Дими стоять стовпами, горять будинки обабіч дороги. Так нас зустрічає передмістя Бахмуту. Проїжджаємо знаменитий літак на в’їзді, трохи далі водій пришвидшує рух: перед нами дві розбиті автівки, окупанти прострілюють цю ділянку шляху. Канонада, «прильоти», стрілецька зброя, з кожною поїздкою все більше дір у дахах і стінах, більше вирв, більше вбитих загарбниками людей. Російські війська нищать Бахмут, кажуть військові, а він тримається, він опирається, тут помирають агресори.
Війна і вода
У Бахмуті немає чистої питної води. Всю таку воду, що щастить випити жителям, привозять волонтери. Місцеві кажуть: доводиться або збирати дощову, або топити лід.
В одному з районів зустрічаю декількох чоловіків. Доки один копає яму, інші монтують бурильний станок. Це все – під супровід артилерійської канонади. Волонтер Гавриїл працює лопатою. Він приїхав сюди з Києва. Каже: було страшно лише перші пів години.
«Будемо воду робити людям», – на хвильку посміхається волонтер і продовжує кидати землю. Якщо все складеться добре, то таких свердловин з питною водою у Бахмуті буде декілька.
Бахмутська незламність
За минулий тиждень мені показали два місця, де жителі можуть зігрітися, поїсти, отримати доступ до інтернету, подивитися телебачення.
«У мене сьогодні пюре, вермішель і суп (до пюре дають шматок м’яса, є смачні смажені котлети, кава – ред.). На день сюди приходять від 300 людей. У нас вистачає на всіх і харчів, і чисту питну воду волонтери привозять. Люди ситі, обігріті, заряджені, спілкуються з рідними, – усе добре», – ділиться волонтерка Катерина, накладаючи жителям Бахмуту порції гарячої їжі.
В іншому місці теж людей немало. Поки одні їдять чи п’ють каву або чай, інші передивляються новини у смартфонах. На «буржуйці» киплять вареники. Тут головна Тетяна. Вона і волонтерка, і місцева жителька водночас.
«Ми потребуємо води, ми потребуємо палива для генераторів – у нас є і дизельні, і бензинові. Також не вистачає одноразового посуду. А ще ж люди сидять у підвалах, там холодно і вогко, тож хворіють на застуду. Тому потрібні чаї протизастудні, пігулки від кашлю, краплі чи спреї від нежитю», – перелічує Тетяна те, чого потребує Бахмут, аби виживати під вогнем російської армії.
У Бахмуті, за останніми оцінками місцевої влади, досі лишаються близько 8700 людей.
Бахмут і діти
В одному підвалі бачимо аж сімох дітей різного віку. Наймолодшому – лише чотири роки. У їхньому сховищі є світло, блимають ялинки.
«Навіщо ви тут тримаєте дітей?» – на це запитання на камеру дорослі відмовляються відповідати.
Поза нею ж кажуть: у «Пункті незламності» є доступ до інтернету. А місцеві, які виїхали, розповідають, що, мовляв, в Україні немає ані грошей, ані житла, ані роботи. А жителі сховища запаслися овочами, мають генератор і акумулятори, їм привозять їжу і воду. «Так навіщо кудись звідси їхати?» – знизує плечима бородатий дядько невизначеного віку.
Потім знайомі волонтери розповіли, що пропонували родинам з дітьми безкоштовне житло. Але почули у відповідь: «Ви краще нам харчі везіть».
А в «Пункті незламності» 11-річна Руслана показує м’якого ведмедика. Каже: це тут іграшку подарували. Питаю в дівчинки, чи навчається вона дистанційно. З її мамою Катериною виникає такий діалог:
– Ми самі навчаємося. Ми все проходимо. Ми плануємо переходити у 5-й клас, – розповідає жінка.
– А виїжджати не плануєте з Русланою? – цікавлюся.
– Ні. Не плануємо. Нам подобається. У нас все гарно, – запевняє Катерина.
Картина, яку важко збагнути і забути: «Пункт незламності», перед «плазмою» сидять двоє дітей і грають у якусь гру, а за вікном чути вибухи.
Евакуація на Водохреще
Волонтери з різних країн, ризикуючи життям, щодня навідують Бахмут, аби вивезти людей подалі від смерті.
Саме на Водохреща у бусику з журналістами сидить Ігор. Каже: і за родиною, яка евакуювалася, скучив, і в місті стало дуже небезпечно. Проте чоловік сподівається повернутися колись додому.
«Сьогодні на Хрещення (Водохреще – ред.) я роздягнувся, вийшов під дощ і думаю: Господи, допоможи мені! Я хочу повернутися додому. Мені 52 роки. Поневірятися хіба десь? А тут же наші всі надбання», – зітхає Ігор і відвертається до вікна.
А Анатолій Іванович евакуюватися відмовляється категорично. Каже, що прожив 86 років, має 5 тисяч гривень пенсії.
«Нікуди мені виїжджати. Немає в мене знайомих, жінка померла. Один я лишився. Куди я поїду?! Хай тут уб’ють: жити не хочу!» – зітхає дідусь.
Я його обіймаю з надією зустрітися під час наступної поїздки до Бахмуту, що стримує атаки окупантів і не здається.
У Генштабі ЗСУ повідомили вранці 24 січня про відбиття російських атак, зокрема і в районі Бахмуту, впродовж минулої доби. Російські війська продовжують вести наступ на Бахмутському напрямку, зауважили в українському відомстві.
Бахмут продовжує залишатися головною гарячою точкою на фронті. Бої за місто, в яких з російської сторони значну роль відіграють найманці угруповання Євгена Пригожина, триває з липня 2022 року. Військові аналітики зазначали, що захоплення Бахмута має для Росії скоріше символічне значення, але не важливе зі стратегічної точки зору.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
