В Україні поки що немає президента. Зеленський ним іще не став. Не навчився працювати з парламентом, Кабміном, суспільством, міжнародними партнерами й опонентами. Про це в тижневику «Країна» стверджує політтехнолог Олександр Кочетков.
Він вважає, що потенціал у Зеленського розвивається повільно. Не відчуває важливості самого статусу. Продовжує поводити себе, як на конкурсі капітанів КВН. Перекидається шпильками з Юлією Тимошенко в соцмережі, потім відмовляється. Це не рівень глави держави. Він має бути над сутичкою, виступати арбітром, моральним авторитетом, наголошує політтехнолог. І стверджує, що Зеленський не розуміє, наскільки бридко виглядають внутрішні чвари в його команді.
Важливо, щоб усвідомив: він не може протиставляти себе суспільству. У більшості випадків президент спирається на активну, патріотичну частину. А зараз ті, хто виходять на Майдани й готові захищати Україну зі зброєю, в опозиції до влади. Глава держави має знайти спільну мову з цими людьми. Йому потрібні партнери для втілення будь-якої стратегії.
А тим часом немає єдності у президентській партії, оскільки там зібрались люди без єдиної мети. Тому більшість у Верховній Раді розколюватиметься. Дострокові вибори можливі, якщо депутати провалять три важливі для Зеленського голосування. Щодо ринку землі, миру, особливого статусу Донбасу або те, що впливає на його рейтинг, переконаний Кочетков.
Ні Зеленський, ні коло його друзів не були подвижниками України і ніколи не претендували на це. Радше – навпаки. Продукували й продавали жарти, що з роками стали нагадували знущання з країни і її народу. І після такої життєвої підготовки Зеленський іде керувати країною, обурюється дописувач тижневика «Країна» публіцист Сергій Чирков.
Він запитує: для чого очолювати країну, коли маєш її лише за об’єкт жартів і не готовий ні фахово, ні світоглядно? Навіщо все це людині, сформованій у доволі обмеженому за пориваннями середовищі?
У статті «Вовчик хоче Нобеля» дописувач наголошує, що Зеленський прагне миру, не замислюючись якою ціною це дістанеться. Автор вважає, що чинному президентові «пофіг те, чим доведеться заплатити Україні за підписаний із Путіним папірець, що не вартий і туалетного паперу, вкраденого кремлівським злодієм з азовських кораблів».
Напередодні «нормандської зустрічі» 9 грудня лідерів України, Росії, Німеччини та Франції дискусія з приводу формату, змісту та результатів переговорів набирає обертів, констатує газета «День».
Через брак інформації виникають різні припущення і домисли, коли кожен будує свій сценарій розвитку подій. З іншого боку, активізувалися і ті, хто пропонує альтернативу «нормандсько-мінському формату» вирішення проблеми окупованих територій Криму та частини Донбасу.
У самій владі заявили, що дипломатичний шлях є єдино можливим для повернення Україні її окупованих територій. Проте, як зазначає видання, дипломатичний шлях може передбачати різні варіанти і механізми вирішення проблеми. Нині чинна українська влада зробила все, зокрема виконавши виставлені умови Кремля, аби «нормандська зустріч» таки відбулася.
Про свій варіант можливого розвитку подій на шпальтах видання розповідає голова правління ГО «Центр стратегічних досліджень» Павло Жовніренко. Його план дій базується на використанні «Будапештського меморандуму».
Дописувач вважає, що єдино правильним і дійсно безальтернативним кроком у справі досягнення миру, подолання наслідків російської агресії та відновлення українського суверенітету має бути задіяння у переговорах, згідно зі ст. 6 «Будапештського меморандуму», представників саме тих і тільки тих держав, які його підписали. Стаття називається «Нормандський формат»: альтернатива є, або Якою має бути «Українська стратегія досягнення справедливого миру»?»
