«Учора – медійник, сьогодні – захисник» – так називається виставка світлин, яку відкрили в Дніпрі. Вона присвячена працівникам ЗМІ, які змінили мікрофони й камери на зброю, щоб захищати Україну. Поки на ній представили 30 світлин, які розповідають про бойовий шлях 15 співробітників телебачення, радіо, газет та сайтів – журналістів, телеведучих, телеоператорів, фотокорів.
На фотографіях, зокрема, відомі медійники. Серед них – тележурналісти Віктор Ожогін, який воював у лавах Нацгвардії й отримав кілька поранень, та Олександр Курбатов, який є речником одного з батальйонів тероборони, телеоператори Гарі Вагнер, Максим Гуриненко й Леонід Слободян, які працювали разом на телебаченні, а тепер служать разом у підрозділі військової аеророзвідки, диктор Анатолій Івченко та інші. Експозицію будуть поповнювати.
Радіо Свобода записало історії трьох медійників-військовослужбовців.
Журналіст Євген Романов: від лейтенанта до підполковника
41-річний спеціальний кореспондент Інформагентства Міноборони «АрміяInform» Євген Романов бачив війну не тільки як журналіст. Навесні 2014 року він був мобілізований на посаду командира стрілецького взводу.
Брав участь у перших боях за Маріуполь.
«Після бою в Маріуполі запам'яталася вціліла табличка на згорілій будівлі міського відділу міліції – на ній було написано, що з 1941 по 1943 роки у цій будівлі розміщалося Гестапо, де були закатовані тисячі українців, а десятки тисяч звідси були відправлені у полон. Завдяки рішучості, героїзму та жертовності тих, хто з весни 2014 року боронив Маріуполь, містяни мали 8 років достатньо мирного життя. На жаль, 9 травня 2014 року Сергій Демиденко та Олег Ейсмант із нашого 20-го батальйону загинули під час бою за міськвідділ – щоб там не запрацювало нове гестапо», – каже Романов.
Євген був також у Донецькому аеропорту та інших «гарячих» точках Донбасу. Звідусіль робив програми циклу «Народна армія», які виходили на 51-му каналі.
Надалі він очолив пресслужбу Оперативного командування «Схід» – об'єднання Сухопутних військ Збройних сил України у східній частині України. Зараз є спецкором інформагентства Міноборони «АрміяІнформ».
За день можна проїхати не одну сотню кілометрів прифронтовими дорогами, обабіч яких – лише спалена техніка та руїниЄвген Романов
«Документуємо злочини росіян на українській землі, говоримо з захисниками про те, як наближаємо перемогу, і про те, як зробити її скорішою.
Окрім особистих трагедій, яка спричинила російська агресія, дуже важко бачити величезний масштаб руйнувань. За день можна проїхати не одну сотню кілометрів прифронтовими дорогами, обабіч яких – лише спалена техніка та руїни колись мальовничих містечок та сіл. І прапори – українські стяги, які позначають місця загибелі воїнів. На деяких пагорбах їх десятки. Тут фізично відчуваєш ту кров, якою буквально залита дорога, бо особисто знав деяких із хлопців. Дивишся на прапори і руїни та усвідомлюєш, що за саму цю твою можливість їхати цією дорогою вони віддали свої життя», – каже військовий і журналіст.
Євген пішов на війну в званні молодшого лейтенанта, а зараз, кілька днів тому, став підполковником. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Телеоператор Володимир Земляний: добровольцем на фронт – у 66 років
Телеоператор Володимир Земляний пішов до українського війська добровольцем у перші дні повномасштабної війни. Розказує: через вік – а на той момент йому було 66 років – знайти підрозділ, куди б його вззяли, було непросто. Допоміг старий друг. Так Володимир опинився в складі полку «Дніпро-1» Національної гвардії України.
«Нас, «дідів», брали, звісно, вибірково – хто здоровіший. Я – пройшов. Друг мій – пройшов, Віктор Ожогін, ще один – пройшов, теж Віктор, позивний «Халк». Трошки підучилися, а потім нас відправили на передову», – каже він.
Як розповів Земляний, разом зі своїм полком він пройшов «гарячі точки» Донбасу. Цієї зими на Слов’янському напрямку, згадує він, було «спекотно», хоча й лютували морози.
Прийшов додому – не відчував ніг, багато хлопців також тоді повідморожували ногиВолодимир Земляний
«Була Новосілка, потім були в Підгородному – на ротації, від'їдалися, відсипалися. А далі був Слов’янськ… Ну як – Слов’янськ? Основна група там, а змінна група – їздимо в зону війни, як ми казали, на роботу – щоразу на дві доби. Тримаємо лінію, вартуємо, дивимося в «тепловики». Дуже холодно було, особливо вночі, особливо цієї зими, це було щось: -12 градусів, вітер східний, прямо в обличчя. Визирнеш з окопу на десять секунд, подивишся і сховаєшся, бо неможливо. Зразу очі сльозяться, кригою береться обличчя, хоч бороди були в усіх. Прийшов додому – не відчував ніг, багато хлопців також тоді повідморожували ноги», – сказав він.
67-річний чоловік був поранений і зараз проходить лікування й реабілітацію.
«У мене було дві контузії. Вибуховою хвилею відірвало м’яз, це було минулої зими – була велика гематома, біль, але рука зберігала функції. І я боявся йти до медпункту, бо могли комісувати, тому я так проходив… Зараз здоров’я налагоджується, їжджу лікуватися в Закарпаття, на термальні води. Чутливість до ніг, до п’яток, яких не відчував, повертається», – каже він.
Юрист Сергій Севріков: з медіаправника – у розвідники
Медіаюрист Сергій Севріков також пішов на фронт добровольцем у перші дні повномасштабної війни. Потрапив до 74-го окремого батальйону, до військової розвідки. Був у складі диверсійно-розвідувальної групи.
На Донецькому напрямку в одному з боїв із «Джавеліна» Севріков спалив російську бойову машину піхоти.
«Шість контузій, три – тяжких, реанімація, осколки. Фото, яке представили на виставці, зроблене на позиціях між Вугледаром і Мар'їнкою, село Новомихайлівка. Була велика атака. Ми були в «сірій зоні». Між позиціями нашими й ворога я з «Джавеліна» спалив ворожий БМП-3. Але вони нас вирахували й накрили. Накрили так, що мене привезли до шпиталю. Трішечки пролежав і втік на фронт. І уже в той самий місяць, у квітні ж, у мене була друга контузія. Знову – реанімація», – розповів він.
Для чоловіка ця війна – друга. Вперше він воював в Афганістані.
Кожен із нашого бату, скажу чесно, мав при собі гранату – на всяк випадокСергій Севріков
«Серед хлопців я був «динозавр», пенсіонер… Найскладніше нам було в перші дні, коли ми прийняли перші удари. Дуже багато було тоді втрат. Кожен із нас, із нашого бату, скажу чесно, мав при собі гранату – на всяк випадок, бо у нас одна рота потрапила в полон і не всі повернулися. А потрапити в полон для розвідника – то смерть. Ми всі були – смертники. Але нічого – воювали», – говорить він.
Зараз чоловік удома – лікується після поранення. Буває в зоні війни як волонтер, допомагає мирним мешканцям з водою та харчами, підтримує зв'язок з бійцями.
«Спілкувався з усіма своїми хлопцями – і Авдіївка, і Бахмут, і Куп’янськ – настрій у хлопців позитивний, налаштовані на перемогу», – каже він.
Виставку «Учора – медійник, сьогодні – захисник» можна переглянути в офісі обласної організації Національної спілки журналістів у Дніпрі. Експозицію планують доповнювати світлинами інших медійників.
За даними Інституту масової інформації (ІМІ), станом на травень 2023 року внаслідок російської агресії згинули 57 журналістів.
