Накопичення російських військ на українському кордоні й загроза поновлення активних бойових дій проти України мають наслідком цілу політичну бурю в Європі та напругу у трансатлатичному вимірі.

Окрім суто військових і політико-економічних факторів напруження по лініях Росія-США та Росія-НАТО на позиції сторін впливає і енергетичний аспект.

Штучно спроєктована і вдало реалізована «Газпром» енергетична криза в Європі обумовила, зокрема, напрочуд дивну позицію Німеччини стосовно ситуації навколо України.

Провідна країна Європи, яка б мала відігравати ключову роль у єднанні союзників проти можливої російської агресії не тільки відмовилася надавати Україні військову допомогу, але навіть заборонила це робити Естонії і намагалася зашкодити Британії, відмовляючись надати повітряний коридор.

Чи не основна причина - це те, що Німеччина отримує майже 60% природного газу з Росії і після запуску «Північного потоку-2» стане надпотужним газовим хабом світового рівня. Так, там діють і принципи пацифістської внутрішньої політики, але енергетичний фактор не менш впливовий.

Водночас, і про це у нас пишуть, і говорять значно менше, енергетичний фактор є важливим і для визначення позиції щодо агресії Росії серед країн Азії.

Азія теж хвилюється

Так, в Японії ціни на електроенергію сягнули найвищого за останні п’ять років рівня. Протягом минулих десяти років Японія стала вкрай залежною від поставок зрідженого газу після зупинки майже всіх атомних станцій у 2011 році у зв’язку з аварією на Фукусімі-Даічі.

Одним із основних постачальників природного газу до Японії зараз є Катар. Загалом, майже 80% зрідженого газу Катару мають споживачів в Азії, але сьогодні ціла низка країн Європи звернулася до Катару з проханням направити будь-які вільні обсяги саме в Європу, очікуючи можливого припинення транзиту російського газу.

Їхні прохання підтримали США, які також перенаправили частину своїх танкерів з Азії на термінали Євросоюзу.

Агентство Nikkei повідомляє, що у січні щоденно близько 50-ти танкерів зі зрідженим газом перебували у Північному, Балтійському і Середземному морях, що майже вдвічі більше порівняно з минулим роком. Кількість танкерів у світі обмежена, й тому така тенденція свідчить про цілком реальну можливість виникнення дефіциту на азійському ринку.

Аналітики відмічають, що в Європу були перенаправлені танкери з катарським газом саме з азійських напрямків. Довготермінові контракти Катару з Китаєм та Японію поки що виконуються, проте тенденція вже викликає тривогу.

«Сила Сибіру-2»

Ще більш важливим розвитком ситуації з постачанням природного газу є наміри Росії презентувати під час візиту президента Росії Володимир Путіна до КНР проект газопроводу «Сила Сибіру-2». Ця труба потужністю 55 млрд. куб. метрів має привести російський газ не тільки до Китаю, але і до Південної Кореї, і до КНДР.

Цікавинка з цим проєктом полягає у тому, що він транспортуватиме газ із тих самих родовищ на Ямалі, де беруть початок трубопроводи «Північного потоку-2».

Немає жодних даних стосовно можливостей подвоєння видобутку газу на Ямалі у найближчі десятиліття, тож «Сила Сибіру-2» має чіткі ознаки традиційного для «Газпрому» проєкту-шантажу, який, в разі його реалізації, дозволить Росії просто перенаправити газ з Ямалу до Китаю і тим самим поставити Німеччину і решту Європи «на коліна».

У Південно-східній Азії зі стурбованістю спостерігають за маніпуляціями Росії, яку підтримує лише Китай. Він, як здається, виграє при будь-якому розвитку подій.

Питання у тому, чи інші країни, які залежать від російського газу, знайдуть йому стабільну альтернативу.

Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода