Як Фінляндія у Другу світову війну «пройшла між краплинками»?

З огляду на загрозу масштабної російської агресії проти України дедалі частіше кажуть про фінляндизацію як можливість уникнути такого розвитку подій. Якщо коротко, фінляндизація – це коли слабша держава поступається частиною свого суверенітету державі сильнішій. Більше про це можна почитати тут чи послухати тут.

Актуальність фінської історії на часі, проте її не завжди адекватно інтерпретують. Скажімо, наприкінці минулого року в інтерв’ю один знаний український політтехнолог, серед іншого, зазначив, мовляв, Маннергейм переміг Сталіна чи то СРСР. Але це не так. Фінський головнокомандувач Карл-Густав Маннергейм у роки Другої світової війни жодного разу не переміг Сталіна чи то СРСР, але двічі відбився з великими втратами. Власне, фінляндизація і була наслідком того, що війна не була виграна Фінляндією.

Або, як ще попередній президент України Петро Порошенко був із візитом у Фінляндії, його пресслужба поширила повідомлення, що глава держави відвідав Лінію Маннергейма, себто фінські укріплення часів Другої світової війни. Але ж справа в тому, що після війни Лінія Маннергейма опинилася на території СРСР, і зараз це територія Російської Федерації. Хтось, очевидно, пояснив пресслужбі помилку, і там оперативно виправили, що президент відвідав ставку Маннергейма.

Отже, фінська історія заслуговує на те, аби в певних моментах її розібратися краще. «Історична Свобода» спробувала це зробити з Максимом Майоровим, експертом Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

– У ХХ столітті Фінляндія та Україна мали в історії схожі моменти. Вони майже одночасно проголосили незалежність. Втім, фіни змогли досить швидко подолати місцевих більшовиків і їхніх російських союзників. А УНР тоді програла.

У 1930-і роки в Фінляндії були поширені мовні суперечки щодо статусу шведської мови. Ба навіть там теж була історія з великим гербом! На гербі Фінляндії зображений лев. І певна частина фінської громадськості казала, що це наш історичний герб, але лев – це не фінська тварина. І на великому гербі зобразили двох ведмедів. До речі, фіни свій цей великий герб так і не затвердили…

– Як на мене, все-таки важливо сказати і про різницю між УНР і Фінляндією. Все-таки Фінляндія на момент проголошення незалежності мала тривалішу традицію автономного існування. Велике князівство Фінляндське мало окреме законодавство, представницький орган. А Україна була повністю позбавлена цього всього, всю владу, столицю – все треба було організовувати з нуля. Тобто фінам в цьому плані пощастило – у них був певний базис.

Але це щастя закінчилося напередодні Другої світової війни, коли СРСР – та ж більшовицька Росія вирішила, що досягнула тієї стадії розвитку, коли може «виправляти помилки», допущені під час громадянської війни. Тоді згадали румунам, туркам, фінам про «історичні борги» перед Москвою, які треба віддавати. Тоді й почалася ця сумна історія, яка призвела до фінляндизації.

– Від самого початку Другої світової війни Фінляндія проголосила нейтралітет, як і ціла низка інших країн. Чому нейтральним країнам тоді було так складно зберегти свій нейтралітет?

– Друга світова була більшою мірою тотальна війна, ніж Перша. І ключові учасники Другої світової війни намагалися врахувати помилки, допущені під час попереднього глобального конфлікту.

Поразка Німеччини в Першій світовій війні великою мірою була зумовлена ефективною блокадою, зокрема морською, ізоляцією її від ресурсів. Гітлерівська Німеччина бажала уникнути ресурсної пастки і менше рахувалася з нейтральними країнами.

Країни басейну Північного моря – Нідерланди, Данія, Норвегія – були нейтральні під час Першої світової. І цей нейтралітет поважали. Але Гітлер зламав ці принципи й окупував ці країни, щоб Північне море не заблокувала Британська імперія.

Що стосується Східної Європи, то все вирішив пакт Молотова-Ріббентропа в серпні 1939 року. Країни, які сподівалися не вступати у війну, бути нейтральними, зокрема Балтійські країни, були Гітлером і Сталіним поділені між собою на сфери впливу. І як такі вони були вже приречені.

До речі, країни-противники Німеччини теж значною мірою вчиняли аналогічно. Зокрема, США і Британія окупували Ісландію та Гренландію. А влітку 1941 року радянські і британські війська окупували Іран, який теж нейтральним збирався бути.

– А як щодо фінського нейтралітету?

– Фінляндія бачила себе в першу чергу країною скандинавської співдружності. Тобто пов’язувала свою долю зі Швецією і Норвегією. І теж попервах були сподівання, що вдасться цим країнам залишитися на периферії глобальних процесів й уникнути війни. Але доля цих трьох країн склалася абсолютно по-різному. Нейтралітет вдалося зберегти тільки Швеції. Натомість Норвегія була окупована Німеччиною, а Фінляндія стала жертвою СРСР.

– З початком Зимової війни наприкінці 1939 року Фінляндія фактично стала союзницею Британії та Франції. Але вже всередині 1940 року фіни фактично порозумілися з німцями. Як їм вдалося так оперативно змінити союзника на протилежного?

– Якщо говорити про досвід Зимової війни, то союз із Британією і Францією не був до кінця формалізований. Більше того, обмежені результати цього союзу були наслідком позиції самої Фінляндії, яка не бажала сваритися і провокувати додатково, крім СРСР, ще й з Німеччиною, запрошуючи на свою територію французькі і британські війська. Хоча пропозиції поступали.

А вже напередодні війни Німеччини проти СРСР у Фінляндії відбулася переоцінка ситуації. На той момент вже не можна було покладатися на західні демократії, оскільки дуже швидко впала Франція, Британія фактично була ізольована, Норвегія була окупована Німеччиною. Тобто Німеччина могла виступати єдиним гарантом незалежності Фінляндії в умовах, коли СРСР, не задовольнившись підписанням мирної угоди, яка підсумувала Зимову війну, продовжував тиснути на Фінляндію. Адже Фінляндія за пактом Молотова-Ріббентропа належала до сфери інтересів СРСР.

Відтак Радянський Союз намагався провернути у Фінляндії щось подібне до того, що він зробив з Естонією, Латвією, Литвою. Але в той момент у гру включилася Німеччина – почала перекидати війська. І фіни в певний момент повірили, що Німеччина може їх захистити, що Німеччина, виграє війну, якщо не Другу світову, то принаймні війну проти СРСР. У той момент вони зробили ставку на Німеччину з усіма відповідними наслідками.

– Зробили ставку, бо не було більше на кого робити ставку?

– Так. Німеччина могла захистити Фінляндію від СРСР і, більше того, давала надію на повернення втрачених внаслідок Зимової війни територій. Фіни відчували кризу між партнерами по пакту Молотова-Ріббентропа, і підготовка Німеччини до вторгнення в СРСР не залишилася непоміченою. Тим більше, Фінляндія приймала німецькі війська, які пізніше стали основою 20-ї гірської армії в Лапландії. По суті Фінляндія разом із Німеччиною готувалася до війни проти СРСР.

– Але все-таки на самому початку німецько-радянської війни Фінляндія ніби заявила про нейтралітет, але майже відразу оголосила війну СРСР, і почалася «війна-продовження». Чи був шанс на нейтралітет у Фінляндії в тій ситуації?

– Швидше за все, шансу не було. Відверто кажучи, сучасні дослідники сходяться на тому, що і бажання такого у керівництва Фінляндії утриматися в червні 1941 року від «війни-відплати», як це називається, не було.

Формальним приводом для того, щоб Фінляндія виступила проти СРСР, стало те, що радянська авіація завдала ударів по Гельсінкі й різних об’єктах на території Фінляндії. З точки зору радянського командування це були превентивні удари, оскільки Фінляндію розглядали як німецького сателіта. Але це стало формальним приводом, що знову першими порушили суверенітет Фінляндії, першими напали радянські військово-повітряні сили. Це знімало моральну відповідальність за початок нової війни, адже фіни могли сказати, що стали жертвою нападу, на який вони відповідають. А далі вони, звісно, захопилися і в процесі «війни-відплати» перейшли довоєнні кордони.

– Влітку 1941 року для фінської армії, як і для німецької, вдало розвивалися події. І восени 1941-го британський прем’єр-міністр Черчіль писав фінському командувачу Маннергейму в приватному листуванні: мовляв, якщо ви зупинитеся на лінії старого кордону 1939 року, то ми не станемо оголошувати вам війну, але якщо перейдете цей кордон, то ми, як союзники СРСР, будемо змушені вам оголосити війну.

Чому Маннергейм не зупинився, а вийшов за старий фінський кордон і великий шматок Карелії захопив на додачу?

– Тут варто виходити з таких трьох основних гіпотез-припущень, які не спростовують одна одну, а радше доповнюють.

Насамперед, були певні стратегічні обставини ведення бойових дій. Німеччина і Фінляндія діяли разом, мали певні спільні плани. Німців не могло б задовольнити, якби фіни сказали: ми повертаємо старі кордони, на цьому зупиняємося і крапка. Крім того, самі обставини ведення воєнних дій у той час не могли призвести до того, щоб лінія фронту збігалася з довоєнним кордоном. Це була перша причина, але далеко не єдина.

У захоплені Східної Карелії, тобто радянської, частина націоналістично налаштованого фінського суспільства бачила реалізацію ідеалу «великої Фінляндії». Цей ідеал «великої Фінляндії» дійсно жив в певних і досить впливових прошарках фінського суспільства. І з часу подій революції, коли Фінляндія стала незалежною, вона включилася в боротьбу за ці території, хоча цю боротьбу програла і поступилася східно-карельськими територіями Росії. А тут побачили шанс на те, що ці території дійсно можна повернути до «матері Фінляндії».

Але, напевне, найголовнішим моментом було те, що, контролюючи Східну Карелію, Фінляндія отримувала більш вигідні стратегічні позиції. Ідея була в тому, щоб закріпитися на двох великих озерах – Онезькому і Ладозькому – і на річці Свір між ними. Це були зручні позиції для оборони в умовах війни, що тривала.

Якщо говорити безпосередньо про головнокомандувача Маннергейма, напевне, він не стільки керувався романтичними ідеями про «велику Фінляндію», як суто стратегічними розрахунками.

– Оптимальна лінія фронту?

– Так. На підтвердження цього говорить і те, що територія Східної Карелії так і не була анексована Фінляндією, тобто не була включена в політико-правовий простір держави, а там існувала військова адміністрація.

– І знову ж таки про хитросплетіння фінської долі. В 1944 році ситуація на фронті вже докорінно змінилася. На початку літа 1944-го потужний радянський наступ на фінів. Як Маннергеймові знову вдалося зупинити потужний радянський наступ і знову змінити союзників?

– Фінляндія була одним з чемпіонів з виживання в умовах Другої світової війни. Це приклад маленької країни з обмеженими ресурсами, яка була затиснута між двома потужними тоталітарними противниками, але змогла «пройти між краплинками», втративши території, зберегти свій суверенітет.

Про вихід із війни та мир з антигітлерівською коаліцією в Фінляндії серйозно почали задумуватися після Сталінградської битви, коли зникла віра в те, що Німеччина може розгромити СРСР. Оскільки Німеччина не могла розгромити СРСР, то повернення Червоної армії було очікуваним з усіма негативними і драматичними наслідками для Фінляндії. А коли на початку 1944 року була знята блокада з Ленінграду, коли активізувалися бойові дії безпосередньо в сфері оперування фінських військ, то це питання просто постало руба. Почалися такі навипередки торги. І ці торги, як не дивно, на відміну від багатьох інших країн Центральної і Східної Європи, для Фінляндії завершилися відносно благополучно.

Фіни відкинули перший абсолютно неприйнятний жорсткий ультиматум початку 1944 року. Невдовзі, коли німці вже не мали довіри до Фінляндії, вони все-таки допомогли фінам відбити потужний наступ радянських військ, який мав вирішити й закрити фінське питання. Знамениту битву під Іханталою влітку 1944 року фіни виграли великою мірою за допомогою німецької авіації. Відтак переговори увійшли в більш сприятливе русло, і Фінляндія змогла вийти з війни на більш почесних, на більш щадних умовах, ніж їй пропонували на початку 1944 року.

– Тобто фіни скористалися німецькою допомогою, використали німців, а потім одразу розірвали з німцями союз?

– Саме так.

– А як фінське суспільство реагувало на це? Адже фіни разом із німцями пліч-о-пліч воювали. Може й не найкращий, але все-таки наш союзник, а тепер мусимо воювати проти них? Адже Фінляндія не просто розірвала союз з Німеччиною, а й оголосила їй війну.

– Насправді тісного єднання між фінами і німцями під час Другої світової війни не було. Фінляндія була єдиним союзником Німеччини, який не належав до Берлінського пакту. Це тісніший союз, який цементував держави Осі у Другій світовій війні. Щоправда, Фінляндія під тиском обставин підписала Антикомінтернівський пакт, але не вступила в Берлінський.

Крім того, Фінляндія впродовж всієї війни зберігала дипломатичні відносини зі США. По суті, Фінляндія займалася мистецтвом виживання в тих умовах. І цей союз з Німеччиною не був щирий. І після того, як Німеччина почала програвати війну, саме суспільство почало схилятися до варіантів пошуку миру і консолідуватися навколо своєї влади перед лицем неминучої страшної загрози. Хоча, коли запустили процес виходу з коаліції з Німеччиною і перехід на інший бік, то прем’єр-міністр Фінляндії назвав це «найболючішим моментом у житті нашого народу». Ясно, що вони відчували незручність свого становища, крім того, що відчували і страх.

Щодо війни Фінляндії проти Німеччини, то була там Лапландська війна. На фінів поклали обов’язок вибити з північних регіонів країни німецьку 20-у гірську армію. Цю армію німці почали виводити завчасно, розуміючи, куди «дме вітер». І фіни доволі м’яко витискали ці сили, не намагаючись їх розгромити чи інтернувати. Фактично вони дали німцям відступити в Норвегію з малими втратами. Натомість німці, у помсту чи виходячи зі стратегічних моментів, застосували тактику випаленої землі. Населення Лапландії, яке і так потерпало від складних кліматичних умов, ще й зазнало спустошень і руйнувань від німецької армії.

– Вся ця фінська історія – ніби ілюстрація на тему відомої приповідки: козак не той, хто переміг, а той, хто викрутився.

– Саме так.

– Насамкінець ще один аспект, але з іншого боку. А чим пояснити радянські маневри довкола статусу Калерії? Попервах це була автономна республіка в складі радянської Росії. Потім вона стала союзною республікою, причому не Карельською, а Карело-Фінською РСР. А в середині 1950-х років знову стала автономією в складі радянської Росії. Як це пояснити і як це пов’язано з радянсько-фінськими відносинами?

– Тут хороша аналогія, чим була Карелія у відносинах між Москвою і Гельсінкі – це молдавська автономія на лівому березі Дністра, більша частина якої зараз є сепаратистським анклавом у Придністров’ї. Це була автономна радянська республіка молдавська у складі УРСР. Фактично це був такий плацдарм для непокоєння, для підваження прав Румунії на Бессарабію «від імені молдавського народу». Чимось подібним була і радянська Карелія – спрямованим проти Фінляндії плацдармом. І оце підвищення, а потім знову пониження статусу Карелії з автономної до союзної республіки і назад – збіглося в часі з періодом загострення радянсько-фінляндських відносин, коли постало питання про те, що Фінляндія може бути окупована чи включена до складу СРСР.