У війні Росії проти України обидві сторони втратили вже сотні танків. Ці значні втрати, а також вразливість бойових машин перед протитанковою зброєю змусило багатьох задуматися – а чи взагалі має майбутнє танк на полі бою? Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» розповідають про українських танкістів, які стримують тиск російської армії, а також намагалися розібратися, чому танки залишаються незамінною технікою – особливо для армії, яка йде в наступ.
За кілька десятків кілометрів до лінії фронту танковий екіпаж 3-ї окремої танкової бригади повернувся з нуля на тренування та поремонтувати техніку.
«В мене досвід ще був в АТО, починаючи з 15, 16-го років служив. Різниця є велика - раніше ворога ми могли навіть не бачити, по координатах більше працювали, із закритих позицій, звичайно, й тут так працюємо, але й були випадки що противник виходив бойовими групами на відстані 100-200 метрів, в мене таке було вперше. Звичайно, щоб сказати що перелякалися – ми не могли сказати, що перелякалися, бо не було часу лякатися, треба було працювати», – розповідає Сергій, військовослужбовець 3-ї окремої танкової бригади ЗСУ.
Навідник Сергій та командир танка з позивним «Десант» на все життя запам'ятають свій перший бій. Служити пішли після 24 лютого, кажуть толком і бойове злагодження не встигли пройти, як уже довелося допомагати піхоті громити відразу дві російські колони – у кожній по 9 БМП-3 і 2 танки.
«Викотились на позицію, відпрацювали, ну по тих координатах, які нам дали, відкотились назад, заховались за місцеву ферму. Коли повернувся через хвилинку-півтора назад, побачив, що ціла колона йде позаду нас, 120, 125 метрів було. Дав команду наводчику – противник ззаду, наводчик першим вистрілом гармати розбив БМП-3, другим вистрілом гармати поцілили теж в БМП-3, яке вже ховалося, кумулятивним снарядом в цей. Там буквально ніхто не залишився живий з цих екіпажів, далі в нас виникла проблема трошки, заклинила пушка, автомат заряджання, ми ще раз зарядили вручну, теж по БМП-3, попали в опорний каток, це БМП-3 теж вийшло з ладу і потім підкотився танк, ще ми раз зарядили теж вручну, по танкові теж під низ, він начав диміти, ну він вийшов зі строю, і дальше вже не було можливості приймати бій, ми вирішили відкотитись, ми відійшли за ферму, дальше полями вийшли на позицію, яку ми перед цим займали», – каже командир танку 3-ї окремої танкової бригади ЗСУ з позивним «Десант».
«Танковий бій був, але ми в тому випадку зіграли на випередження, і коли нанесли удар осколково-фугасним пострілом, то ми йому вибили систему, не міг одразу противник перезапустити систему, тому невдовзі там – хвилина часу – механік покинув люк, виліз зі свого люку і пішов до нас здаватися, побіг з піднятими руками в сторону танка. Ми може одразу не зрозуміли, механік наш тоді на той період каже: давимо москаля, кричить. Але вчасно командир танку сказав: стій, не їдь каже, в полон нам тоже треба людей, щоб був обмінний фонд», – продовжує військовослужбовець Сергій.
Екіпаж управляє радянським Т-72, на такому ж Сергій воював у перші роки війна на Донбасі, а от командиру танка довелося перевчатися з Т-64, на якому служив ще за Радянського Союзу.
«Танки 68-го року, ну я чуть-чуть старший, а вони чуть-чуть молодші, ну нічого – можна воювати, можна бити на цих танках противника-загарбника і це все, головне мати віру в себе, в свій екіпаж і тих людей, які нас оточують. Я прийшов сюда не по призову, я прийшов добровольцем», – каже «Десант».
«Техніка радянських часів, техніка старенька, уже вона відпрацювала свої ресурси, можна сказати, але силами екіпажу, силами ремонтних бригад постійно ремонтуємо, усуваємо різні недоліки, поломки і хотілось би звісно нову техніку, вона й працює справніше, але на сьогоднішній день така ситуація – що маємо, те маємо. Головне, що люди мотивовані, стаємо, ремонтуємо і йдемо далі в бій, ні на чому не зупиняємося», – каже «Знахар», заступник командира батальона 3-ї окремої танкової бригади ЗСУ.
Перед вторгненням основним бойовим танком української армії був Т-64 у різних модифікаціях. Т-72 також використали – їх зібрали в оперативному командуванні Захід. Газотурбінні Т-80 перебували на озброєнні у десантників та морпіхів. З початку повномасштабної війни Росії проти України, за даними проєкту Oryx, ЗСУ втратили 198 танків – це підтверджено фотографіями чи відео. У командуванні Сухопутних військ заявили, що українська армія має мінус чотири сотні танків.
«Тобто частину танків неможливо відремонтувати – це ті танки, які згоріли. Це ті танки, в яких здетонував боєкомплект і відбулася руйнація корпусу башти, але є ті танки, які виведені з ладу, і які або вже відремонтовані або ремонтуються на підприємствах чи на території України, чи навіть за межами України. Треба ще враховувати, що Україна отримала як трофеї більше ніж 250 танків. І я розумію, що не менш як півтори сотні танків українські танкісти успішно експлуатують і громлять російських загарбників колишньою їхньою зброєю. І це не тільки Т-72Б, це ї Т-72Б3, і Т-80Б, і Т-80БВМ», – каже експерт у бронетанковій галузі Микола Саламаха.
«В нашого противника на сьогоднішній день дійсно є перевага в техніці, це видно з того, як вони ведуть наступальні дії, вони свою техніку ніяким чином не жаліють, вони виїжджають на лінію фронту, її підбивають, вони її просто залишають, чи вона їздить, чи вона може виконувати бойові завдання – їх це не цікавить, і вони її залишають, просто тікають», – каже заступник командира роти 3-ї окремої танкової бригади ЗСУ з позивним «Скрипач».
«Що сказати про росіян – неважливо, які в них танки, я особовому складу завжди кажу: хай в них будуть самі хороші танки, але важливо, хто в цих танках сидить і чи є мотивація в особового складу Російської Федерації, орків так званих. Якщо вони не мотивовані і не хочуть воювати, то не важливо – хай в них буде Т-90, Т-72Б3 і все на світі саме новітнє. Якщо в машині сидить людна, яка не вміє користуватися, яка погано засвоїла користування танком, а судячи з досвіду, що вони тягають унітази і крадуть жіночу натільну білизну, то хочу сказати – професіоналів серед них не зовсім багато, м'яко кажучи. А професіоналізм наших танкістів уже доведений на усій лінії фронту і неодноразово», – додає «Знахар».
У цій війні вся бронетехніка, а особливо танки постійно під прицілом. За ними полюють бійці із протитанковими комплексами – відео пусків ракет із попаданням у броню десятки. З висоти за танками постійно стежать безпілотники, коригуючи вогонь артилерії, від якої танки найбільше страждають. Тому складається враження, що танки на полі бою приречені. Деякі експерти вважають – їх слід замінити іншим озброєнням. Однак Сергій Березуцький, аналітик Science Technology, переконаний – танк незамінний.
«Якщо ти перебуваєш безпосередньо у лавах піхоти, то так чи інакше ти ціль номер один. Більш пріоритетна, ніж піхота, яку ти підтримуєш. Позаяк танк – це джерело підвищеної небезпеки для супротивника. І на нього починається полювання з усього, що тільки можливо. Проведемо аналогію. Нам потрібна вантажівка, щоб привезти метал, а нам кажуть: Нащо вам? Ми вам дамо 100 велосипедів. Везіть. Тобто це питання, до певної міри, здорового глузду. Є завдання, які можуть вирішувати лише танки, і ніякими безпілотниками або ПТРК це не замінити», – вважає Сергій Березуцький.
«Звісно, танки критично важливі для бойових дій на суші. Так буде й надалі. На Заході це видно. На нещодавній виставці озброєння Eurosatory представили два нові танки. Третій на підході від Великої Британії. США розглядають четвертий. Чотири повністю нові танки потенційно з'являться на ринку в наступні 5-10 років. Росія розробляла сімейство Т-14 «Армата», хто знає, куди це приведе. Україна перед війною також розробляла новий танк», – каже Сем Крені-Еванс, аналітик Royal United Services Institute.
«Принципове питання, на яке ми маємо відповісти: як маневрувати на смертельно небезпечному полі битви без мобільної та захищеної вогневої сили? Зараз це – танк. Вважається, що у майбутньому це можуть бути роботизовані системи. Ключове тут – взаємодія підрозділів. Не можна дозволяти піхоті влаштовувати засідки, придушувати їх дії артилерією. І, як на мене, росіяни не були компетентними в таких діях», – вважає Девід Джонсон, головний науковий співробітник Rand.
Під час першої фази російського вторгнення саме танки були головною ударною міццю для просування багатокілометрових колон. Без розвідки, підтримки артилерії та координації, а також завдяки українській тактиці оборони про використання танків російські військові забули.
«У російській доктрині танки є важливим елементом маневру об'єднаних армій. Вона передбачає, що броню створено для просування на полі бою, щоб дати можливість працювати артилерії. Танки важливі, але не так, як артилерія. Зазвичай, вони практикують так звані вогневі мішки для бронетехніки противника. Або проводять близьку розвідку силою, щоб опонент розкрив свої вогневі точки, щоб по них відпрацювала артилерія та подібні речі. Тому вони важливі для того, щоб артилерія робила свою роботу», – продовжує Сем Кренні-Еванс.
«Бої в Україні показали вразливість російської броні до протитанкових ракет, таких як Javelin, які можуть атакувати танк у найвразливіше місце – зверху на вежі, де броня дуже легка. Також через конструкцію російських танків під час атаки Javelin у них може вибухати боєкомплект. Як і у випадку з будь-якою іншою зброєю, техніка має бути живучою, і щоразу, коли виникає загроза, чи то артилерійська зброя, чи танк, чи солдат сам по собі, ця загроза має бути ідентифікована та усунена. Впевнений, прямо зараз у Росії дуже старанно працюють, щоб протистояти Javelin, британській та німецькій протитанковій зброї, яку дуже вміло використовують українські військові. Росіяни прямо зараз вигадують, як, включаючи тактику на полі бою, захистити танки та зробити їх менш уразливими в Україні», – вважає Джим Таунсенд, колишній заступник міністра оборони США з питань НАТО та Європи.
«Зазвичай, якщо не відбулася детонація боєкомплекту, то екіпаж, як мінімум один з членів екіпажу, здатен самостійно покинути машину, він може надавати допомогу своїм товаришам по екіпажу для того, щоб евакуювати того, хто поранений, чи того, хто отримав контузію. І таких випадків дуже багато», – каже Микола Саламаха.
«Залежить від досвіду, перше досвід і взаємодії екіпажу – якщо екіпаж один з одним, то вони всі будуть один одного витягувати – як родина, як вдома це все, так само і тут. Ми живемо всі разом, нас троє – ми мусим так працювати», – розповідає «Десант».
Росія у війні проти України найбільш активно використовує танки Т-72 ще радянського виробництва та його пізніші російські модифікації. Трохи менше – бойові машини Т-80. За даними проєкту Oryx, РФ втратила 789 танків. У тому числі – гордість оборонпрому Росії, новий танк Т-90 М – «Прорив». Міністерство оборони України називає цифру майже вдвічі більшу – 1498 знищених російських танків.
«Півтори тисячі танків. Чи навіть 1700-1800, які були модернізовані до рівня Т-72Б3 – як мінімум 40% вже втрачено. З них близько 90 втрачено як трофеї для наших збройних сил. І танків Т-80БВМ – це ті, які були модернізовані. Це до 120 машин. Знову ж таки – більше від половини з них вже втрачено. При чому 15 одиниць перейшло до нас як трофеї. Боєздатних залишилося, з урахуванням, там, Т-90А і з того, що вони зараз можуть відремонтувати Т-80Б – максимум 800 одиниць. Максимум 1000», – продовжує Микола Саламаха.
«Є машини, які можна відновлювати. І на це можуть йти кошти, співставні з виробництвом нової машини. Інша справа, що відновлювати їх можна швидше, аніж робити із нуля. Це питання тих коштів, які Росія в змозі надавати на відновлення танків», – каже Сергій Березуцький.
Вже кілька тижнів, як російська армія почала використовувати в Україні Т-62. Їхнє виробництво в СРСР припинили ще в сімдесятих. Гармата калібром 115 мм навряд чи проб'є сучасні танки, але навіть не дивлячись на це, може посилити війська вторгнення, адже залишається мобільною.
«У цих танків вже не працюють стабілізатори. Тобто вони мусять вести вогонь не з ходу, а з зупинки. Вони дуже поступаються по бронезахисту. Ну і знову таки, вони ж багато років: 30-40-50 стояли просто неба. Те, що їх запустили – вже є свідоцтво того, що машини просто стають на марші. Двигун не витримує. Тобто це, ну навіть не паліатив, а, певною мірою, жест відчаю. Тобто ніде вже брати більш придатні танки», – продовжує Сергій Березуцький.
Українська армія, припускає Микола Саламаха, зараз укомплектована танками приблизно на 80%. Це з огляду на те, що після вторгнення розгорнули нові підрозділи, танки для яких найчастіше розконсервували, з баз зберігання. Також Україна отримала кілька десятків танків від Чехії та близько 240 від Польщі.
«Ці танки були взяті зі штатних частин, тому 200 танків – це, можна сказати, серйозна втрата. Але, як відомо, Польща купує 250 Abrams і я думаю, 250 Abrams замість 200 старих російських танків – це хороша ідея. Перші Abrams приїдуть цього року, у найближчі кілька років ми повинні мати перші танкові підрозділи на Abrams у польській армії, але поки вони будуть готові до бою, думаю, мине рік чи два. Польща завжди була в трійці найбільших країн, якщо ми говоримо про підтримку зброєю і навчання української армії, і не тільки армії. Чому ми це робимо – тому що ми вважаємо, що Україна має вирішальне значення для безпеки Польщі, Україна вільна від Росії. По-друге, ми знаємо, як це бути під московським чоботом, тому ми підтримуємо будь-яку країну, яка бореться за волю», – зазначає Юліуш Сабак, експерт з питань безпеки порталу DEFENCE24.PL.
Як каже Юліуш Сабак, Україна від Польщі переважно отримала стару експортну версію Т-72. Але кількадесят танків модернізували для польської армії.
«Всі танки, які сюди заходять з матеріально-технічної допомоги, велике дякую країнам-партнерам, що нам допомагають, вони всі обладнуються динамічним захистом і мають, скажімо так, однаковий ступінь захисту. Щодо решти показників, то ми покращуємо їх методом встановлення більш сучасного прицілу – якщо машина заходить першої модифікації, приводимо їх до одного типу. Щоб було розуміння його застосування. Проводяться роботи щодо встановлення тепловізійних матриць у приціли, оптико-електронні перетворювачі третього покоління, але є питання швидкості подачі цих машин для комплектування підрозділів і швидкості забезпечення цими виробами, поставками в Україну. Є деякі питання. Тому по можливості – ставимо», – каже радник гендиректора Держконцерну «Укроборонпром» Юрій Мельник.
«Я завжди на такі питання відповідаю, що краще те, що є в тебе в боєздатному стані. Заправлене, з завантаженими боєприпасами, і що ти готовий в даний момент експлуатувати. Тобто все залежить від того, на що підготовлений особовий склад, і в якому технічному стані перебуває кожна конкретна машина», – каже Микола Саламаха.
Експерти вважають, що Т-72 у Європі вже майже не залишилося. Якщо вдасться домовитися та перекупити контракт для однієї з африканських країн – це понад сотню. В іншому випадку – десятки. Та ж Словенія замість тридцяти Т-72 хоче отримати стільки ж танків Leopard. Німеччина запропонувала 15. Німецькі танки замість тих, що віддали Україні, це просили і поляки.
«Німці не люблять продавати чи віддавати танки кудись на схід, тому словаки мають проблеми, а вони хотіли лише кілька танків з Німеччини, і Польща також має отримати кілька німецьких танків, але, як завжди, є деякі проблеми. Поки не бачу можливості використовувати Leopard, ми чекатимемо на Abrams, а в майбутньому, можливо, і якісь інші танки, Польща також думає про виробництво корейських танків або закупівлю деяких корейських танків і виробництво в майбутньому», – розповідає Юліуш Сабак.
За словами президента Франції Емманюеля Макрона, на Заході є «майже офіційна» домовленість не постачати Україні сучасні літаки та танки. Наприклад, Німеччина раніше не дозволила Іспанії передати Leopard. Але цілком можливо, що Києву для завершення війни вони теж знадобляться. Підготувати екіпажі – це тижні. Інфраструктуру та ремонтників – місяці. Виготовити нові танки з нуля – ще довше.
«Теоретично є танки, якими можна поділитись. Це залежить від ставлення держави до можливості «великої війни». Наскільки значним вони вважають ризик масштабної війни? Тому що, якщо вони вважають, що її не станеться до того моменту, коли ці танки будуть замінені, тоді вони можуть знайти шлях для передачі їх Україні. Загалом, в Європі склади сильно зменшилися. Наприклад, скандинавські країни раніше оперували сотнями танків, а зараз у кожної – від п'ятдесяти до сотні. Тому кожна передана машина потенційно – значна втрата для них»,– каже Сем Кренні-Еванс.
«Танк іноземного виробництва – навіть Abrams, Leopard – все можна з розумінням обговорювати, там потрібен безпосередньо комплекс заходів щодо їх експлуатації. Це, по-перше, найелементарніша зміна в штаті. Тому що 4 чоловіки екіпаж і 3 чоловіки екіпаж. Це навченість особового складу. Це лінійка боєприпасів 120 мм. Треба це враховувати обов’язково по потребі. Ну і, врешті-решт, логістичне забезпечення. Це перевезення цих машин, тому що вага їх становить 55-60 тонн, а це вже зовсім інший трал для перевезення вантажним автомобілем, тягачем. Ну і залізничне перевезення в тому числі. Тобто до цього треба підійти. І це, на мою думку, неможливо зробити за день, за два», – продовжує Юрій Мельник.
Танки, безумовно, залишаються головним засобом для того, щоб рухати армії вперед, у наступ. І, очевидно, українській армії, яка планує в майбутньому наступати, а на деяких напрямках це вже робить, танки залишаться гострою необхідністю.
«Рівень втрат, насамперед, залежить від тих операцій, які відбуваються. У наступі, в обороні втрати геть різні. Тобто прогнозувати рівень втрат у майбутньому, враховуючи рівень втрат у минулому – некорректно. Формулює військова наука, що втрати атакуючого співвідносно до втрат сторони, яка захищається – це 3 до 1. Якщо оборона грамотно побудована в інженерному плані, в оснащені вогневими засобами – це 3 до 1», – каже Сергій Березуцький.
«Сама роль танків – це кулак, ударний кулак контрнаступів, але, звісно, без підтримки артилерії контрнаступ неможливий, хотілось би в першу чергу збільшити кількість артилерії по нашій лінії фронту, ми від цього дуже залежимо на сьогоднішній день. Боєприпаси вчасно і артилерія. Другорядним стоять – танки і піхота. Піхота без танків нікуди, а танки без піхоти також нікуди», – каже «Знахар».
«Наступ буде, бо за нами правда. Є бажання відновити історичну справедливість, коли москалі не дають нам вже понад 300 років жити спокійно, щоб не передавати в наступні покоління цю війну, хочеться щоб вся дітвора вже від малого до великого жили в спокійній Україні, мирній, і щоб мир прийшов разом з перемогою до нас», – резюмує військовослужбовець ВСУ Сергій.
Україні все ще не вистачає зброї та техніки, щоб остаточно зупинити просування російської армії. Танки, мабуть, не на першому місці у потребах ЗСУ, але й точно не на останньому. Та й загалом для успішної оборони чи наступам військам потрібно все в комплексі – і без достатньої кількості бойових машин українським військовим, очевидно, буде складно звільняти захоплені Росією території.
