Жителі міста Нью-Йорка, що на Донеччині, розповідають, як живуть з війною на порозі.
Матвій, 17 років
В основному свою продукцію фенольний завод збував у Крим. Тому коли Росія анексувала Крим, економіка Нью-Йорку зазнала сильного удару. Зараз завод працює не на повну потужність, а питання працевлаштування є найбільшою проблемою міста.
Я був ще малим, коли розгорівся конфлікт, тому мало пам'ятаю своє життя до того. Важко уявити, що можна звикнути до життя під час війни, але це саме те, що трапилося з нами.
Найстрашнішим був момент, коли на мою вулицю влучили мінометні снаряди. Я почув їхній гуркіт, але це звучало як обстріл, який ви чуєте зараз. Потім приблизно через п’ять секунд навколо почали вибухати снаряди. Вогні миготіли, все тремтіло, мама й сестра плакали. Мій тато в той час був на роботі. Снаряд влучив у будинок моєї бабусі та повибивав вікна. Сусід загинув. Він у той час сидів у саду, і коли почався обстріл, то побіг до будинку, але снаряд розірвав його.
Я планую поїхати до Харкова здобувати вищу освіту, а потім хочу повернутися сюди, щоб допомогти розвивати місто. Я люблю свій регіон і хочу зробити його кращим. Я знаю, що політика – брудна справа. Але одна з причин, чому я хочу долучитися до неї – щоб змінити ситуацію на краще. Напевно будуть й погані люди, що намагатимуться мене зупинити, але я готовий до цього.
Христина, 28 років
У вересні бойовики атакували місто за допомогою дрона. Я була вдома і чула дзижчання назовні. Та спочатку я не звернула особливої уваги на це, бо дрони тут літають часто. Але цей звук був новий і дуже гучний. Пізніше до салону краси, в якому я працювала, прийшла військова дівчина й розповіла, що то був октокоптер, який скинув бомбу.
Одним із наслідків війни є те, що розвелося багато тварин, оскільки тут заборонено полювання. Ось у цьому парку, де ми зараз стоїмо, можна побачити кроликів, білок, а в навколишніх лісах – навіть оленів. У деякі ліси заборонено ходити через мінні пастки та інші небезпеки, які там чатують.
Час від часу російські гібридні сили глушать радіосигнали українських військових. Це впливає й на наші мобільні телефони, тому іноді ми не можемо ані надіслати повідомлення, ані зателефонувати, навіть коли телефон показує наявність зв'язку.
У перші дні війни було дуже важко пересуватися. Я навчалася в Горлівці, яка зараз підконтрольна бойовикам. Коли я їздила автобусом, ми перетинали контрольно-пропускні пункти, на яких інколи, поскидавши свої сорочки, стояли п’яні чоловіки з величезними животами. Вони зупиняли машини палками, розмальованими під поліцейські жезли. Це був дуже хаотичний час.
Людей непокоять розмови про вторгнення і дехто запасається гречкою, хлібом, м’ясними консервами. Поки що я думаю, що це просто Путін грає в ігри, намагаючись вибити собі поступки.
Олег, 53 роки
Хто на нас нападе? Україна нікому не потрібна.
Мій брат живе в Донецьку, і зараз через війну ми не бачимося. Всі залишають це місто. Що тут робити молоді? Всі кав’ярні закриті. У нас були не тільки кафе – усе було, але зараз все закрите. Раніше я працював на шахті неподалік, але отримав травму на роботі й втратив зір на одне око. Моя пенсія лише 3000 гривень на місяць. Нам сказали, що отримаємо ще додатково 80 гривень. І що в цьому хорошого? Одна хлібина коштує 23 гривні!
Солдатам, які тут дислокуються, заборонено купувати випивку, тому іноді вони підкидають місцевим жителям трохи грошей, щоб ті їм купили.
На самому початку конфлікту, коли я працював на шахті, ми з одним молодим робітником вийшли надвір покурити. Снаряд влучив у двері й скло посипалося, мов дощ. Якби ми вийшли перекурити на кілька секунд раніше, хто знає, як би все було. Я знав одну стареньку, яка вийшла в город вирвати щось для борщу. Несправний снаряд із пронизливим звуком влучив їй прямо в голову і вбив її, навіть не розірвавшись.
Колись місто називалося Нью-Йорк, потім було перейменоване. Зараз йому знову повернули цю назву. А для чого? Нічого ж не змінилося, ми так само ходимо, п'ємо самогон. Ми думали, що може Джо Байден нам допоможе, але ніхто нами не цікавиться.
Примітка редакції: Декілька фотографій у цьому сюжеті знято на широкоформатну камеру ФКД виробництва Української РСР 1972 року. Камера надає зображенням підвищене відчуття глибини і, в деяких випадках – візуальні недоліки.