43-річна Ольга Сахно – модельєрка з Донеччини. Все життя вона пересувається на кріслі колісному – у дитинстві лікарі поставили їй діагноз ДЦП. Та це не завадило жінці здобути освіту і зробити перші кроки у фешн-індустрії. Минулоріч, рятуючись від війни, вона переїхала у Париж – місто, про яке мріяла все життя. Тут вона хотіла презентувати свої колекції і прославляти Україну. Це бажання є у модельєрки і нині.
Сьогодні ж у прихистку для біженців вона малює ескізи, кроїть, шиє сукні і вже готується провести власний показ у столиці моди. Про життя з нуля, умови для українських мігрантів у Франції, мрії та нову колекцію Ольга Сахно поділилася із журналістами проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
«Я або помру, або стану ще більше покаліченою»
Ольга з прифронтового міста Покровськ, що на Донеччині. У ранньому віці лікарні поставили їй діагноз – дитячий церебральний параліч або ДЦП – порушення, що впливають на здатність самостійно ходити, а подекуди – навіть рухатися. З дитинства Ольга пересувається лише за допомогою крісла колісного. Завдяки підтримці рідних та фахівців, вона почала тримати ложку, їсти, сидіти і говорити.
Стати модельєром Ольга вирішила у підлітковому віці і наполегливо йшла до своєї мети. Вона закінчила курси крою, шиття, а згодом – й університет. Весь цей час вона малювала ескізи, конструювала моделі, робила лекала і шила одяг. Далі були перші покази. Колекцію з чорним мереживом та великими трояндами вона презентувала в Італії, а сукні у ретро стилі, з гороховим принтом, спідницями-дзвіночками – на Donetsk Fashion Days. Було ще декілька невеликих фестивалів в Україні, але на створення великих колекцій для міжнародних подіумів в Ольги не було коштів.
Повномасштабне вторгнення жінка зустріла вдома. З перших днів великої війни вона чула по телебаченню, що різні країни приймають українських біженців, але спершу евакуйовуватися не наважилася. У Покровську жінка провела місяць.
Я лежу на підлозі і думаю: якщо я тут залишуся, я або помру, або стану ще більше покаліченою
«Ми з татом сиділи в квартирі до того моменту, коли два рази бабахнуло. Один раз бабахнуло в кафе поруч з нами, а другий раз – в дев’ятиповерхівку. Від вибухів ми впали на підлогу, думали, що до нас дістане. Я лежу на підлозі і думаю: якщо я тут залишуся, я або помру, або стану ще більше покаліченою від стресу і переляку», – згадує Ольга.
Цей день і став вирішальним в подальших рішеннях жінки.
Ольга написала дописи у соцмережах з проханням про евакуацію. І зовсім незнайомі люди їй у цьому допомогли – як з логістикою, так і фінансово. Ольга зібрала валізи, купила телефон і вирушила до Львова. А звідти вже – до омріяної столиці Франції.
Я хотіла в Париж, щоб показувати свої колекції, прославляти Україну
«Я їхала 30 годин автобусом без повітря, люди купували мені продукти. Мені пропонували робити зупинки, щоб я виходила, гуляла, щоб не було так важко сидіти. Здоров'я не витримує такої дороги, розумієте. Я сказала: «Ні, ніяких зупинок. Ми їдемо вперед і тільки вперед». І я приїхала в Париж – місто, до якого я йшла стільки років. Я хотіла сюди, щоб показувати свої колекції, прославляти Україну. Але я ніколи не думала, що приїду сюди як злиденна біженка», – каже жінка.
Життя біженки у Франції
По приїзду в Париж українка зареєструвалася у центрі прийому біженців. Ольга розповідає: на той момент у місті було дуже багато українських переселенців, тож їй довелося поборотися, щоб залишитися саме у столиці Франції. Після п’яти годин очікування працівники центру запропонували їй безкоштовний прихисток.
Я всього лякалася, боялася, мене певний час не випускали з готелю без супроводу
«Мене привезли в готель, зареєстрували, дивилися, чи можу я собі підігріти в мікрохвилівці їжу, мені дали кімнату – і я почала жити. Я почала жити з самого нуля. Знайшла жінку, яка приносила мені додаткову їжу, бо їжа була два рази в день з великою перервою, а мені хотілося їсти. Я всього лякалася, боялася, мене певний час не випускали з готелю без супроводу, щоб я не загубилася в місті», – пригадує біженка.
У готелі Ольга жила п’ять місяців. Потім українських біженців переселили у монастир неподалік Парижа. Тут вона мешкає і нині. Адаптуватися Ользі допомагали українці, які жили з нею у прихистку, а також волонтери. Одна з місцевих жінок провела їй екскурсію містом, показала визначні пам’ятки, зокрема, й Ейфелеву вежу. «Лише тоді я зрозуміла, що я в Парижі», – каже українка.
Ольга потроху навчилася діставатися на кріслі колісному торговельного центру, користуватися карткою в магазинах. Вона придбала необхідний одяг, взуття та навіть солодощі на гроші соцдопомоги. Щомісяця біженка отримує 210 євро.
Тут все перевантажено. Є свої проблеми в медицині
Ольга володіє французькою на розмовному рівні, тож мовних проблем у неї не було. Труднощі виникали лише з медициною: «Вся проблема в тому, що довго чекати зустрічі зі спеціалістом. Мені треба було зробити укол, ми чекали його п’ять місяців. І це – столиця, а в провінції, там взагалі жах. Там чекають на зустріч до кардіолога до дев’яти місяців. Тут все перевантажено. Є свої проблеми в медицині. Але тут є страховка, вона покриває витрати». Завдяки цьому Ользі навіть вдалося безкоштовно зробити операцію, якої вона потребувала.
«Париж мене зцілює і надихає»
Нині Ольга Сахно працює над новою колекцією. Дві сукні вона вже віддала в роботу, інші – на стадії ідей чи розкрою. Загалом майстриня планує показати 24 образи. Частину з них хоче присвятити Україні.
«Це будуть шовкові плаття з золотистою вишивкою в українському стилі, щоб їх можна було носити у повсякденному житті. Друга частина – це стиль старого Голлівуду, трохи епоха модерну, однотонні пастельні тони, горох, однотонні тканини», – розповідає біженка.
Першу швейну машинку модельєрці подарувала волонтерка, другу – купила за фінансової підтримки небайдужих людей, ще одну передав тато з України. Нині Ольга збирає гроші на оверлок та спеціальний стіл для кроїння, який під її особливості можуть виготовити саме в Україні: «Я зараз крою на підлозі. У мене в підвалі є кімната, де ковролін. Я стелю біле простирадло і крою. Мені після цього дуже погано, коліна атрофуються, я потім ледь-ледь сідаю в крісло».
Представити свої роботи українська модельєрка планує на початку наступного року. Про сам показ хоче домовитися із Синдикатом високої моди в Парижі. Це – впливова організація, яка об’єднує будинки моди у Парижі, захищає авторські права кутюр’є та організовує покази. А плаття з українською вишивкою хоче відфотографувати в готелі Ritz – у ньому зупинялася Коко Шанель та інші відомі особистості світової індустрії моди:
Я готова багато речей зробити сама. Потрібна лише матеріальна і організаційна підтримка
«Я знаю, що фотосесії там дуже дорогі. Але, може, для нас зроблять виняток і нададуть приміщення хоча б на пів години. Париж мене надихає і зцілює. Я заради цього сюди їхала, другого шансу може не бути ніколи. Я готова багато речей зробити сама. Потрібна лише матеріальна і організаційна підтримка. Не кожна людина з моїм діагнозом наважиться зробити те, що роблю я».
Ще будучи в Україні, Ольга розмірковувала над створенням будинку моди для людей з інвалідністю. Вона навіть намагалася знайти кошти, аби реалізувати свою ідею.
Утім, на Батьківщині підтримки, каже, отримати не вдалося. Однак ця мрія не покидає її і у Франції. Своїм прикладом українська біженка хоче показати, що мода може бути без кордонів і перепон: «Якщо людину можна пристосувати до роботи, якщо він, вона може на автобусі приїхати на роботу, то чому вони мають сидіти вдома? Кожна людина має працювати, трудитися. Люди з інвалідністю можуть працювати. Якщо я не могла довести цього в Україні, то я доведу це тут».
