиск щодо журналістів і закликав правоохоронні органи якнайшвидше розслідувати їх. Так, Зеленський відреагував на підпал автівки програми «Схеми» вранці 17 серпня.

«Як президент України я завжди захищатиму права кожного громадянина, незалежно від його особистого ставлення до мене... Моя творча діяльність завжди була пов’язана з досить гострою критикою чинної на той час влади. Неодноразово це створювало нашому колективу проблеми. Я пройшов все це, я знаю, як це, і ніколи не допущу, щоб за мого президентства будь-яка критика влади тягнула за собою переслідування або залякування», – пообіцяв Зеленський у соцмережах.

Як реагує на атаки проти журналістів українська правоохоронна система?

• Погрози Катерині Сергацковій та проєкту «СтопФейк»

3 липня «Заборона», проєкт, який заснувала журналістка Катерина Сергацкова, опублікувала статтю про ймовірні зв’язки між лідерами ультраправих та неонацистських груп з керівництвом фактчекінгового проєкту StopFake. Ця організація розкритикувала матеріал і назвала його частиною тренду «цькування та залякування від проросійського медіа».

Зрештою, і Сергацкова, і «СтопФейк» заявили, що через цю ситуацію їм почали погрожувати.

Так, 11 липня Роман Скрипін, український журналіст зі 130 тисячами підписників, опублікував у Facebook фото Сергацкової та її сина, розповів деталі її біографії та припустив, що вона працює на російську владу. У коментарях дописувачі погрожували співзасновниці «Заборони» вбивством та фізичним насильством, публікували її адресу та фотографію її будинку. Низка міжнародних та українських громадський організацій закликала українську владу подбати про безпеку журналістки. До цієї заяви долучився і проєкт «СтопФейк», попри свою суперечку з Сергацковою.

В СБУ на запит Радіо Свобода відповіли, що там відсутня інформація щодо розслідування цих випадків, щодо захисту журналістів обох проєктів, щодо російського чинника у цій ситуації та щодо її правової оцінки.

Міністерство внутрішніх справ України на запит Радіо Свобода за кілька тижнів так і не відповіло.

Наприкінці липня 2020 року Катерина Сергацкова виїхала з України, щоб уникнути загрози своїй безпеці.

• Погрози Любові Величко

29 липня журналістка Любов Величко подала до Броварського міського відділу поліції дві заяви щодо погроз їй вбивством та перешкоджання журналістській діяльності. Це сталося після виходу її розслідування про телеграм-канали: «Тєлєга» для Слуги. Як телеграм-канали, що, ймовірно, ведуться з Росії, впливають на роботу Ради».

Частина погроз лунає від конкретних, досить відомих в Україні осіб, повідомляє Величко.

«У справі фігурує Ольга Шарій, це дружина скандального блогера Анатолія Шарія, вона є головою «Партії Шарія». В цій заяві долучено відео, в якому вона обливає мене лайкою, тисне на мене як на журналіста», – розповіла Любов Величко.

СБУ відповіло Радіо Свобода, що «не має інформації» щодо цього випадку. МВС наразі на запит не відповіло.

Ольга Шарій не коментувала заяви Величко.

• Випадки, пов'язані з Радіо Свобода

8 серпня 2020 року журналіст програми розслідувань «Схеми: корупція в деталях» Михайло Ткач повідомив, що виявив у себе вдома ознаки пристрою прослуховування. Поліція почала два кримінальних провадження: про порушення недоторканності приватного життя журналіста та щодо незаконного обігу й використання прихованих записувальних пристроїв. Але вона так і не провела огляд приміщення за допомогою спеціального обладнання, здатного виявити можливі пристрої.

Слідчий експеримент 17 серпня поліція теж проводила без спецтехніки.

Запити Радіо Свобода до поліції Києва про цю ситуацію наразі залишилися без відповіді.

На початку доби 17 серпня невідомі підпалили автомобіль програми журналістських розслідувань «Схеми»: саме про підпал говорять фахівці ДСНС, які вже дали свій висновок.

Адвокат Володимир Щиголь, прибувши на місце, засвідчив: криміналісти виявили та взяли зразки речовини, за допомогою якої, ймовірно, автомобіль був підпалений.

«Схеми» опублікували відео моменту підпалу авто редакції з камер спостереження:

Президент Володимир Зеленський, який нині закликає розслідувати як підпал автівки «Схем», так і заяву журналіста цієї програми Михайла Ткача, під час пресконференції 20 травня поскаржився на роботу програми «Схеми», зокрема на Ткача, який нібито «всюди супроводжує кортеж глави держави». Редакція програми тоді заявила, що працює в інтересах суспільства, а не влади, а всі журналісти програми «діють у межах норм законодавства та відповідно до журналістських стандартів».

Тим часом 17 серпня головна редакторка Київського бюро Радіо Свобода Інна Кузнецова зустрілася з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та керівництвом Національної поліції через підпал автомобіля водія програми «Схеми» та через можливе прослуховування журналіста Михайла Ткача. Після зустрічі у МВС запевнили, що розслідування справ «буде максимально об’єктивним та відкритим для суспільства, а виконавці і, головне, замовники мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності».

Найшвидше розслідувати ці справи закликала в.о. президента Радіо Свобода Дейзі Сінделар.

Того ж дня, 17 серпня, СБУ повідомило про затримання імовірного співучасника іншого підпалу, авто львівської кореспондентки Радіо Свобода Галини Терещук. Авто спалили в ніч на 30 січня 2020 року. Затримали колишнього оперуповноваженого поліції Львівської області, який, за версією слідства, допомагав раніше судимому замовнику.

Виконувач підпалу, колишній студент «Львівської політехніки» Якоб Сарахман, з 25 травня перебуває на волі: суд призначив йому п'ять років позбавлення волі з трирічним випробувальним терміном.

Чому тиск на журналістів триває? І що з цим робити?

Координаторка у «Медійній ініціативі за права людини» Марія Томак зауважує, що тенденція атак на журналістів в Україні триває з 1990-х років, однак останнім часом вона не зменшилася, а, навпаки, зросла.

Марія Томак помічає, що погрози та реальні атаки проти журналістів значною мірою спрямовані проти проєктів, які представляють незалежну журналістику.

«Медійна кампанія проти підтримки Заходом реформ в Україні останнім часом посилилася – і з боку проросійських сил, і з боку Ігоря Коломойського та людей з його орбіти. І на цьому тлі незалежні журналісти, які професійно виконують свою роботу, почуваються в Україні під загрозою. Передовсім ідеться про представників тих медійних проєктів, які підтримуються західними донорами. На жаль, це чи не єдиний вид журналістської діяльності, який залишається в Україні незалежним. Тобто фактично це цілеспрямована атака на незалежні медіа в Україні», – підсумовує оглядачка у коментарі Радіо Свобода.

Менеджерка проєктів на підтримку громадянського суспільства Української Гельсінської спілки з прав людини Ольга Решетилова також говорить про відчуття безкарності в тих, хто переслідує журналістів в Україні. Вона наголошує: в українських реаліях – вкрай недостатньо самого лише громадського розголосу для того, щоб захистити представників ЗМІ.

«Про що б ми не говорили, всі ці напади мають спільний знаменник – це безкарність і неефективне розслідування злочинів. Ми не бачимо, щоб назвали замовників жодного нападу на журналістів чи активістів, починаючи з 2016 року. А більшість із них мають замовний характер. В кращому випадку вдається встановити виконавців. Замовників – практично ніколи. Є безпрецедентний тиск громадськості, є резонанс, але в підсумку нічого не відбувається. Тому що правоохоронна система дуже часто і є бенефіціаром тиску та нападів. Але навіть там, де не є, вона не зацікавлена показувати приклади якісного розслідування, бо це потягне ефект доміно. Назвавши одного замовника – доведеться назвати іншого, потім третього... А це є загрозою для тієї неофеодальної системи, в якій Україна живе», – вважає правозахисниця.

Варто виділяти кілька категорій журналістики, і в кожній з них оцінювати ризик за своєю шкалою, наголошує головний експерт з медіаправа Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай.

«Перше: цивільна журналістика в Україні та військова мають вимірюватися за різними шкалами. Там, де Крим і Донбас, там працювати значно небезпечніше. Друге: журналістика регіонів небезпечніша за журналістику Києва, Харкова, Львова, Одеси і загалом великих міст. У великих містах журналістів більшою мірою бояться зачіпати. В регіонах – журналіст сам-на-сам з тими, хто контролює ситуацію на місцях, – визнає Ігор Розкладай. – Так, в Україні ситуація в цілому краща, ніж в Росії чи в Білорусі. Але тенденція останнього часу небезпечна, особливо враховуючи те, що почали палити машини. Якщо ці справи не розслідувати – це призведе до значно більших негативних наслідків. Напади на журналістів є майже в кожній країні. Питання в тому, чи розкривають їх і якими є наслідки».

Директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко закликає правоохоронну систему та українську владу зробити захист журналістів одним зі своїх пріоритетів.

«Деякі справи (як от підпал автівки Галини Терещук) розкривають. Але більшість залишається поза увагою правоохоронців. Моя порада може здатися банальною: як би це не було складно для правоохоронних органів – вони мають приділяти першочергову увагу розслідуванню злочинів проти журналістів та частіше розкривати їх. Щоб ці результати доходили до якнайширшої аудиторії та щоб ні в кого не виникало відчуття безкарності. Щоб охочі нападати на журналістів спершу сто разів подумали», – зауважує медіаекспертка.

Навесні 2020 року Україна піднялася на шість позицій і посіла 96-те місце у світовому «Індексі свободи преси». Про це йдеться у звіті організації «Репортери без кордонів». Водночас зміна позицій в рейтингу відбулася не внаслідок успіхів України, а через погіршення загальної ситуації у світі. Так, за останній рік Україна погіршила свою оцінку на 0,06 бала, і тепер її індекс – 32,52.

Сусідні Росія та Білорусь – на 149-му та на 153-му місцях у світі відповідно, а перше місце за свободою преси посідає Норвегія.