Доступність посилання

ТОП новини

Чому в Криму бояться закону України про національний спротив?


Бійці з батальйону спецпризначення МВС України «Східний корпус» під час церемонії відряджання на Донбас у зону збройного протистояння з російськими гібридними силами. Харків 30 червня 2015 року
Бійці з батальйону спецпризначення МВС України «Східний корпус» під час церемонії відряджання на Донбас у зону збройного протистояння з російськими гібридними силами. Харків 30 червня 2015 року
(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Верховна Рада України ухвалила закон про національний спротив, а також збільшила чисельність українських збройних сил на 11 тисяч осіб. Таким чином, чисельність ЗСУ зросте до 261 тисячі осіб, із яких 215 тисяч – це військовослужбовці. Цю новину російські ЗМІ поширили ледве не раніше українських. Але якщо ТАСС, «Московский комсомолец» і деякі інші інформагентства дали новину коректно, то REGNUM спотворив зміст події вже в заголовку, вказавши те, чого немає в оригіналі – «про притягнення українців до національного спротиву».

Але щойно в Криму встигли злякатися і того ж дня подали читачам брехливе трактування рішення українського парламенту. Видання ForPost під заголовком «Дёшево и без конкретики: на Украине приняли закон о национальном сопротивлении» розповсюдило коментар політолога Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимира Брутера.

Він відверто лукавить і обманює читачів, коли каже, що «закон про національний спротив в Україні повинен буде постійно підтримувати рівень страху, напруженості та конфліктності щодо Росії, яка ось-ось введе свої війська, але чомусь уже вісім років цього не робить». Тобто в Крим вона вже вісім років як не ввела війська, і на Донбас теж не ввела? Але забувши про те, що раніше говорив, Володимир Брутер обмовляється по Фрейду: «Вісім років в окопах змінили ситуацію – українська армія тепер набагато мотивованіша». І це дійсно так.

Україна дуже довго вичікувала і вірила в мирну Росію. Ухвалення цього закону означає, що більше віри немає...

І закон, можливо, не потрібен був би, якби Росія не готувала новий напад на Україну. Коментатор, мабуть, думає, що створення нових дивізій і загальне збільшення російського угруповання військ на кордоні з Україною, збільшення чисельності та озброєності російських військ на Донбасі та в Криму, проведення навчань із легендою про нове захоплення української території – повинні вселяти в українців, які цілодобово ризикують піддатися нападу, обстрілу і вбивствам, почуття радості, щастя і розслаблення?

Український закон покликаний створювати не обстановку страху і конфліктності, а готовність до відбиття будь-яких провокацій російських політиків і військових. Так би вчинила будь-яка країна. Україна дуже довго вичікувала і вірила в мирну Росію. Ухвалення цього закону означає, що більше віри немає...

Російський коментатор грубо спотворює сенс українського закону: «Є два варіанти розвитку подій у разі, якщо коли-небудь віртуальний ворог окупує Україну. Або національний спротив працюватиме і без будь-якого закону, або не працюватиме, незважаючи ні на який закон». Він вдається і до обману: «На початку Великої Вітчизняної війни ніхто не міг сказати, якими будуть реальні успіхи радянських партизан і що цей рух буде серйозною силою. Усе відбувалося без законів і установок».

Володимир Брутер приховує, що вже в перші місяці війни партизанським рухом керували ЦК компартій республік і обкоми ВКП (б), Головне політуправління Червоної армії, четверте управління Наркомату внутрішніх справ (НКВС), військові ради фронтів і армій, розвідувальні органи фронтів і армії.

Уже 27 червня, тобто на шостий день війни, в штаби Північного, Північно-Західного, Західного, Південно-Західного і Південного фронтів, що діяли в прикордонній смузі, була надіслана шифротелеграма начальника Генерального штабу РККА генерала армії Г.К. Жукова і його заступника Ф.І. Голікова з вимогою формувати партизанські та диверсійні загони. А що стосується Криму, то ще до приходу німців у гірсько-лісовій місцевості були сформовані бази продовольства, озброєння та місця проживання, куди кримські партизани пішли до приходу німців.

Сайт пише: «Експерт вважає, що, на думку київської влади, окупувати Україну може тільки Росія». Але ж якщо саме Росія вже окупувала Крим і частину території Донбасу, так хто ж ще може напасти на Україну? Тим більше, що ніхто навколо, крім Росії, не готує до цього свої війська!

Якби Росія не вела війну проти України на її території, то українцям не потрібно було б оборонятися і витрачати величезні ресурси

Володимир Брутер знову вдається до грубої брехні: «Якби не Росія, Україна стала б найрозвиненішою країною світу і керувала Євросоюзом замість Німеччини. Подібні розмови велися на Україні практично завжди: і до радянської влади, і після неї. Українська преса на початку 90-х писала рівно про те ж: як захистити Україну від північного ведмедя. Що насправді відбувалося в останні 30 років в Україні, нікому з людей, які закликають оборонятися, не цікаво».

Правда полягає в тому, що якби Росія не вела війну проти України на її території, то українцям не потрібно було б оборонятися і витрачати величезні ресурси на озброєння, армію і війну, і країна дійсно була б успішною. Але от про те, що «найрозвиненішою у світі» і про те, щоб «керувати Євросоюзом замість Німеччини» – таких ні розмов, ні амбіцій в України не було ні «до радянської влади» (?), ні «після неї». І до військового нападу Росії на Крим і потім на Донбас українська преса не писала «як захистити Україну від північного ведмедя». Навпаки, люди говорили, що не допускають можливості війни з Росією, тому, власне, і віддали ядерну зброю, тому і повірили в Будапештський меморандум.

«Експерт» вдається до подальших маніпуляцій: «Недарма Леонід Кучма нещодавно розповідав про те, що влада обманювала громадян у 1990-і роки, тому що інакше люди виступали б проти такої незалежності. Але вони обманювали і в нульові, і в десяті, і продовжують це робити».

Дійсно, в інтерв'ю проєкту «30 років розпаду СРСР. Історія в особах» колишній український президент Леонід Кучма висловив свою точку зору, що влада країни «якоюсь мірою» (!) обманювала громадян напередодні розпаду Радянського Союзу, стверджуючи, що «Україна годує всю Росію». Але він не казав, що «інакше люди виступали б проти такої незалежності».

З ухваленням в Україні закону про національний спротив вони зрозуміли, що країна перетворюється в міцний горішок

Незалежність України для її громадян завжди була абсолютним поняттям. Тим більше ні на чому не ґрунтується твердження, що «вони обманювали і в нульові, і в десяті, і продовжують це робити». Це, мабуть, «експерт» уже взяв із досвіду самої Росії.

Росія у світі відома як країна з найбільшою кількістю воєнізованих формувань і розгалуженою так званою громадянською обороною, яка і є радянською формою мобілізаційної готовності. І це при тому, що реально на ядерну Росію ніхто у світі нападати не збирається, влада культивує страх і психологію обложеної фортеці. Ця ж ідеологія останнім часом активно культивується і насаджується у свідомість кримчан.

І Володимир Константинов, і Сергій Аксьонов, і російські військові, які мають стосунок до Криму, весь час вважали Україну легкою жертвою, безсилою країною, слабким противником. З ухваленням в Україні закону про національний спротив вони зрозуміли, що країна перетворюється в міцний горішок, здатний дати належну відсіч російським військам, якщо вони отримають божевільний наказ наступати. І Росії, яка загнала весь світ у глухий кут гібридної війни, і кримським колаборантам, які втратили можливість відступу, тут є чого злякатися...

Микола Семена– кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

  • Зображення 16x9

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG