У таборах для біженців закритого типу Аль-Хол і Родж на території Сирії досі залишаються 10 українок і 30 їхніх дітей, які висловили бажання повернутися додому. Більшість жінок ‒ кримчанки, які поїхали в цю близькосхідну країну, де йде громадянська війна, разом зі своїми чоловіками.
Правозахисники відзначають, що умови в сирійських таборах для біженців ‒ небезпечні для життя і здоров’я. Ще 31 грудня 2020 року до України репатріювали дві сім’ї ‒ двох громадянок України з Криму і сімох дітей ‒ із табору Родж. Зараз вони перебувають на материковій частині України й бояться повертатися в анексований Крим через загрозу переслідування з боку російських силовиків.
Проблеми утримання кримчанок у сирійських таборах і їхнього повернення на батьківщину в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Тарасом Ібрагімовим обговорювали репатрійована з табору Родж у Сирії Аліме Аббасова і координаторка об’єднання родичів «Діти: Сирія-Ірак» Фатіма Бойко.
‒ Аліме Аббасова прожила в Сирії з чоловіком чотири роки, поки він працював шевцем в ісламістів. Проте у 2019 році його забрали до в’язниці за участь у бойових діях, жінка залишилася одна з п’ятьма дітьми. Аліме, є усталена думка, що ті, хто виїхав до Сирії або Іраку, ‒ це обов'язково прихильники екстремістських, терористичних поглядів. Що б ви відповіли на таке твердження?
Аббасова: Це не так. Більшість жінок, які туди поїхали, не знали, що там на них чекає. Всі поїхали через незнання. Я не кажу, що там немає тих, хто підтримує їхню ідеологію, таких теж достатньо, ‒ але не треба всіх під одну мірку заганяти.
‒ Як ви потрапили до Сирії?
Аббасова: Ми з чоловіком громадяни України, прописані в Кременчуці, де я зараз і живу. Ми працювали в Ялті й добре почувалися, у нас все було прекрасно, до того, як Росія почала окупувати Крим. Після цього ми не захотіли залишатися й поїхали назад додому в Кременчук, потім до Львова, працювали там недовго. Чоловік підтримував зв’язки з друзями, які раніше виїхали до Сирії, вони й покликали його туди. Ось на цьому ґрунті ми пішли за ними.
‒ Які умови в цьому таборі, де ви опинилися після всіх подій у Сирії?
Аббасова: Умови в Роджі набагато кращі, ніж в Аль-Холі, але переважно українки перебувають саме в останньому. Там пів року тебе мучить спека, і ні вдома, ні на вулиці ти не можеш ні на хвилиночку знайти місце, щоб сховатися від спеки. Саме в цю секунду жінки, які залишилися там, мучаться, там кишать комахи ‒ скорпіони, сколопендри. Боїшся руку під матрац засунути, бо тебе може хтось вкусити. Часто пожежі відбуваються, зараз іще сезон піщаних бур. Мені здається, треба якось швидше вирішувати ці питання, тому що жити там дійсно дуже важко. Я вже не можу повірити, що я там колись була.
‒ Який вигляд має один день у цьому таборі?
Я працювала ‒ готувала їжу на продаж. Мої діти ходили й продавали її в таборі, так ми виживали
Аббасова: Пів дня ти стоїш у черзі по воду, лаєшся з іншими жінками, потім тягаєш її. Якщо встигнеш, набереш, не встигнеш ‒ залишишся без води. Тобто встаєш о шостій ранку й до полудня воду носиш. Потім вже у кого як: сидиш у наметі, через спеку нікуди не вийдеш. Я працювала ‒ готувала їжу на продаж. Мої діти ходили й продавали її в таборі, так ми виживали.
‒ Як зараз складається ваше життя, як ви проходите реабілітацію разом із дітьми?
Аббасова: Я дуже вдячна всім, хто брав участь у звільненні. Я так рада, що я вдома, що я зустріла цю прекрасну весну, яку вже не бачила багато років: дерева, квіти, листочки. Стільки емоцій у мене, у дітей! З боку людей, які мене оточують, немає взагалі ніякого негативу: навпаки, приходять і кажуть, мовляв, якщо потрібна допомога, звертайся. Вони усі знають мою історію, іноді в місті мене впізнають. Усі хочуть підтримати, я ні разу не відчула на собі ненависний погляд. Двоє старших дітей навчаються, зараз закінчуються іспити. Маленькі діти задоволені, що у нас тут гойдалки є, гірки. Вони постійно кажуть: «Ми не хочемо в табір, ми хочемо тут вдома жити».
‒ Чим ви плануєте займатися?
Аббасова: У мене багато планів. У мене таке відчуття, ніби я заново народилася. Хочу багато чого зробити: піти навчатися, потім ще вчитися. Хочу, щоб діти теж були грамотними. Маленьких віддам у садочок. Словом, я ніби заново народилася.
‒ Дякую. Місяць тому міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch закликала українську владу якомога швидше репатріювати з Сирії громадян, які залишаються там. Запити були надіслані до Міністерства закордонних справ і Офісу президента України. Старша дослідниця Human Rights Watch в Україні Юлія Горбунова розповіла Крим.Реалії, якими були відповіді чиновників.
«На жаль, ми не змогли отримати від уряду України чіткої відповіді, з яких причин, повернувши дев’ять осіб у січні, вони припинили цей процес. Відповідь від Міністерства закордонних справ, на жаль, має характер радше відписки. Там не було жодної конкретики щодо дій і заходів, які вживаються, щоб повернути цих людей в Україну. У МЗС кажуть, що робота ведеться, процес триває. Треба сказати, що різні країни зі змінним успіхом повертають своїх громадян додому, але коли це робиться погано або не робиться, як правило, відмовки використовуються одні й ті самі: це загроза національній безпеці і пандемія. Хвилювання, що ці люди можуть становити загрозу національній безпеці, цілком обґрунтоване, але пропоную згадати міжнародне право й право на справедливий суд».
‒ Загалом Юлія Горбунова вважає, що в першу чергу треба повернути цих людей із умов, які загрожують їхньому життю і здоров’ю, а вже потім, якщо є необхідність, притягувати їх до відповідальності за будь-які злочини відповідно до закону. З проханням про якнайшвидше повернення українок до влади звернулися також родичі цих жінок. У розпорядженні редакції Крим.Реалії є відповідь Міністерства закордонних справ на цей запит.
«Обробка організаційних, логістичних, а також інших питань безпеки, пов’язаних із підготовкою репатріації, здійснюється іншими компетентними органами України. МЗС бере участь у цьому процесі лише в частині надання зазначеним відомствам необхідної консультативної й експертної підтримки, а також сприяє в переговорному процесі з нашими закордонними партнерами. Звертаємо також увагу, що відомості про процес повернення громадян України з сирійських таборів для біженців належать до категорії інформації з обмеженим доступом».
‒ В Офісі президента запит народного депутата Олексія Гончаренка щодо цієї ж проблеми переслали в МЗС, у Головне розвідувальне управління Міністерства оборони України, в СБУ, а також до Служби зовнішньої розвідки. Станом на кінець травня депутат не отримав відповіді від цих відомств. Фатімо, чи можна говорити про те, що українки, чийого повернення ви домагаєтеся, мають прямий або непрямий стосунок до терористичного угруповання «Ісламська держава»?
Бойко: Українські жінки були перевірені українськими спецслужбами, які зв’язувалися зі спецслужбами Сирії й Іраку. Жодна з громадянок України в таборах не була пов’язана з якими-небудь воєнними діями, які відбувалися на території Сирії. Наші жінки покаялися в тому, що поїхали туди. У кожної з них своя історія. Дійсно, в таборі є прихильники цього ІДІЛу, які взагалі не мають наміру повертатися додому, але серед українок таких немає. Всі вони хочуть повернутися додому, до нормального життя.
‒ Що ви знаєте про умови в цих таборах?
Бойко: Раз на тиждень за рішенням адміністрації кожна жінка може надіслати одне голосове повідомлення. Так вони розповідають мені, що там діється. Зараз у таборах сильні пожежі: горять намети, вибухають балони. Зовсім нещодавно було дуже сильне займання, яке знищило більше ніж десять наметів. Постраждала одна дитина, а одна загинула, тому що її розчавив водовоз. В Аль-Холі температура повітря вдень уже 42 градуси, жінки усі хворі, у дітей діарея, води немає, хліба немає. Медичної допомоги немає абсолютно ніякої, просто немає лікаря.
‒ Ваша племінниця теж перебуває в таборі, чи не так?
Бойко: Так, вона з сімома дітьми опинилася в таборі Родж. Поїхала зі своїм чоловіком до Туреччини, звідти потрапила на територію Сирії. Були домовленості, що там добре, що там є робота, але чоловік її в підсумку загинув. Спочатку вона перебувала в таборі Аль-Хол, але потім її вночі, хвору, перевели в Родж. Туди переводять жителів європейських країн, тому що цей табір контролюється норвезьким «Червоним хрестом». Там умови трохи кращі: є вода, але медичної допомоги теж ніякої. Нещодавно вони перехворіли на COVID-19, і завдяки моїм постійним листам «Червоний хрест» надав допомогу: крапельниці, антибіотики.
‒ Більшість жінок, які очікують повернення додому, ‒ це кримські татарки, які жили в Криму до того6 як поїхати до Сирії. Кримський адвокат Ліля Гемеджи впевнена, що в разі повернення на півострів на них чекає кримінальне переслідування.
«Якщо на момент 18 березня 2014 року вони були зареєстровані в Криму й від них не надійшла заява про відмову від російського громадянства, фактично Росія визнає їх своїми громадянами, навіть якщо вони не отримували паспорти. І тут є дуже велика небезпека: ці жінки, перебуваючи на території Сирії, навіть не беручи участі в якихось збройних формуваннях, могли знати про громадян Росії, які беруть участь у таких формуваннях. Ці жінки зобов’язані будуть повідомляти про цих осіб до правоохоронних органів. Неповідомлення загрожує для них кримінальним переслідуванням. Навіть якщо все буде добре й ці жінки не потраплять під кримінальне переслідування, постійні виклики на допит, участь у слідчих діях негативно позначаться на їхньому психологічному стані ‒ з урахуванням того, що вони вже й так пережили серйозну психологічну травму».
‒ Фатімо, чи бачите ви прогрес з боку української влади в поверненні цих жінок з дітьми з Сирії?
Бойко: МЗС і СБУ постійно зі мною на зв’язку: кажуть, що вони працюють, що робота просувається. За їхніми словами, все ускладнюється воєнними діями. Але ж інші країни якось забирають своїх людей: Азербайджан, Казахстан, Узбекистан. Останній буквально нещодавно, 30 квітня, вивіз близько сотні громадян. Німеччина змогла забрати п’ять жінок і 18 дітей. Я вважаю, що якщо упродовж цих двох місяців жінок не заберуть, просто почнеться повільне помирання. Вони не переживуть третє літо.
