Просування війни на захід Європи зупинила рішучість українців, але мало, хто в Європейському союзі розуміє небезпеку, яка виходить зі сходу, і ще менше є таких, які готові на це реагувати, говорить генерал Жан-Поль Перрюш, колишній генеральний директор Військового штабу Євросоюзу в Брюсселі, відповідальний за виконання військових аспектів Європейської політики безпеки та оборони. Нині він є почесним президентом «ЄвроДефенс-Франс», пан’європейської асоціації вищих цивільних та військових чиновників, а також ділових людей, зацікавлених у питаннях європейської оборони. Випускник Інституту передових національних оборонних студій у Парижі і колишній заступник командувача сил НАТО в Косові, нині є також стратегічним консультантом та членом Стратегічної консультативної групи Атлантичної ради США.
З генералом Перрюшем ми зустрілися минулого тижня у Парижі під час засідання комісії «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією та Україною, спільно з Європейським союзом», яка об’єднала українських, російських та європейських інтелектуалів, правозахисників, представників церковних та світських організацій у пошуку тривалих умов миру між Росією та Україною, Росією та Європою.
– Війну, що точиться на території України, в результаті якої загинуло вже понад 13 тисяч людей, на Заході евфімістично називають «конфліктом на сході України». Як Ви розумієте, що там відбувається?
Росія усвідомила, що єдиний спосіб підкорити ці країни – через російськомовне населення
– Я вважаю, що можна говорити про дестабілізацію цілої України через агресію Росії, яка продовжує вважати колишні території Радянського Союзу «своїми». Тому Росія веде агресивну політику щодо цих країн по периметру своїх кордонів.
Не маючи достатньою військової потужності для того, щоб підкорити ці країни військовим шляхом, і враховуючи свій власний досвід війни проти ворожо налаштованого населення в Афганістані і досвід інших країн, наприклад досвід США у В’єтнамі, – Росія усвідомила, що єдиний спосіб підкорити ці країни – через російськомовне населення, що живе на територіях цих країн. Це – російський ресурс, бо їх можна спрямувати проти урядів їхніх власних країн та їхніх інституцій. Це те, що відбулося у Придністров’ї в Молдові, у Грузії в районах Абхазії та Південної Осетії, а тепер в Україні – в Криму і на Донбасі.
Росії вдалося дестабілізувати територію, де живе багато російськомовних
Військові сили у такому випадку не є першочерговим засобом, але Росія використовує військові інструменти для того, щоб підтримати російськомовне населення цих країн проти їхніх урядів. Таким чином Росія створює і поглиблює нестабільність у сусідніх країнах. Думаю, що нині ситуація вигідніша для Росії, ніж попередні, бо Росія завжди мислить у категоріях територіальних захоплень – чим більша територія Росії, тим величніша є ця країна. Я думаю, що це не так, але боюся, що пан Путін зі мною не погоджується.
Це – те, що сталося на сході України, де Росії вдалося дестабілізувати територію, де живе багато російськомовних громадян України. В результаті Київ не контролює частини територій України, і це неприйнятно не лише для Києва, але і для міжнародного співтовариства.
– Ви так чітко і ясно все пояснюєте, на відміну від європейських політиків. Це лише зараз, на шостому році російської агресії стало зрозуміло, раніше політики цього не бачили і через це не надавали Україні військової допомоги для того, щоб відбити напад Росії? Бо тоді Україна опинилася під свого роду військовим ембарго – жодна західна країна не надала військової допомоги попри підписаний Будапештський меморандум.
Гадаю, що західні країни не були готові швидко реагувати на такі події. Ніхто не чекав такого блискавичного розвитку подій в Криму в 2014-му
– Гадаю, що західні країни не були готові швидко реагувати на такі події. Гадаю, що ніхто з західних аналітиків, дипломатів, військових стратегів не уявляв собі, що пан Путін може вдатися до таких кроків. Ніхто не чекав такого блискавичного розвитку подій в Криму в 2014-му. Тож коли у вас немає на місці необхідних військових засобів – техніки і людей, щоб відреагувати на агресію, ви нічого не можете їй протиставити – можете лише говорити, тож вони висловлювали свій протест. Але нічим дієвішим не змогли відповісти.
– Зараз ми бачимо активну підготовку до зустрічі «Нормандської четвірки», де, за побоюванням багатьох українських оглядачів, лідери Німеччини і Франції будуть переконувати молодого і недосвідченого українського президента погодитися на російські умови миру. Ви поділяєте ці побоювання, що наслідки в довгостроковій перспективі можуть бути руйнівними, і не лише для України?
Зараз захист України – це захист Європи, її демократії, її свободи, її цінностей
– Так, на жаль, короткострокові інтереси диктують чимшвидше спробувати загасити антагонізм між Росією і Україною. Але на довшу перспективу вони можуть обернутися більшими проблемами.
Проблема полягає у тому, що Україна зараз стикнулася з проблемою, більшою, ніж вона сама, і це має бути спільною європейською відповідальністю. І зараз захист України – це захист Європи, її демократії, її свободи, її цінностей. І про це потрібно пам’ятати, навіть незважаючи на те, що Україні потрібно здолати ще чималий шлях для того, щоб стати по-справжньому європейською демократичною державою.
Але якщо не захистити українську державу, вона не отримає шансу стати такою, як ми б хотіли її бачити в інтересах українців та решти Європи.Тому зараз для Європи є подвійне завдання – стримати Росію від спроб подальшої дестабілізації України та інших прикордонних країн.
– Якщо нинішній рецепт примирення між Росією і Україною, включно з «формулою Штайнмаєра», яку зараз усі обговорюють, не створить умов для справедливого і тривалого миру, то чому президент Франції Емманюель Макрон посилено взявся за його просування?
Доводиться шукати компроміс між нашою прихильністю цінностям і реальністю економічного життя
– Французькі економічні інтереси. Багато людей у Франції понесли економічні втрати через запроваджені нами санкції щодо Росії. Що є ще неприємніше, в той час, як ми обмежили свої економічні зв’язки з Росією вже на більше, ніж п’ять років, ми бачимо, що місце наших компаній займають американські, чи китайські компанії. На ринку є конкуренція між компаніями з Європи і компаніями з інших частин світу. Тому президенту важко витримати тиск з боку деяких лобі, які кажуть: «Дивіться, замість нас на російський ринок зайшла американська компанія, чи китайська». Тому доводиться шукати компроміс між нашою прихильністю цінностям і реальністю економічного життя.
Але я думаю, що дуже важливо не показувати президенту Путіну нашої слабкості, бо ми маємо важелі впливу, які були б зрозумілі та відчутні для нього.
– Щодо самої «формули Штайнмаєра», чи на Вашу думку, вона в принципі реалістична?
– Думаю, їй бракує амбіцій. Можливо, її авторам здається, що таким чином вдасться заспокоїти Путіна, дати йому відчуття, що він досяг достатньо для того, щоб не дестабілізувати ситуацію далі. І можливо, в короткостроковій перспективі так і буде. Але з іншого боку, це означає, що ми визнаємо, що тактика Путіна була правильною – за допомогою воєнних дій і гібридних дій можна досягти тієї дестабілізації України, яка йому була потрібна.
Для мене було б соромно усвідомлювати, що ми визнаємо, що через свої неприпустимі дії в Криму і на Донбасі Путін виграв, можливо, не все, що він хотів, але отримав значні переваги у своїй довгостроковій грі. Раніше ми говорили, що Путін порушує міжнародні угоди, руйнує світовий порядок, а тепер виходить, що з його боку це була розумна тактика – саме так і потрібно діяти для досягнення своєї мети в Україні, як, до речі, він вже зробив у Грузії.
– Як Європа могла б вплинути на Росію, показати їй свою силу, не використовуючи для цього сили НАТО, що для багатьох рівнозначно провокації Росії?
– Як колишній генеральний директор Військового штабу Європейського союзу в Брюсселі, відповідальний за виконання військових аспектів Європейської політики безпеки та оборони, я наполягав на тому, що питання безпеки і оборони потрібно розглядати в комплексі і в інтересах цілої Європи, щоб були враховані інтереси європейців від Словенії до Португалії, і що всі вони мають інтерес у тому, щоб східний кордон Європи перебував у безпеці. Але це ще не стало європейською політикою – для неї ще немає політичної волі.
