(Рубрика «Точка зору»)
Стисло:
- Вибори в Україні сильно зацікавили білоруське суспільство.
- Лукашенко дуже уважно стежив за українською кампанією.
- Керівник Білорусі робив ставку на Порошенка, бо вважав, що той мав би використовувати владний ресурс.
- Із огляду на феномен Зеленського, Лукашенко в своєму стилі порівнює його з собою.
Президентські вибори в Україні розбурхали білоруське суспільство. За моїми власними спостереженнями, навіть далекі від політики люди раптом виявили велику цікавість до цієї кампанії. На це навіть доводиться реагувати державним [білоруським] ЗМІ, щоб якось «змікшувати» ефект України, нейтралізувати непотрібні паралелі з виборами в Білорусі. Ось, наприклад, у програмі «Головний ефір» (телеканал «Білорусь-1») демократичний вибір українського народу назвали «спектаклем», «шоу». Мовляв, чим більше таких вистав, тим гірше живуть українці.
Цікавість до українських виборів підігрів сам Лукашенко. Під час передачі «Велика розмова з президентом» 1 березня він заявив:
«Новим президентом буде Порошенко. Абсолютно. Він вийде у другий тур, може, з Зеленським, може, ще з кимось, але найімовірніше з Зеленським. І той, хто проголосував за Зеленського, – ті за нього і проголосують; а ті, хто проголосував за інших, віддадуть голоси Порошенкові».
8 квітня в інтерв’ю турецькому інформаційному агентству Anadolu Лукашенко підтвердив свій прогноз. Це сталося після першого туру, який показав, що громадські симпатії в Україні чітко схиляються на бік Володимира Зеленського. Проте керівник Білорусі наполегливо продовжував прогнозувати перемогу Петра Порошенка:
«Ніхто там нічого не виграв. Після першого туру лідирує Зеленський, Порошенко від нього відстає. Як закінчиться другий тур, ніхто не наважиться передбачити. Я все-таки схильний думати, що ці президентські вибори виграє Порошенко».
Логіка Лукашенка зрозуміла. Щоб чинний президент програв президентські вибори – це абсолютно не вписується в його політичні уявлення. У цьому полягає природа хибності його прогнозу результатів українських виборів.
Ба більше, в тому ж інтерв’ю турецькому агентству Лукашенко трохи розшифрував свою наполегливу ставку на Порошенка. Згадуючи драматичну долю екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, він сказав:
«Щоб Порошенкові не довелося залізати на дах і з даху закликати українців захистити його, він зробить усе для того, щоб українці його підтримали».
Тобто, якщо розкодувати цю політичну криптограму, то вона звучить так: щоб урятувати себе, Порошенко повинен застосувати весь свій владний ресурс і отримати потрібні результати виборів. Так, як це робиться в Білорусі. І те, що український президент цього не зміг зробити [або не зробив], Лукашенка дуже здивувало. Тому і помилився з прогнозом.
З огляду на феномен Зеленського Лукашенко, знову-таки в своєму фірмовому стилі, порівняв його з собою. А з ким же ще порівнювати? 1 березня він говорив:
«Це схоже на нашу передвиборчу кампанію в середині 90-х. Навіть я не міг уявити, що мене оберуть президентом, а ось взяли і обрали. Люди погано відреагували на те, що відбувалося: бандитизм, стрілянина, розкрадання, корупція».
В суботу, 20 квітня, коли перемога Зеленського була очевидною, Лукашенко знову вдався до такого порівняння:
«Я теж був колись ще молодшим [за Зеленського] і більш недосвідченим, тож чи мені оцінювати Зеленського?».
Це не вперше, коли Лукашенко прагне примоститися до чужого електорального успіху. У 2008 році після резонансної перемоги на президентських виборах у США Барака Обами президентові Білорусі захотілося якимось чином приєднатися до популярного американського лідера. І Лукашенко придумав:
«Він (Обама. – авт.) – стовідсотковий Лукашенко, коли я прийшов до влади після розпаду Радянського Союзу».
Тобто ви зрозуміли: і Обама, і Зеленський – це всього лише гарна або погана копія лідера Білорусі.
Валерій Карбалевич – політичний оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода. Над перекладом і адаптацією тексту працювала Людмила Ваннек
