Наприкінці 2019 року в Парижі відбулася перша зустріч президента України Володимира Зеленського і президента Росії Володимира Путіна в рамках переговорів «нормандської четвірки». Напередодні в Кремлі порадили Зеленському «не піднімати питання Криму» з Путіним на цій зустрічі.
Що може змусити Володимира Путіна говорити про анексований Крим? Чи вірять кримчани російським державним телеканалам? І чи підтримує громадськість у сусідній Росії політику керівництва країни? На ці та інші запитання в студії Радіо Крим.Реалії відповідає російський журналіст, редактор сайту «Русский Монитор» Федір Клименко.
– Наскільки сильний у Росії вплив пропаганди державного телебачення, якщо порівнювати з тим, як це було п'ять років тому?
Холодильник явно останнім часом виходить на перший планФедір Клименко
– Такі соціологічні джерела, як «ФГМ» (російська організація «Фонд «Громадська думка» – ред.), відзначають розчарування населення в анексії Криму. Я не так давно читав останні опитування, згідно з якими лише 39% однозначно схвалюють те, що сталося в березні 2014 року. Це про щось говорить. Саме в такому ставленні до реальності холодильник завжди ближчий, ніж телевізор. Холодильник явно останнім часом виходить на перший план.
– Це не міфи, що росіяни дійсно відчувають на собі наслідки подібних дій Росії?
– Зрозуміло, відчувають. Нещодавно ми займалися збором даних і дивилися, що середня зарплата в регіонах, якщо не брати офіційні дані державної статистики, у багатьох відношеннях нижча, ніж в Україні, за різними спеціальностями. Скільки лікар отримує, наприклад, у Полтаві? Я думаю, що приблизно 10-12 тисяч гривень. У російській глибинці лікар отримує менше за 20 тисяч рублів (приблизно 7600 гривень – ред.).
– Ми провели опитування серед жителів Москви і Сімферополя про те, чи дивляться вони політичні ток-шоу на російському державному телебаченні. Це не репрезентативне опитування, але все ж: як ви вважаєте, чому в Москві кілька респондентів сказали, що не вірять телебаченню, а в Сімферополі навпаки?
– Я думаю, це пов'язано з тим, що Москва – це те місто, в якому в значній мірі більше шансів отримати інформацію з якихось опозиційних джерел. Наприклад, розслідування Навального. А для простих кримчан, мені здається, ця російська опозиційна кухня трохи далі.
– Президент України Володимир Зеленський сказав, що готовий сто разів потиснути руку російському президенту Володимиру Путіну, коли той поверне Києву анексований Крим. Як ви вважаєте, чи це реально і яким чином можна примусити Путіна до розмови про Крим?
– Думаю, що нереально.
– Чому?
– Якщо, умовно кажучи, танки НАТО стоятимуть на Красній площі і в двері Кремля стукатимуть українські солдати, то тоді можна буде примусити Путіна говорити про Крим.
– Але ви ж самі кажете, що протягом цих п'яти років росіяни економічно відчули на собі результати зовнішньої політики...
– Відчули.
Коли на Путіна впливали якісь настрої росіян?Федір Клименко
– Але це не вплине на Путіна?
– Коли на Путіна впливали якісь настрої росіян? Більшість речей, які були зроблені Путіним, були зроблені проти настроїв росіян. За винятком цієї історії з Кримом, яка в якомусь плані підіграла імперським настроям населення, яке за це ж і постраждало.
– Чому ж тоді використовується стільки ресурсів силових відомств для того, щоб придушувати протести в Росії?
– Це різні речі. Зрозуміло, що люди незадоволені своїм існуванням, люди незадоволені політичною системою все більше і більше. Люди не вірять владі, люди ненавидять так званих правоохоронців. Але питання Криму з цим ніяк не пов'язане.
– Є санкції, які були запроваджені після анексії Криму. Вони стосуються і людей із близького оточення Путіна. Чи може це вплинути на те, щоб вони говорили з Путіним і підштовхували його до розмови про Крим?
– Я думаю, що ні. Їм компенсували все те, що вони втратили через санкції. Більш того: друге коло олігархів, які перейшли Путіну у спадок, так званої «єльцинської сім'ї», теж у достатній мірі лояльні до Путіна. Не знаю, через страх це чи через любов... Але ми не бачимо ніяких ознак розколу ближнього путінського кола.
– Яке Крим зараз має значення для Кремля?
– Ми ж пам'ятаємо всю цю пропаганду про «сакральний Крим», «священність Херсонеса» і всю цю муть, яку говорив Путін і його пропагандисти в 2014 році. Вони ніколи від цього не відступлять, це вже зрозуміло. У цьому випадку якось змінити риторику означає повністю визнати свою неспроможність. У них немає ніяких можливостей підкреслити свою значимість і корисність для країни, крім якихось зовнішньополітичних успіхів і таких моментів, як історія з Кримом.
– Наприкінці листопада керівник парламентської фракції ЛДПР у Держдумі Росії Володимир Жириновський заявив, що через Україну може початися війна, і Росії, можливо, «доведеться примітивно знищити київський режим». Також він порівняв Україну з гітлерівською Німеччиною 1933-го року. Такі заяви варто сприймати серйозно?
Для російського режиму було б найкращим сценарієм побачити вуличні бої в Києві, хаос, розвалФедір Клименко
– Думаю що ні. Але, з іншого боку, як ми розуміємо, для російського режиму було б найкращим сценарієм побачити вуличні бої в Києві, хаос, розвал. Така ситуація дала б можливість Росії сказати, що ми змушені втрутитися, щоб не гинули люди, ми вводимо війська. Ось про що б вони мріяли. Чим більше безладу, хаосу, чим гірше живуть люди, гірша економіка, тим краще для Москви.
– Від чого залежить, чи вийдуть люди протестувати в російських регіонах?
Люди – це нова нафтаФедір Клименко
– Люди в Росії, швидше за все, не протестуватимуть проти будь-яких політичних рішень, які безпосередньо, як їм здається, не зачіпають їх. Рівень стратегічного мислення у людей досить низький. Але при цьому вони, швидше за все, вийдуть протестувати, якщо рішення влади безпосередньо впливатиме на їхні інтереси.
Ми бачимо, наприклад, що в Архангельській області, в Комі вже рік тривають багатотисячні протести, на які виходять у деяких населених пунктах до 5% жителів міста. Це якби в Москві вийшов один мільйон на вулиці. Це досить суттєва протестна активність, яка говорить про те, що люди при певних умовах готові протестувати. Судячи з того, як розвивається ситуація в країні, вона стає гіршою, стає менше ресурсів. А оточення Путіна і так звана владна вертикаль хоче споживати на колишньому рівні. Відповідно, ресурси брати нізвідки. І тут допомагає формула: «люди – це нова нафта». Придумуються все нові і нові способи, як з людей вичавити ресурс, і людям це не подобається.
– У листопаді в Росії набрав чинності закон про ізоляцію «Рунету». У 2019 був схвалений закон про штрафи за образу влади в інтернеті. Чи дають ці обмеження і блокування медіаресурсів свої результати і яка їхня реальна мета?
– Реальна мета – зробити «Рунет» схожим на «великий китайський інтернет». Тобто зробити незалежну систему ресурсів, власний YouTube, власну «Вікіпедію», власні пошуковики. І все це замкнути всередині національного інтернету так, щоб у людей не було стимулу ходити «за бугор», на той же YouTube. Але я думаю, нічого не вийде.
