«До Сирії я потрапила по своїй дурості». Чому так складно забрати українців із Сирії?

Ще 41 український громадянин перебуває в таборах на півночі Сирії. Список є у почесного консула України в Ербілі. Цього тижня до України вдалося повернути 8 українців – жінку і сімох її дітей. Чому громадян України утримують у таборах закритого типу на Близькому Сході? Навіщо українки взагалі їдуть до Сирії? І чому так складно їх звідти дістати? Знімальна група Крим.Реалії висвітлювала процес репатріації з Сирії до України. Читайте репортаж з Іраку.

15 червня 2021 року. Іракський Курдистан. З міста Ербіль виїжджаємо колоною машин у супроводі воєнізованої охорони. Дорогою бачимо такий самий табір, як і в Сирії.

За три години ми на іраксько-сирійському кордоні, поблизу міста Файш Хабур на північно-західному краї Курдистану.

Знімати прикордонну територію, з питань безпеки, нам заборонили. За годину, поки ми чекали на приїзд машини з Сирії, побачили лише кілька родин, які перетинали тут кордон.

Українську родину привозять у супроводі охорони. Спочатку перевіряють документи, потім – розмова з місцевою службою безпеки. Коли нам дозволили з ними поспілкуватися, то в кімнаті були лише діти, мама здійснювала намаз у спеціальному приміщенні. Жінка зустріла нас посмішкою. Дякує, що про них не забули.

«Дякую, що представники України приїхали, так добре ставляться до нас. Велике спасибі вам усім, що ви нас не залишили тут і не забули», – говорить мати сімох дітей.

Аміна (ім'я змінене –ред.) – кримська татарка, родом із Криму. У 2014 році з чотирма дітьми поїхала до Сирії. Там уже деякий час жив її чоловік. Чим саме він займався, говорить, не знає. Так само не знала і про війну в цій країні з 2011 року.

«До Сирії я потрапила з власної дурості, можна так сказати. Кожна людина помиляється і кожен із нас шукає красивого життя, я невдало обрала і поїхала. Я за чоловіком побігла. Він дуже дбайливо ставився до мене, дуже сильно любила, ось і пішла за ним. Я багато про це шкодувала, мені було дуже важко», – розповідає Аміна вже по дорозі, в машині.

Їдемо до аеропорту в місті Ербіль, знову колоною машин, із охороною. Чоловік зі зброєю і у військовій формі сидить і в машині, якою ідеї Аміна, її діти і наша знімальна група. Кажуть, що без охорони ми їхати не можемо.

«Він був в ІДІЛ»

У Сирії Аміна народила ще трьох дітей. Тричі була заміжня – усі її чоловіки загинули за різних обставин. Визнає, її останній чоловік був членом екстремістського угруповання ІДІЛ.

«Він був дуже жорстоким, він бив моїх дітей, я хотіла розлучитися з ним. Я знаю чому ти така, тому що ти не з нами (не з ІДІЛ – ред.). І я віддам тебе до шаріатського суду, дітей заберуть, а тебе стратять. Так мені сказав мій чоловік.
– Він був в ІДІЛ?
– Так. Він був в ІДІЛ.
– Чим він там займався?
– А чим вони там займаються? Вони виїжджали, операції там якісь проводили. Але мене в свої справи він не посвячував. Я не часто його бачила, я у нього була 4 дружина».

Для залякування населення, бойовики екстремістського угруповання «Ісламська держава» проводили страти в центрі міста. Транслювали їх на великих екранах. Діти розказують мені, що часто бачили смерть і страти. Кажуть, що звикли до цього.

«Коли почали бомбити, вони ракети пускали в будинки, деякі вмирали, деякі, на шматочки розірвані, валялися, всюди кров була, неможливо було вийти на вулицю, скрізь осколки. Я бачила як безпілотники літали, він хоче кинути туди ракету і він кидає. Ніхто не встигає сховатися. Деякі поранені повзуть, дехто в крові валяється, у деяких рука відірвана.
– Тобі страшно було?
– Коли спочатку приїхала - так, а потім – ні», – розказує Суріє дорогою до аеропорту.

Шафіка – найбільш жвава і балакуча дівчинка серед усіх дітей, завжди уточнює і доповнює розповідь мами, коли ми записуємо інтерв'ю дорогою до аеропорту. Згадує, що одного разу вони з мамою пішли на ринок купити кавуна, а там повісили чоловіка (показує руками яка саме – ред.), а потім його порізали. Мама підтверджує слова доньки, що, так, часто в центрі міста проводили страти людей, і діти все це бачили.

Про жахи, які бачили, діти розповідали мені спокійно, без особливих емоцій чи переживань, так само як розказували про школу чи своїх друзів у таборі.

Машина, якою ми їдемо, ламається, доводиться чекати на іншу. Повітря розпечене, на вулиці 40 градусів, спека особливо важко переноситься через низьку вологість. Але діти жодного разу не пожалілися мамі на задуху чи втому. Вони з цікавістю розглядали кожну деталь у машині, нашу техніку, інших людей, все, що бачили за вікном.​

Як жили у таборах «Аль-Хол» та «Родж»

Аміна розповідає, що в Сирії жили в різних містах, назв усіх сіл і містечок не пам’ятає. Найдовше прожили в місті Табка, потім жили в місті Багхуз. Розказує як виходили здаватися Сирійським Демократичним Силам (СДС –​ ред.), коли вони звільняли місто від окупації бойовиків угруповання «Ісламська Держава». У березні 2019, взявши Багхуз, СДС оголосили, що витіснили ІДІЛ із території Сирії. Шафіка добре пам'ятає як вони і ще кілька родин тоді залишили місто, хоча їх відмовляли йти.

«Гора була така відкрита. Коли почали багато-багато стріляти, ми швидко лягли всі на землю. Потім мама боялася за нас, тому що дуже-дуже багато стріляли. Ось так стріляли – з боку в бік. А потім ми дуже довго йшли пустелею, там було багато піску», – розказує десятирічна Шафіка.

Після цього родину забрали в табір «Аль-Хол». Там, за даними ООН, живе щонайменше 70 тисяч людей. Він виглядає як величезне місто-в’язниця за колючим дротом.

Усі живуть у таких наметах, які їм видають. У ньому ж готують їсти, сплять, миються.

Із продуктів видавали – хлібні коржі, рис, сочевицю, квасолю, деякі продукти купували. Суріє розповідає, що їжі їм вистачало.

Гроші родині передавали знайомі, а ще Аміна заробляла в таборі. Розповідає, що робила важку роботу – ставила намети, вкопувала залізні труби, робила прибудови.

В «Аль-Холі» було небезпечно – радикалізовані групи жінок, які вірять у повернення «Ісламської держави», підпалювали чи різали намети інших сімей, вважаючи їх невірними. За рік родину перевели в інший табір – «Родж», там було більше порядку, чистіше. Діти ходили до школи.

«Уроків російською у нас там не було, була лише англійська, курдська, арабська і математичні приклади арабською», – розповідає Шафіка.

У таборі «Родж» у наметі мали телевізор, купили ще одну антену і налаштували українські телеканали. Аміне називає свої улюблені кнопки – «Настоящее время», UA, Україна 24. Дивилася Крим.Реалії, їй завжди цікаві програми про Крим. Найбільше її обурювала програма «60 хвилин» на російському каналі. Діти любили дивитися мультики арабською чи індійські серіали.

Чому українок важко забрати з таборів у Сирії?

Північно-східну частину Сирії контролюють Сирійські Демократичні Сили. Вони в опозиції до центральної влади в Дамаску, до Башара Асада. У таборах «Аль-Хол» та «Родж» сирійські курди утримують родини колишніх бойовиків ІДІЛ як підозрюваних у співпраці з екстремістським угрупованням.

До аеропорту міста Ербіль колона машин вже приїхала затемно. Зупинилися біля адміністративної будівлі. Тут з Аміною ще спілкувалися представники Служби безпеки Курдистану. Після того, як Аміні проставили усі штампи в документах і підписи, помітила полегшення на обличчях усієї групи учасників цієї операції.

Оптимістичним і втомленим водночас виглядає один із головних учасників переговорного процесу з повернення українців з Сирії – почесний консул України в Ербілі – Шакер Фархад Алі. Ми запитали його – чому цей процес такий складний? І чому вдалось забрати з Сирії лише вісьмох українців?

«Це дуже складна операція. У зв’язку з тим, що пов'язана з багатьма країнами, багатьма кордонами, частина яких взагалі не визнана ніким. Їм не можна виходити на офіційні органи, вести переговори по переписці, це лише особисті контакти. Це також пов’язане з іншими їхніми місцевими органами, це і судові процеси, поки перевіряли чи є у них там злочини, немає у них там (на території Сирії - ред.) злочинів. Чи належать ці діти цій жінці», – пояснює мені в аеропорту Шакер Фархад Алі.

Усі, з ким ми спілкувалися в цьому відрядженні, наголошували, що вивезення родини Аміни - це не спецоперація України. Це тяжка і кропітка робота усіх відомств, за сприяння місцевої влади.

У процесі повернення жінок та дітей брали участь фахівці Головного управління розвідки, Міністерства закордонних справ, за дорученням Офісу президента. Це стало можливим за підтримки влади Іракського Курдистану, яка фактично забезпечила транзитний коридор для вивезення громадян України. Україна дякує за допомогу і владі Курдистану, і СДС.

«Я хотів би подякувати регіональному уряду Курдистану, на чолі з Масуді Барзані (курдський і іракський політичний діяч, президент Іракського Курдистану, лідер Демократичної партії Курдистану –​ ред.). Який надав і надає всіляку допомогу. Ми хочемо також подякувати на тому боці (з боку Сирії – ред.) Сирійським Демократичним силам, які пішли нам назустріч. Які забезпечували тривалий час переговорів безпеку, охорону, супровід. І доставку наших репатріантів до кордону», – говорить Шакер Фархад Алі, почесний консул України в місті Ербіль.

Що очікує на Аміну і дітей в Україні?

Після повернення до України родині будуть відновлювати документи громадян України, їх перевірять правоохоронні органи України. Важливим буде адаптація жінки і дітей до нормального життя», – повідомив представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький.

Це другий етап евакуації громадян України на батьківщину. 31 грудня 2020 року Україна повернула з Сирії двох кримських татарок та сімох дітей. Тоді у СБУ заявляли, що «перевірили громадян, утримуваних у Сирії, на наявність можливих зв’язків з учасниками міжнародної екстремістської організації «Ісламська держава».

За результатами тривалих перевірок контррозвідка Служби безпеки не виявила фактів причетності зазначених українських громадян до терористичної діяльності».

Щодо статусу Аміни і можливої роботи з нею правоохоронних органів, редакція Радіо Свобода надіслала запит в СБУ. На момент виходу публікації відповіді не надійшло.

Після повернення з сирійських таборів додому громадян за необхідності можуть притягнути до відповідальності, наголошує Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch. Важливим є інтеграція у суспільство. Водночас, правозахисники зазначають, що до дітей, які жили під владою ІДІЛ, та до жінок, якими фактично ІДІЛ торгувало, слід ставитись перш за все як до жертв.

До України поверталися у напівпорожньому літаку. Я сіла поруч із Шафікою та Ясмін. Діти пожвавилися, коли запропонували вечерю. На вибір – курка чи яловичина з рисом, салат, тістечко. Коли роздали бокси з вечерею, дівчата з цікавістю розглядали упаковку, серветки, питали мене, що таке зубочистка і що таке масло. Шафіка ледь з'їла половину, сказавши, що мама її вчила не їсти багато, коли голодний, бо буде боліти живіт. Натомість Ясмін, доївши порцію сестри, просила добавку, і ще хотіла забрати бокси з-під їжі з собою на пам’ять.​

Чи є загроза для суспільства?

Лунає і критика щодо повернення громадян додому. Ті країни, які не хочуть повертати своїх громадян, у першу чергу говорять про потенційні ризики, пов'язані з безпекою, заявляє Human Rights Watch. Багато країн вважають, що ці люди, включно з неповнолітніми, радикалізувалися і становлять загрозу для суспільства.

Велика Британія. За законами цієї країни, британці, що приєдналися до екстремістського угруповання ІДІЛ, можуть бути позбавлені громадянства, якщо вони мають будь-яке інше громадянство.

Німеччина та Данія також позбавляють громадянства колишніх бійців ІДІЛ, а також їхніх дружин. Прем’єр-міністр Швеції в 2019 році заявив, що колишні бійці ІДІЛ зі шведськими паспортами мають право повернутися додому, однак спецслужби та правоохоронні органи можуть їх арештувати та розслідувати їхні злочини.

Австрія і Швейцарія заявили, що не допомагатимуть повертати додому жінок та дітей, які приєдналися до «Ісламської держави».

Бельгія, Нідерланди і Франція неохоче забирають своїх громадян. Виняток роблять лише для дітей. Влітку минулого року Франція забрала 10 дітей. За оцінками французьких правозахисників, у таборах залишаються ще близько 70 дітей, чиї батьки мають французьке громадянство.

В Канаді провели опитування – чи має влада цієї країни зробити все можливе аби повернути громадян Канади, навіть, якщо вони були членами «Ісламської держави». 71 відсоток висловилися проти повернення таких громадян.

У той же час країни Центральної Азії забирають усіх своїх громадян і мають державні програми підтримки та реабілітації. Це Казахстан, Узбекистан та Таджикистан.

Казахстан вивіз із Сирії та Іраку близько 600-от своїх громадян – чоловіків, жінок і дітей – у рамках операцій «Жусан» і «Русафа». (Жусан 1 –​ 30 дітей + 10 жінок, Жусан 2 -–​ 377 усього. «Жусан» –​ у перекладі це полинь, трава, яка покриває більшу частину казахського степу. Це запах батьківщини, який не забувається).

Країна вирішила дати таким людям ще один шанс – повернутися на батьківщину, виправити свої помилки і спокутувати свою провину перед державою й рідними.

Багато жінок, які повернулися, зізналися, що їх легко ввели в оману, обіцяючи ідеальну ісламську країну за законами шаріату, тому що у них не було релігійної освіти. Тепер у Казахстані крім лікарів та психологів, із жінками працюють теологи, після чого вони здають іспити на знання Корану.

Узбекистан повернув понад 450 своїх громадян з Іраку і Сирії (вже було 5 програм евакуації «Мехр», перекладається як добро), ще більше ніж 300 узбекистанок із дітьми повернулися самостійно. Президент Узбекистану сказав, що з тими, хто оступився, не можна обмежуватися лише покаранням. За останні два роки Таджикистан повернув понад 100 дітей з Іраку.

Росія. МБХ медіа писали, що точна кількість росіянок та їхніх дітей у таборах Сирії та Іраку не відома. Цифра коливається від однієї до трьох тисяч. Журналісти посилаються на росіянок, які перебувають зараз у сирійських таборах.

З інформації, оприлюдненої російськими ЗМІ, відомо, що усього з Близького Сходу Росія вивезла більше ніж три сотні дітей, і кілька десятків жінок.

Спочатку операцію з повернення росіян із Сирії та Іраку проводила комісія, яку створив глава Чечні Рамзан Кадиров. Починаючи з 2017 року, з Сирії та Іраку привезли щонайиенше 191 дитину і 21 жінку. Трьох жінок, родом із Дагестану, яких повернули з Сирії наприкінці 2017 року, засудили на різні терміни за участь у терористичній діяльності. Покарання відстрочили через те, що у всіх є малолітні діти.

З 2018 року питання повернення росіян із Сирії та Іраку доручили дитячому омбудсмену Ганні Кузнєцовій. Із грудня 2018 року за її керівництва з Сирії та Іраку прилетіли сім спецбортів із 157 дітьми – дорослих серед повернутих росіян не було. 18 серпня 2020 року Кузнєцова відзвітувала про повернення ще 26 дітей у віці від року до шести років.

Російські журналісти писали, що Росія не оголошувала офіційно, але з Сирії вирішили забирати лише сиріт, через те, що силовики не схвалюють «масового повернення потенційно небезпечних людей».

Позиція України – забирати українців, які опинилися в біді. У таборах на території Сирії залишається ще 41 український громадянин. Обіцяють забрати всіх, складні переговори продовжать.

Україна є однією зі щонайменше 58 країн, включаючи Францію, Німеччину та Росію, громадяни яких утримуються як підозрювані ІДІЛ на північному сході Сирії.