(Рубрика «Точка зору»)
Існує явна паралель між Олександром Лукашенком зразка 1994 року і Володимиром Зеленським 2019 року.
«Фішки» обох схожі: існує прогнила, корумпована, дискредитована еліта, а проти неї виступає рятівник, захисник народу. Як у старому анекдоті: все у лайні і тут заходжу я, весь у білому. Новорічна декларація Зеленського про вступ у виборчу кампанію була витримана саме в такій стилістиці.
Коли Зеленський розповідає, як вони з Путіним напишуть свої умови і знайдуть спільний знаменник – це дивний, м’яко кажучи, план. Але для його виборців це, вірогідно, не так важливо.
Як ми це бачили і в 1994 році в Білорусі, і в США в 2016 році, під час кампанії Трампа – люди реагують на образ, на стиль, на тембр голосу, а не на те, про що власне йдеться. Тут розрахунок тільки на це – на бунт проти всієї еліти.
Влада змінюється в багатьох країнах, змінюється по-різному і з різних причин. Але головним мотивом подібних «електоральних революцій» є розчарування, нездійснені надії.
Прихід до влади Лукашенка в 1994 році був реакцією на наслідки перебудови, розпаду СРСР і краху комунізму. Ці події породили великі очікування. Вони багато в чому не виправдалися, що прекрасно описала Світлана Алексієвич у своїй «Час second-hand». І реакція – не змінювати білу сторону шахівниці на чорну, а перевернути дошку. Всі геть – і демократи, і партократи.
Схоже, що і феномен Зеленського – це така ж реакція несправджених надій, які породила українська Революція гідності: геть усіх, причетних до неї з обох сторін.
Хоча в таких антиелітних бунтах завжди є певне лукавство. Навіть у Білорусі в 1994 році на виборах переміг насправді не директор радгоспу, а депутат парламенту, голова тимчасової парламентської комісії.
Так само і в США в 2016 році – Трамп був плоть від плоті тієї самої еліти. Те ж саме стосується і Зеленського. Спостерігачі відзначають, що так робити «95-й квартал», як його робив і робить Зеленський, неможливо без точного і глибокого знання всіх тонкощів української політичної кухні. Так що і Зеленський – аж ніяк не чужий для українського політикуму.
І коли він показав свою декларацію про доходи, то це не декларація його некорисливого героя з фільму «Слуга народу». Зеленський – не олігарх, але людина дуже заможна. А в образ борця за народ проти еліт він потрапив точно.
Відмінностей між Лукашенком-94 і Зеленським-09 чи не більше, ніж схожих рис. У чомусь вони навіть антиподи. Лукашенко тоді був кумиром села і людей похилого віку, Зеленський зараз – молоді і міста. Лукашенко був кандидатом реваншу, Зеленський – швидше корекції. Інший народ, інший час.
Юрій Дракохруст – білоруський журналіст, оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода, лауреат премії Білоруського асоціації журналістів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
