Європа не є безборонною перед російським впливом – французька дослідниця

У Парижі добігає кінця судовий процес проти дослідниці з Ренського університету Сесіль Весьє, яка написала книжку про російські мережі у Франції. Деякі з названих нею осіб, що свідомо чи несвідомо просувають інтереси Кремля у Франції, вирішили подати в суд на професорку, бо не хочуть, щоб їх сприймали як друзів московського режиму.

Останнє засідання, на якому суд має дати відповідь про те, чи не було наклепу в словах дослідниці, має відбутися найближчими днями. Книжка «Мережі Кремля у Франції» вийшла в 2016 році і була, за словами авторки, реакцією на захоплення Криму і війну на Донбасі. Під час нещодавньої тристоронньої зустрічі у Франції представників громадянського суспільства, наукової громадськості і журналістів-розслідувачів з України, Росії та країн Євросоюзу Радіо Свобода мало можливість розпитати Сесіль Весьє, чому її дослідження викликало таку бурхливу реакцію у Франції.

– Я помітила активізацію мілітаристської риторики в самій Росії в той час, коли Росія почала війну на території України. Моє дослідження розпочалося з того, що я помітила різке зростання кількості пропаганди, просування ідеї необхідності війни проти українців і та відверта брехня, яка з’явилася у російських ЗМІ. Мене особисто шокувала історія про «розіп’ятого хлопчика», яку поширювали російські ЗМІ, які потім намагалися доводити, що цієї історії вони не повідомляли.

Але ще до цього я помітила цілеспрямовану роботу на те, щоб відновити чи створити кремлівські мережі у Франції. Чому я кажу «відновити» – тому що такі мережі існували ще за часів Радянського Союзу, і про це було написано кілька книжок. А тут ці мережі відродилися і обросли новими учасниками. Я почала помічати, що конкретні люди посилають інформацію на підтримку Кремля. І ці люди явно працюють на те, щоб захищати не російські інтереси, а інтереси Кремля.

І до того, як війна почалася, було просто за цим стежити, бо було незрозуміло ще, для чого все це робиться. А коли війна почалася, стало зрозуміліше, для чого були потрібні всі ці зусилля посольства, яке організовувало різні події, щоб доводити, нібито не Росія розпочала цю війну. Тобто коли почалася війна, вже стало ясно, для чого, але цікаво було простежити, як це робиться, і простежити за діяльністю людей, які підтримували і розвивали наратив Кремля.

– Які категорії людей ви виділили? Це радше агенти чи, користуючись ленінською термінологією, «корисні ідіоти»?

– Так, чимала частина людей, які розвивають цей наратив, дійсно в це вірять, тобто якраз це є категорія «корисних ідіотів». У радянські часи КДБ, чию діяльність я вивчала, використовував агентів впливу, які навіть не усвідомлювали, що вони є агентами впливу Кремля. Їх запрошували до Москви, гарно розважали і годували, робили подарунки, і вони верталися додому і всім розповідали найкращі історії про СРСР. Але були і професійні люди, які ці наративи підтримували і свідомо просували. Зараз вони вийшли на інший рівень у порівнянні з радянськими часами, бо Москва може створювати свої ЗМІ. Вони їх створюють всюди, і в тому числі і у Франції.

– Нещодавнє дослідження у Чехії показало, що не так впливові є безпосередньо російські ЗМІ, які працюють на місцевому ринку, як місцеві сайти з прихованими власниками. Бо вони змішують правду з вигадкою і поширюють цю інформацію серед різних груп, що невдоволені владою і ЗМІ, серед любителів теорій змов і використовують вже їхню енергію для поширення своїх «фейків» у соціальних мережах. Чи схожий механізм працює і у Франції, чи можна говорити про те, що вони впливові?

– Ступінь їхнього впливу важко визначити. Бо вони вловлюють ту хвилю невдоволення, яка зараз є у суспільстві, і на ній вже «мовлять». На відміну від радянських часів, вони не намагаються довести, що в Росії все чудово і це – приклад для світу. Вони намагаються говорити з французами про їхні проблеми – міграція, злочинність, ксенофобія – це є їхні улюблені теми.

Коли настала криза з «жовтими жилетами», для російських ЗМІ це був зоряний час. Російський телеканал RT, колишній Russia Today, приділяв більше уваги цим вуличним протестам, ніж всі решта французьких медіа разом узятих. Вони відкрили платформу для цих антисистемних протестувальників, які вже впродовж понад півроку дестабілізують соціальну ситуацію у Франції.

Таким чином цей канал став популярним серед групи людей, які співчувають різним гаслам, які висуває цей рух, але які поняття не мають щодо того, що відбувається у Росії. Їм байдуже, що там відбувається, їм байдуже, що Росія робить в Україні, але їм дуже подобається, що нарешті якісь ЗМІ на них звертають увагу і позитивно розповідають про їхній протест. Потрібно розуміти, що і інші французькі ЗМІ розповідають про протести, але лише RT подає їх у виключно позитивному ключі, а дії уряду у виключно негативному. В результаті, якщо ви дивитеся новини RT, у вас буде складатися враження, що у Франції взагалі жити небезпечно, що тут все погано, що проблема зі страйками величезна, що з мігрантами – страшні проблеми, і таке інше.

– А чи багато французьких політиків просувають цю ідею на національному рівні і посилюють її своїм впливом, як, знову ж таки, відбувається у Чехії, коли, як кажуть дослідники, месиджі кремлівської пропаганди пізніше повторює президент країни Мілош Земан?

– Є ознаки того, що вплив на французьких політиків існує. Це – окрема історія від медіа, хоча часто пов’язана. Наприклад, історія про те, що Перший чесько-російський банк кредитував перед виборами французьку ультраправу партію «Національний фронт» на чолі з Марін Ле Пен. У кінці 2014 року стало відомо, що банк видав французькій партії мадам Ле Пен кредит на 9 мільйонів євро, а потім ніби збанкрутував, і з’ясувалося, що там якісь офіцери, ледь не полковники КДБ працювали, це вже є певний знак.

Якщо говорити про інших політиків у Європі, то були повідомлення про те, що Кремль пропонував гроші своїм союзникам – італійській партії «Ліга». Про це було розслідування італійських журналістів. І таких історій із Європи ми чуємо дедалі більше. Згадайте лише історію про німецьких депутатів, які є під впливом Росії і будуть засідати в Європейському парламенті в результаті нещодавніх виборів.

Тобто ці політики не лише дивляться прокремлівське телебачення і після цього кажуть, що в Україні громадянська війна, а Росія не має до того жодного стосунку. Ні, бо це переконання оплачується ще і грошима і політичною підтримкою. Тобто це вже стає для багатьох європейських країн питанням національної безпеки і питанням безпеки всього європейського проекту. Бо важливо знати, хто працює на свою країну, а хто працює в інтересах інших держав, у тому числі в інтересах Росії.

Не лише політики, між іншим, є цільовою аудиторією кремлівського впливу. Я дізналася нещодавно цікаву історію про одного видавця, якому пропонували видати книжку на підтримку Кремля і пропонували за це величезні гроші.

– Довіра між громадянами, соціальні зв’язки базуються в Європі на тому, що люди спільно довіряють правовій системі, вірять у те, що вони живуть у правовій державі і закон їх захищає. Чи цю віру не вдалося похитнути? І чи закон може захистити людину від нових методів кремлівського впливу?

– За радянських часів ми більш-менш орієнтувалися, як діяла стара система впливу. Про це були дослідження, писалися книжки. Але нині з’явилися нові методи впливу, не лише російського, між іншим, перед дією яких ми виявилися безборонними. Бо є питання про те, як протистояти цьому впливу ще до того, як людину звинувачують у зраді батьківщини. Як поставити рамки, за які не можна виходити.

Звичайно, закони про таємне фінансування є. За законом, у Франції потрібно повідомляти, звідки з’являються гроші на партійну діяльність. Але ці закони, як виявилося, мають лазівки, які успішно використовуються. Тому ці закони треба переглянути і поставити додаткові запобіжники. Те саме стосується і пропаганди і поширення «фейкової» інформації.

Ми вже зрозуміли, про ще тут ідеться. Протягом останніх років ми визначили проблему, ми дослідили її, ми знаємо факти, ми встановили зв’язок між ними. А тепер потрібно адаптувати наше законодавство, щоб поставити заслін для іноземного впливу. Хочу ще раз наголосити, що, крім Росії, цим шляхом іде і Китай, тому законодавство потрібне загалом проти впливу іноземних держав, які намагаються визначати нашу політику.