Яка оперативна ситуація для ЗСУ у Бахмуті? Є оточення чи немає? Чи є сенс утримувати Бахмут, якщо це коштує великих втрат? Про це Радіо Свобода розпитало в ефірі програми «Свобода LIVE» учасника битви за Бахмут, народного депутата Верховної Ради України VII скликання, бійця 5-ї штурмової бригади ЗСУ Юрія Сиротюка.

– Із чим можна порівняти те, що зараз відбувається у Бахмуті? Чи було щось щось подібне за рік повномасштабної війни і чи можливо спрогнозувати подальший розвиток ситуації?

– За вісім місяців на Донбасі наш полк виріс до 5-ої окремої штурмової бригади. Ми вже стикалися з російськими військами і під Лисичанськом, і під Сіверськом, і на Вуглегірській ТЕС, і під Нью-Йорком, і в боях за Майорськ.

Тут завжди тяжко, тут ворог постійно наступає.

Для них Бахмут – це символічний приз, не так захопити, як знищити. Бо Путін нічого не захоплює, він лишає мертву територію.

Я скажу, що з огляду на нашу історію боїв із російською армією, ми можемо тримати місто.

На нашому відтинку (я можу говорити про південний фланг Бахмуту, де ворог ще раніше намагався перерізати трасу Костянтинівка-Бахмут в районі села Іванівського) ми ворога зупинили. Він атакує безупинно, інколи хвиля за хвилею постійні артилерійські обстріли, але його спроби чи перерізати трасу, чи дійти до так званого «літачка», щоб зробити фотокарточку, закінчуються виключно смертями ворога. Тому тут на нашому відтинку ми фронт тримаємо міцно і можемо тримати і дуже не хочемо дарувати ці символічні подарунки Путіну.

З іншого боку, ми – солдати і виконаємо будь-який наказ. Ми точно знаємо і бачимо, що у нас за спиною є пануючі висоти, де є друга лінія оборони, з якої місто буде, як на долоні. Але дуже хочеться зберегти це українське місто, тому що прихід до нього військ Путіна буде означати стерти його з лиця землі, так як це сталося з іншими містами.

По моєму внутрішньому відчуттю, ми можемо тримати. Так, це дуже важко. Так, важко переносити ці постійні атаки ворога. Так, зараз утруднений доступ до міста, бо місто з трьох боків оточене. Але все-таки поповнення приходить, боєкомплект поступає, вивіз поранених є. Так, інколи це відбувається під обстрілами.

Ситуація така, що не можна розслабитися. Це важко і психологічно, і фізично важко. Але ми місто тримаємо вже більше семи місяців. І вірю, що можемо утримати місто. ​

І утримання міста Бахмут дозволяє Україні стримати загальний наступ Путіна, який мав ось-ось початися, але він зав’яз, погруз в болота навколо Бахмута і тут його військо стирається, як олівчик. Тому, я думаю, свою місію Бахмут виконує.

– Ви сказали, що ваше внутрішнє передчуття, що українські військові можуть утримувати місто. Але разом з тим ви самі зазначили, що місто з трьох боків оточене. І ми також бачили карту. Виглядає так, що місто просто беруть у кільце?

– Ворог намагався взяти місто у кільце. У нього є певні успіхи на півночі міста, в районі Соледара, де він перерізав трасу на Слов’янськ. І це загроза. Ворог захопив там пануючі висоти.

Але на нашому напрямку, на південному напрямку в бік Часового Яру ніякого оточення немає, постачання є, артилерійське прикриття є. І всі спроби ворога вийти на костянтинівську трасу обриваються знищенням ворога.

Ворог постійно намагається атакувати, вони вже сюди кинули елітні десантні підрозділи. Але проблемою є те, що між нами і ними є поле, яке нами абсолютно прострілюється. І всі їхні штурмові дії закінчуються смертю російських солдат.

Єдине, що ворог дуже активно задіює артилерію і метр за метром зносить все живе чи то в селі Іванівському, чи то в місті Бахмуті, коли просто зноситься будинок за будинком, таким чином намагаючись позбавити нас можливості захищатися, мати природні укриття.

Така практика дозволила йому захопити Сєверодонецьк.

Українська армія не діє, як російська, українська армія не посилає солдатів на убій, ми завжди маємо сховки, укриття. Тому, з огляду на це, зараз найбільшою проблемою є артилерія і авіація ворога, які наносять постійні вогневі удари.

Відповідно ще раз зазначу: ситуація тяжка, напружена, але хіба тут було легко? Тут весь час така ситуація.

Ворог на Донбасі безупинно атакує цілий рік. Десь просунувся на пару кілометрів, але його просування коштувало йому дуже дорогої ціни.

Я вірю, що тут і захлинеться той його наступ, нарешті ми отримаємо український контрнаступ. Тому Бахмут треба тримати до того часу, поки українська армія не вдарить і не перейде до таких наступальних кампаній, як у Харкові та в Херсоні минулого року.

– Тактичні цілі для оборонців Бахмута – утримати місто, допоки не надійде підкріплення у вигляді особового складу чи такої потужної західної військової допомоги?

– Філософія нашого підрозділу і 5-ої окремої штурмової бригади не здавати позиції, а у випадку втрати позицій – відбивати позиції. Ворог знає, що ми жодного шматочка землі їм просто так не віддамо.

Як солдати ми, звичайно, нічого не хочемо віддавати. Дайте нам побільше зброї, побільше набоїв і ми будемо воювати. Але якщо буде рішення керівництва, ми розуміємо, що війна – це велика партія, це не одноходівка, тут важливо досягти великої української перемоги. І ми вже багато що для цього зробили в знищенні російського ворога навколо Бахмута.

Єдине, що кажу, що не хочеться дарувати Путіну цей символічний подарунок.

Бо не отримавши Київ за три дні він хоче показати, умовно, якщо він візьме Бахмут, що це його найбільша перемога. Це підігріє ура-патріотичні настрої в Росії, це підігріє нову хвилю мобілізації, це підігріє нові їхні апетити, це призведе до знищення, до трагедії над ще одним українським містом.

Тому, з людської точки зору, хочеться все-таки Бахмут втримати і звідси почати той український контрнаступ, якого ми всі чекаємо.

– Чи є сенс зі стратегічної точки зору тримати оборону Бахмута, якщо це ціною великих втрат? Ви згадували Сєверодонецьк чи Лисичанськ, ми пам’ятаємо заяви військового і політичного керівництва України, що тоді ціною великих втрат Україна не буде тримати території, а зробить це в найбільш підходящий і вдалий момент. Що ви тут скажете?

– Дійсно, я – солдат. Тобто я – фігура на полі. І, звичайно, краще, коли наше керівництво буде жертвувати інколи клітиною на полі, а не фігурою на полі. Бо головне завдання – зберегти армію. І тоді ця армія відіб’є все і переможе ворога.

А є й інша сторона. Якщо ми хочемо вийти на державні кордони України і звільнити всю країну, то якщо нам доведеться відступити з цього міста, то потім доведеться його відбивати. А як показує практика, штурмові дії приносять набагато більше жертв людських, ніж бої захисні.

Легше утримувати з прикриття ворога, легше його бити з захищених позицій, ніж потім нам йти по відкритій місцевості і відбивати цього ворога.