Більш ніж півтора мільйони переселенців із нині непідконтрольної Києву частини Донбасу і Криму живе у різних регіонах України, за даними Мінсоцполітики станом на серпень цього року. Водночас, значна кількість людей продовжує перебувати у зоні конфлікту, виїжджаючи іноді на підконтрольну територію, зокрема, для отримання пенсій і соцвиплат, а для частини людей звідти і такої можливості немає. Радіо Свобода зібрало думки громадських активістів на Форумі внутрішньо переміщених та постраждалих від конфлікту осіб про те, що саме їх турбує тепер, коли з початку конфлікту минуло вже майже п’ять років.
1. Свобода пересування
Із жовтня минулого року до вересня 2018-го понад 13 мільйонів людей перетнула лінію розмежування у Донецькій та Луганській областях, з них близько трьох мільйонів зробили це у Станиці Луганській, розповідає координатор проекту Норвезької ради біженців Левон Азізян.
«Це піший перехід через зруйновану конструкцію мосту, який підірвали ще у 2015-му. І це – єдиний пункт пропуску на Луганщині, що функціонує на сьогоднішній день», – зауважує він.
На думку експерта, така система ускладнює, а часом і унеможливлює пересування, зокрема, представників маломобільних груп, які хочуть перетинати лінію розмежування на Луганщині, тоді як на Донеччині діє кілька таки пунктів пропуску – і для пішоходів, і для транспорту.
«Наразі існує така позиція, що українська влада готова відкрити пункт пропуску в Золотому, і це було певним чином домовлено на рівні Мінська із представниками ОРЛО, але, на жаль, цього не сталося. У свою чергу представники ОРЛО пропонують відкрити КПВВ у Щасті, а це неприйнятно для української сторони», – пояснює Левон Азізян.
Втім, за його словами, є можливість знайти або альтернативні варіанти відкриття КПВВ, або відкриття одночасно пунктів пропуску і в Золотому, і в Щасті на Луганщині, що могло би стати компромісом для обох сторін.
Іншою проблемою є дозвільна система на основі перепусток, які треба щороку оформлювати заново – фактично потрапити на непідконтрольну територію або покинути її складніше, ніж перетнути офіційний державний кордон України, каже Азізян.
«Свого часу був ухвалений урядовий план дій з прав людини до 2020 року, і було передбачено, що до другого кварталу 2016-го дозвільна система має бути скасована, і люди мають отримати можливість перетинати лінію розмежування на основі паспорта. Але це не виконано і досі. У 2017-му внесли зміни до тимчасового порядку (перетину лінії розмежування – ред.), і перепустки принаймні мали стати безстроковими. Ці положення ухвалили, але вони не реалізовуються, на жаль», – зазначає він.
Також серед пов’язаних зі свободою пересування труднощів Левон Азізян називає заборону перетинати лінію розмежування на громадському транспорті, а також перелік дозволених товарів, які можна перевозити. Зокрема, за його словами, неврегульованим залишається перевезення готівки.
2. Пенсії
Близько 700 тисяч пенсіонерів із Луганської та Донецької областей сьогодні не можуть отримувати свою пенсію, каже радниця з питань внутрішньо переміщених осіб у Києві та Київській області Олександра Магурова.
«Вони не можуть виїхати із неконтрольованої території з різних причин: вони можуть бути маломобільними, можуть бути хворими, можуть мати хворих родичів, за якими потрібно доглядати», – пояснює вона.
Окрім того, за словами Магурової, виплат як переселенці позбуваються пенсіонери, що мають житло і оформлюють реєстрацію на підконтрольній території, або тимчасово виїжджають за кордон.
У Верховній Раді сьогодні є зареєстрований законопроект 6692, присвячений цим питанням, зазначає експерт.
«Всі громадяни України зможуть отримувати пенсію на території України без довідки ВПО. Всі пенсійні справи мають бути в електронному вигляді, бо насправді зараз багато проблем саме із паперовими справами: вони десь губляться, вони довго їдуть. Всі громадяни України зможуть отримувати свої пенсії у будь-якій точці Землі», – говорить вона.
За даними на сайті Верховної Ради, згаданий законопроект повернули на доопрацювання.
3. Житло
Нині зареєстровані кілька законопроектів (наприклад – 6240) щодо надання житла людям, чиї домівки постраждали від конфлікту, однак для їхнього ухвалення бракує політичної волі, зазначає Олег Мартиненко з Української Гельсінської спілки з прав людини.
У Верховній Раді, тим часом, називають й інші причини зволікання.
Зокрема, за словами депутата від «Блоку Петра Порошенка» Мустафи Найєма, проблемою є інвентаризація цього житла і доведення права власності на житло на окупованій території.
«Ще одне питання: яке житло видавати? Бо є багато регіонів, де є багато покинутого житла, і яке можна реконструювати і видавати переселенцям. Особливо у Західній Україні. Я це точно знаю, бо я спілкувався з МінТОТ. Такі ініціативи є, і вони мають право на життя, просто поки що немає можливості створити таку системну програму для всіх переселенців. Я думаю, ми до цього ще прийдемо», – вважає депутат.
Депутат від «Опоблоку» Наталія Королевська, тим часом, вказує на те, що в Україні пільгова черга на соціальне житло розписана на багато років уперед.
«Найкраще, що можна отримати – це право пріоритетності у пільговій черзі, тобто на двадцять років, у найкращому разі, ви станете у чергу. Це виходячи з того обсягу фінансування, яке ми сьогодні маємо», – каже вона.
Технічно є міжнародні механізми компенсацій, але цим повинна займатися держава, переконана представниця фракції «Самопоміч» Олена Сотник.
«Має бути системний підхід до звернення в суди до конкретної країни, яка розв’язала війну для отримання компенсації. Є окуповані території, окуповані окупантом, окупантом є Російська Федерація. І на сьогоднішній день, я вважаю, ця країна повинна нести матеріальну відповідальність за те, що фактично переміщені особи перебувають у таких умовах», – каже вона.
На думку депутата, Україна, у свою чергу, повинна створювати економічні механізми, аби переселенці самі могли знайти роботу і адаптуватися, а Міністерство закордонних справ та Мін’юст мають починати активну діяльність із отримання компенсацій від країни-агресора.
4. Вибори
Сьогодні переселенці можуть обирати президента та половину Верховної Ради, але не можуть голосувати за мажоритарників та обирати місцеву владу, зауважує координатор проектів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) Надія Пашкова.
«Треба прийти у Державний реєстр виборців, написати заяву і просто показати паспорт. Навіть не потрібна довідка ВПО. 5 вересня цього року ЦВК спростила цю процедуру. Якщо буде два тури, то цю процедуру треба буде проходити двічі», – каже вона.
Водночас, за даними дослідження, проведеного IFES у лютому цього року серед більш ніж 2 тисяч переселенців, 48% опитаних вважають важливим голосувати саме на місцевих виборах.
«Наразі, щоб набути права голосу на місцевих виборах і обирати мажоритарних кандидатів до Верховної Ради, єдиний вихід для переселенців – це змінити місце реєстрації. Місце реєстрації не так просто змінити, і це пов’язано не тільки з матеріальними проблемами. Якщо людина прописується у Києві, Луцьку, Чернівцях, то коли вона буде повертатися туди, де вона жила раніше, щоб відвідати родичів або місця поховань, то у неї можуть виникати проблеми під час перетину лінії розмежування», – зазначає Надія Пашкова.
Як розповідає експерт, півтора роки тому у Верховній Раді зареєстрували законопроект 6240, але досі його не виносили на розгляд у сесійній залі.
