Розслідувальна група Bellingcat започаткувала новий проект, що стосується України, Вірменії та Киргизстану. Bellingcat Monitoring Project досліджує цифровий слід активностей тутешніх праворадикалів та інших рухів, що виступають проти рівності. Перші твіти та матеріали з’явились у середині червня напередодні цьогорічного «Київпрайду». Поки що всі матеріали стосуються України.
В одному з опублікованих текстів йшлося про агресивні дії супротивників Маршу рівності (від відомого інциденту з пограбуванням біотуалету – до влучання яйцем у співробітника «Громадського»), в іншому розповідалося, зокрема, про заклики до насильства з боку деяких представників українського духовенства.
Радіо Свобода дізналося більше і зібрало перші реакції правозахисників та медіаекспертів. Подаємо прямою мовою.
Арік Толер, дослідник Східної Європи та Євразії групи Bellingcat
«Ми вже давно думали про те, щоб зробити такий проект, оскільки в минулому ми вже мали цікаві проекти з дослідженнями Олексія (Олексій Кузьменко – один із розслідувачів Bellingcat – ред.) про крайніх правих в Україні. Із наближенням «Київпрайду» і цікавою ситуацією в українському суспільстві та політиці після обрання Володимира Зеленського, ми вирішили, що спробуємо зосередити зусилля з моніторингу в такий пробний проект, аби побачити, як він працюватиме. Якщо все буде гаразд, ми зробимо проект постійним.
Олексій знав Майкла Колборна (канадський журналіст, який, зокрема, постраждав під час висвітлення акції на підтримку прав трансгендерних людей – ред.), тож ми попросили і його допомагати, тому що вони досліджують багато схожих тем.
Ми не маємо якихось масштабних цілей, просто хочемо подивитись, що вийде із цілеспрямованого моніторингу однієї теми протягом кількох місяців. Якщо це все спрацює, ми спробуємо більше таких тематичних моніторингових проектів у майбутньому в інших регіонах (наприклад, можна помоніторити праворадикальні рухи в Росії та США або щось таке).
Люди, діяльність яких ми моніторимо, є супервідкритими у соціальних мережах і не дуже хвилюються, що інші люди дізнаються про їхню діяльністьАрік Толер
Україна – особливо хороша для такого дослідження, бо люди, діяльність яких ми моніторимо, є супервідкритими у соціальних мережах (Instagram, Telegram, Facebook) і не дуже хвилюються, що інші люди дізнаються про їхню діяльність.
Ми включили Вірменію та Киргизстан із досить простої причини – у нас вже є дослідники, що походять звідти і зацікавлені у цих темах. Наріне Хачатрян (із Єревану) вже з нами кілька років, а влітку минулого року ми найняли Айганиш Айдарбекова (Бішкек). Обидві вони були зайняті іншими проектами/подіями, тому ще не мали часу робити багато моніторингу/досліджень».
В’ячеслав Ліхачов, аналітик «Центру прав людини Zmina», експерт з ультраправих рухів
«З одного боку, звісно, ми зсередини українського суспільства розуміємо, що ультраправі як політична сила у демократичному конкурентному політичному процесі не мають особливих шансів, якщо йдеться, наприклад, про участь у парламентських виборах. Тому може здаватися, що вони взагалі не заслуговують на якусь увагу ані всередині українського суспільства, ані ззовні.
Україна зараз вже після п’яти з половиною постреволюційних років все ще перебуває у нестабільному транзитному періодіВ'ячеслав Ліхачов
Але я розумію, чому на Заході вважають, що треба пильнувати за тим, що відбувається у цьому секторі. На мій погляд, треба взяти до уваги контекст: Україна зараз вже після п’яти з половиною постреволюційних років все ще перебуває у такому нестабільному транзитному періоді. Не можна сказати, що ми впевнено вже крокуємо в бік західної демократії, що в нас поступово, але будується правова держава. Ні, у нас стан суспільства – дуже нестабільний, є великі ризики: брак довіри громадян до влади, до правоохоронних органів, зокрема, до судів, складний соціально-економічний стан. Всі ці фактори вказують на нестабільність.
І в цьому контексті варто уважно вивчати ті фактори, які штовхають Україну в напрямку від правової демократичної держави в бік авторитаризму або якомусь іншому недемократичному напрямку.
У багатьох європейських країнах ультраправі набагато популярніші серед суспільства, мають деякі успіхи в електоральному сенсі, мають стосунок до влади у деяких країнах. Але загальний стан європейського суспільства такий, що загроза з боку ультраправих груп не носить такий принциповий характер, як вона носить в українському суспільстві.
Тому я погоджуюсь із західними спостерігачами, що вважають за потрібне досліджувати діяльність праворадикалів в Україні, і тому я позитивно ставлюсь, зокрема, до проекту Bellingcat, особливо зважаючи на позитивну репутацію цих розслідувачів та відсутність обґрунтованих звинувачень їх в упередженості. Я думаю, ці дані можуть бути корисними як для західних спостерігачів, так і для українського суспільства».
Тетяна Котюжинська, голова правління «Національної асоціації українських медіа», медіаюристка
«В Україні є набагато більш серйозні проблеми, ніж праворадикальні настрої, які не є аж надто поширені тут, за моїми відчуттями. Різні організації тут існують, але в демократичному суспільстві так і має бути.
Тут може бути якась група якихось правих радикалів, можуть бути крайні ліві якісь, все, що завгодно, але основа суспільства перебуває на абсолютно центристських позиціяхТетяна Котюжинська
Якщо немає організацій різного толку в країні, то це означає, що в країні взагалі немає демократії, бо тільки у тоталітарній країні є одна лінія партії. Тому тут може бути якась група якихось правих радикалів, можуть бути крайні ліві якісь, все, що завгодно, але основа суспільства – вона перебуває на абсолютно центристських позиціях.
Це те, що я бачу, наприклад, у тих же засобах масової інформації. У нас немає переваги, висвітлення, поширення думок на підтримку праворадикальних рухів з тим, щоб це стало панівною ідеологією.
Сказати, що держава Україна не контролює ситуацію, і в нас є якийсь розгул праворадикальних рухів, то це також не відповідає дійсності. Тому говорити про те, що є така надпроблема, яка потребує такого ґрунтовного дослідження, я підстав не бачу».
